Борис Тимонькін: «Упевнений, що гривня зміцниться»

Про перипетії того, що відбувається на вітчизняному фінансовому ринку та у банківській системі, «ДТ» розпитало одну з основних дійових осіб — голову правління Укрсоцбанку Бориса Тимонькіна.

Дочки-матері

— Борисе Владиславовичу, останнім часом з’явилося чимало суперечливої інформації про зміну у зв’язку з кризою ставлення іноземних материнських структур до своїх «дочок» в Україні. Чи змінювалася остан­нім часом політика UniCredit Group стосовно Укрсоцбанку?

— Відразу скажу: жодних спеціальних рішень стосовно України не було. Є певні зміни в стратегії групи на наступний рік по всій Центральній і Східній Європі. Вони відображають сьогоднішні реалії як загальносвітового, так і регіонального ринку. Природно, не може бути й мови про колишні темпи кредитної експансії, не відкриватимуть нових точок. Запровад­жено режим максимальної економії витрат — поточних і капітальних. У групі UniCredit усе організовано жорстко. Відбувається централізоване фондування — ніхто його не скасовував і не змінював.

Що стосується конкретно Укрсоцбанку, то ми не плануємо фізично збільшувати кредитний портфель наступного року. Мабуть, у моновалютах буде навіть деяке зниження. Що, на мій погляд, цілком виправдано при спаді в економіці.

А що стосується істерик із приводу виведення капіталу за межі України… Я спеціально поговорив із колегами з чотирьох найбільших «дочок» іноземних банків — №2, 3, 4 і 9 у банківській системі. Ніхто в листопаді якихось коштів на користь засновників не виводив.

— А в жовтні?

— І в жовтні теж. Ніякого значного виведення ресурсів з України не було. Практично єдиний варіант, коли валюта від нас ішла до нерезидентів, — це випадки, коли материнські структури купували гривневі облігації своїх «дочок». Зараз гривню, отримувану при погашенні облігацій, вони відразу пред’являють до обміну на валюту, і ми змушені виводити їхні заявки на ринок.

Був один великий вихід і з доларових облігацій: одна з найбільших українських корпорацій погашала публічну позику — євробонди на 480 млн. дол. У позичальника настав строк погашення, він свої зобов’язання виконав, що дуже важливо. Виплата відбувалася, природно, через скуповування долара за гривні. І ці купівлі сформували значну частину попиту на валюту. Однак це не банк, а клієнт виходив.

— Хто і навіщо тоді розбурхує систему, провокуючи недовіру до «дочок» іноземних банків?

— Хто — це вам, журналістам, видніше. Ви були «бенефіціарами» цієї інформації... Я з 1993-го по 2001 рік працював у Першому українському міжнародному банку. Це був перший в Україні банк із міжнародною участю, і в ті роки в такій установі працювалося значно складніше. Ми іноді стикалися з дикими речами: то нас у шпигунстві обвинувачували, то була істерика депутатів, що, відкривши обмінний пункт у Борисполі, ми збираємо останню валюту в країні і відразу вивозимо її літаками...

Сьогодні згадувати про це смішно. А тоді все було дуже серйозно: перевірка з пристрастю прокуратури, чимало попсованих нервів...

Гадаю, в цьому є певна особливість людської психіки: щось чуже завжди сприймається з більшою сторожкістю. І завжди, коли у важкій ситуації хочеться знайти цапа відбувайла, стрілка інтуїтивно переводиться на щось чуже. Це щось не зовсім зрозуміло, і ти починаєш підозрювати, що там щось вариться…

— Проте іноземці — і вони для нас, і ми для них — справді чужі. І наші проблеми пана Профумо (головний управляючий UniСredit Group) хвилюють найменше і в останню чергу…

— Коли така велика фінансова група, як UniCredit, починає або розгортати, або згортати свою діяльність, то діє раціонально. Вона ж не з кондачка заходила в Центральну та Східну Європу (ЦСЄ), і в Україну зокрема як одну з найбільших країн у регіоні. Навпаки, група вже давно оголосила, що розвиток бізнесу в ЦСЄ є стратегічним напрямом її діяльності. Від таких стратегічних рішень так просто не відмовляються.

