Анатолій Макаренко: «Працювати з митницею прозоро має бути вигідно»

Приводом для нашої зустрічі з начальником Київської регіональної митниці Анатолієм Макаренком був безпрецедентний випадок, який стався ще в червні. Тоді працівники митних органів затримали дуже велику партію дорогого одягу й аксесуарів від найвідоміших світових брендів, яку везли в Україну під виглядом гуманітарної допомоги (див. «ДТ» №23 від 21 червня 2008 р. «Ще б посохи від De Beers...»).

Після передачі до суду матеріалів кримінальної справи за фактом контрабанди товарів у великих розмірах митники нарешті змогли розповісти про її подробиці. Однак, крім лжегуманітарних аспектів, під час нашого спілкування з паном Макаренком ми торкнулися і багатьох інших злободенних тем. Як-не-як, на частку керованої ним структури припадає близько 30% усіх митних надходжень до держбюджету. Або кожна сьома спрямована до держскарбниці гривня. Адже за підсумками січня—серпня ц.р. Державна митна служба України (ДМСУ) забезпечила понад половину надходжень загального фонду державного бюджету.

«Із життя контрабандистів»

— Анатолію Вікторовичу, на початку вересня ДМСУ повідомила деякі подробиці історії з «брендовою гуманітарною допомогою». У двох затриманих автофургонах містився вантаж вагою близько
23 тонн і реальною вартістю майже 70 млн. грн. Тобто його безперешкодне і безоплатне провезення означало б втрату для держави близько 20 млн. грн. податків. А скільки таких хур проходить повз митників у багатотисячному потоці, який іде через кордон?

— Поставки в Україну контрабанди під виглядом «гуманітарної допомоги» з-за кордону є лише одним із каналів, які в певні моменти або активізуються, або слабшають. І цього літа спостерігалася спроба його активізації. По-перше, частково «винні » і ми самі: позначилися зусилля митних служб на кордонах із перекриття традиційних контрабандних каналів. По-друге, таким вантажам легше загубитися в загальних потоках гуманітарної допомоги, що зросли після стихійних лих, які сталися в Україні.

З іншого боку, цей канал використовується, як мені здається, постійно, адже сама процедура митного оформлення гуманітарних вантажів добре захищена нормативною базою. Кожна поставка гуманітарної допомоги в Україну здійснюється з дозволу спеціальної Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті міністрів України. Наявність серед документів, які супроводжують вантаж, рішення цієї комісії — це своєрідна індульгенція для безперешкодного пропуску. Оскільки чинна нормативно-правова база дає працівникам митних служб чітке розпорядження про безперешкодне, першочергове і безоплатне пропускання таких вантажів на територію України.

Незадовго до «брендової історії» ми затримали інший вантаж — ввозилося обладнання для дорогого ресторану вартістю близько мільйона євро. А в рішенні Комісії з гуманітарної допомоги значилося: «їдальня для малозабезпечених».

В останньому разі в рішенні урядової комісії було записано: ввозиться одяг, взуття і сумки для прочан. А насправді під виглядом «гуманітарної допомоги» йшли високоліквідні брендові речі. Вони були упаковані в коробки та поліетиленові мішки загальною кількістю близько двох тисяч. На більшості коробів навіть містилися написи з інформацією (маркуванням) про одержувачів. Серед яких комерційні фірми, магазини, фізособи не тільки з України, а також із Білорусі і Росії. Тобто в цьому разі можна казати і про існування під прикриттям гуманітарної допомоги інтернаціональних контрабандних каналів.

Якщо ж казати про ціну питання, то матеріальні збитки від використання гуманітарного каналу не дуже великі. А от морального збитку він завдає дуже значного. Це — удар по нашому іміджу, як одержувачів гуманітарної допомоги, в очах іноземних партнерів і донорів.

— А чи багато в Україні одержувачів гуманітарної допомоги? Хто за рішенням урядової комісії набуває право на провезення таких вантажів?

— Насправді таких одержувачів дуже багато — всього у нас значаться 275 організацій, які внесені до державного реєстру одержувачів гуманітарної допомоги. З них 16 — громадські організації інвалідів, ветеранів війни та праці, а також 20 організацій, створених для здійснення оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, просвітницької та наукової діяльності. Але в основному — це різні релігійні парафії та конфесії. До речі, православні парафії одержують значно менше гуманітарної допомоги, ніж представники інших конфесій.

У випадку, про який я згадував, одержувачем «паломницького» вантажу значилася «Релігійна громада Української автокефальної православної церкви приходу Святого Різдва Христового в Оболонському районі м. Києва». У результаті з’ясувалося, що ні сама громада, ні її «настоятель» до Української автокефальної церкви жодного стосунку не мають.

