Добро і зло кредитних бюро

В Україні — справжній бум споживчого кредитування. Цього року, як і минулого, його обсяги, швидше за все, подвояться. Такі темпи зростання видачі позик не можуть не провокувати серйозних системних ризиків.

Ров’язати цю проблему покликаний створюваний у нашій країні інститут бюро кредитних історій (БКІ). У міру того, як українські БКІ починають розгортати активну діяльність чи готуються до неї, повільно, але усе-таки формується необхідна нормативно-правова база. І якщо з тим, які інтереси відстоюють і які завдання ставлять перед собою фінансові установи, усе більш-менш зрозуміло, то як дотримуватимуть та захищатимуть права суб’єктів кредитних історій, тобто наші з вами, залишається чимало нез’ясованого.

Нормативно-правова база

Активне формування в Україні інституту бюро кредитних історій розпочалося в 2003-му, коли не тільки стали проводити різноманітні конференції та круглі столи на цю тему, а й з’явилися перші проекти профільного закону. Правда, знадобилося майже два роки додаткової доробки, аби законопроект «Про організацію формування та обігу кредитних історій» було схвалено Верховною Радою.

Закон був прийнятий у червні 2005 року і вступив у силу з 29 січня 2006-го. Ним визначаються принципи формування та ведення кредитних історій, права їхніх суб’єктів, вимоги до захисту інформації, яка становить кредитну історію, а також порядок створення, діяльності та ліквідації БКІ (див. довідку).

В аналітичній статті, розміщеній на сайті Української міжбанківської асоціації членів платіжних систем (ЕМА), представники якої разом із експертами USAID, НБУ й АУБ брали участь у розробці профільного закону, зазначається, що «передбачений в українському законі захист прав суб’єкта кредитної історії дуже нагадує норми американського закону». У нашому законі діють більшість норм (див. довідку), реалізованих у США в 1996 році (Закон про справедливе надання кредитної інформації — Fair Credit Reporting Act).

Слід думати, що наявність цих норм дає змогу вважати вітчизняний законодавчий акт досить просунутим. Справді, американці не одного собаку з’їли в боротьбі за громадянські права та свободи. І володіють, поза сумнівом, найрозвинутішим кредитним ринком на планеті: три чверті сімей у США є його учасниками, маючи якесь боргове зобов’язання.

І все-таки, порівнюючи вимоги до достовірності інформації в Україні та США, експерти зазначають, що в Україні поки що не реалізований цілий ряд норм, які містяться в FCRA:

— українські кредитори не зобов’язані повідомляти споживачам про несприятливі дії, здійснені після отримання кредитного звіту, у тому числі про відмову у видачі кредиту, погіршення умов кредитування, терміну, суми, відсоткової ставки. Це саме стосується неінформування кредитором позичальника про інші законні права споживача, включаючи право на звернення в бюро за одержанням безплатної копії звіту з тим, щоб перевірити його достовірність чи повноту даних у ньому, а також, у разі потреби, право на оспорювання інформації;

— закон не забороняє кредиторам, постачальникам інформації продовжувати надавати інформацію в бюро, чиї звіти є недостовірними;

— закон не зобов’язує постачальників в автоматичному режимі повідомляти БКІ про факти ідентифікаційного шахрайства з рахунком клієнта. Таким чином, коригування інформації в кредитному файлі може відстояти на невизначено тривалий термін від моменту виявлення клієнтом чи кредитором фактів зловживання третіми особами кредитними коштами і добрим ім’ям клієнта;

— у законі відсутня вимога до бюро відносно розробки й використання «стандартної» форми кредитного звіту, що зробило б його максимально інформативним, зрозумілим, стандартизованим і зручним для розуміння клієнтом. Досвід інших країн підтверджує, що клієнтам часто досить складно зрозуміти зміст кредитного звіту, що призводить до психологічних проблем.

Функції з державного регулювання діяльності кредитних бюро покладені Кабміном на Міністерство юстиції. У Мін’юсті для цього створено спеціальний відділ у складі Департаменту легалізації та регулювання діяльності бюро кредитних історій (ДЛРДБКІ). Відповідний внутрішньовідомчий наказ було видано у квітні цього року, а до активної розробки регулятивних і нормативних документів (зокрема, ліцензійних умов) приступили тільки на початку червня — після укомплектування відділу фахівцями.

