БАНКИ НЕ ПРОСЯТЬ ПІЛЬГ — ПРОСЯТЬ ЛИШЕ ЗАКОНІВ МОЖЛИВОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ПОМІТНО ВИПЕРЕДЖАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ, ВВАЖАЮТЬ УЧАСНИКИ ЗУСТРІЧІ ЗА «КРУГЛИМ СТОЛОМ», ОРГАНІЗОВАНОЇ АСОЦІАЦІЄЮ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ І ГАЗЕТОЮ «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»

Ставлення суспільства та політикуму до банківської системи сьогодні дуже неоднозначне. З одного боку, ми щогодини відчуваємо її необхідність: часи розрахунків «чорною готівкою» відійшли в минуле, й економічне життя країни остаточно «зав’язане» на послуги банків. З іншого боку — якість роботи банків, за відгуками клієнтів, часто залишає бажати кращого, а переважна кількість населення країни з об’єктивних та суб’єктивних причин так і не користується банківським сервісом. З одного боку, чутно «захват» із приводу темпів зростання капіталізації й обсягів кредитування, з іншого — міліцейські та прокурорські зведення про злочинність у фінансовій сфері. Яка ж із оцінок видається більш об’єктивною? Що потрібно для підвищення конкурентоспроможності українських банків і зміцнення їхньої ролі в економічному розвитку країни?

Про це та багато іншого говорилося на «круглому столі», що відбувся минулого понеділка в Асоціації українських банків. Його учасниками стали керівники найбільших вітчизняних фінансових установ і журналісти тижневика «Дзеркало тижня».

Банківську систему представляли: голова Національного банку України Сергій ТІГІПКО, голова комітету ВР із питань фінансів та банківської діяльності Сергій БУРЯК, президент Асоціації українських банків Олександр СУГОНЯКО, голови правлінь: банку «Аваль» — Олександр ДЕРКАЧ, Приватбанку — Олександр ДУБІЛЕТ, Ощадбанку — Анатолій ШАПОВАЛОВ, Укрсоцбанку — Борис ТИМОНЬКІН, ВАбанку — Юрій БЛАЩУК, Укрпрофбанку — Леонід МІЛЕВСЬКИЙ, Кредитбанку (Україна) — Степан КУБІВ, перший заступник голови правління Укрексімбанку Василь СЛУЧ і заступник голови правління Промінвестбанку Тамара ШУЛЬЖЕНКО.

Від «Дзеркала тижня» у роботі «круглого столу» взяли участь головний редактор Володимир МОСТОВИЙ, журналісти відділу економіки Наталія ЯЦЕНКО, Ігор МАСКАЛЕВИЧ і Віталій КУКСА, а також давній автор газети, експерт Центру політичних та економічних досліджень імені О.Разумкова Олександр БАРАНОВСЬКИЙ.

Про законодавчу базу та її вдосконалення

— Наша зустріч проходить напередодні парламентських слухань про стан банківської системи країни. Які, на ваш погляд, питання викличуть найбільшу дискусію?

Сергій Тігіпко: — Справді, лічені дні залишилися до 2 квітня, коли відбудуться парламентські слухання з проблем законодавчого забезпечення банківської діяльності. У зв’язку з цим спробую сформулювати, чого банки хотіли б від депутатів.

Якщо поглянемо на показники розвитку банківської системи, видно, що вона розвивається швидше, ніж економіка України в цілому. Сьогодні від роботи банків залежить дедалі більше. Я часто наводжу такий приклад. Скільки ми розраховуємо отримати цього року прямих іноземних інвестицій — 750 млн. доларів, або 4,2 млрд. гривень. А кредитні вкладення всіх українських банків, за нашими розрахунками, досягнуть 52,4 млрд. гривень (торік — 41 мільярд). Це ті кредитні ресурси, що їх одержать українські підприємства та населення. Як бачимо, цифри переконують: розраховувати слід саме на банківську систему. Тому перше, про що ми хотіли б попросити Верховну Раду, — це допомогти нам знизити ризики, які виникають у зв’язку зі зростанням кредитного портфеля.

Насамперед необхідно прийняти пакет документів про захист прав кредитора. Ідея дуже проста: якщо банк дав гроші і взяв заставу, він повинен мати можливість легко і швидко забрати цю заставу і реалізувати її. Щоб отримати свої гроші та продовжувати нормальну роботу. А власність, у свою чергу, перейде у більш ефективне користування.

