Думки експертів

Дезмонд О’МАЙНІК,
керівник проекту
«Корпоративне управління
в банківському секторі України»
Міжнародної фінансової корпорації:

— Один з головних, на мій погляд, наслідків експансії іноземних фінансових установ в український банківський сектор — це не тільки приплив дешевших грошей, а й посилення конкуренції на місцевому ринку. Адже одним із основних джерел ресурсів для банків, контрольованих місцевими власниками, також є міжнародні ринки капіталу.

Тому, щоб залишатися конкурентоспроможними, заслужити довіру як клієнтів, так і іноземних кредиторів, українські банки змушені впроваджувати принципи корпоративного управління, нові послуги та стандарти їхньої якості, міжнародні стандарти фінансової звітності, проходити міжнародний аудит, розкривати реальну структуру власності.

Саме ідентифікація реальних власників банків — основна з проблем української банківської системи. І те, що конкуренція із боку іноземних гравців, яка посилюється, стимулює українські фінансові установи впроваджувати кращу практику й «відкриватися», — це головний і найпозитивніший результат процесів, що відбуваються.

Україна — величезна держава, економіка якої має хороший потенціал для зростання на багато років. Тому й на банківському ринку наразі місця досить. Українські банки мають чимало переваг, головна з яких — стійкі зв’язки з їхніми місцевими клієнтами. Тому я не вважаю, що через два роки, скажімо, 80% українського банківського ринку належатиме іноземцям.

Не слід розраховувати на філантропію іноземних фінансових установ. Насамперед вони йдуть сюди, щоб заробляти гроші. З іншого боку, великі іноземні банки — це дуже відповідальні фінансові установи, які цінують власну репутацію. І тут важливе завдання для НБУ — навчитися використовувати це в інтересах вашого суспільства.

Існує ще один немаловажний аспект, на який необхідно звернути увагу Національному банку. З того моменту, як відбулися (чи відбудуться у найближчому майбутньому) купівлі таких великих банків, як «Аваль», Укрсиббанк, Укрсоцбанк, значна частка українського фінансового ринку перейшла під контроль іноземних власників. У зв’язку з цим НБУ необхідно вже сьогодні починати налагоджувати комунікації та координувати зусилля з австрійськими, французькими, італійськими центральними банками. Йдеться про регулятори тих країн, присутність банків яких стала відчутною і значущою тут, в Україні.

Сергій ЯРЕМЕНКО,
радник міністра економіки,
екс-заступник голови НБУ:

— Основною метою допуску іноземних банків на внутрішній ринок для будь-якої країни є насамперед залучення в країну додаткового капіталу. Посилення конкуренції, нові інструменти та продукти — вторинне.

Для України, як для будь-якої з республік колишнього СРСР, що залишилася без власних грошей, за повної відсутності фінансового ринку (за винятком банків), залучення зовнішнього ресурсу життєво необхідно дотепер. При цьому можливості банківської системи не встигають за вимогами зростаючої економіки, і цей розрив збільшується.

Таким чином, у зв’язку з відсутністю:

— ресурсів у національної буржуазії (олігархів) для капіталізації банків;

— розуміння урядом і НБУ того, що капіталізація національної частини банківської системи в зазначених умовах може здійснюватися тільки шляхом активного зростання державних банків;

— інших сегментів фінансового ринку, які підживлюють банківський сектор, сукупний капітал усієї банківської системи України менше капіталу будь-якого з першої четвірки банків Польщі й жодним чином не задовольняє потреби економіки.

Здійснювана нами політика не спрямована й на стимулювання іноземних банків до інтенсивного залучення зовнішнього ресурсу своїх материнських компаній. Результат? Сукупний капітал і іноземних банків в Україні мізерно малий, а ресурсна база формується з обмежених заощаджень населення і бізнесу нашої країни. Тобто відсутність обмежень на співвідношення зовнішніх і внутрішніх пасивів призводить до відпливу депозитів з українських банків, а не до припливу коштів з-за кордону: фактично відбувається тільки перерозподіл внутрішніх ресурсів.

Тепер спробуємо відповісти на такі два запитання. Чи є в національної буржуазії бажання та фінансовий ресурс для відновлення частки національного банківського капіталу після обвального скуповування банків зарубіжними колегами в 2005—2006 роках? Чи може держава різко збільшити розмір капіталу своїх банків після 15 років бездіяльності?

Відповідь в обох випадках очевидна.

Висновок. Якщо захищати національні інтереси в банківському секторі, обмежуючи допуск іноземного капіталу, то нестача фінансів призведе до стагнації в економіці.