Прибуток UniСredit Group після оподаткування за дев’ять місяців цього року становив 3,4 млрд. євро. За результатами 2008 року очікується 5,4 млрд. євро. У жовтні збільшено акціонерний капітал на 3 млрд. євро. Крім того, прийнято рішення акціонерів не виплачувати дивідендів за результатами поточного року, практично повністю капіталізувати весь прибуток.

Так от, у звіті зазначається, що однією з головних складових позитивного результату стало значне зростання бізнесу групи в регіоні ЦСЄ, прибуток якої порівняно з аналогічним торішнім періодом збільшився в півтора разу. Укрсоцбанк, до речі, тут виглядав далеко не найгірше: за дев’ять місяців 2008 року наш прибуток перевищив півмільярда гривень.

Та й якщо подивитися на темпи девальвації валют у країнах ЦСЄ, то Україна нічим не вирізняється. Гадаю, якщо Росія зараз опустить курс до 40 руб./дол., то й там почнуться аналогічні процеси…

Зовнішній борг і валютний курс

— Судячи з премій за ризик за дефолтними свопами і дисконтами у котируваннях вітчизняних євробондів, Україна якраз дуже вирізняється, причому не в кращий бік…

— Такі оцінки часто грунтуються на відсутності в Україні прозорої статистики зовнішнього боргу. А професійний аналіз показує, що якогось надприродного публічного корпоративного зовнішнього боргу, який дійсно впливає на рейтинг країни і здатен привести її до дефолту, насправді й нема. І пальців однієї руки вистачить, щоб порахувати суму, котру публічні позичальники мають наступного року сплатити. Нічого особливого. У більшості наших сусідів ситуація значно гірша. Плюс політична нестабільність…

— Чому тоді ніхто не зробить реальну статистику і структуру українського зовнішнього боргу публічною? Адже це теж елемент спекуляцій...

— Це спекуляції, що публікуються рейтинговими агентствами або банківськими аналітиками, базуючись на якихось загальних цифрах. Адже у них нема цієї інформації, немає до неї доступу. Як, наприклад, не працюючий в Україні іноземний банк може друкувати висновки про неминучість дефолтів, якщо насправді не знає реального стану справ, не володіє повноцінною деталізованою статистикою?!

Всі зовнішні запозичення реєструються в Нацбанку: купа паперів, узгоджень, — але там теж немає централізованої бази даних. При цьому немає ще й чіткої поняттєвої бази. Наприклад, власники такої-от компанії дали собі ж гроші зі свого офшору на рік. Якщо база даних ведеться формально, то в ній це виглядає як зовнішня позика, і ця база не дає відповіді на запитання, реально хтось комусь щось винен чи просто відбулося перекидання ресурсів із одних рахунків на інші.

Ми часто з цим стикаємося при кредитуванні позичальника. І, природно, у таких випадках вимагаємо зробити застереження, що нам борг мають повернути раніше, аніж офшору. «Та нема проблем, — кажуть нам. — Це ж наші гроші, ми собі подовжимо цей борг десять разів».

Тільки раз у своєму житті я опинився в ситуації, коли якісь діячі спробували вивести гроші на свою офшорку, оминаючи реальних кредиторів. Але й тут ситуацію можна контролювати, адже гроші виводять не у валізах через під’їзд, а через банк. Якщо клієнт купує валюту на повернення офшору, цільове призначення такої операції можна перевіряти і контролювати: «Нехай зачекає!»

Крім того, щоб купити валюту на повернення офшору, українському резиденту сьогодні потрібно хоча б гривню мати. Якщо у когось є борг у 100 млн. дол., то щоб купити у Нацбанку необхідну суму у валюті, за нинішнього курсу треба викласти 750 млн. грн. Можу відповідально заявити: у жодного українського резидента сьогодні немає 750 млн. грн. і немає можливості взяти ці гроші в банках. Усе, питання закрито.

А якщо власнику завинила його власна структура, він що, її свідомо робитиме банкрутом? Ні. Тому перекладіть цю відповідальність на власників, і вони самі дадуть їй раду!

— Скільки грошей, часу та зусиль необхідно, щоб розв’язати проблему створення адекватної системи обліку та аналізу зовнішнього боргу?