Друге. Ми наполягаємо на запровадженні мораторію хоча б на два роки з доходу фізосіб за депозитними вкладами. По-перше, 5% не передбачалися в бюджеті. По-друге, ми маємо гарну динаміку за кредитними ставками: на початку року — 21,8 % у гривні, зараз — 17,6%. Якщо введемо оподаткування доходів від депозитів, ставка неминуче зросте. По-третє, 87% вкладів — це вклади в розмірі менш як 1,5 тисячі гривень. Зрозуміло, що їхні власники — люди з невисоким статком, тримають ці гроші на «чорний день», тобто це в основному пенсіонери, студенти. Чи потрібно їх обкладати ще й п’ятивідсотковим податком? Я не бачу в цьому логіки — ні соціальної, ні економічної, ні політичної. З економічної точки зору, ми можемо більше втратити, якщо зруйнуємо динаміку зниження кредитних ставок.

Ще один важливий аспект — збільшення обсягів і здешевлення кредитів для населення. Це вимагає значного масиву змін, передусім законодавчих. За нашими розрахунками, потрібно ухвалити 62 рішення.

І, нарешті, третя позиція, де нам потрібна допомога ВР. Ми говоримо про іпотеку. Потрібно чітко розуміти: попереду 2005 рік, можливість купівлі-продажу землі. На той час нам необхідно не лише підготувати законодавство, а й напрацювати інструментарій і певний досвід. Коли говоримо про іпотеку, передусім передбачаємо кредитування населення під купівлю житла. Триває експеримент банку «Аркада», ми бачимо його плюси й мінуси. Зараз узагальнюємо цей досвід, оскільки цей експеримент уже можна поширювати на всю країну. Тобто давати можливість банкам серйозніше впливати на цей ринок.

Щоб привернути увагу до цих проблем, і проводяться парламентські слухання. Необхідна серйозна ділова дискусія, генерація нових раціональних ідей. Лише так досягнемо необхідного прогресу.

Якщо зараз піти назустріч банківському сектору, трохи йому допомогти, то він обов’язково дасть віддачу — подвійну, потрійну. Для реального сектора економіки, для населення. І ми ж не просимо собі пільг — просимо лише законів.

— А чим має намір допомагати банкам сам НБУ? Які заходи передбачено нещодавно розробленою Комплексною програмою розвитку банківської системи на 2003—2005 роки?

Сергій Тігіпко: — З боку Нацбанку — це насамперед дерегуляція, зменшення обсягу звітності. Ми хочемо скоротити його на третину. Чекаємо рішень Мін’юсту. Далі — поступова валютна лібералізація. Зокрема — на ринку банківських металів. Я упевнений, що це буде цікаво й українцям, і банкам. Гроші почнуть працювати на економіку, а не будуть зберігатися в «панчохах».

Друге — заходи для забезпечення прозорої роботи системи. Я вже підписав наказ про те, що звіти банків за 2003 рік мають бути підготовлені за міжнародними стандартами. Найближчим часом банки отримають повний пакет документів: зразки наказів, інструкції, у яких прописано, яку роботу слід здійснювати у зв’язку з виконанням заходів щодо FATF. А з 10 червня починаємо перевірки виконання цих вимог усіма філіями та всіма банками. Наша мета — вийти з «чорного списку».

І третє. Сьогодні потрібно переходити від класичної системи перевірок до нагляду, що базується на системі управління ризиками.

Ось частина заходів Нацбанку щодо створення умов, за яких банківська система зможе ефективно розвиватися.

— Який на сьогодні рівень готовності пакета «банківських» законів?

Сергій Буряк: — Два тижні тому на засіданні комітету ВР з фінансів та банківської діяльності ми розглянули весь пакет проектів законів, що стосується регулювання діяльності Нацбанку, комбанків тощо, усього понад 10 проектів. Те, що сказано про іпотеку, — архіважливо: такий сегмент ринку, як банківська діяльність, далі розвиватися без іпотеки не може. І проект відповідного закону ВР уже ухвалила в першому читанні.

Ми вже торкалися питання про оподаткування доходів від депозитів. Закон про податок на доходи фізосіб, де прописано цей пункт, ВР ухвалила в другому читанні. І на третє ми перенесли вісім найбільш дискусійних статей. Наша позиція проста: пільги неприпустимі, всі види доходів мають оподатковуватися. Однак є реалії нашого життя. На руках у населення 26 мільярдів гривень. І коли ми поставимо навіть 1% або 0,5% податку на дохід від банківського депозиту, то будь-який вкладник стане об’єктом оподаткування. До його рахунків почнуть виявляти інтерес податкові органи. Тому ми поки наполягатимемо на тому, щоб ці доходи не оподатковувалися.

