Державні банки: що всередині?

Не надто щасливим власником. Разом із банками у держави тепер є проблемні кредити та інші активи на 370 млрд грн, за якими ніхто не платить, обов'язок повернути 320 млрд грн депозитів населенню, постійні вимоги внести іще коштів у капітал і дуже туманні перспективи на майбутнє.

Ця ситуація складалася стихійно протягом багатьох років через відсутність стратегічного бачення в уряді, слабкість правовладдя, напівсліпий банківський нагляд. Політики, незважаючи на наслідки, широко використовували ресурси державних банків для вирішення ситуативних завдань - особистих і пов'язаних із бюджетом або державними підприємствами. Тож державні банки із плином років перетворилися на класичну валізу без ручки: нести важко, кинути шкода. Та й кинути цю валізу посеред дороги не можна.

Банки - тягар для бюджету

У часи криз уряд, будучи власником не дуже ефективним, але відповідальним, підтримує державні банки та витягує їх із стану "зомбі" - коштом платників податків (див. рис. 1 на 8-й стор.).

Протягом кризи 2008–2009 рр. на підтримку банків держава витратила суму, еквівалентну 3,7% ВВП. І навіть після кризи 2010–2013 рр., намагаючись утримати держбанки на плаву, докапіталізувала їх на 1,5% ВВП. Упродовж 2014–2017 рр. у державні банки (включно із порятунком Приватбанку) було влито 207 млрд грн, або 8,7% ВВП.

Ця політика має ще кілька наслідків: на ОВДП тепер припадає велика частка в активах банків; ліквідність банків оманлива, адже навряд чи великий обсяг ОВДП вдасться продати на ринку; приватні власники не мають змоги випускати ОВДП для докапіталізації банків у таких обсягах, а також підтримувати свої банки через переведення туди рахунків держпідприємств чи фінансування державних проектів, і ринкове середовище серйозно спотворюється (див. рис. 2 на 8-й стор.).

Цю особливість також треба враховувати при приватизації чи реорганізації: продаж банку, на балансі якого перебуває велика сума ОВДП, по суті означає передачу великого портфеля ОВДП, за яким уряд сплачує відсотки та який повинен буде зрештою погасити, але вже одноразово і приватному власнику.

"Призначенці" та кредити політикам

Темний бік верхньорівневого управління держбанками дотепер - постійна політично мотивована заміна топ-менеджерів. Оскільки українці швидко розчаровуються і полюбляють голосувати за опозицію, влада в країні змінюється чи не на кожних виборах. Приходячи до влади, коаліція відразу змінює менеджмент у державних банках на лояльний до "нової", а не до "старої" влади.

За аналогією з приватним сектором, це якби одні акціонери продавали компанію іншим акціонерам кожні чотири роки, і нові власники одразу змінювали весь склад менеджменту, незважаючи на стратегії, контракти чи ефективність. Навряд чи за таких умов з'явився би iPhone чи Tesla відкрила би епоху електромобілів у світі. Дивно очікувати ефективності і від державних банків (див. рис. 3).

Даних про реальні імена бенефіціарів і прокредитовані держбанками компанії в доступі немає, - населення, що нібито є кінцевим власником банків, нічого не знає про те, кому видаються кошти, це банківська таємниця. Статистики немає, але в кулуарах відкрито говорять про те, що державні банки кредитували та кредитують бізнеси депутатів і пов'язаних із ними осіб.

Поодинокі випадки таких кредитів стають відомі, коли інформація просочується в медіа. Ощадбанк прокредитував концерн "Стирол" і фірму Activ Solar братів Клюєвих, які були ключовими фігурами Партії регіонів (104 млн і 140 млн дол. відповідно). Укрексімбанк постраждав від кредитування ЗАТ "Укрпідшипник" (сума боргу понад 2 млрд грн), що також належав братам Клюєвим. Укргазбанк за часів В.Януковича був джерелом для виведення коштів у Брокбізнесбанк (2 млрд грн) С.Курченка, якого підозрюють у фінансуванні проектів "сім'ї" Януковича. У 2014 р. Укрексімбанк знизив ставки за кредитами для ПАТ "Автомобільна компанія "Богдан Моторс", що належить колишньому бізнес-партнеру П.Порошенка О.Гладковському, до 0,1–1% і реструктуризував борг компанії. Ощадбанк, як і Укрексімбанк, постраждав від кредитування аграрної компанії "Креатив", колишнім фінансовим директором якої була дочка Вікторія народного депутата Станіслава Березкіна: на початок 2016-го заборгованість компанії перед цими державними банками становила близько 400 млн дол.