Крім того, не зрозуміла перспектива, якою мірою та в якій формі необхідні обмеження і звідки має з’явитися альтернативне джерело ресурсів. Якщо ж обмеження не впроваджувати, то буде забезпечене економічне зростання, але з втратами в банківському секторі.

Який сьогодні в змордованої броунівськими експериментами країни пріоритет? Очевидно — економічне зростання. Таким чином, із метою забезпечення економічного зростання та зайнятості необхідно жертвувати інтересами банківського сектора. Тому банківський сектор, попри проголошену любов до Україні, ми вже практично програли.

Вадим ПУШКАРЬОВ,
заступник голови Держказначейства,
екс-глава Генерального департаменту
банківського нагляду НБУ:

— Значущість питання, кому належить банківська система, найвдаліше характеризує приказка «хто за дівчину платить, той її і танцює». Хто контролює кровоносну систему економіки, якою є банківська система, хто контролює рух фінансових ресурсів у країні, той контролює економіку цієї країни.

Відслідковуючи банківські баланси, можна бачити та управляти практично всім, що відбувається в державі. З ким ми торгуємо, що, у кого та в якій кількості купуємо та продаємо, починаючи від рукавичок і закінчуючи ураном, наші партнерські зв’язки, деяким із яких слід було б залишатися конфіденційними. За призначеннями та джерелами платежів видно, які стратегічні запаси ми створюємо чи не створюємо тощо. Стимулюючи ресурсами чи, навпаки, позбавляючи фінансування і приводячи до банкрутства чи поглинання окремі підприємства й цілі галузі, можна не тільки впливати на темпи розвитку, а й змінювати структуру економіки.

Тобто іноземні банки, після того як в Україні створиться їхня критична маса, зможуть самостійно впливати на процеси монетарної, валютно-курсової, ресурсної політики, а Національному банку буде набагато складніше, ніж нині, регулювати ці процеси й навіть впливати на них. Держава, втрачаючи підконтрольні їй кредитно-фінансові установи, залишається без реальних важелів впливу.

Категорично не згодний із тезою, що активна експансія іноземного капіталу приведе до насичення економіки ресурсами й значного зниження їхньої вартості. Іноземний капітал у вітчизняну банківську систему йде вже десять років. Останнім часом цей процес значно прискорився. Близько чверті вітчизняного банківського капіталу вже належить іноземним фінансовим установам. Чи стало завдяки цьому значно більше західних ресурсів, особливо довгострокових, на внутрішньому ринку? Ні.

Це можна довести на прикладах багатьох держав, що розвиваються, але найпоказовіший, на мій погляд, естонський досвід. Це — приклад повного поглинання та ліквідації національної банківської системи країни, де не залишилося жодного істинно естонського банку. На етапі поглинання приплив ресурсів справді був, і їхня вартість знизилася. Та потім вона повернулася до початкового рівня. І нині це країна-донор, яка віддає ресурси.

Банки йдуть сюди заробляти, а не піднімати нашу економіку. Вони йдуть туди, де пахнуть гроші. Тут гроші зараз пахнуть добре й сильно — вони сюди йдуть. Щойно ситуація зміниться, колишній ентузіазм у поході на Україну зникне.

Можна посперечатися і щодо якості та конкурентоспроможності послуг західних банків на внутрішньому ринку. Їхні послуги добре адаптовані до практики іноземних компаній. Для вітчизняних же підприємств, з відомих причин, більше підходять сформовані процедури та практика українських банків. Показовий приклад — банк «Аваль»: пропоновані ним кредитні процедури набагато більш громіздкі, ніж ті, що були раніше. Вони не враховують специфіки відносин із нашими клієнтами, нюанси нашого законодавства. Триває примітивне форматування по шаблону.

Що потрібно робити в ситуації, що склалася? Спочатку хотів би провести дуже показову, на мій погляд, аналогію. На боксерському рингу зустрічаються досвідчений, чудово екіпірований, кремезний і підготовлений іноземний суперваговик і наш, нехай класний і перспективний, але ще надто молодий легковаговик-першорозрядник. Чи є в нашого бійця шанси перемогти, особливо якщо після найжорстокішої дієти йому на плечі повісили важкий рюкзак із каменями, нібито для врівноваження з супротивником?

Вважаю, що в нормативно-наказовому порядку зупинити прихід іноземного капіталу неможливо. Однак продумати комплекс регулятивних заходів для того, щоб максимально зрівняти вітчизняних і іноземних гравців за умов конкуренції, ще не пізно.