Агросектор і його кредитні врожаї

Аграрний сектор поступово відновлює реноме однієї з ключових галузей української економіки. Так, за результатами «кризового» 2009-го сільське господарство виявилося єдиним сегментом економічної діяльності, який зміг уникнути падіння обсягів виробництва (+0,1%). Непогану динаміку галузь демонструвала й у 2010-2011 роках. Зокрема, завдяки хорошому минулорічному врожаю (збір зернових збільшився на 44%) споживча інфляція в березні 2012-го знизилася до 1,9% в річному обчисленні (за підсумками 2011-го - до 4,6%).

Але, попри значний потенціал, АПК не отримує адекватного фінансового живлення від банківського сектору. Особливо ця проблема є болісною для невеликих приватних (фермерських) господарств. До державної допомоги їм теж поки що зась. Аграрна реформа в нинішньому її варіанті проблему не вирішує.

Індикатором недокредитування агросектору може слугувати хоча б той факт, що якщо торік «аграрна» частка у ВВП склала близько 8%, то питома вага кредитів сільськогосподарських підприємств у портфелі нефінансових корпорацій була меншою за 6%.

За розрахунками МінАПК, тільки для розвитку інфраструктури та оновлення основних фондів галузі потрібно у найближчі чотири-п’ять років понад 50 млрд. дол. Однак проблема фінансування гостро стоїть і в контексті вирішення тактичних завдань. За оцінками міністерства, на проведення весняно-польових робіт аграріям знадобиться 36 млрд. грн. Із них 27 млрд. ніби вже є - це власні кошти господарств. Дефіцит же ресурсів у 8,5 млрд. грн. доведеться перекривати переважно за рахунок кредитів. Від того, чи вдасться це зробити, залежить дуже багато. Цьогорічний врожай прогнозується однозначно меншим минулорічного, що охолоджує бажання банків кредитувати аграрників. А в українських реаліях це перетворюється на макроекономічний виклик (як з точки зору ВВП та інфляції, так і платіжного балансу).

Паростки кредитних надій

Згідно з результатами опитування Міжнародної фінансової корпорації (МФК), 75% агропідприємств мають обмежений доступ до банківських кредитів. Основними джерелами фінансування господарської діяльності для них лишаються власні кошти (нерозподілений прибуток - для 60% респондентів, особисті заощадження - для 13%). Банківські кредити отримують лише 28% агропідприємств.

Натомість банкіри декларують готовність видавати позики АПК. «Практично всі банки, які розвивають МСБ і корпоративний бізнес, готові кредитувати аграріїв, - каже заступник голови правління Райффайзен Банку Аваль Віктор Горбачов. - У нас кожен п’ятий кредит, наданий бізнесу, адресується саме підприємству АПК. На початок року наш портфель кредитів для АПК склав близько 5 млрд. грн. При цьому більше 65% позик було видано безпосередньо агровиробникам».

«Для нас аграрна індустрія - одна з пріоритетних. Частка кредитів аграріям у портфелі банку майже дорівнює часткам інших провідних індустріальних секторів економіки», - зауважує і директор департаменту підприємств АПК, харчової, легкої промисловості і торгівлі Промінвестбанку Сергій Середа.

«Близько 50% кредитного портфеля юридичних осіб банку - підприємства сільськогосподарського сектору та переробки. Ми вбачаємо в цьому сегменті свою стратегію», - зазначає й Олексій Ступак, директор департаменту розвитку корпоративного бізнесу Креді Агріколь Банк.

Останніми роками банківський сектор дійсно активізувався у фінансуванні АПК. Торік банки прокредитували аграрний сектор на 13,3 млрд. грн., що на 44,6% більше, ніж роком раніше. Банкіри наголошують, що обсяги фінансування могли б бути суттєвішими, однак кредитний запал фінустанов охолоджує низка ризиків. Зокрема, нестабільність врожаїв, фактична відсутність ефективних інструментів їх страхування; цінові коливання (як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках); законодавчі пробіли та невизначеність у питанні права власності, розпоряджання сільськогосподарськими угіддями; дефіцит потужностей для зберігання аграрної продукції.