— За якими ознаками ви визначили, що саме ця партія товару потрапляє до групи ризику?

— В Україні є досить багато гуманітарних фондів, які давно і плідно працюють. Ми неодноразово здійснювали несподівані вибіркові перевірки цих структур та їхніх вантажів. Вони жодного разу не поставили під сумнів свою репутацію.

Що ж стосується новачків, то після їхнього включення до держреєстру одержувачів гуманітарної допомоги всі перші поставки таких організацій ми відносимо до групи ризику. Тобто ми маємо подивитися, хто і що почав одержувати. Це по-перше.

По-друге, вивчення документів. Виходячи з досвіду роботи із законослухняними одержувачами, у нас відпрацьовано стандартний пакет, і якщо ми бачимо документи, котрі, м’яко кажучи, викликають запитання, то такі вантажі ми теж відносимо до групи ризику.

По-третє, психологічна складова, котра в цьому разі також спрацювала: наші працівники помітили неадекватність поведінки людей, які супроводжують вантаж.

І, нарешті, по-четверте, аналітична робота наших підрозділів. На сьогодні відповідні департаменти ДМСУ проводять досить серйозну роботу з виявлення тих структур, які за тими чи іншими ознаками потрапляли в поле зору правоохоронних органів. Відстежуються засновники, одержувачі, аналізуються інші потенційні чинники ризику. Нещодавно я отримав орієнтування щодо двох гуманітарних фондів. Ми вже їх «чекаємо».

— А якщо подивитися на проблему ширше?

— Цей випадок — лише один із прикладів класичної контрабанди. І як я вже зазначав, далеко не найпоширеніший. Значно більших збитків завдає так звана інтелектуальна контрабанда. Нашою базою оподаткування є митна вартість товару, оскільки саме з неї сплачуються всі основні митні платежі. Заниження митної вартості відбувається всілякими, постійно змінюваними способами.

Одна з головних — проблема достовірності декларування і підміна коду товару. Тобто товар, який має ставку мита 10%, показують як товар, що має нульову ставку. У нас митний тариф виписано так, що суміжні ставки практично на один і той же товар можуть сильно різнитися. Природно, знаходяться «спеціалісти», котрі намагаються мінімізувати свої витрати за рахунок держави і заявляють код товару з нижчою ставкою мита. Чи, наприклад, завозяться профілі німецького виробництва, а зазначається, що країна походження «невідома». Ставка в такому разі набагато нижча.

— Однак таке можливо, тільки якщо є «засланий козачок» — людина, котра на цьому зуби стерла…

— Ви маєте рацію, брокери і посередники, серед яких чимало родичів, друзів, «гарних» знайомих, колишніх інспекторів — це велетенське поле ризиків навколо митниці. У митній системі зараз створено підрозділи для запобігання в тому числі і цим ризикам. Та якщо митниця на місці не стоїть, то й ті, хто хоче обійти її правила, теж динамічно навчаються. Без скоординованих зусиль усіх правоохоронних органів розірвати ці порочні ланцюжки складно.

Митниця як система

— Посередники посередниками, але й без участі митника не обійтися. Злі язики з числа людей поінформованих стверджують, що й сьогодні без вкладеної в декларацію купюри не обходиться жодне розмитнення. Та й використання міжнародного контрабандного каналу навряд чи було б під силу аматорам із числа непорядних служителів церкви, без участі профі…

— Істину встановить слідство, але я далекий від думки, що всі мої колеги є абсолютно чесними і кристально чистими перед законом людьми.

— І як ви боретеся з хабарництвом у власних лавах?

— Крім традиційних правових методів, наприклад, розробили і впровадили в Київській регіональній митниці ряд дуже корисних, на мій погляд, програмних продуктів.

Кожен із наших інспекторів має особисту номерну печатку, що ставиться на заповнені митні декларації як підтвердження проведення перевірки. У нашій базі даних усі номери цих печаток відображено.

Двічі на місяць робиться спеціальна вибірка, і я одержую на стіл довідку — які підприємства і яким інспектором оформлялися. Якщо печатка інспектора попрацювала місяць, а фірму «Альфа» оформляє увесь час тільки він, то відразу виникають запитання. Якщо два інспектори одну фірму — те ж саме. Три інспектори на дві фірми — теж автоматичне переведення в зону ризику...

Як боротися? Насамперед — ротацією, відводячи інспекторів від можливих корупційних схем. Далі інформація передається в департамент внутрішньої безпеки.