Як повідомила «ДТ» завсектором нормативно-правового й методичного забезпечення ДЛРДБКІ Віра Ярмоленко, 18 липня відбулося перше засідання міжвідомчої робочої групи з участю представників міністерства та зацікавлених учасників ринку. На ньому заслухали проект ліцензійних умов, який, після внесення необхідних поправок, уже найближчими днями буде направлений на узгодження в Держпідприємництво та з’явиться на сайті Мін’юсту.

Завершується і розробка порядку контролю над діяльністю БКІ. Остаточно ці документи мають бути затверджені спільним наказом Мін’юсту та Держпідприємництва в жовтні цього року.

Відповідно до норм профільного закону, регулятор повністю вступить у свої права із січня 2007-го. На той час всі існуючі кредитні бюро будуть зобов’язані одержати ліцензії і привести свою діяльність у повну відповідність із чинними нормативно-правовими документами. За роботу без ліцензії передбачено цілий ряд санкцій — від штрафів до зняття з реєстрації.

Діючі особи

2 червня 2005 року, ще до прийняття профільного закону, відбулися установчі збори ТОВ «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій» (ПВБКІ). Його створили Асоціація українських банків, 30 комерційних банків і дві страхові компанії. При цьому було обумовлено, що жоден із засновників не має права перевищити дев’ятивідсотковий ліміт участі в статутному капіталі ТОВ.

У липні 2005-го почало функціонувати Українське бюро кредитних історій (УБКІ) із статутним фондом 29,2 тис. грн., засноване Приватбанком за участі маловідомої компанії BigOptima.

У жовтні того ж року було оголошено про створення інвестиційно-фінансовою групою «ТАС», Національною асоціацією кредитних спілок України і Creditinfo Group Міжнародного бюро кредитних історій (МБКІ) — третього за рахуном в Україні, яке одержало дозвіл АМК на створення ЗАТ у квітні нинішнього року.

Відомо про існування ще одного БКІ — ТОВ «Перше бюро кредитних історій», створеного на базі кредитних спілок. Та інформації про його діяльність поки що надто мало, щоб розглядати цього учасника ринку всерйоз.

Варто, мабуть, згадати, що ще з 2001 року НБУ за участі банків почав створювати Єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банками, — ЄІС «Реєстр позичальників». На сьогодні договори на участь у системі уклали 126 банків, які контролюють понад 80% активів банківської системи країни. Загальна сума простроченої заборгованості, яка значиться в ньому, за кредитами на 1 липня ц.р. становила 4,14 млрд. грн.

Свого часу обговорювалося питання про те, чи не варто на базі цього реєстру створити загальноукраїнське кредитне бюро, яке згодом можна було б акціонувати та перепродати ринку. Однак, щоб уникнути конфлікту інтересів чиновників і ринку, було обрано інший шлях.

Розклади. Запитання

Ще у вересні минулого року Приватбанк оголосив про підписання першої угоди про надання створеним ним бюро (УБКІ) кредитної інформації. Банк виставив на продаж наявну в нього інформацію щодо позичальників (слід розуміти, його власних), пообіцявши потенційним її (інформації) покупцям доступ до більш як 10 млн. кредитних історій фізичних і юридичних осіб. Хоча з урахуванням того, що 10 млн. — це майже половина працездатного населення України, окремі спостерігачі сумніваються в достовірності таких оцінок.

Самі приватівці неодноразово заявляли, що послуги створеного ними кредитного бюро виявилися менш затребуваними, ніж очікувалося. І все-таки УБКІ реально ці самі послуги надає, чого не скажеш про інші структури.

Тільки через рік після своїх установчих зборів — у червні 2006-го — ПВБКІ підшукало стратегічного іноземного партнера та інвестора, підписавши угоду з уже згадуваною ісландською компанією Creditinfo Group, яка виграла тендер на поставку системи кредитного бюро. Отримавши частку в бюро (до 10%), ісландська компанія зобов’язалася поставити для нього програмне забезпечення, а також методику роботи та організаційні принципи структури. Йшлося про те, що систему від Creditinfo буде впроваджено через шість місяців і до кінця першого кварталу 2007-го «бюро почне працювати в режимі надання інформації». На першому етапі місткість інформаційної бази бюро становитиме близько 1 млн. кредитних історій юридичних і фізичних осіб.