Але чи не найбільша перешкода - відсутність ринку землі, що не дозволяє банкам брати її в заставу.

На кредитну активність банків не можуть не впливати також нещодавні перебої з ліквідністю у системі, що виникли через жорстку монетарну політику НБУ, спрямовану на підтримку курсової та цінової стабільності. Як наслідок, відсоткові ставки пішли вгору, причому інерція спостерігається й досі. При цьому кредитори більш охоче видають, у т.ч. аграріям, короткі позики (на термін до 12 місяців) на поповнення обігових коштів - для проведення посівної, збору врожаю тощо.

Складніше отримати позики на реалізацію інвестиційних проектів (закупівля обладнання, техніки, будівництво елеваторів, овочесховищ тощо) - на п’ять і більше років. Хоча ніби все-таки можливо. Зокрема, в прес-службі Ощадбанку DT.UA повідомили, що видають позики і на будівництво заводів, які займаються переробкою сільськогосподарської продукції, «наслідком чого є поступовий перехід українських компаній від сировинної переробки до виробництва готової продукції».

При цьому банкіри визнають, що робота з АПК - доволі клопітка праця, й далеко не всі фінустанови можуть її «потягнути». Часто-густо банкам просто не вистачає підготовлених фахівців, які могли б адекватно оцінювати ризики кредитування агросектору.

Розмір має значення?

Банкіри запевняють, що для них «масштаб» потенційного позичальника особливого значення не має. «У процесі прийняття рішень для нас не є визначальним розмір підприємства. Принципове значення має наявність у клієнта достатньої власної інфраструктури і технічних засобів, а також якість фінансів і менеджменту підприємства, зрозуміла банку стратегія розвитку», - переконує С.Середа з Промінвестбанку. «Розмір кредиту може варіюватися від декількох десятків тисяч гривень до сотень мільйонів і більше. У першу чергу сума кредиту визначається, виходячи з потреб і цілей сільгоспвиробника», - каже В.Горбачов з Райффайзен Банку Аваль.

Представники ж аграрного ринку констатують, що банківські установи більш охоче взаємодіють з великими господарствами та агрохолдингами, які мають в управлінні десятки і сотні тисяч гектарів землі. За словами аналітика консалтингової компанії «ААА» Марії Колесник, умови кредитування для цих суб’єктів більш лояльні (у т.ч. дешевші) у порівнянні з господарствами середньої руки (1-10 тис. га землі) та малими (до 1 тис. га). «Банки самі ходять за ними, щоб дати їм позики, бо ж якісних позичальників у корпоративному секторі обмаль», - переконує експерт.

Додаткова перевага для багатьох агрохолдингів - «спорідненість» з окремими банками, з якими вони разом входять до складу одних фінансово-промислових груп. Однак, на диво, експерти та учасники ринку запевняють, що інсайдерські кредити - не надто поширена практика. «Зазвичай таке кредитування відбувається для перекриття розривів у ліквідності. Навіщо відбирати в себе капітал, якщо можна його залучити на стороні?» - зауважує пані Колесник.

«Так звані сімейні зв’язки з банками не означають наявність особливих вигідних умов для компаній або інших привілеїв. Існують певні обмеження на надання капіталу [афілійованим структурам], є ліміт на фінансування «в одні руки» [у т.ч. з боку НБУ], - констатує перший заступник гендиректора HarvEast Holding Дмитро Скорняков.

Ще один великий плюс для деяких агрохолдингів - розміщення акцій на провідних міжнародних біржах. Цей факт не тільки підвищує їх привабливість серед банків (з точки зору прозорості роботи, захисту інвестицій тощо), але й дає доступ як до публічного ринку запозичень, так і до залучення значних кредитів від іноземних банків. Такий залучений ресурс зазвичай дешевший, ніж в Україні, і триваліший.

