Дорога корупція

В одній розумній місцевій телепередачі ведучий поцікавився моєю думкою щодо того, як же нам усе ж таки здолати корупцію. Я щиро запитав: "А навіщо?".

І справді, бігти тут потрібно дуже повільно, щоб у жодному разі не наздогнати. Адже якщо корупцію ми з якогось дива справді здолаємо, країна наша цього щастя не витримає.

Сьогодні лікарів, учителів, міліцію, суддів, податківців-фондюків та інших чиновників утримують багаті. Принаймні ті, хто багатший за решту. Це зовсім не так несправедливо, як видається суспільству, котре зовсім не вміє годувати їх якось по-іншому. Ну не жити ж їм усім на голу сьогоднішню зарплату!

А може, хтось вважає, що без усіх цих професій цілком можна обійтися? Не повірите: навіть податківці - необхідна ланка будь-якого хоч трохи цивілізованого суспільства. І тим паче представники благородних соціальних професій, благородство яких, щоправда, від прагнення вижити трохи вже зносилося-прагматизувалося. Але без них - однаково нікуди.

Отже, як - ще більше роздути податки, щоб держава одержала можливість утримувати їх усіх сама? Тут уже підприємства з підприємцями не просто застогнуть, а завиють!

Розумні інтелектуали, щоправда, переконують, що, коли не буде корупції, всіх бюджетників можна буде утримувати й без збільшення податків. Мовляв, збираємо й так чимало, просто не туди діваємо, куди треба.

Змушений розчарувати: якщо не буде корупції, ми не зберемо й цього. Навіть якщо податківці не розбіжаться, ну хто в них стане порушувати закони, аби щось вибити, якщо ВСЕ вибите пройде повз них?

Однак, якщо кожен дотримуватиметься законодавства, воно виявиться абсолютно до цього не готовим: щілини для обраних стануть щілинами спільними. У результаті ті, хто традиційно платив, зможуть не платити - як білі люди.

Одне лише правило "всі протиріччя - на користь платника" чого варте!

Колишні ж білі люди, до речі, опиняться в ситуації протилежній, коли на них несподівано поширяться страшилки/вбивалки, призначені для сірих мас. З незвички розніжені білі й виїхати можуть. Якщо, звичайно, встигнуть.

А принцип із Податкового кодексу "не ви листа купували - не вам його й танцювати"? Це ж листи для всіх тоді просто захлеснуть податкове законодавство, і від кодексу нічого не залишиться!

Далі. Не буде корупції - податки відразу спростяться! Якщо каламутна вода стане непотрібною, у складності вже не буде причини! А зайнятість? Народ, цією складністю зайнятий, куди подіти? Бухгалтерів, консультантів, перевіряльників, аудиторів? Це ж десятки, сотні тисяч!

Особливо актуальна корупція в нових економічних умовах, які ніяк не дочекаються нової політекономії. Праця виробника більше не створює вартості. Вартість створюється виключно працею продавця. Якщо ринок товару не прийняв, він нічого не вартий, як і вкладена в нього праця. Це як нічого не варта праця, витрачена на розв'язання кросворда.

Продавець, який уміє продавати, разом із покупцем утворить ринок, що формує ціну. Під цю ціну він може наймати виробника та платити йому шматок цієї створеної продавцем ціни за подібну роботу - створення певного продукту, який нічого без уміння його продати не вартий.

Наймач ризикує тим, що не повернуться його вкладення, а найнятий - що не буде оплачено його працю. Усі в одному човні в морі ринку. Його пасажирам ніхто нічого не винен. Сам факт дружного веслування - зовсім не гарантія його оплати.

Ринок вважає, що всі товаропродуктостворюючі фабрики, заводи та інші фірми, поки ними створене не знаходить покупця, - це нездатні себе прогодувати великі групи дармоїдів, які щось виробили від нудьги собі на радість (як ресторан для самих кухарів).

Не подобається? А тоді не треба було змінювати устрій. А коли вже змінили, все залежить від уміння продавця знайти покупця, у зв'язку з чим держзамовлення стають одним із двигунів економіки. І саме корупція ці держзамовлення значною мірою породжує (а не лише забезпечує).

Без неї, як без радянських НДІ, виявиться, що не так уже й потрібні ці замовлення, що стільки вони не коштують, через що їхня сфера досить істотно звузиться, прирікаючи ринок на різке зниження попиту, а населення - на безробіття. Знову проблема зайнятості...

- То що ж, - згадую крик телеведучого, - значить, немає виходу? Може, все-таки з чогось потрібно почати й щось треба змінити?

Відповідаю із задоволенням: змінити потрібно НАС. Нам потрібні не закони, а роз'яснення, не зарплати, а гроші, не як треба, а як прийнято, не як на папері, а як по життю, не "що ви мені це розповідаєте, я це й сам знаю", а "що робити, я запитую, конкретно: кому дати та скільки?".

Інша річ, що це "скільки" виходить іноді дорого, через це і обурюємося. То це вже, вибачте, торгівля, а не боротьба з корупцією.

- Ви життя не знаєте, зарилися у своїх законах і не маєте поняття, що у світі робиться! Зніміть окуляри, подивіться реально!

Хіба ця фраза нам незнайома? Хіба в нас усіх путівник по цьому життю інший? Тоді ми і справді життя не знаємо. Тільки одне уточнення: не треба говорити щодо всього світу. Це не у світі, це - у нас. У колишньому СРСР, та й то - не у всьому.

У Грузії от її ніби перемогли. Але, по-перше, у маленькій країні це легше, а по-друге, вдячні грузини швидко відсторонили від влади й президентську політсилу, і самого президента. Тому що не кожному народу подобається, коли його змінюють. Мовляв, устої треба поважати.

Та якщо змінювати, то змінювати все. У комплексі! Системно-взаємозалежно! Півзаходи нічого не дадуть. Ментальність (та щоб при цьому вцілів сам інститут держави), держзарплати (а де їх взяти?), право (причому податкове - це лише один із прикладів), освіту (і хто тоді потрапить у вузи в країні перемігшої безграмотності?), медицину (якщо безплатно, то всім не вистачить; якщо за гроші, то не той рівень) - тільки корупція поки все це й дозволяє, будучи стихійним регулятором.

До речі, дідусь Брежнєв, коли його просили підвищити зарплати лікарям і вчителям, у відповідь повчав, що знає життя: їх і так народ прогодує. Тобто навіть всемогутній генсек не ризикнув замінити звичаї якимось законом, посилаючись на ментальність як на щось об'єктивно непереможне.

Повернуся насамкінець до рідного. Весь укрбізнес тримається на принципі "нам - офшори, вам - єдиний податок". Він пройшов через усі революції, оберігаючи економіку в кризові роки, дає їй продихнути й нині. Уявляєте, якщо цього всього - і не буде?! Акуратніше б...

То навіщо в такому разі бурчимо? Навіщо морочимо один одному голову, заміряючись на рідну та дорогу (в усіх сенсах) корупцію? Гей, колишні радянські, любіть її, матір вашу!

Нашу.