У першій декаді липня загальні збори учасників бюро схвалили входження Creditinfo Group, а разом з ним Ощадбанку та Прокредитбанку, до складу засновників ПВБКІ, яке разом зі збільшенням статутного капіталу до 5,05 млн. грн. змінило свою організаційну форму на ВАТ. За заявами керівництва, бюро контролюватиме як мінімум 70% ринку кредитування фізосіб — саме така частка належить його засновникам.

Спостерігачі зазначають, що партнерство ПВБКІ і Сreditinfo Group, яка вже бере участь у капіталі іншого бюро — МБКІ, створює передумови для об’єднання в середньостроковій перспективі цих двох проектів в один, а в короткостроковій — для реального обміну інформацією. При цьому підкреслюється, що обмін інформацією — не самоціль. Мета — зниження кредитних ставок і захист прав суб’єкта кредитної історії, забезпечуваний реалізацією «єдиної» точки входу запитів на надання кредитних звітів. Кредитори одержать весь масив наявної на ринку інформації про суб’єкта кредитної історії в мінімальні терміни та у найбільш зручному вигляді, що дасть змогу їм приймати максимально зважене та об’єктивне рішення.

На думку учасників процесу, приватбанківське УБКІ також могло б брати участь у схемі інформаційного обміну, але поки що сторони займають принципово протилежні позиції. Представники «Першого всеукраїнського» (ПВБКІ) пропонують іншим учасникам ринку або входження до складу засновників на паритетних засадах, або обмін інформацією пропорційно часткам, які вони займають на ринку. Приватівці не погоджуються з таким підходом, наполягаючи на тому, що частка кожного засновника має відповідати наявній у ній кількості кредитних історій.

Зокрема, ще восени минулого року голова правління Приватбанку О.Дубілет заявив: «Якщо в Приватбанку понад 10 млн. записів (про позичальників), а в когось 3 тис., то входження в бюро на рівних умовах я вважаю неринковим підходом».

На окрему увагу заслуговує і той факт, що УБКІ продає інформацію про своїх позичальників без необхідних для цього їхніх письмових дозволів. Що прямо суперечить нормам уже чинного Закону «Про організацію формування та обігу кредитних історій».

У Приватбанку вважають, що таку можливість їм дає положення Закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якого банки мають право обмінюватися між собою загальною інформацією, яка є банківською таємницею, в обсягах, необхідних для видачі кредитів, банківських гарантій.

І навіть начебто б не нехтується ст.32 Конституції, яка говорить, що «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Оскільки є застереження — «крім випадків, визначених законом». А формулювання банківського закону — «в обсягах, необхідних для видачі кредитів» — можна трактувати по-різному.

За твердженням пані Ярмоленко, надання кредитних історій іншим організаціям без згоди їхніх суб’єктів прямо суперечить нормам профільного закону. Отже, така практика однозначно кваліфікуватиметься регулятором як системне порушення прав суб’єктів кредитних історій та ліцензійних умов, що спричинить позбавлення ліцензії та заборону діяльності бюро. Проте доти, доки триває перехідний період, ліцензійні умови не прийнято, а самі ліцензії не видано, висувати претензії з боку регулюючого органу, який не одержав ще навіть усієї повноти повноважень, не має сенсу.

Ця колізія привертає нашу увагу до проблеми адекватного захисту прав суб’єктів кредитних історій. Адже, попри досить просунуті законодавчі норми, наша рідна держава та її силові структури славляться усталеними традиціями нехтування законом. Та й практика, коли базу даних ДАІ або «09» можна запросто придбати за кілька десятків гривень на київському книжковому ринку «Петрівка», навіває недобрі передчуття. Хоч би не сталося того самого зі значно повнішими та «цікавішими» електронними досьє позичальників фінансових установ...

Заспокоює лише та обставина, що вітчизняні банкіри начебто уміють берегти банківську таємницю. Та чи не виявиться база даних, яку вони збирають разом, дитиною без ока в семи няньок? І хто дасть руку на відсікання, що захист від несанкціонованого доступу до цих досьє забезпечений на всі сто, а не на 99,7%?

У робочій групі, яка розробляє нині нормативно-правову базу, достатньо кваліфікованих експертів — представників ринку. Та в співробітників Мін’юсту, за всієї поваги до них, досвіду в цьому питанні поки що обмаль. Тож чи не варто подумати про залучення до робочої групи представників авторитетних правозахисних організацій і незалежних експертів з оцінки надійності та захищеності програмних продуктів, попри те, що подібна практика, м’яко кажучи, «не в моді» у нашій країні?