Щоправда, представники агрохолдингів визнають, що в активному залученні кредитних ресурсів за кордоном є свої ризики, передусім валютні. «Якщо компанія йде на такі запозичення, то вона повинна якимось чином застрахувати себе від ризиків коливання валютних курсів. В Україні на сьогодні, на жаль, інструменти хеджування відсутні. Тому зовнішнє кредитування може собі дозволити тільки та компанія, у якої є експорт і, відповідно, валютна виручка. Такій компанії можна і потрібно йти на міжнародні ринки капіталу», - вважає Дмитро Скорняков.

Середнім господарствам складніше отримати позики, ніж агровелетням, однак теж реально. «Такі компанії більш мобільні, вони можуть купити стандартний продукт та скористатися ним набагато швидше, ніж, наприклад, великі вертикально інтегровані агрохолдинги, в роботі з якими потрібно проводити комплексний консолідований аналіз бізнесу групи», - зазначає Віктор Горбачов. «Цільовою групою позичальників вважаємо підприємства з земельним банком 2 тис. га та більше. Ми запроваджуємо спеціальні програми співпраці саме для середніх компаній задля того, щоб зробити умови фінансування і доступність до фінансового ресурсу близькими до тих, що мають великі холдинги», - розповідає Олексій Ступак.

Для «середняків» обсяг кредитів може складати десятки мільйонів гривень. Середня вартість же гривневого ресурсу коливається в діапазоні 18-22% річних. При цьому Марія Колесник зазначає, що деякі аграрії, не маючи валютної виручки, попри нормативну заборону, отримують і дешевші валютні кредити. «Для цього залучаються спеціальні компанії-посередники, на які й оформлюються позики», - розповідає експерт. У таких випадках вартість кредитів може скласти 10-12% річних. Водночас явище це не масове - досвід 2008-2009 років все ще свіжий у пам’яті.

За словами керівника ТОВ «Агрофірма «Брусилів» Василя Демчука (Житомирська область), при ухваленні рішення про видачу позики банки приділяють величезну увагу кредитній історії потенційних позичальників, прозорості структури їх власності, ризиковості бізнесу. «Кредитори «натхненно» закликають концентрувати на собі фінансові потоки. Чим більший обсяг кредиту, тим вища частка обороту має проходити через кредитора», - зазначає аграрій. Він також наголошує, що банки дуже скрупульозно підходять до оцінки фінансового стану позичальника. Обов’язковою складовою при аналізі є офіційна фінансова звітність (неофіційні грошові потоки якщо беруться до уваги, то вкрай рідко) та якісно підготовлений бізнес-план. Здавалося б, нічого надзвичайного, адже кредитування агропідприємств - також бізнес. І ризикований. Але занадто вже прискіпливі банкіри до позичальників…

Що ж до невеликих фермерських господарств, то хоч банкіри і переконують, що готові кредитувати і їх, на практиці роблять це вкрай неохоче - зазначають самі аграрії. При цьому умови кредитування зазвичай не підйомні для більшості потенційних позичальників. Наразі номінальна вартість гривневих позик для цього сегмента агропозичальників коливається в середньому в діапазоні 23-26%. «Однак з урахуванням супутніх витрат (на страхування, послуги нотаріуса тощо) ефективна ставка зростає до і зовсім непідйомних 35-40%», - розповідає фермер Микола Лящук (Київська область). Кредити ж - переважно короткострокові.

Генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу Володимир Лапа зауважує, що «витрати банків на оцінку позичальника не відповідають тому доходу, який кредитор від нього може отримати». Експерт вважає, що для збільшення кредитування дрібних господарств мають бути спеціальні програми - «розвиток кредитних спілок або державного гарантування».

