Антикрихкість

Вітчизняні виробники в останні роки гучно скаржаться на високі ставки та вимагають дешевих кредитів.

Здається, їх час нарешті настав. Після виходу останньої статистики по споживчих цінах (4,1% - інфляція у річному вимірі) аналітики вже роблять ставки, на скільки НБУ на черговому засіданні знизить процентну ставку - на 200 пунктів, на 250 чи одразу на 300. Зараз процентна ставка Нацбанку становить 13,5% річних. Але не все визначається ціною (у цьому разі - процентною ставкою). Дуже великі проблеми - кредитоспроможність позичальників і захист прав кредиторів, і їх простим зниженням процентної ставки не вирішити.

Українській економіці нині не завадив би поштовх у вигляді пожвавлення кредитування. Якщо наші сусіди-конкуренти приблизно 50–60% ВВП отримують щороку у вигляді корпоративних кредитів, то в Україні компанії таким похвалитися не можуть.

Скільки кредитних коштів спрямовується у приватний бізнес у країнах Східної Європи?

DT.UA

Кредити приватному сектору в Україні становлять менш як 40% ВВП, а левову частку інвестицій бізнесу доводиться робити за власний рахунок. Природно, що за таких умов українська економіка лишається недоінвестованою, продуктивність праці - низькою, а ВВП на душу населення відстає від інших країн.

За рахунок чого українські підприємства фінансують капітальні інвестиції?

DT.UA

Однак чи справді зниження ставок сприятиме зростанню кредитування та інвестицій? Частково - так, адже кредити для бізнесу стануть дешевші, і попит на них зросте. Та лише ставками проблеми не вирішити. У 2008–2009 роках ми вже бачили, як розсипалася уламками піраміда, побудована на дешевих валютних кредитах. Для того, щоб зростання у новому циклі не було крихким, Україні потрібно спуститися до глибоких основ - до правовладдя та захисту виконання контрактів.

Крихкість: як банківські кризи пов'язані із правовладдям

Як так сталося, що у 2014–2015 роках великі обсяги проблемних кредитів поховали під собою майже половину українських банків? Чи були в цьому задіяні інші фактори, окрім війни? Чи могли банки бути більш стійкими перед фінансовою кризою?

Щоб дати відповіді на ці запитання, Центр економічної стратегії провів понад 20 інтерв'ю із українськими та іноземними експертами - колишніми і нинішніми посадовцями, банкірами, аналітиками. Усі опитані експерти зазначали, що стійкість банківської системи напряму пов'язана із правовладдям.

Під поняттям "правовладдя" часто узагальнюють такі аспекти, як незалежність судів, запобігання корупції, невикористання державними посадовцями своєї посади задля особистої вигоди, ефективна правозастосовна система та відсутність захоплення держави. Все це через різні канали впливу робить банківську систему більш чи менш стійкою до криз. Надалі ми опишемо ці канали крізь призму моделі кредитного ризику банку. Крім ціни ресурсів (облікової ставки), саме розмір кредитного ризику, який банк визначає для себе, впливає на рівень процентної ставки, що кредитор готовий запропонувати позичальнику за кредитом.

Кредитний ризик банку (і, як наслідок, банківської системи), а саме - ризик виникнення збитків, пов'язаних із погіршенням якості кредитів, зазвичай визначається як функція від трьох змінних. Розглянемо їх.

Ймовірність дефолту, або ймовірність того, що позичальник стане неплатоспроможним і не зможе повернути кредит. Зниження процентних ставок суттєво не вплине на ситуацію з імовірністю дефолту через правову незахищеність бізнесу.

Справа у тому, що ймовірність дефолту компаній-позичальників вища в юрисдикціях, де право власності та виконання контрактів погано захищені на загальному рівні. Зокрема, рейтингові агентства, що вивчають ймовірність дефолту корпорацій, враховують правові ризики, оцінюючи загальну інституційну рамку та секторальний ризик.

Є й специфічні проблеми, пов'язані із зловживанням повноваженнями на найвищому рівні: коли державні банки за вказівкою кредитують бізнеси політично пов'язаних персон, а при зміні влади ці кредити стають проблемними, наприклад, через втрату привілеїв для цих бізнесів або переслідування "попередників".