У широкому розумінні проблема - прямий наслідок відсутності правовладдя в країні: депутати використовують свої важелі для особистого збагачення, суди та правоохоронна система не в змозі або не хочуть цьому запобігти. Тим більшою є потреба у системних змінах - створенні антикорупційного суду та ефективних правоохоронних органів.

Подолати політику в управлінні державними банками точково можна спробувати через механізм наглядових рад - залучення незалежних фахівців із великими повноваженнями з управління банками. Саме це зараз у планах уряду, і вже ухвалено відповідний закон. Але якщо призначення наглядових рад пройдуть знову ж таки під впливом політиків, і конкурси обернуться новими "призначенцями", або ж якщо нові "білі лицарі" опиняться під тиском старих політиків, і правоохоронці не зможуть цьому зарадити, то ця реформа нічого не вартуватиме. Тим важливіше для України, щоб зміни у правовладді були системними, а діяльність держбанків - якомога прозорішою.

Найкращий варіант більш радикальний - продати чи ліквідувати державні банки. Але, по-перше, в них уже влили багато капіталу, і це стане приводом для політичного тиску. По-друге, неважко передбачити опір політичних кіл, які використовують держбанки для своєї користі. По-третє, черга з іноземних інвесторів по наші державні банки не стоїть. Тож якщо в реальності бодай частку в капіталі Укргазбанку (найбільш підготовленому до приватизації) чи Ощадбанку буде продано інституційному інвестору (IFC, EBRD чи іншому), це вже буде непоганий початок.

Ручне кредитування економіки

Не менш поширеною є практика кредитування державних підприємств. Це також політичне кредитування. Кредитоспроможність державних компаній може не давати можливості взяти кредит у комерційному банку, успіх судової справи комерційного банку проти держави примарний, а кошти десь брати потрібно, тож приймається політичне рішення про надання кредиту через державний банк. Понад половина працюючих кредитів у державних банках - кредити держкомпаніям. Загальна сума таких кредитів у трьох банках - 66 млрд грн.

Приємна ситуація, коли мудрий і чесний правитель через державний банк видає кредит державному підприємству, а воно виробляє ракети і надтехнологічні потяги, створює робочі місця в економіці та забезпечує лідерство країни у світі. В українських умовах це утопія. Державні компанії, буває, беруть кредити навіть на видачу заробітної плати, а потім беруть нові, щоб погасити старі.

Це, швидше за все, ускладнить приватизацію: в момент, коли банк перейде у приватні руки, питання кредитів державним компаніям загостриться. Адже борги потрібно буде вже не перекредитовувати, а віддавати, і не завжди відомо, з яких джерел.

Проблемні борги

"Політичні" кредити стають проблемою особливо при зміні влади, коли перекредитування - видача нового кредиту тому самому підприємству на погашення старого - вже неможливе. Як наслідок, державним банкам зараз за кредитами не платить більшість компаній. Кредити перетворюються на непрацюючі. Всього в Ощадбанку, Укрексімбанку та Укргазбанку через кризу та політичні проблеми таких непрацюючих кредитів набралося на 160 млрд грн, іще більш як 200 млрд - непрацюючі кредити в Приватбанку (див. рис. 4). За компенсацією отриманих через неповернення боргів збитків державні банки йдуть до уряду і просять рекапіталізацію.

Загострюються ці проблеми, коли в банку немає ефективного ризик-менеджменту або коли ризик-менеджмент за вказівкою згори заплющує очі на якість застави чи фінансовий стан позичальника, або ж коли проблемність позичальника просто переоцінюють, щоб отримати докапіталізацію. Інакше таку низьку якість корпоративних портфелів державних банків порівняно з приватними та іноземними та навіть із Укргазбанком пояснити не можна.