— Її, мабуть, неможливо розв’язати силами одного центробанку. У його працівників є заявка, є строки, усіх формальностей дотримано — можна тільки поставити візу. Виходить, що таку базу даних треба створювати разом із комерційними банками. Та цього теж не можна робити суто формально.

Нещодавно нам розіслали спеціальну форму, дали на її заповнення три дні. Зрозуміло, як за три дні таку роботу можна виконати. Потрібен мінімум місяць, щоб зустрітися з клієнтами, зрозуміти ситуацію, дати свою оцінку ймовірності виведення-невиведення грошей, подовження позик. І тільки після такої скрупульозної роботи можна щось визначити, оцінити масштаби.

Та навіть без цього спроби фіктивного повернення чи вивезення валюти можна елементарно «придушити», контролюючи її продаж. Причому це не викликає особливих загострень, бо, як правило, це свої ж гроші.

Інша річ — публічні позики. Там потрібна підтримка. І грошей треба дати, і вирішувати проблему потрібно. Але публічні борги корпоративних позичальників плюс борги світових компаній, ще раз повторю, легко порахувати. І побачити, що нічого трагічного там немає.

— Однак на цих речах спекулюють самі ж чиновники! Користуючись тим, що ніхто не знає реальних масштабів проблеми, вони стверджують, що коли тримати курс, то жодних резервів не вистачить. Чиновники НБУ майже щодня роблять взаємовиключні заяви, самі сіють смуту, здійснюють якісь незрозумілі експерименти на валютному ринку. Витратили вже майже 10 млрд. дол. із резервів, і що з того?

— Із часу ще першої наради у президента дедалі більше зміцнююся в думці, що перші пропозиції були правильними — різко, за одну ніч, опустити курс до необхідного рівня, а потім тримати. Причому тримати не через виведення прямих клієнтських заявок на міжбанк, які тільки провокують додаткове падіння гривні.

Чому? Дуже часто інвестори-нерезиденти, які були в гривневих паперах і які тепер виходять, роблять це на тлі такого собі «всесвітнього переляку». Вони готові купувати долар по сім, вісім, десять гривень — їм однаково, аби вийти. Але ж ці заявки потрапляють у систему, і це вже орієнтир. Це вже якісь ринкові котирування, і вони тягнуть за собою інші.

Нині Нацбанк серйозно обговорює запровадження інституту маркетмейкерів — групи великих банків, через які всі працюватимуть. Ці банки збиратимуть клієнтські заявки, частково зводячи їх усередині себе й виводячи на міжбанк тільки залишок. Із цими банками вже можна буде говорити, на мій погляд, дуже легко. І з їхніми клієнтами теж. Ти приніс мені заявку «8», а я не беру! За жорсткої позиції банківського співтовариства (наприклад, заявок по «8» ми не беремо, тільки по «7») можна швидко відсіяти «панікерів».

Нині можна й треба діяти не тільки чисто економічно — потрібна певна адміністративна підтримка. Нацбанк у частково ручному режимі спокійно може відрегулювати ці проблеми.

— У Нацбанку є розуміння цієї позиції?

— Так. Нацбанк поекспериментував із різними методологіями функціонування валютного рин­ку, і це теж непроста річ. Він веде діалог із міжнародними фінансовими організаціями. Ті йому кажуть: «Відпустіть курс».

Минулого тижня в нас була зустріч групи банкірів із місією МВФ. І глава місії каже: «Відпустіть курс — він сам відкоригується та дійде до дна». Ми заперечуємо: «Так немає дна!» — «Чому немає дна?» — «Та тому, що в двовалютній країні, де половина грошей — гривня, а половина — долар, навіть якщо долар коштує мільйон гривень, але всі знають, що ще через день він коштуватиме вже 1 млн. 10 тис., усі купуватимуть долар. І абсолютно все одно, скільки він уже коштує. Всі займаються спекуляцією заради спекуляції». До цього не можна підійти з європейським чи якимось іншим узвичаєним підходом.