Також для боротьби з корупцією на митниці, крім її власних підрозділів внутрішньої безпеки, існують спеціальні підрозділи в СБУ і МВС. Нас ці служби перевіряють постійно.

На жаль, у нас немає власного ресурсу оперативно-пошукової діяльності, і це проблема. Служба виходить ніби організаційно недоробленою, позбавленою дуже важливих для нас повноважень, маючи які, ми могли б значно оперативніше протидіяти зловживанням та ефективніше притягувати до відповідальності зловмисників.

— А що буде, коли знімуть Хорошковського або Мака­ренка? Адже навіть якщо погодитися, що сьогодні боротьба за чистоту лав у Держмитслужбі ведеться всерйоз, що буде, коли антикорупційний запас знову вичерпається?

— Я зрозумів ваше запитання. Відразу відповім, що тільки одна митниця сама по собі не може очиститися і стати бездоганною європейською структурою, якщо не буде однозначною державною, з солідарною відповідальністю всіх держструктур.

Якщо ж казати про системну боротьбу зі зловживаннями на митниці, то зараз вона ведеться за кількома ключовими зрізами. Перший пов’язаний із людським чинником, другий охоплює чинники технологічні, третій — проблеми законодавчого забезпечення діяльності Держмитслужби. І, нарешті, останній у переліку, але, мабуть, головний за значущістю аспект — загальноекономічні чинники.

— Аналізуючи макроекономічний контекст, голова ДМСУ Валерій Хорошковський казав, спілкуючись із журналістами пару місяців тому, що дуже складно утримати потік сірого імпорту і контрабанди на кордоні, якщо його потребує весь величезний внутрішній ринок. Зрозуміло, що домогтися повного очищення цих потоків неможливо, адже коли існує попит — знайдеться і пропозиція. Але все ж таки, як виглядає проблема зсередини митної служби?

— Як я вже казав, ключовим для нас показником є митна вартість товару. Візьмемо, наприклад, такий предмет меблів, як стільці. Коли середня вартість, за якою їх оформляла київська митниця, була в півтора разу вищою, ніж у середньому по митній системі, ми оформляли 26% усіх увезених в Україну стільців. Потім ми почали активно митну вартість піднімати, і зараз підвищення становить 157%, тобто більш як у два з половиною рази. І у нас тепер оформляється усього 11% цього асортименту.

Золотої середини ми не знайшли. Треба було вчасно на свої стільці сісти, подумати і зупинитися. А ми взяли й виштовх­нули ці самі стільці або в інші регіони, або, про що не хотілося б думати, у чорні схеми.

ДМСУ зараз здійснює тарифну політику, коли вимоги для одного й того ж товару, завезеного в межах схожих витрат, мають бути однаковими. Гадаю, тоді й спокуса бігати зі стільцями по Україні буде меншою.

— А чому не можна було цього зробити раніше?

— Єдність підходів — це одна з наших давніх проблем. І наше керівництво зараз дуже жорстко порушує це питання. Уніфікацією підходів займаються підрозділи аналізу ризиків і Департамент контролю митної вартості. Сподіваюся, результат з’явиться дуже скоро.

До речі, підвищення серед­ньої митної вартості всього на один цент лише по Київській регіональній митниці загалом на наших обсягах дає збільшення зібраних податків на 3 млн. грн.

Однак підвищувати митну вартість теж не можна нескінченно, щоб вона не досягла загороджувального рівня, провокуючи перехід імпорту в тінь. Тобто у всіх наших заходах має бути економічний сенс, вони повинні мати системний і комплексний характер. Працювати «прозоро» із митницею має бути вигідно.

Україна в СОТ: нові відчуття

— Анатолію Вікторовичу, якщо вже ми з вами вийшли на макрорівень, то розкажіть, які тенденції почали спостерігатися на митниці після вступу України до СОТ?

— Є у нас ще один показник — середня сума митних платежів, стягуваних з одиниці митної вартості. Тобто скільки гривень податків ми беремо з одного долара задекларованої митної вартості. Цей показник не залежить від ефективності роботи нашої служби, він характеризує зовнішні для митниці умови роботи, котрі визначає чинне законодав­ство: митний тариф, курс валюти, наявність чи відсутність вексельної форми оплати тощо.

Так от, тут наочно видно, що у 2006 і 2007 роках умови, в яких ми працюємо, були приблизно стабільними й однаковими: із кожного долара митної вартості стягувалося в середньому по
1,21 грн. податків. З початку 2008-го ситуація значно поліпшилася: цей показник зріс за перший квартал на 10% — до 1,37 грн./дол.