Набагато кращою виглядає ситуація в Укргазбанку, де функціонує наглядова рада: проблемні кредити там навіть менші, ніж в іноземних банках, і докапіталізація була невелика. Приватбанк - окремий випадок, там більшість непрацюючих кредитів пов'язана з компаніями колишніх акціонерів та є результатом скоріше слабкого нагляду з боку НБУ у роки до націоналізації, ніж урядової політики. А от в Ощадбанку та Укрексімбанку ситуація жахлива майже настільки ж, як у портфелях російських держбанків: 60–70% кредитів - погані.

Як результат провалу кредитної політики, приватні позичальники за кредитами не платять, і державні банки отримують більш як половину процентного доходу із джерел, також пов'язаних із державою. Якщо Ощадбанк і Приватбанк мають суттєві комісійні доходи, Укрексімбанк цим похвалитися не може.

Більшість збитків за проблемними кредитами покрито резервами, сформованими за рахунок державних вливань у капітал, тобто коштом платників податків. Але стягнення грошей з реальних компаній-боржників впирається у повну неспроможність правоохоронної системи забезпечити належну якість слідства, притягнення до суду та невідворотність покарання. Є ще й протилежна проблема - "полювання на відьом", коли чиновник у банку зволікає із реструктуризацією, бо якщо весь кредит повністю повернути не вдасться, то це прирівнюється до завдання збитків державі та карається за законом. А частка, яку можна потенційно повернути, тим часом із кожним роком зволікання стає дедалі меншою. Вже зараз, за оцінкою Світового банку, середній рівень повернення поганих боргів - 8 копійок на гривню.

Ідеї створення поганого банку, компанії з управління активами, спеціального підрозділу всередині самого банку та інші варіанти вирішити питання проблемної заборгованості мають свої переваги та недоліки. Але ефективно жодна з них не спрацює, якщо не запрацює правоохоронна та судова системи - на етапі слідства, суду, стягнення. Потрібні професійність, чесність, спроможність, інакше нечесні боржники надалі питимуть шампанське у Швейцарії чи деінде, а прості працівники покриватимуть збитки банків із своїх податків.

Перспективи на майбутнє

Якщо узагальнити ситуацію, що стихійно за багато років склалася із державними банками, можна побачити таке:

- держбанки зайняли дуже велику частку сектора - більш як 54% за активами, загрожуючи конкуренції;

- вони не вміють працювати з корпоративним кредитуванням і конкурують між собою на роздрібному ринку: за платежами та депозитами населення Ощадбанк другий після Приватбанку, за роздрібними кредитами Ощадбанк посідає шосту сходинку (на першому місці - знову "Приват");

- у держбанків накопичені величезні обсяги проблемних кредитів, за якими роботи з повернення або не ведуться зовсім, або ведуться неефективно (Укргазбанк - приємний виняток);

- банки широко використовують для кредитування державних підприємств, а їхні процентні доходи надходять в основному від ОВДП;

- вони постійно вимагають більше коштів із бюджету - процентні платежі за ОВДП, нова рекапіталізація (Укргазбанк - знову приємний виняток).

Продаж державних банків зараз майже неможливий, ліквідація дорівнюватиме списанню сотень мільярдів гривень збитків, бо на правоохоронні органи та суди в поверненні боргів надії мало. А їх збереження у державній власності у поточному форматі означає, що проблема не вирішуватиметься, а накопичуватиметься.

Сформована ситуація ненормальна, наскільки її вдасться змінити, покаже час. Простих відповідей тут, на жаль, немає, як немає їх насправді і в стратегії державних банків, яку прийняли у 2018 р. На столі в уряді та НБУ весь спектр варіантів - створення незалежних наглядових рад і розвиток банків у державній власності, продаж частки чи всього капіталу приватним інвесторам, радикальна реорганізація, ліквідація. В кожному випадку математика для держави буде своя, і політичного впливу тут не уникнути.