Представники МВФ почали наводити нам приклади: «Поди­віться, що сталося в Австралії. Впали сировинні ціни, в них теж експорт знизився, отже, австралійський долар девальвував». Та це зовсім інша країна, в якої є тільки одна валюта — австралійський долар. Точно так само, як у Європі є одна валюта — євро, а в Штатах — американський долар. І того, що євро був 1,6, а став 1,3 до долара, велика частина населення навіть не помітила б, якби в новинах не сказали. Більшість американців євробанкноти взагалі ніколи в житті не бачили, якщо в Європу не їздили. Для нас же падіння курсу критичне, а коли критичне, давайте всі разом із цим щось робити, якось курс стабілізувати.

Утім, я щиро вважаю, що нехай із труднощами, складнощами й нервами, але ми стабілізації вже практично досягли. Курс практично вже зупинився. Дорожчий долар не потрібен нікому.

На ринку вже немає істерики «дай долар», коли були заявки на 500—700 млн., там стало набагато спокійніше. І надалі напруга спадатиме.

— Ви впевнені, що вже стався остаточний перелом тенденції?

— При обмеженні доларового кредитування в нас нині в дефіциті вже не долар, а гривня. Відповідно, зростають ціни на гривню. Ви знаєте й про ціни на «нічні» міжбанківські ресурси, які сягають 50—80% річних. Зростають, відповідно, ціни на кредити для кінцевого позичальника. І це сьогодні — гривня, гривня, гривня... А раз гривня, то це має адекватно позначитися зокрема й на її курсовій ціні.

У принципі, останнім часом у нас в Укрсоцбанку вже навіть гривневі депозити почали потроху зростати. Чим це пояснюється? Вважаю, народ дуже перенервував через курс гривні. А тепер стало зрозуміло, що курс уже досяг певної межі, мало хто кидається купувати валюту — дорого.

Наш банк уже два тижні не виходив на міжбанківський ринок: заявки практично збалансовано. Нашої відкритої валютної позиції вистачає, щоб задовольнити своїх же клієнтів, котрим треба купити долари для погашення кредитів і відсотків.

При цьому Укрсоцбанк займає понад 5% ринку. Тож вибірка репрезентативна.

Міжбанківський ринок також збалансувався. З об’єктивних причин сталося значне зниження експорту, але й імпорт уже істотно знизився, тому і в імпортерів немає особливого інтересу переплачувати за долар.

Адже вони теж бачать, що люди стали значно обережніше витрачати гроші на побутову техніку й автомобілі. Далися взнаки стрибки курсу, кредитування закрилося, падають реальні доходи — у населення об’єктивно знижується купівельна спроможність. Тому ситуація має інший характер, ніж та, коли вибухово зростав імпорт і збільшувався розрив платіжного балансу.

Нині дуже важливо підтримати цю тенденцію, показавши населенню й бізнесу, що курс далі не падає. Адже якщо він далі не падає, людині, в якої залишилася гривня, безглуздо купувати долар.

Про заборони і дозволи

— Що ви скажете про заборону на валютне кредитування, що готується?

— Мені здається, що за таких умов це раціонально, хоча кредитування й так було обмежене антикризовою 319-ю постановою.

У першому півріччі нинішнього року дві третини кредитного навантаження брав на себе долар, а гривня виконувала в основному роль засобу внутрішнього платежу. Об’єктивно, якщо тепер банки втратять інтерес до долара як кредитного ресурсу, то як вони діятимуть на ринку? Вони знизять ставки за доларовими депозитами. Вони бігатимуть тільки за гривнею. Це чинник, який змінює баланс інтересів. Раз банкові долар особливо не потрібен, то й різниця в ставках стане ще більшою, а значить — і вклади за стабілізованого курсу знову почнуть переводити в гривню.

— Тоді навіть не треба забороняти доларові депозити…

— Забороняти їх не можна. Це неправильно: у людей є актив, як його можна зробити незаконним? Не треба нічого забороняти — досить зробити його незатребуваним. А якщо він не потрібен банку, то він стає малоцікавим.

Заборона валютного кредитування також прийнятна лише як тимчасовий захід. Не вічний, але на сьогодні правильний: у кризових умовах потрібно змістити баланс інтересів. Тоді долар буде потрібен банкові тільки для того, щоб нагромадити гроші для виконання якихось зовнішніх зобов’язань. Для розвитку — ні. Але ще раз повторюся, цей захід може бути лише тимчасовим, до стійкої стабілізації, потім його треба скасовувати.