В актуальності цих проблем можна сумніватися, але з урахуванням таких стрімких темпів зростання ринку споживчого кредитування вони вже через кілька років зачеплять інтереси більшості громадян. Тоді виправляти помилки розробників може бути проблематично та надто витратно.

Думки експертів

Андрій КИЯК,
голова правління
Міжнародного бюро кредитних історій:

— «Труднощі» на шляху розвитку ринку кредитної звітності в Україні необхідно розглядати на кількох рівнях.

Перший рівень я назвав би «ментальним». Він стосується як суб’єктів кредитної історії, так і кредиторів.

Люди мають бути особисто і глибоко зацікавлені у формуванні власної кредитної історії, а отже, давати дозвіл кредиторам на передачу інформації в бюро. Проте у країні, де значна частина населення живе під психологічним тиском «тотального стеження» у минулому, такий бар’єр подолати непросто. От і доводиться пояснювати всю глибину захисту інформації і юридично, і технологічно.

Кредитори бояться витоку інформації про власних позитивних клієнтів, а також часто оглядаються на всі боки, очікуючи першого кроку від колеги по банківському цеху. І тут необхідні аргументи про неможливість такого витоку апріорі.

Та головне, що необхідно усвідомити фінансовим установам-кредиторам, — їм таки доведеться довірити свою інформацію професіоналам. Тільки це допоможе нівелювати ризик її витоку. Більше того, амбіційні програми розвитку роздрібного кредитування, заявлені й реалізовані багатьма банками, досягнуть найвищих результатів тільки у співробітництві з бюро. Краще відшліфувати всі необхідні моменти зараз, ніж хаотично підключатися до системи потім, коли конкуренція на роздрібному ринку вимагатиме прийняття рішення за кілька хвилин, а може, навіть і секунд.

Другий рівень — технологічний. Програмна платформа, яку використовує бюро, має відповідати високим вимогам бізнесу, а ще краще — мати значний досвід апробації у світі. Тому оптимально орієнтуватися на зарубіжні моделі.

Третій рівень — юридичний. Необхідно «доформувати» нормативну базу щодо діяльності бюро. Це — ліцензійні умови, Положення про реєстр бюро, Положення про контроль за діяльністю бюро.

Олександр КАРПОВ,
директор Української міжбанківської асоціації членів платіжних систем (ЕМА):

— Початок повноцінної й ефективної роботи кредитних бюро в нашій країні стримується цілою низкою чинників, серед яких я б зазначив такі.

Кабмін поки що не ухвалив постанову, яка регулює за наявності згоди суб’єкта кредитної історії (тобто позичальника) порядок передачі в бюро інформації з державних реєстрів (Мін’юст, МВС, ДПАУ). Це перешкоджає формуванню і наповненню баз даних бюро, фактичному початку їхньої роботи.

Кредиторам із банківського і фінансового секторів потрібно здійснити цілу низку заходів, зокрема:

— підписати з кожним існуючим і підписувати з кожним новим клієнтом документ, яким кредитору буде дозволено здійснювати обробку кредитної звітності для відправки й одержання її в (із) бюро;

— запровадити сканування й електронну обробку 100% заяв на одержання кредиту, запровадити 100-відсоткову реєстрацію відмов у наданні кредитів, перейти до 100% перевірки заяв із метою контролю попередніх звернень клієнта до кредитора;

— налагодити технічні і процедурні відносини з бюро.

У 2006—2007 роках бюро та їхні учасники (користувачі звітів) «тренуватимуться» у використанні системи кредитної звітності, що формується. Спершу кредитори одержуватимуть «порожні» звіти, які до 2008 року ставатимуть дедалі більш змістовними і, відповідно, цінними. Це не означає, що в найближчі 18 місяців ринок послуг БКІ працюватиме вхолосту, навпаки, саме в найближчі місяці напрацьовуватиметься досвід взаємодії бюро і кредиторів і формуватимуться підходи до оцінки ризиків на основі зростаючої кількості даних про позичальника.