Потім у травні в нас сталися дві значущі події — вступ до СОТ і зміцнення курсу гривні (багато контрактів укладено в доларовому еквіваленті). Внаслідок цього податкове навантаження на одиницю митної вартості знизилося майже на 20% (до 1,12 грн./дол.).

У результаті розрахункова сума податків, які недоотримав держбюджет лише від Київської регіональної митниці і тільки, наприклад, у липні ц.р., становила 531 млн. грн. Коли врахувати, що КРМ дає близько 30% усіх митних платежів до скарбниці, то нескладно підрахувати, скільки недоотримав бюджет. У серпні ситуація теж не поліпшилася. Це сухі цифри.

— А чи не можна проілюструвати це на якомусь конкретному прикладі?

— Будь ласка. Візьмемо таку зрозумілу товарну позицію, як нові автомобілі. Ця позиція для нас дуже важлива, оскільки по ній збирається приблизно одна третина всіх перерахувань до бюджету КРМ. За весь минулий рік через нашу митницю було оформлено ввезення 180 тис. нових автомобілів. Цього року, до речі, на ті ж 180 тис. ми вийшли вже за підсумками серпня.

Середня сума митних податків, які стягувалися при оформленні одного нового авто, у березні ц.р. досягла максимуму і становила 36,6 тис. грн. Потім у травні ставка мита знизилася з 25 до 10%, і середня сума митних платежів з одного авто впала майже на 40%.

Втрати нескладно підрахувати. Якщо в липні ми оформили 31,5 тис. автомобілів, то тільки за цей місяць, лише по нашому регіону і тільки по цій позиції бюджет недоодержав понад 450 млн. грн. Напевно, ці бюджетні проблеми мали свого часу всі кандидати СОТ. Упевнений — це проблеми зростання і становлення.

Про технології та черги

— Таких прикладів можна навести досить багато. У нас уже непогано поставлена робота аналітичних служб, і подібні ініціативи всіляко підтримуються керівництвом.

Перші кроки ще кілька років тому робилися практично з нуля. Тоді аналогічні графіки й вибірки, які я вам сьогодні показую і які можу отримати за кілька хвилин, були ще в дивину. Та з інформаційної точки зору ми швидко прогресуємо. З екрана монітора на своєму столі я можу знімати в режимі реального часу інформацію, скільки грошей ми на даний момент перерахували до бюджету, робити вибірку по кожній групі товарів. Можу зі свого робочого місця ввійти і подивитися будь-яку декларацію у будь-якого інспектора.

— Це тільки Києва стосується?

— Ні. Тобто інформаційний простір митної служби на сьогодні складено непогано. Проблема — це як його використати, забезпечити службу кадрами, котрі можуть його використовувати. Ще одна проблема — це обмін інформацією з іншими державними органами та митними службами інших держав.

— Через ваші термінали проходить третина імпорту, котрий іде в країну. Мабуть, це викликає досить серйозні логістичні проблеми…

— Не третина, а менш як 10% ваги імпорту. Однак проблеми, звісно, є.

Величезна проблема — відсутність державних логістичних центрів, державних митних терміналів. Усі митні термінали в столиці України приватні, і ми їх використовуємо на правах оренди. І ці термінали не будували під наші технології. На жаль, ми змушені використовувати їх, щось допрацьовуючи і добудовуючи.

Та все одно термінали серйозно перевантажені. Через них проходить у середньому півтори тисячі вантажівок на день.

— Півтори тисячі вантажівок на день... Кожну з них, напевно, старанно оглянути неможливо.

— І не треба. Це неправильно, шкідливо для бізнесу. Європа сьогодні оглядає близько 8% вантажів.

— А ви?

— Ми оглядаємо в середньому понад 70%. Тому й затримки з митним оформленням. Змушені оглядати. Надходить багато інформації стосовно можливих спроб несумлінного провезення вантажів як від наших контрольних структур, так і від інших правоохоронних органів.

Хоча я не прихильник цього. Я категорично проти тотального огляду компаній, які мають бездоганну 15- або 10-річну митну історію. Чому ми не можемо дивитися їх вибірково?

— Великі черги?

— Були великі. Зараз ми їх позбавляємося. Проб­лема була, коли вантажівкам заборонили в’їзд до сто­лиці в денний час, довелося перебудовуватися. Але заповнюваність терміналів усе одно залишилася дуже великою. Оформлення машини зараз проходить у середньому за добу. Хоча ще недавно ми «хвалилися», що за три роки зуміли знизити цей показник із трьох діб до шести годин.