— Але ж якщо виводити з-під оподаткування відсоткові доходи, дивіденди, операції з нерухомістю тощо, то про яке розширення податкової бази, рівні для всіх платників податків умови ми говоримо?

Сергій Буряк: — Класне запитання. Тут не треба винаходити велосипед, ми йдемо в Європу, і нам запропонують стандарти, що діють в усьому світі. Стандарти і в харчуванні, і в освіті, і зокрема в оподаткуванні. Оподатковують країни ЄС депозити за ставкою 15% — і ми будемо оподаткувати. Коли? Швидше за все, із 2011 року. А до цього, на мій погляд, треба дати країні можливість розвинути цей ринок. Щоб громадянин України клав свої гроші не в «панчоху», а на свій рахунок у банку, на кредитну картку. Адже це ресурс для економіки.

Що стосується захисту прав кредиторів, то законопроект «Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень» пройшов комітетські слухання, через тиждень його буде винесено у зал парламенту. Але це рамковий документ: для дієвого захисту прав кредиторів потрібно внести зміни ще в сім законів. Повірте, це величезна праця — переконувати декого з наших колег. Ось закон про іпотеку: аграрії кажуть — дай грошей на село! Але аграрії першими заперечували проти іпотеки, і ми були змушені виключити з цього закону все, що стосується орних земель. Ну під що тепер гроші давати, коли мільярдів 60—80 активів, що могли б слугувати заставою, з обороту виключено?

Василь Случ: — На жаль, практика неповернення несумлінними позичальниками боргів стала сьогодні найбуденнішим явищем. Повернення кредитів затягується на роки, банки зазнають збитків, у результаті дорожчають кредити для сумлінних клієнтів. Здається, що все дуже просто: є кредитний договір, є документи на перерахування кредитних коштів — будь ласка, повертай їх у строк! Ні, «мудрі» юристи знаходять сотні формальних причин, аби визнати кредитні угоди недійсними, і судовий розгляд тягнеться до нескінченності.

Особливо потерпають ті банки, що займаються довгостроковим кредитуванням (так, більше половини кредитного портфеля ВАТ «Укрексімбанк» — довгострокові кредити). Адже за час дії таких кредитних договорів змінюються законодавство, економічна ситуація, власники — тобто розширюється поле діяльності тих, хто постійно шукає причину, аби не повернути кредит...

Тамара Шульженко: — Половина наших позичальників сьогодні — це державні підприємства, і раптом — закон про мораторій на примусову реалізацію майна підприємств із державною часткою власності. Як ви думаєте повертати банку прострочені кредити держпідприємств, у заставі за якими було майно? Або не було податку на вклади, а тепер запровадять... Такі непродумані рішення, наслідки яких не прораховуються, зазвичай дуже б’ють по банках.

Олександр Сугоняко: — Треба поглянути, скільки від цих 5% податку на депозитні доходи виграє бюджет і скільки — економіка, не отримавши через банки того притоку грошей від внутрішнього інвестора, на який розраховувала. В Угорщині свого часу запровадили оподаткування вкладів, а потім відмовилися. Погляньте на ті країни, де цей податок запровадили. У Польщі вклади становлять 60% від ВВП, а у нас — 19%. Сьогодні ми мусимо робити все, щоб вклади населення зростали! Нелогічно, коли ми шукаємо джерела кредитування, закликаємо банки знижувати кредитні ставки, а самі починаємо ставити такі перепони.

І перепона не просто в п’яти відсотках. Перепона в довірі, яку було підірвано тим, що вклади українців у Ощадбанку СРСР були переведені на початку 1991 року до Москви. Підірвану довіру треба відновлювати, тоді люди не злякаються і п’яти, і п’ятнадцяти відсотків...

Сергій Буряк: — На будь-якому ринку є три великих інвестори: перший — населення, другий — пенсійні фонди, третій — страхові компанії. Українське суспільство зробило упевнений крок, аби задіяти цей ресурс. Для населення — нові правила оподаткування доходів: ми хочемо запровадити єдину ставку, 13%, трохи знизити навантаження на фонд оплати праці, а також провести амністію капіталу. Якщо казати про недержавні пенсійні фонди, то відповідний законопроект ВР уже ухвалила в першому читанні. Є також ембріон страхового ринку — у тому ж законі про оподаткування доходів фізосіб передбачене виведення з бази оподаткування значної суми, що спрямовується на страхові накопичувальні платежі, це як перший крок у цьому напрямі.