Обсяг ризикованих активів, або абсолютний розмір позики, яка може бути під загрозою неповернення. Показник відповідає на питання, наскільки відчутною для діяльності банку може бути така втрата. Зменшення процентної ставки на відносний розмір кредитного ризику, який банк бере на баланс, також не впливає.

Натомість обсяг активів під ризиком дефолту залежить від двох основних факторів: процедур оцінки кредитного ризику всередині банків і пруденційних регулювань, що застосовуються центральним банком (НБУ). Захоплення регулятора або просто його недостатня інституційна спроможність у застосуванні пруденційного банківського нагляду була загальною проблемою для країн, що розвиваються, у 1990-х роках і досить поширеною в Україні до 2015 року.

Замість того, щоб контролювати системні ризики через забезпечення якісного портфеля та дотримання положень про вимоги до капіталу, центральні банки постійно ігнорували зловживання та "причісування" балансів. Коли регулятор і його окремі посадові особи діють на користь приватних інтересів, а не в інтересах стабільності системи, це називають "захопленням регулятора". Тоді банківський сектор стикається з вищим обсягом активів під ризиком, ніж може витримати.

Для України це можна проілюструвати терміном "банки-пилососи" - це коли банк видавав кредити особам, пов'язаним із акціонерами. Вартість застави та кредитна якість позичальників за такими кредитами оцінювалися неправильно, і оцінка активів із високим ризиком, таким чином, систематично занижувалася.

У країнах із слабким правовладдям більш поширене також шахрайство на низовому рівні, так званий white collar crime, коли, наприклад, менеджери відділень банку можуть видавати кредити неправомірно.

Рівень втрат у разі дефолту, або відносний розмір збитків банку за дефолтним кредитом після всіх процедур стягнення, як-от продаж застави та/або проходження процедур банкрутства. Процентна ставка НБУ безпосередньо не впливає на рівень повернення коштів у разі банкрутства.

Коли йдеться про останню стадію оцінки кредитного ризику - перспективу врегулювання неплатоспроможності, виявляється, що основні фактори впливу - це якість судів і процедур стягнення. Можливості повернення проблемних кредитів у банків зараз обмежені. Корупція чи просто неспроможність під час розслідувань у прокуратурі та судовій системі - ці явища неодноразово називалися серйозною перешкодою у низці інтерв'ю, проведених для цього дослідження, а також на численних публічних заходах. З моменту кризи 2014–2015 років і донині банкам у середньому вдавалося зібрати лише 5–15 копійок на кожну гривню номінальної вартості кредиту. Ця цифра дуже далека від середнього світового коефіцієнта повернення у приблизно 70%. Нещодавно Фонд гарантування вкладів фізичних осіб продав кілька великих пулів активів за ганебні 1–2 копійки за гривню номінальної вартості.

Як рівень втрат у разі дефолту пов'язаний із правовладдям?

DT.UA

Таким чином, навіть у разі зниження процентних ставок, якщо проблеми із правовладдям не вирішено, то або Україна ризикує наступити на ті самі граблі "дешевих кредитів" низької якості, як було у 2006–2008 роках, або ж вплив процентної ставки буде не настільки відчутний.

Зараз ситуація суттєво відрізняється від ситуації 2000–2015 років, бо Національний банк після кризи суттєво змінив пруденційні правила та процедури банківського нагляду. Було створено наглядові ради в державних банках, запущено Антикорупційний суд, ухвалено закон про захист прав кредиторів. Лише час покаже, наскільки ці заходи допомогли вирішити проблему із правовладдям.

Наразі косметичний ефект судової реформи, великий обсяг проблемних кредитів, що залишаються на балансах банків, а також невелика кількість надійних позичальників, які не мають проблемних боргів, змушують дивитися скептично на можливість "здорового кредитного буму" найближчим часом. Додають проблем також поширена тінізація бізнесів і структурування компаній через мережу ФОПів, це унеможливлює кредитування, бо компанія не може показати "білу" та прийнятну фінансову звітність.

Антикрихкість: як запобігти новій кредитній бульбашці та забезпечити зростання інвестицій

Підсумовуючи вищесказане, для того, щоб зростання кредитів та інвестицій було здоровим, державі важливо звернути увагу не лише на монетарну політику, але й на правовладдя. Корумпованість судових і слідчих органів, політичне втручання, захоплення регулятора та захоплення державних банків - це ті ризики, які влада, що бажає 40-вісоткового зростання економіки, не має права ігнорувати.