— Чому?

— У нас грошова база нині приблизно 175 млрд. грн. Це гроші в населення, касах банків і гроші на коррахунках банків у НБУ, тобто вся ліквідність, яка перебуває взагалі в обігу. Понад 150 млрд. із цієї суми — готівка, котра інакше, крім як засіб платежу, на економіку не працює.

Є погоджені з МВФ «маяки» зростання грошової бази — 11% на наступний рік. Отже, з нинішніх 170—175 млрд. вона зросте максимум до 200 млрд. грн. Якщо гривня стає основним кредитним ресурсом, і доларова складова, на яку ще недавно припадало 2/3 у кредитах, повністю зникає, для задоволення кредитних потреб економіки цієї суми об’єктивно надзвичайно мало. Гривня залишатиметься й супердефіцитною, і надто дорогою. Яке там кредитування?

Подивіться, що нині роблять інші країни? Вони емітують гроші, підтримуючи економіку. Як­що ж ми свою остаточно затиснемо, то їй стане зовсім погано.

Ми 17 років будували цю країну, по крихтах піднімаючи її з економічної руїни. А що ми робимо зараз, усе утискаючи, практично не видаючи кредитів? Ми вичавлюємо живу кров економіки, і їй від цього погано. Банки знижують кредитний портфель, бо в них немає іншого виходу, і перестануть це робити, тільки-но почне збільшуватися депозитний портфель. А це, своєю чергою, станеться тільки після стабілізації курсу гривні.

Нині ж виникла парадоксальна ситуація: кожен окремий українець діє з певним раціоналізмом на свою користь, забираючи гроші з банку. А всі разом, забираючи гроші, занапащають країну.

От і виходить, що до загальної кризи світової економіки, світового споживання додається внутрішня криза, пов’язана з найгострішим дефіцитом грошей і згортанням розвитку всієї країни.

— Даємо гроші — девальвація й інфляція. Не даємо — вбиваємо ділову активність. Де вихід?

— Вихід є. Безперечно, що гроші, які нині є на руках у населення, зовсім не працюють. Та щойно дедалі більша їх частина почне переміщатися в банки на депозити, це створюватиме додатковий ресурс для роботи. Банки будуть більше зацікавлені в залученні саме національної валюти, а не долара. Тому на сьогодні заборона валютного кредитування — це нормальний захід. І це зрозуміло: в період гострої кризи потрібні абсолютно жорст­ка дисципліна і важка праця. Адже криза не буде вічно, в якийсь момент теж треба буде вчасно переключитися й почати плавно ослабляти.

— Щодо послаблень. Вам не відомо, чому Нацбанк спочатку начебто скасував, а потім усе-таки поновив заборону на дострокове вилучення депозитів?

— Я вважаю, що з технічних причин: невдало сформулювали пункт у 413-й постанові, а тепер його доповнили ще одним листом-роз’ясненням. Нині скасовувати заборону ще рано, ситуація ста­білізувалася, але недостатньо.

— Вам тепер доведеться, відмовляючи вкладникам, керуватися вже навіть не постановою, а просто листом?

— Постановою плюс листом… Коли хтось починає боротися за права скривджених людей, він має пам’ятати, що коли в умовах паніки зняти обмеження, то 5% перших вкладників прибіжать і заберуть усі гроші. А решта 95% — що, незаконнонароджені? Гроші всі вкладені, їх не можна всі одномоментно вилучити.

— Законопроект, що робив запровадження такої заборони легітимним, внесли ще 2005 року. Не віриться, що банкіри не могли пролобіювати його прийняття, якби дуже захотіли...

— Не могли. Це можна зробити в спокійній країні, зі стабільною політичною ситуацією. Пригадайте, а яка була потреба давати обіцянки щодо 40% зростання зарплати? Під час виборів усі політичні партії змагаються, хто з них більший благодавач. Ніхто навіть думати не хоче про непопулярні кроки.

— Як ви розцінюєте вимогу Нацбанку про невідкладну рекапіталізацію банків і негайну їх діагностику з цією метою?

— Програма вже є, й ми цим займаємося.

— Вимога своєчасна, її можна виконати?