З 23 червня 2006 року будь-яка діяльність із надання кредитних звітів не є законною без наявності письмової згоди клієнтів. Тобто всім кредиторам в Україні, які це ще не зробили, слід переглянути клієнтські договори, а бюро можуть одержувати і передавати лише ту інформацію, статус якої відповідає вимогам закону (одержано клієнтську згоду). Посилання на банківське законодавство, як на мене, не є абсолютно доречними. Існує профільний закон про ринок послуг кредитних бюро, його потрібно виконувати.

Андрій ПИШНИЙ,
перший заступник голови правління
ВАТ «Державний ощадний банк України»:

— Ощадбанк апріорі орієнтований на активну роботу з приватними особами. Тому закономірним є і наше бажання бути не просто користувачем послуг, а як мінімум співзасновником у капіталі бодай одного зі створюваних бюро кредитних історій.

Консультації проводилися з усіма БКІ. Наш вибір зупинився на Першому всеукраїнському бюро через низку причин. Серед його учасників — практично всі банки першого десятку, за винятком хіба що Приватбанку і Промінвестбанку. Друга причина — це паритетність участі, тобто рівноправність усіх засновників. Відсутність одноосібного управляючого дає певні гарантії того, що накопичувану ПВБКІ інформацію не буде використано на користь одного з учасників на шкоду іншим.

Приватбанк у цій ситуації зайняв відокремлену позицію, яку можна пояснити і, враховуючи обсяг уже накопиченої ним бази даних, загалом зрозуміти. Проте ця відокремленість і прагнення домінувати саме і є однією з причин досить обережного ставлення інших банкірів до послуг створеного Приватбанком УБКІ, оскільки може викликати побоювання, що дані, які запитуються і надаються банками, можуть бути використані для одержання одноосібним власником цього бюро тих або інших конкурентних переваг.

Також причини невисокого попиту на послуги кредитних бюро можуть полягати у відсутності сталих традицій і ще не сформованій ментальності банкірів, більшість із яких тільки починають освоювати ринок ритейлу і відповідні процедури контролю ризиків.

Проте з урахуванням нинішніх колосальних темпів зростання роздробу так само швидко накопичуються і пов’язані з цим загрози для якості банківських кредитних портфелів і, відповідно, стабільності всієї банківської системи. Все це викликає певні тривожні очікування. Тому банки, які мають намір серйозно працювати в ритейлі, вже починають усерйоз розглядати проблему контролю і мінімізації цих ризиків. А отже, неминуче зростатиме попит не тільки на впровадження ефективних скорингових систем, а й на послуги кредитних бюро.

Частину запитань стосовно створення в Україні кредитних бюро «ДТ» адресувало безпосереднім учасникам процесу

Антоніна ПАЛАМАРЧУК, генеральний директор Першого всеукраїнського бюро кредитних історій, віце-президент Асоціації українських банків:

— Деякі спостерігачі стверджують, що у світовій практиці прийнято створювати незалежні від учасників ринку кредитні бюро, що виключає конфлікт інтересів. Чому ваше бюро створено за іншим принципом?

— У світі накопичено багатий досвід створення кредитних бюро. Справді, існують (приміром, у США) структури, створені незалежно від учасників ринку. Але можна навести й чимало протилежних прикладів. Так, у Німеччині провідне кредитне бюро Shufa створено саме учасниками ринку, і більшу частку в ньому тримають банки. Аналогічна ситуація спостерігається в Мексиці, Польщі, Туреччині, Литві, Росії та інших країнах.

Одна з головних гарантій відсутності конфлікту інтересів у нашому бюро полягає в тому, що воно створюється на паритетних засадах за максимально можливої кількості учасників. Тому жоден із банків не зможе диктувати в ньому свої умови іншим.

Власники, котрі внесли гроші до статутного фонду, вирішують питання управління, цінової політики, розвитку кредитного бюро, але вони не можуть на власний розсуд вносити зміни в інформацію чи обмежувати її видачу. Як усі звичайні користувачі, засновники кредитних бюро, до речі, зацікавлені в зниженні розцінок на його послуги.

— Так, але ж вони платять зарплату управляючим і адміністраторам, які стежать за базою даних та її наповненням... Як у такому разі виключити можливий «неформальний» вплив?

— У статуті ПВБКІ є обмеження: частка одного учасника в статутному фонді не може перевищувати 9%, а фактично на сьогодні найбільша частка становить 5%. Тобто в ПВБКІ немає домінуючого власника, здатного організувати такий вплив. Крім того, 33 банки-засновники є конкурентами, і ніхто з них не допустить можливості «неформального» впливу на бюро з боку іншого банку. У кредитній історії не вказується відсоткова ставка за кредитом і який банк видав кредит. Тому жоден банк не може використати цю інформацію проти іншого.