Сергій Тігіпко: — Ще один аргумент на користь мораторію на оподаткування доходів від депозитних вкладів фізосіб. Більшість країн Східної Європи, що інтегруються в Євросоюз, відмовилися від такого оподаткування. Я недавно був у Харкові, зустрічався з банкірами, вони кажуть: це не проблема, ці 5% одразу ж буде враховано в кредитних ставках. Ніхто не говоритиме вкладникам, що на 5% зменшуються їхні відсотки — розмовлятимуть із позичальниками.

Що ще погано? Коли сьогодні перевіряють банки, жоден із них свою картотеку по фізособах не показує. Проте якщо буде запроваджено цей податок, будь-хто з перевіряючих може отримати доступ до цих документів. А це вже питання банківської таємниці.

Про довіру до банківської системи

— Люди, як і раніше, не дуже довіряють банкам, особливо коли йдеться про довгострокову перспективу. В який спосіб можна цьому зарадити?

Сергій Тігіпко: — Стабільна гривня — головна умова того, що населення довірятиме банківській системі. Крім того, стабільна гривня означає стабільні ціни. Поки гривня міцна, за рахунок інших заходів розкрутити інфляцію дуже складно. І друга передумова до відновлення довіри — банківська система. Ми над цим активно працюємо.

Степан Кубів: — Природний шлях розвитку фінансової системи країни полягає в тому, що ринок поділиться на банківську систему як таку і небанківські фінансові установи. І з’єднається з таким серйозним спектром послуг, як страховий бізнес. Це дозволить вирішити питання про прозорість правил гри.

Нині в 10—15 банках, що очолюють український рейтинг, сконцентрована половина банківського капіталу. Для розширення цієї групи необхідна довіра внутрішніх інвесторів. Представляючи банк, який отримав чотири інвестиції від поляків, від ЄБРР, скажу ось що: один долар, який прийшов ззовні, дозволяє залучити чотири-п’ять доларів усередині країни. Довіра зростає. Сьогодні лише 17% населення вміє користуватися банківськими послугами. А інших ми повинні виховувати, змінювати їхню ментальність і розширювати наші кількісні параметри, спектр послуг.

Нині в Україні близько 150 банків, чотири роки тому їх було двісті з лишком. Тобто чинник глобалізації ринку діє, і для подальшого розвитку системи дуже добре, що Нацбанк запровадив обов’язковий аудит банків за міжнародними стандартами, котрий буде виконуватися.

Ще один важливий чинник — на український ринок ітимуть банки з іноземним капіталом. Працюватимуть вони, керуючись нашою законодавчою базою, але за своєю методологією. Тут одразу ж виникає запитання — кого ми кредитуємо. Ті підприємства, що зазвичай отримують банківські кредити, офіційно є збитковими, адже така хитрість допомагає їм мінімізувати сплату податків. За міжнародними стандартами нікого з них кредитувати не можна!

Сергій Буряк: — Хотілося б акцентувати увагу на створенні чесного, нормального образу українського банкіра. Зазирніть на сайт прес-служби МВС — обов’язково прочитаєте там, що такий ось лиходій-банкір у районному відділенні такого-то банку вкрав десять тисяч гривень. Але ж гроші люблять тишу, спокійні, продумані рішення, а великий потік фінансів породжує довіру. Без довіри до українського банкіра не буде ні банків, ні фінансів, ні зростання економіки.

Тамара Шульженко: — Промінвестбанк, як і всіх наших колег, дуже непокоїть громадська думка, сформована навколо банків. Ось зараз знову пішла хвиля згадок про злочинність у банківському середовищі. І хоча йдеться про правопорушення наших клієнтів, подається це як злочинність самих банкірів. Тому, що стосується громадської думки, потрібно, аби преса підтримувала банки, не роздмухувала ще непідтверджені факти.

Олександр Деркач: — А мені здається, що банківській системі вже не потрібно посипати голову попелом і розповідати про недовіру з боку населення. Системні банки, що працюють із великою мережею і великою кількістю клієнтів, навряд чи стикаються з проблемами довіри чи недовіри. Нині громадяни довіряють банківській системі в цілому, а не конкретному банку «Аваль», «Приват» чи іншому. Про це яскраво свідчать минулорічні цифри приросту вкладів фізичних осіб. У середині минулого року обсяг коштів на рахунках населення вперше зрівнявся із залишком на рахунках юридичних осіб (у цілому по Україні). За останні роки ситуація кардинально змінилася, і темп приросту визначається не стільки рівнем довіри, скільки розгалуженістю мережі філій і готовністю банківської системи генерувати цей грошовий потік.

