ДІАГНОЗ — ХРОНІЧНЕ НЕДОФІНАНСУВАННЯ

Останніми роками проблема виділення коштів на охорону здоров’я стала осередком, скажемо так, гострої серцевої недостатності, що уразила державу та суспільство. Хворобу явного недофінансування галузі настільки запущено, що часткові заходи для її лікування дають скоріше негативний ефект. Навіть такий крок, як прийняття закону про запровадження мінімальної зарплати на 2003 рік, що насамперед стосується медиків, замість одностайного схвалення викликав неоднозначну реакцію на місцях. І зрозуміло чому: будь-який різкий, необережний рух викликає біль. А те, що нашій охороні здоров’я потрібні не тільки додаткові кошти, а й не меншою мірою — чітка система їхнього розподілу, видно неозброєним оком. Мікроскоп не потрібний...

Які питання вирішуються, а які навпаки — лише загострюються, добре видно на прикладі звичайної лікарні. До однієї з них, Обухівської районної, ми й відправилися. Та «ввійти в тему» довелося ще по дорозі: серед пасажирів мікроавтобуса не можна було не помітити жінку середніх років, яка повсякчас витирала сльози. Розговорилися. Виявилося, що випадкова попутниця повертається додому після зустрічі із сином — студентом-медиком. Про те, щоб той став лікарем, бажано у своєму ж Обухові, вся родина мріяла не один рік. Вони з чоловіком, та й усі родичі, дуже раділи, коли він вступив до медінституту, допомагали як могли. І ось коли до закінчення вузу залишилося дуже мало, син здивував: він не може собі дозволити бути лікарем, адже йому реально «світять» гривень 190...

Зізнаюсь, якогось моменту навіть прикро стало за районну лікарню, в якій уже не поривається працювати майбутній лікар. Адже ця лікувальна установа на перший погляд справляє хороше враження: містечко з акуратними будинками. Втім, увійшовши всередину, розумієш: та матеріальна база, що є, — це, так би мовити, залишки колишньої величі. І підтримується з останніх сил...

Персонал місцевої лікарні — близько 1300 чоловік. До послуг жителів району — традиційний набір відділень: від дитячої та пологової допомоги до терапевтичної. Районній лікарні нинішнього року виділено 6,3 млн. грн. З них 4,1 млн. грн. підуть на зарплату і нарахування. Якщо з понад двох мільйонів, що залишилися, відняти оплату комунальних послуг, то на ремонт приміщень, харчування хворих, ліки по суті нічого не залишається.

Обухівські медики, як, утім, і їхні колеги в усій країні, неоднозначно сприйняли прийняття Закону України «Про запровадження мінімальної заробітної плати на 2003 рік», відповідно до якого з 1 січня 2003 року мінімальну заробітну плату встановлено в розмірі 185 грн., а з 1 липня нинішнього року — 237 грн. Як відомо, для запровадження цього закону уряд запропонував механізм упровадження мінімальної заробітної плати, який передбачає підвищення окладів у два етапи: у першому півріччі — на 17,9% усім працівникам і доплати до мінімальної зарплати в 185 грн. низькооплачуваним працівникам, у другому півріччі — підвищення ще на 12,1%. На папері це, можливо, виглядає добре. А насправді, як неважко переконатися, уже перший етап такого підвищення призвів до порушення міжпосадових і міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці.

У розмовах із кореспондентом «ДТ» фахівці-медики не приховували свого розчарування прийнятими «зверху» заходами, і ясно, чому: середня заробітна плата всіх категорій працюючих у галузі (лікарів, медсестер, санітарок) майже зрівнялася. «Хіба справедливо, що зарплата санітарок, медсестер — 185 гривень, а в лікаря-початківця — від 190 гривень?» — таку думку довелося почути неодноразово. Фахівці, звичайно, можуть порадуватися тому, що ставки тих самих санітарок упритул наблизилися до їх власних, проте їхні зарплати залишилися колишніми, й поповнити сімейний бюджет це не допоможе. Люди скаржаться, що така зрівнялівка в оплаті істотно знизила рівень суспільного визнання професії медика, зачепила їхнє достоїнство, знецінила працю.

Головний лікар Обухівської райлікарні Анатолій Присяжнюк вважає, що за виділених нині коштів звести кінці з кінцями буде нелегко. Слід сказати, що взагалі райлікарні вдавалося так розпоряджатися грошима, що боргів по зарплаті не було. Та й за перші два місяці року зарплату виплачено повністю, з урахуванням доплат до мінімальної зарплати. Та особливої радості від цього співрозмовник не відчуває. Адже процес підвищення зарплати відбувся немов однобічно, механічно. Не зроблено головне — не введено єдину тарифну сітку (ЄТС). Річ у тім, що постановою Кабміну від 30 серпня 2002 року було передбачено запровадження з 1 січня нинішнього року ЄТС, завдяки чому можна було врегулювати шляхом підвищення окладів диспропорції в оплаті праці бюджетників, зокрема медпрацівників, що виникли ще після торішнього підвищення мінімуму до 165 грн. Та запровадження довгоочікуваної єдиної тарифної сітки перенесено спочатку на другий квартал 2003 року, а тепер люди поінформовані кажуть, що в ліпшому випадку це станеться з 1 січня 2004-го.