— Які технологічні рішення потрібні, щоб знову повернутися до шести годин?

— Насамперед необхідно вдосконалювати систему управління ризиками. Однозначно йти шляхом вибіркового митного контролю. Плюс електронне митне декларування. Це радикально спростить ситуацію.

У практичному ключі необхідні нові системи митного контролю. Мобільні й сучасні рентген-установки. Якби вони у нас були, ми не ганяли б вантажі на огляди, а пропускали через рентген-установки ризиковані відправлення, і час проходження скоротився б кардинально.

Звісно, нам необхідно оновити транспортний парк, його не оновлювали вже років п’ять. Немає пересувних лабораторій, щоб можна було проводити експрес-аналіз, наприклад, нарко­вмісна речовина чи ні...

— А навіщо пересувні? Адже вантаж до вас або не доходить узагалі, або, якщо приходить, то все одно до вас?

— Прийшов вантаж, і собака визначив, що, можливо, там наркотик. На вигляд — якийсь порошок. Може, нарковмісна речовина, а може — порошок лаврового листа. Щоб швидко встановити істину, потрібні мобільні лабораторії. А так ми відбираємо зразок, пакуємо його, відвозимо до центральної лабораторії. Ми­нає тиждень, і нам у результаті кажуть: «Таки так, то був лавровий лист». Вантаж простояв тиждень.

Про людський чинник

— Анатолію Вікторовичу, а ви давно працюєте на нинішній посаді?

— Три роки.

— Якщо врахувати багатомільярдні товарні потоки, котрі проходять через ваші термінали, ви, мабуть, багата людина...

— Я — дуже багата людина: у мене сім’я з багаторічним стажем, десятки бойових товаришів. У «минулому» своєму житті я був і залишаюся зараз офіцером. Тому знаю ціну грошам і тому, як вони заробляються.

У системі митних служб я вже десять років. Починав із нуля. Після звання підполковника одержав лейтенантські митні зірочки і почав із посади інспектора дряпатися службовими сходами. Я — людина системи з усіма її перевагами й вадами, і відчуваю її подих і специфіку зсередини.

Що стосується особисто мене, то наївно думати, що керівник, який відповідає за таку важливу ділянку роботи, не почуватиметься ущербно, одержуючи такі невеликі гроші. Але філософію заробітчанина від митниці ніколи не сповідував, того ж домагаюся і від своїх підлеглих.

Звісно, наївно вважати, що на митниці всі «білі й пухнасті». Ми точно такі ж, як і все наше суспільство. І живемо, і працюємо в тому ж полі, в якому, на жаль, перебуває вся українська економіка.

Сьогодні в штаті Київської регіональної митниці значиться 1021 працівник. У мене от на сто­лі роздруківка по зарплаті підрозділів. Її мені сьогодні поклали на стіл, і я не знаю, що мені людям казати. (Показує таблицю, в якій більшість сум перебувають у діапазоні від 600 до 1800 грн.). На цю зарплату можна сьогодні в сто­лиці нормально жити і працювати, годувати й одягати сім’ю?

— Еге ж, це як в анекдоті: «Що повинен робити працівник на таку зарплату?» — «Нічого, і ще трішечки шкодити…»

— Якщо державна митна система формує більше половини доходів бюджету, то вона має право сказати державі: ми вам даємо такі от гроші, платіть нам гідну зарплату.

Нехай це буде адекватна плата за ефективну працю із системою премій, штрафів тощо. Тоді держава вправі встановити для митників досить жорстку міру відповідальності. Порушив — понеси отаке покарання. Мають бути встановлені жорсткі, але справедливі правила й умови, яких на сьогодні, на жаль, нема.

Якщо ж піднятися з приземленого матеріального рівня до високих істин, то мірилом нашої відповідальності є совість і ті моральні засади і цінності, котрі в нас закладені. А хто їх формує, якщо не наше суспільство?

Влітку до нас прийшло нове покоління молодих і перспективних хлопців. 21 випускник вузів — це трошки інші люди. Вони сучасніші, аніж ми, динамічніші, по-хорошому азартні, заряджені на успіх, гідну кар’єру. За ними майбутнє, якщо система їх не зіпсує. Тому проблему мотивації необхідно розв’язувати максимально швидко. Мотивація на голому пат­ріо­тизмі — це ілюзія. Ситий пат­ріот значно краще любить Бать­ківщину, ніж патріот голод­ний.

Коли номер готувався до друку, «ДТ» стало відомо, що київські митники за інформацією СБУ затримали дві вантажівки з дорогою оргтехнікою. Йде перевірка законності їх ввезення на територію України.