— Ця норма з’явилася як зобов’язання перед МВФ при одержанні кредиту. Стандартна норма. Як її застосовують? Чи це буде хворостина, яка заганяє череду в потрібний бік, чи це буде ломака, яка по голові дасть, — побачимо.

— Хворостина чи ломака — все одно вона в руках чиновника, який нею користуватиметься на свій розсуд…

— Не зовсім так. Не існує чиновників, які сидять у білій башті та вирішують, без зворотного зв’язку. Всі вони люди. Не все гроші вирішують.

Я вже казав, що за умов кризи без адміністративних заходів не обійтися. Проте й надмірно захоплюватися ними теж не можна. Що роблять із світлофорами в сильну ожеледицю? Вимикають. Машин мало, на кризі ти можеш і не встигнути загальмувати, а без світлофорів усі потихеньку якось рухаються. Інтенсивність руху знизилася — потрохи самі якось роз’їдуться. Точно так само і на фінансовому ринку.

Здатність до саморегуляції та самовиживання в української економіки дуже висока. Ми всі пережили надто важкі часи. Це не Європа, де цілі покоління, навіть 50-річні, ніколи не знали серйозних криз. Більшість наших із такої нужди виповзали, кров’ю, потом, найважчою працею свої бізнеси створювали…

Що робити позичальникам

— Бізнесу не вперше виживати. А от населення в «кредитний рай» у 2004-му — першій половині 2008 року потрапило вперше. Чесно кажучи, банкіри винні — це вони присадили людей на цю голку. Бігборди, ролики, оголошення — приходьте, беріть кредити, мрії здійснюйте! А в дійсності всі курсові ризики переклали на позичальників, у більшості з яких не було підстав не вірити голові Нацбанку, що долар має коштувати 3,50, 2,20 чи навіть 1,80 гривні.

А потім ці люди раптом побачили, як за кілька тижнів гривня девальвує в півтора разу, та ще й банки майже на стільки ж підняли кредитні ставки за вже виданими позиками. Шок! І як тепер бути цим людям?

— Тут, як завжди: перець-сіль — ні те, ні інше не погано, справа у кількості. Перше: чи можна було обійтися взагалі без корекції? Адже банки працюють як нафтопереробні заводи: є ціна на нафту на вході, на виході — ціна на бензин. Так і банк, от ціна грошового потоку на вході, от — ціна на виході.

Можете легко перевірити наші депозитні ставки. У травні в Укрсоцбанку максимальна ставка за строковими гривневими вкладами була 13,75% річних. Сьогодні двомісячний депозит ми залучаємо під 22%. У доларах у нас півроку тому максимальна ставка була 9%, сьогодні мінімальна — 10,5% річних.

На вході все стрімко подорожчало — банки дуже швидко зупинилися. Де брати гроші? У позичальника. В яких межах — інше питання. Я згодний із тим, що тут треба шукати якийсь компроміс.

— Хто шукатиме цей компроміс і як довго? А лист про підвищення ставки вже надійшов: будьте ласкаві, платіть!

— Минулої суботи, 6 грудня, ми саме обговорювали цю проблему. Провокатором, у хорошому сенсі цього слова, виступив міністр фінансів Віктор Пинзеник, який ініціював дискусію «Що робити і як реструктуризувати кредити?» Було багато емоцій і різних точок зору.

— Те, що пропонував Пинзеник, — частину клієнтської заборгованості реструктуризувати за курсом 5,05 грн./дол. — наскільки це реально?

— Ця пропозиція й стала приводом для дискусії. Не тільки він запропонував — нині такий законопроект навіть зареєстрований.

Щоб довести абсурдність цієї пропозиції, ми змоделювали ситуацію. Взяли гіпотетичний банк з активами в 10 млрд. грн., капіталом у мільярд і структурою балансу, як у середньому для банківської системи. Отже, тільки внаслідок переоцінки запропонованої частини кредитного портфеля в гривню за курсом 5,05 банк фіксує збитки, які відразу виводять у мінус його капітал.

У результаті банк (а фактично — уся банківська система) автоматично припиняє своє існування і вмирає. Причому як за внутрішньоукраїнськими, так і за міжнародними стандартами фінансової звітності. На нього від­разу закриваються всі ліміти фінансування, він одразу потрапляє під технічний дефолт за всіма зовнішніми зобов’язаннями і т. ін. Це повністю викреслює українське банківське співтоварист­во з міжнародного. Причому надовго. Це — аргентинський сценарій, який не треба повторювати.