Помилки в кредитних історіях, як свідчить світовий досвід, можуть з’являтися ненавмисно, і від цього ніхто не застрахований. Але на всі подібні випадки в законі передбачено механізми захисту клієнта. Кожен із них раз на рік має право одержати власну кредитну історію безоплатно. І скільки завгодно разів — на платній основі. І, побачивши помилку, можна сповістити про це кредитне бюро, яке одразу зв’яжеться з банком, від якого надійшла інформація. Необхідні зміни банк повинен буде внести. Хто ж стане навмисно ризикувати, знаючи, що його в будь-яку хвилину можуть перевірити?

— А чи можливий несанкціонований доступ до досьє позичальника?

— При розробці технологічного рішення для бази даних спеціально виставляється умова про обмеження доступу до неї окремих посадових осіб. Тобто кожна з них відповідає лише за свою, вузьку ділянку інформації, не бачачи повної картини. Зміни в базу даних вносять лише за згодою того банку, який подавав інформацію. Коли щось виправляється, то система обов’язково спрацьовує, даючи відповідний сигнал. І той банк, інформація якого коригується, сповіщається про це. Ніхто не може змінити щось самостійно.

— А «зняти» базу даних можливо?

— Будь-яку вибірку по базі даних отримати неможливо. Кредитну історію можна запитати лише щодо конкретного суб’єкта. Ця норма спеціально прописана в профільному законі.

Крім того, кожне окреме звернення до кредитної історії реєструється — для цього в звіті є спеціальне поле, де зазначається, хто і коли її запитував. І якщо ви побачили, що вашу кредитну історію запитувала фінансова установа, до якої ви не зверталися по кредит, то за вашою заявою ми зобов’язані перевірити наявність вашого звернення і згоди на доступ до кредитної історії. Також у таких випадках клієнт має повне право подавати в суд проти того, хто без його згоди надсилалає запит до кредитної історії.

— Як будуватимуться відносини кредитних бюро із силовими та контролюючими відомствами?

— Профільний закон чітко обумовлює, хто, в яких випадках і на яких підставах має право доступу до кредитних історій. Це — користувачі, які мають відповідний договір і дозвіл позичальника на доступ до кредитної історії. Інших випадків у законі не передбачено. Ми — не власники інформації, ми її лише обробляємо. Її власники — банки. Тому правоохоронні органи мусять звертатися до банків, які перевіряють їхні повноваження та підстави для порушення банківської таємниці.

— А як контролюватиметься автентичність підписів під дозволами на запити кредитних історій, коли їхній рахунок піде на десятки мільйонів?

— За це відповідає банк-користувач, який веде договір із клієнтом і зберігає відповідні документи. Тому клієнти повинні будуть не тільки заяви підписувати, а й своєю рукою заповнювати в заявці свої ідентифікаційні дані. За роботу з цими даними в банках відповідають конкретні люди. Те саме стосується й осіб, уповноважених готувати інформацію для бази даних кредитного бюро й звертатися по такі дані. Хто і для чого їх підроблятиме? Щоб потім, у разі, коли інформацію буде оскаржено і факт порушення доведено, піти під суд?

— Чи не очевидно, що коли банки–учасники кредитних бюро почнуть «набивати» бази даних, вони добровільно-примусово схилятимуть клієнтів до видачі дозволів на звернення до їхніх кредитних історій. Як захищено права банківських клієнтів на цей випадок?

— Справді, банки пропонуватимуть, а деякі вже пропонують позичальнику підписати згоду на доступ до його кредитної історії і передачу даних про нього в кредитне бюро. Але робити це можна винятково на добровільній основі. Існує конституційна норма, відповідно до якої збирання персональної інформації можливе лише за згодою фізособи, тому кожен клієнт має повне право відмовитися.

Але в такому разі він має розуміти, що банк, не маючи достатньої інформації про позичальника, може зажадати додаткового забезпечення, встановити вищу ставку чи взагалі відмовити у видачі кредиту.

— Що ви скажете про результати дослідження, котре свідчить, що в Росії більшість фізосіб не погоджуються на відправлення інформації про себе в бюро кредитних історій? Люди не впевнені в забезпеченні конфіденційності, вони побоюються, що інформація може бути навмисно спотворена.