Та реальним медикам треба якось існувати на свій віртуальний «мінімум» уже сьогодні. Тяжке враження, приміром, залишила розмова з жінкою-лікарем, яка одна виховує двох дочок. Вона розповіла, як розподіляє свій дохід: 160 грн. — на оплату квартири та комунальних послуг, залишки — на харчування. Природно, цього не вистачає, тому після роботи в лікарні доводиться копатися в городі, але той не в змозі виручати цілий рік, тож вона ще підробляє. Так живе багато родин. Це за старих часів цінувалися медичні династії, можливість передати в сім’ї майстерність, досвід і особливий дух співчуття з рук у руки. Нині вважають майже трагедією, коли в медичній сфері трудяться батьки та діти, чи чоловік із дружиною. Це означає, що всі вони є низькооплачуваними, отже, виручити один одного не можуть.

Низький рівень зарплат, особливо лікарів, породжує різні соціальні катаклізми. Кореспонденту «ДТ» навели таку неофіційну статистику: близько третини працівників лікарні підробляють «на стороні». Деяким із них на своїх «підробітках» соромно зізнатися, що вони медики, оскільки додаткова робота іноді дуже далека від їхньої основної професії...

Якщо до січневого підвищення мінімальної зарплати на місцях уже якось звикли, то про «літнє» підвищення до 237 грн., як ми мали змогу переконатися, навіть думати бояться: без додаткового фінансування воно викликає великі сумніви. І не лише з чисто фінансових міркувань, а й етичних. Адже тоді технічний персонал зрівняється не лише з рядовими медиками, а й з найкваліфікованішими. Отже, щоб забезпечити збереження хоча б мінімального розриву, потрібні чималі кошти, яких не те що не знайдеш серед виділених на потреби звичайної лікарні, але й у бюджетах різного рівня. Голова Київського обкому профспілки працівників охорони здоров’я Олексій Початовський висловлює побоювання, що на друге, «літнє» підвищення бюджетних коштів може не вистачити. І якщо таке підвищення усе-таки відбудеться, упровадження єдиної тарифної сітки (ЄТС) стає вже не просто бажаним, а життєво необхідним.

Якщо ж цього не станеться... За мінімальної зарплати до 237 грн. знеособлення в галузі стане визначальним, і кадри високої кваліфікації мають усі шанси втратити залишки престижу. Особливо, якщо річну затримку з запровадженням ЄТС у повному обсязі доповнять жорстким викоріненням практики виплати особливо кваліфікованим лікарям півтори ставки. Адже обіцяні блага у вигляді підвищених тарифів ще попереду, а вимогу ліквідувати вакансії, а разом із ними і можливість працювати особливо кваліфікованим лікарям на 1,5 ставки — цілком реальна. До району вже надійшли роз’яснення Мінфіну, якими посилюється бюджетна політика, обмежуються і так досить вузькі повноваження керівників бюджетних установ на місцях. Зокрема наказується оптимізувати мережу бюджетних установ, скоротити кількість працівників і наявних вакансій.

Та повернемося до фінансування райлікарні. Якщо їй усе-таки вдається зводити кінці з кінцями й задовольняти потреби населення, то насамперед тому, що багато коштів, більш того, забезпечення навіть цілком непоганого харчування пацієнтів, як і приїжджих з навколишніх сіл (400 ліжко-місць рідко порожні), взяла на себе місцева влада та підприємства-шефи. Спонсори надають сільгосппродукцію за мінімальними цінами: сільгосппідприємство «Світанок» — хліб, «Дружба» — м’ясо, борошно. Та й працівники лікарні чимало роблять для самозабезпечення — навіть заготовлюють сухофрукти й солять на зиму овочі...

Обухів як промислова одиниця — досить благополучне місто, у тому сенсі, що більшість підприємств райцентру працює, а отже, і зарплата, якщо порівнювати із середнім по країні рівнем, досить висока. І, прямо скажемо, на цьому тлі становище медиків, особливо високої кваліфікації, виглядає жалюгідно. Серед керівників промислових і сільгосппідприємств є розуміння того, що охороні здоров’я треба підставляти плече, і, як бачимо, це робиться. Та, природно, така спонсорська допомога не стосується зарплати медиків, фінансування яких було й залишається прерогативою бюджету. В що це виливається при відсутності в країні цілісної державної політики в галузі оплати праці, ми відчуваємо щодня й щогодини.