— А що ви скажете про заяву прем’єр-міністра Юлії Тимо­шенко про першочерговість законопроекту, яким запроваджується заборона на конфіскацію банками квартир, що перебувають у кредитній заставі?

— У цьому разі взагалі складно підшукати слова… Який інвестиційний клімат, яка довіра, які рейтинги?

— Однак проблему все-таки потрібно розв’язувати. Ви щось пропонуєте натомість?

— У нас на виході — документ, який пропонує позичальникам кілька варіантів. По-перше, тим, у кого звичайний кредит (тобто сума позики погашається рівними частинами плюс виплачуються відсотки на залишок боргу), пропонується перейти на ануїтетну схему, яка дає зниження початкових платежів.

Також пропонується подовжити строки: додається до п’яти років, але загальний строк не має перевищувати 25 років. При подовженні строку разовий платіж розбивається на більшу кількість періодів і теж у такий спосіб зменшується.

Третій випадок — найважчий. Пропонуватиметься певний час, упродовж якого виплачуються тільки відсотки. Щоб пережити найскладніший курсовий період.

За жорсткої монетарної політики, яку сповідує сьогодні Нацбанк, курс 7,50 для гривні є об’єктивно низьким. І я переконаний, що в середньостроковій перспективі гривня зміцниться. Вона зміцниться вже в найближчі кілька місяців — приблизно до 7 грн./дол. , але має перспективу зміцнюватися й далі. Щойно експорт налагодиться, знову буде приплив валюти, який підштовхуватиме до ревальвації. Тому ми готові за потреби дати якісь канікули, коли позичальник сплачуватиме тільки відсотки...

— Це не призведе до зміни статусу позичальника?

— Ні, Нацбанк дав таку можливість — це ми з його згоди робимо. Навіть за вже діючою нормативкою ми один раз можемо змінити умови позики без погіршення статусу. Рішення відповідальне, потрібно правильно вибрати модель, а далі — працювати.

— А як бути зі ставками?

— Щодо ставок — потрібно шукати компроміси. Адже банкам без ресурсів живеться сьогодні теж несолодко.

У чому одна з головних наших специфічних, але об’єктивних складнощів? Якщо я — металургійний завод, який на сьогодні збитковий, але при цьому завантажений роботою, то ця збитковість може досить довго залишатися некритичною. Контрагентам металургів узагалі все одно — їм плювати, збиткові вони чи ні. Вони відвантажують метал? Відвантажують. Їм платять — проблеми немає.

А для банку його балансові показники можуть бути вбивчими. Погіршилася оцінка якості активів — необхідно додаткові резерви під кредитний портфель формувати. При цьому ти навіть грошей реальних не віддав — зробив це на папері. Однак відняв цю суму з капіталу і якщо вийшов за межі, порушив нормативи — відразу постає питання: необхідна рекапіталізація, давайте гроші. Якщо доводиться формувати дуже великі резерви, капітал може стати від’ємним, і банк узагалі не може працювати...

Як умирали американські банки? Вони ж не вмирали тому, що в них раптом не залишалося на рахунку грошей. Вони вийшли на банкрутство, коли за підсумками кварталу в них утворився мінусовий капітал. А це все. Якби їх не чіпав регулятор, вони і далі працювали б. Утрирую, звичайно, але не дуже.

Або пригадайте банк «Україна» на момент початку його ліквідації. Він же в той час уже цілком нормально працював і був платоспроможний. Банк почав заробляти прибуток, міг би з часом капітал наростити. Проте за інерцією, під тиском Світового банку, було прийняте рішення його ліквідувати.

Оскільки банк перебуває під жорсткими регулятивними вимогами, йому потрібен капітал. Щойно погіршується ситуація, доводиться формувати більше резервів, які з’їдають капітал, отже, потрібно більше десь заробляти, щоб не впасти. Це, до речі, теж один із чинників тиску на курс.

Однак безвихідних ситуацій не буває. І, безперечно, банкам і клієнтам доведеться шукати якийсь компроміс. Давайте домовлятися!