— У розвинених державах населення розуміє вигоди від наявності кредитних історій. У нас знадобиться перехідний період і роз’яснювальна робота. Поки ж людина не зрозуміє, що кредитна історія — це її документально підтверджена репутація, котра працює на неї, підвищуючи довіру кредиторів і знижуючи вартість позики.

Кредитної історії не треба боятися. Наприклад, вважається нормальною наявність інформації про затримки по виплатах терміном на один місяць, які можуть бути випадковими: через хворобу, тимчасову непрацездатність чи якісь інші обставини.

Андрій ШПІРКО, генеральний директор Українського бюро кредитних історій:

— Торік Приватбанк вів переговори з метою залучити до співробітництва й участі в капіталі створеного ним Українського бюро кредитних історій із такими авторитетними міжнародними структурами, як Experian (Великобританія), Schufa (Німеччина), Creditinfo Group (Ісландія), а також вітчизняними Ощадбанком і Промінвестбанком. Чи ведуться вони зараз, а якщо закінчилися, то чим?

— Ми вважаємо проведені переговори із закордонними колегами успішними. Нашій стороні були висунуті умови співробітництва. Ми їх розглянули і вважаємо, що кожна з представлених моделей і технологій, які забезпечують безперебійну роботу кредитних бюро за кордоном, не зовсім адаптована до умов функціонування в Україні.

Праві ми чи ні — покаже час. На нинішньому етапі ми користуємося системою, розробленою одним із наших засновників — Приватбанком. Ця система доступна і зрозуміла користувачам, повністю адаптована під наш ринок, оскільки створювалася в Україні. Також ми маємо можливість усувати виявлені неточності в режимі on-line.

— Чи має намір УБКІ збільшувати статутний капітал і коли?

— Щойно стане можливим одержання ліцензії, наше бюро неодмінно виконає усі вимоги профільного закону, у тому числі щодо збільшення статутного капіталу до 5 млн. грн.

— УБКІ нерідко закидають незаконність його практики видачі кредитних історій позичальників без їхніх письмових дозволів. Ви неодноразово заявляли, що Закон «Про банки та банківську діяльність» дає таку можливість. Чи не можна більш детально аргументувати вашу позицію?

— ТОВ «Українське бюро кредитних історій» надає свої послуги винятково в рамках чинного законодавства. У нас накопичено досить великий обсяг кредитних історій і чималий масив відповідних дозволів позичальників на доступ, збирання, зберігання, використання та поширення інформації, що становить їхню кредитну історію.

Використовувані в роботі нашого бюро механізми надання послуг відповідають вимогам Закону України «Про банки та банківську діяльність» (ст. 62, яка дозволяє надавати загальну інформацію, що містить банківську таємницю, в обсягах, необхідних для прийняття рішень про видачу кредитів, банківських гарантій). На мій погляд, це єдино правильний механізм надання послуг у ситуації, що склалася з ліцензуванням бюро. Жодна структура на даний момент не може похвалитися наявністю ліцензії на здійснення діяльності в ролі повноцінного бюро кредитних історій у розумінні Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій».

— Звідки в УБКІ база даних щодо 10 млн. кредитних історій (40% працездатного населення — за вашими ж оцінками), якщо ринкова частка кредитування фізосіб Приватбанку оцінюється в 19%?

— Судити про кількість кредитних історій за сьогоднішньою ринковою часткою кредитування (тим більше за часткою кредитування фізосіб), із моєї точки зору, не зовсім коректно.

По-перше, наша база кредитних історій містить інформацію стосовно як фіз-, так і юросіб. По-друге, у бюро кредитних історій акумулюється інформація не тільки щодо погашення/непогашення кредитів (хоча ця інформація превалює), а також збираються інші відомості про клієнта, які можуть допомогти зробити висновок про його дисциплінованість, заможність і порядність. Профільним законом передбачено, що джерелами для формування кредитних історій, окрім відомостей, що передаються в бюро за наявності письмового дозволу суб’єкта кредитної історії, можуть бути дані державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, а також інших відкритих джерел. Цю інформацію бюро можуть отримувати на договірних засадах.

І, по-третє, деякі користувачі Українського бюро кредитних історій виявляють бажання передавати на договірних засадах або в добровільному порядку і передають наявні у них масиви інформації.