Якщо поглянути на абсолютні показники, то й за нашими, й за західними нормативами ми вже на сьогодні можемо подвоїти суму виданих кредитів. Економіка чекає дешевих кредитів, довгих кредитів, але гроші не ростуть на деревах, не падають із неба, вони мають ціну. За великим рахунком, за останні чотири-п’ять років у банківській системі було зроблено багато. І вона дедалі більше наближається до якогось «нормального» стану. Значно більше можливостей впливати на економіку, аніж сім чи десять років тому. Я сказав би, що сьогодні можливості банківської системи якоюсь мірою випереджають можливості економіки в цілому.

Анатолій Шаповалов: — С 1998 року банківська система працює за міжнародними стандартами обліку. Банк — це практично прозора установа, яка має щоденний баланс і, відповідно до закону України про банки та банківську діяльність, щокварталу публікує свої звіти у відкритій пресі. І показники приросту вкладів у банки, що складають до 70% на рік, свідчать, що довіра до банківської системи є.

Однак представники силових структур розповідають, що коли є злочин, то до нього обов’язково причетний банк. Але давайте не забувати, що банки працюють із чужими грішми, і якщо котрийсь клієнт зареєстрував фіктивну фірму, то винний у цьому не банк. І наш працівник — не слідчий, котрий мусить перевіряти кожну довідку, чи справжня вона. Що менше буде виступів, мовляв, банкіри — усі повально лиходії, то краще розвиватиметься банківська система. І дай Боже, щоб у нас ВВП зростав такими темпами, якими зростають кредитні вкладення.

Часто кажуть: потрібні дешеві кредити. У Японії, мовляв, ставка два відсотки. Але ж даруйте, у Японії уряд викупив у банків усі проблемні активи! Не маючи проблемних активів, можна видавати нові під ці два-три відсотки! Вони саме покривають видатки банку і витрати на його розвиток. Якби у нас на першому етапі розрахувалися за кредитами хоча б державні підприємства — це був би великий внесок у зниження вартості кредитних ресурсів.

Хотів би торкнутися ще однієї теми. Нам треба думати про Фонд гарантування вкладів. На сьогодні гарантуються 1500 гривень, цього явно замало. Я знаю, що розроблявся законопроект, відповідно до якого частина прибутку Нацбанку спрямовуватиметься у Фонд гарантування вкладів. Це нормальна ідея, котра дозволила б значно швидше наростити капітал цього фонду. Аби гарантувалася хоч би тисяча доларів — відсотків 90 усіх вкладів перебувають у межах цієї суми.

Юрій Блащук: — Я вдячний «Дзеркалу тижня» за цю розмову, ви робите важливу справу, підвищуєте довіру до банківської системи. На мій погляд, проблема все ж у нерозумінні специфіки банківської діяльності керівництвом держави. Напевно, ще не настав час для усвідомлення, що банківська система — це головний індикатор і демократії, і всіх економічних змін у нашій країні. Коли Президент, прем’єр-міністр, будь-який керівник пов’язуватиме свої успіхи зі зростанням вкладів населення, отоді у нас справді буде те, про що ми казали.

Олександр Сугоняко: — У нашій країні існує ідеологічна дискредитація банків. Наведу як приклад Кредитбанк (Україна). Заплатив він понад 10 мільйонів гривень податку на прибуток, виникла у нього після перевірки розбіжність із нарахуваннями податкової в два мільйони? Робоча ситуація. Але глава Львівської обласної податкової адміністрації уже виніс свій вердикт: приховування податків, як можна тримати гроші в такому банку? Яке він має право робити такі заяви? Тим більше, що банк обстоює свою позицію в суді і вже має рішення на свою користь.

Далі. Прес-служба МВС. Свіжа заява: найпривабливіша сфера для відмивання грошей — банки. І цитують нібито висновок якихось працівників Нацбанку, що банківській системі не можна довіряти. Вони пишуть: притягнуто до відповідальності півтисячі чоловік, а засуджений — один! По всій Україні! І сума зловживання — 50 тисяч гривень. Це ж чорний PR проти власної банківської системи.

Згадаємо «Слов’янський». Коли тракторист заїхав на тракторі в стовп, йому дають по фізіономії, позбавляють премії, але ніхто ж не розбирає трактор! Засуди керівництво банку, якщо винне, але навіщо знищувати банк? Або чому з високих трибун заявляють, що у нас взагалі немає банківської системи? Хто акумулював 21 млрд. грн.? Хто дав 40 млрд. кредитів економіці? Хто реалізує зарплатні і пенсійні проекти? Хто забезпечує розрахунки та платежі в народному господарстві? Хто обслуговує експортно-імпортні відносини країни?

У ринковій економіці рішення щодо спрямування фінансових потоків ухвалює саме банківська система, фінансова система, і тому ця економіка є ефективною. А раніше всі ці рішення приймала система бюрократична. І сьогодні її рафіновані представники дуже зацікавлені в тому, аби зберегти управління фінансовими потоками, намагаються знизити вплив системи банківської, дискредитувати її.

Про стабільність гривні

— У нас чималий сектор економіки працює на експорт. Стабільність гривні — добре для нього чи ні?

Сергій Тігіпко: — Коли експортери просять знизити ціну гривні — мовляв, це дозволить отримати позитивний ефект, я згоден: ефект буде, але тільки короткочасний. Бо внутрішні ціни швидко «наздоженуть» експортні. Тому ми дуже уважно стежимо за ціновою ситуацією не лише в Україні, а й у країнах — головних торговельних партнерах. Вивчаємо динаміку реального ефективного обмінного курсу. Саме цей показник сигналізує про зміни конкурентних позицій українських товарів на зовнішніх ринках. Так ось, рух реального ефективного обмінного курсу цілком задовільний. Другий рік поспіль він девальвує. А отже, зростають резервні курсові та цінові переваги українських виробників. Переконаний: стабільна гривня — це необхідна умова для гарного експорту.

Ще один момент. Ми мусимо зрозуміти: щойно пройде девальвація гривні, вона вдарить по кишені населення. Адже ціна багатьох товарів прив’язана до долара. Наступний етап — звуження внутрішнього ринку. Нагадаю, торішнє 20-відсоткове збільшення заробітної плати дозволило значно розширити внутрішній ринок.

Отже, стабільність гривні — запорука економічного здоров’я.

Борис Тимонькін: — Справді, за наукою курс впливає на експорт у нормальних пропорціях у нормальних економічних умовах. Але візьмімо 1998 рік. Гривня девальвувала на 82%. А експорт скоротився на 20%. 1999-го девальвація на 52%, а експорт знову зменшився. 2001 рік — гривня ревальвувала на 4,2%, а експорт зріс. Це примітивне розуміння: от ми девальвуємо національну валюту — й одразу все стане добре.

Олександр Дубілет: — Ще два слова з проблеми стабільності гривні. Чимало заробляючи на валютообмінних операціях, банки, по ідеї, мусять бути зацікавлені в нестабільності національної валюти. Однак ці зміни курсу справляють серйозний вплив на макрорівні, що у довгостроковій перспективі дуже погано позначається на банках. Чому? Тому що коли наші підприємці з річним доходом, скажімо, в 10 тисяч гривень раптом перетворюються на валютних дилерів, постійно думають, у чому їм тримати заощадження, — чи то в гривні, чи то в доларі, чи то в євро, нічого хорошого з цього не виходить. Кожен мусить займатися своєю справою.

Мені здається, що на 12-му році відкритої економіки так питання взагалі стояти не повинно! Стабільність нашої валюти — це не тема для дискусій. Якщо навіть банки, чий основний доход від валютообмінних операцій, кажуть: «Давайте нічого не смикати, а діяти потихеньку, акуратно», напевно, у цьому щось є.

Про «карткову систему» та «клієнто-орієнтованість»

— Користувачі банківських карток часто скаржаться на різні проблеми. То банкомат «з’їв» картку, то сталася багатоденна затримка грошей при їхньому переведенні зі старої картки на нову, хоча, здавалося б, банківські технології в нашій країні досить розвинені, аби така операція здійснювалась у режимі реального часу...

Олександр Дубілет: — Нові технології обслуговування фізичних осіб сьогодні досить складні, і картковий бізнес — це дуже, дуже непросто. Ненадійні телефонні мережі, за допомогою яких здійснюється зв’язок процесингового центру з банкоматами. Тому коли зв’язок з банкоматом зникає саме в ту секунду, коли відбувається ваша транзакція, він вашу картку «проковтне», потім потрібно робити інкасацію тощо.

Однак ідеться про справді прогресивний спосіб обслуговування фізичних осіб. Сьогодні дуже багато студентів не мислять свого життя без картки. Батьки багатьох із них живуть в іншому місті, і в них виникає потреба швидко надіслати дитині 20—40 гривень. Це так звані мікроплатежі, вони мусять бути дешевими. Без карток ці платежі дешево зробити неможливо: якщо відправляти 50 гривень традиційним переказом, за старою технологією, то вартість платежу може сягнути 20 грн., а це неприйнятно.