Окрім того, якщо казати про частку ринку кредитних історій, то сьогодні наше бюро є єдиним в Україні, котре справді надає доступ до 10 млн. кредитних історій — що, як ви правильно зауважили, становить майже 40% від усього працездатного населення України. Водночас інші учасники цього ринку поки лише обмежуються заявами про те, що незабаром розпочнуть свою роботу після того, як сформують 1 млн. кредитних історій.

— Які протиріччя заважають окремим кредитним бюро об’єднатися і якою була б оптимальна модель системи кредитної звітності для України?

— Кредитних бюро в Україні може бути створено скільки завгодно, однак, на мою думку, найефективнішим буде те, котре матиме велику кількість кредитних історій, простішу і зрозумілішу систему взаємодії з учасниками ринку, гнучкіші механізмом надання та накопичення інформації.

У перспективі, на мій погляд, найбільші бюро обмінюватимуться інформацією між собою. Швидше за все, на платній основі. Також можна спрогнозувати поглинання великими представниками цього ринку менших, а також злиття. Поки, звісно, про це казати зарано. Але все ж я думаю, що ці процеси, зокрема об’єднання і злиття, відбуватимуться саме за тими принципами, якими керується Українське бюро кредитних історій і наші співзасновники: частка участі в компанії має бути пропорційною кількості кредитних історій. І відразу буде знято всі протиріччя.

— У чому головні причини слабкого попиту на послуги створеного Приватбанком бюро кредитних історій?

— Я не став би казати про повну його відсутність, але попит дійсно поки що слабкий. На мій погляд, такий стан справ викликаний тим, що на нинішньому етапі без проходження процедури ліцензування немає можливості надавати весь спектр кредитних звітів у тому розширеному варіанті й обсязі, в якому їх хотіли б бачити користувачі бюро і який визначений положеннями профільного закону. Ще одна причина, знову ж побічно пов’язана з ліцензуванням: неможливо працювати за спрощеною схемою з іншими потенційними користувачами послуг бюро, окрім банків.

ДОВІДКА "ДТ":

Згідно із Законом «Про організацію формування та обігу кредитних історій», бюро кредитних історій займається виключно веденням кредитних історій і наданням послуг, пов’язаних із обробкою й аналізом інформації, що становить кредитну історію.

БКІ надає користувачу відповідну інформацію без права її передачі третім особам. Надання такої інформації користувачеві на умовах, визначених у законі й договорі між користувачем і БКІ, не вважатиметься порушенням банківської або комерційної таємниці.

Кредитна історія містить таку інформацію:

— паспортні дані, ідентифікаційний код, відомості про поточну трудову діяльність, сімейний стан і кількість осіб, що перебувають на утриманні, інформацію про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;

— відомості про грошові зобов’язання суб’єкта кредитної історії;

— публічну інформацію про суб’єкта кредитної історії (сукупність документованої або публічно оголошеної відкритої інформації про особу, що передбачає наявність у ній даних із держреєстрів та інших баз даних (податкової, судової);

— відомості про операції з кредитною історією (дата поновлення, перелік і дати звернень до неї суб’єкта кредитної історії тощо).

Закон забороняє збирати інформацію про національність, расове й етнічне походження; політичні погляди; релігійні та філософські переконання; стан здоров’я, членство в партіях та інших громадських організаціях.

В українському законі реалізовано процесуальний підхід до достовірності звітів, що означає контроль і досить широкі права споживача:

— суб’єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься в його кредитній історії;

— на час перевірки бюро зобов’язане позначити заперечувану інформацію і перевірити її для підтвердження або зміни. Суб’єкт має право на коментар, обсягом не більш як сто слів, а бюро зобов’язане долучити цей коментар до його кредитної історії;

— у разі якщо кредитор не відповів на запит бюро протягом 15 днів із моменту звернення до нього, бюро зобов’язане вилучити з кредитної історії суб’єкта інформацію, яка була заперечена, а також зняти відповідну позначку про статус «заперечено»;

— про зміну інформації про суб’єкта, яка була заперечена або мала бути вилучена з кредитної історії, бюро зобов’язане повідомити суб’єкта кредитної історії, кредитора, а також усіх, хто звертався до кредитної історії цього суб’єкта протягом одного року;

— суб’єкт кредитної історії має право подати скаргу до Мін’юсту або оскаржити в судовому порядку дії бюро або користувача (кредитора), які порушують його права.