Банки роблять серйозні зусилля, щоб згладити проблеми недосконалості карткових технологій. Працюють величезні кол-центри, що приймають у день до 3—4 тисяч дзвінків (вони, як правило, для клієнта безплатні, на телефонах типу 8-800). Механізм працює, просто потрібно знати, як ним користуватися, навчитися цього.

Так, культура банківських працівників залишає бажати кращого, і ми мусимо над цим працювати. Однак і культура використання рахунку клієнтом на дуже низькому рівні. Сьогодні, коли банкомат «з’їв» картку, клієнт бере свої 100 доларів, йде і міняє на гривні. Замість того, щоб зателефонувати до кол-центру і запитати: як бути, виручайте. Коли банк нормальний, він спробує зробити все від нього залежне, аби ви не опинилися наодинці з цією проблемою.

Юрій Блащук: — Ми мусимо бути більш клієнто-орієнтованими. Це дуже серйозна проблема, можна спеціальний «круглий стіл» присвятити лише цьому питанню. Ми все говоримо про високу якість послуг, але це ще не та якість. Поки нас іще терплять. Хоча коли клієнта обслужили погано, він має відразу ж піти в інший банк.

З вашого дозволу я зупинюся ще на двох моментах. У цілому я згоден із тим, що банківський аудит мають робити міжнародні компанії. Бо ми самі у ВАбанку вдаємося до їхніх послуг. Якщо хочеш залучити гроші, треба витратитися, але потім вони до тебе повернуться — внутрішній інвестор удвічі більше принесе. Однак не слід забувати про вітчизняні компанії, що працюють за міжнародними стандартами. Їх п’ять-шість, а може, й десять, вони теж не стоять на місці, вони не гірші від нас, тих, хто тут сидить. Чому ми не хочемо довірити їм аудит?

Якщо говорити в цілому про банківську систему, то, безумовно, ми її характеризуємо як сектор із динамічним розвитком. Але тут є суперечність: не може бути стабільності там, де є розвиток. Тому важливо за цією динамікою встигати з менеджментом і з іншими дуже важливими речами.

Василь Случ: — Банкам, які розвивають нові електронні послуги, доводиться вкладати серйозні інвестиції в розвиток комп’ютерних технологій, аби в технічному плані перебувати на рівні світових стандартів. Не скажу, що у нас в цьому плані немає проблем, однак один із найбільших світових банків, нью-йоркський JP Morgan Chase Bank, уже два роки визнає Укрексімбанк одним із своїх кращих банків-кореспондентів за якістю розрахунків у доларах США (99% обсягу платежів здійснювалося без додаткової обробки, тобто без помилок).

Однак якщо говорити про інші показники, скажімо, рівень залучення депозитів чи обсяг кредитних вкладень на душу населення... На жаль, до зарубіжних колег нам дуже далеко.

Олександр Сугоняко: — Ми хочемо видавати більше кредитів, але кому? Половина підприємств збиткові. Треба збільшити кількість кредитоспроможних підприємств в Україні. Банківський сектор дуже зацікавлений у тому, аби більше підприємств переходили з «тіні» на «світло». Адже коли темпи зростання обсягу кредитів не перевищуватимуть темпи зниження кредитної ставки, виникнуть проблеми з прибутковістю банків за інших рівних умов.

З іншого боку, обсяги кредитування зростають дуже швидко, і виникає маса проблем, пов’язаних із відстежуванням ризиків, що виникають у роботі банків. Тобто йдеться про рівень менеджменту в новій системі управління банківськими ризиками, скорочення витрат.

Борис Тимонькін: — Ми безперечно стикнемося — вже цього чи наступного року — з низкою серйозних проблем. Коли починається масове кредитування, знижується рівень повноважень під час прийняття рішень. У нас сьогодні інспектор може видати півтори тисячі гривень кредиту за 30 хвилин, і вже зафіксовано випадки серійного шахрайства, коли «клієнт» ходить по філіях нашого банку, далі йде в «Аваль», а перед цим уже був у «Приваті». І ми ловимо його завдяки внутрішній базі ненадійних позичальників. Виникає тема кредитного бюро по юрособах і кредитного бюро по населенню. Вона суперактуальна. Просто треба їх створювати, і створювати швидко.

Ще одне питання, яке, безумовно, порушуватимуть у ході парламентських слухань: що банки дають бюджету? Скільки разів уже заявлялося, що банки сплачують мало податку на прибуток. Я наведу конкретні цифри. Укрсоцбанк, 2002 рік, до бюджету сплачено 10,6 млн. грн. податку на прибуток. Начебто небагато. Усього виплат, включаючи прибутковий податок із зарплати наших працівників, відрахування до соціальних фондів, — 98 млн. гривень.

Брутто банк заробив 468 млн. гривень, тобто сплачено 22% з обороту. Грубо кажучи, 22 копійки з кожної заробленої гривні в різній формі віддав державі. Тут ніби вже й не до податку на прибуток, оскільки справді дуже багато.

У таку ситуацію потрапляє будь-який мережевий банк — бо великий, до 10 тисяч чоловік, персонал, досить високі легально виплачувані зарплати, велика філіальна мережа, тобто плата за землю, місцеві податки... Виходить, що ми акціонерові заробили 30 млн. гривень, а державі — 98. Виникає запитання: який у нас банк, приватний чи державний? Судячи з наведених мною цифр, швидше друге.

Про прихід в Україну іноземних банків

— Чи не бояться присутні приходу на наш ринок іноземних банків? Чи вдасться скласти їм конкуренцію?

Олександр Дубілет: — Хтось із древніх сказав: усе — отрута, усе — ліки. Важливі пропорції. Якщо іноземні банки почнуть приходити в Україну у великій кількості, то Нацбанк вдасться до якихось обмежень. Бо інакше буде втрата фінансового суверенітету. Якщо немає черги із закордонних фінансових інституцій, які бажають сюди зайти, — це теж про щось говорить. Немає такого, щоб комусь із іноземних інвесторів забороняли вкладати гроші. Але поки не видно черги бажаючих вкласти в нашу країну сотні мільйонів доларів. Адже у нас дуже непростий ринок. А нам на ньому доводиться працювати...

Олександр Деркач: — У Польщі першу десятку рейтингу очолює банк державний — їхній Ощадбанк, інші дев’ять — іноземні (себто належать іноземцям, хоча є резидентами). Висловлю крамольну думку: дві третини з тих, хто сидять за цим столом, будуть раді, якщо їх купить гарний іноземний банк за гарні гроші (усі сміються). І першим пощастить більше від усіх.

Юрій Блащук: — Нам пощастило — до нас західний інвестор прийшов до кризи, 1998 року було куплено 24% акцій. Після цього ми мали розмови з дуже солідними компаніями. Всі вони висловлюють величезну зацікавленість у купівлі частини якогось із наших банків. І саме внутрішня ситуація в державі є перешкодою для реалізації цих планів. Це я можу стверджувати відповідально. Можу назвати всесвітньо відомі інституції, що бажають сюди зайти, але певні обставини їх зупиняють.

Справді, черги інвесторів немає, і цього року її не буде. А ті рішення, що ми повинні ухвалити для вступу в СОТ, тобто дати можливість відкрити в Україні філії західних банків, парламент, безумовно, ухвалить. І нам анітрішечки не слід побоюватися того, що через ці філії зайдуть величезні гроші, і вітчизняні банки виявляться витиснутими з різних секторів економіки. Чому? У нашої країни низький рейтинг, і банки з благополучних країн не відкриватимуть тут своїх філій. Адже проти всіх активів їм доведеться зробити стовідсоткове резервування.

А що до постановки питання в принципі, то я згоден із колегами: прихід іноземних банків — це справді ліки, це змушує нас займатися менеджментом, основною проблемою наших банків.

Сергій Тігіпко: — Сьогодні в Україні працюють шість банків зі стовідсотковим іноземним капіталом, і якихось надзвичайних результатів вони не демонструють — міцні середнячки.

Природно, що їхнє зростання також стримується високими ризиками — політичними, економічними, юридичними. На жаль, наше законодавство ще не досконале. Ще чекають свого вирішення питання забезпечення верховенства права, захисту прав кредитора... Зрозуміло, що цей список легко продовжити.

Чи зміниться ситуація в майбутньому? Безумовно, тому що через два роки зміниться ситуація політична, і це потягне певні економічні зміни. Саме вони зроблять цікавим і прибутковим ринок найбільшої східноєвропейської країни, якою є Україна.

До питання відкриття філії іноземного банку. Наші підходи прості й прозорі. Вимагаємо дотримуватися українських правил формування статутних капіталів. Зараз це п’ять мільйонів євро. Я прибічник абсолютно рівних умов роботи для всіх банків. Тобто абсолютно рівні здорові конкурентні підходи.

На мій погляд, якщо приходитиме більше іноземних банків — це нам лише на користь. Вони вноситимуть у банківську систему нові стандарти, до країни прийдуть нові інвестиції. Населення має реагувати спокійно — не буде ніякого обвалу. А Національний банк дуже уважно стежитиме за поступовістю і зваженістю змін.