Крім дорожнечі позик, велика проблема для фермерів - це застава. Банки зазвичай вимагають, щоб її вартість удвічі перевищувала розмір позики. «Саме такі високі вимоги закривають кредитні двері перед 90% малих господарств», - каже Микола Лящук. При цьому перелік предметів застави, які банки готові брати, доволі вузький. Це здебільшого сільськогосподарська техніка (причому - нова, або доволі нова, що прослужила до трьох років), або більш-менш ліквідні об’єкти нерухомості (бажано - житлова або комерційна у містах). Значно рідше приймається забезпечення у вигляді майнових прав на майбутню сільськогосподарську продукцію (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Перелік інструментів розширюється в залежності від розмірів позичальників. Для агрохолдингів це можуть бути також корпоративні права, для середніх господарств, скажімо, контракти з компаніями національного та міжнародного масштабу на постачання продукції, товари в обігу, складські свідоцтва тощо.

Банкіри відзначають, що в основному аграрії - доволі сумлінні позичальники на тлі представників інших секторів економіки. «Основним чинником погіршення якості обслуговування можуть бути фактори, спричинені природними ризиками, або не прогнозованими змінами ринкового середовища. Під їх впливом ми здійснили кілька реструктуризацій», - ділиться Олексій Ступак.

«У нашому банку відсоток проблемних кредитів, виданих агропідприємствам, обчислюється однозначним числом, яке істотно нижче, ніж у середньому по всіх видах бізнесу. Однак ми працюємо з даним сегментом вже дуже давно, добре його знаємо. Тому, думаю, що в середньому по банківській системі цей відсоток вищий, але навряд чи перевищує 12-15%, що сьогодні вважається допустимим показником», - зазначає Віктор Горбачов. За його словами, на фінансування в основному можуть розраховувати вже перевірені клієнти, які залишалися з банками у відкритому діалозі навіть у непрості для всіх часи, і чий бізнес, а також його ризики добре відомі банкам та правильно оцінені.

Держпідтримка та земельна реформа: для обраних?

Щонайменше на словах держава (в особі чиновництва) готова підтримувати аграріїв у залученні кредитних ресурсів. Для цього з бюджету виділяються кошти на компенсацію частини відсотків. Зокрема, у 2012-му на відповідні цілі в уряді планують спрямувати 500 млн. грн. «Це досить велика сума, значно більша, ніж у 2011 році», - хвалився агроміністр Микола Присяжнюк.

Чи дійсно наміри будуть реалізовані, покаже час. Практика ж минулих років засвідчує, що заявлені обсяги держкоштів далеко не завжди виділяються, адже це - не захищена стаття бюджету.

У цілому банкіри такий механізм підтримки галузі вважають ефективним. «Щоб отримати компенсацію, необхідно мати діючий кредит на умовах та згідно з конкретними цілями, які зазначені у законодавстві, та надати визначений перелік документів до комісії, яка на конкурсних засадах визначає перелік підприємств, які отримуватимуть держпідтримку», - розповідає В.Горбачов.

«Ось тут собака і заритий, - додає власник середнього господарства на півдні країни, який побажав не називати своє ім’я. - Держпідтримка надається або «своїм», або тим, хто готовий давати «відкати». Без останніх обійтися практично нереально. Торік узагалі дійшло до абсурду - вимагали спочатку «позолотити руку», а вже потім отримати компенсації».

Крім того, представники малого та середнього аграрного бізнесу переконані в тому, що більшість держкомпенсацій дістається саме агрохолдингам. «Тобто тим, хто має найменше моральних прав на них претендувати», - додає наш співрозмовник. «Ми орієнтуємося тільки на свої можливості, і на дотації з боку держави не розраховуємо», - парирує представник HarvEast Holding Д.Скорняков.

Ще одним каналом фінансової підтримки для аграріїв у поточному році можуть стати заставні закупівлі зерна Аграрним фондом (АФ). Максимальний обсяг позики складе 80% від мінімальної закупівельної ціни на зернову культуру. «Ми спробуємо купити таким чином 900 тис. тонн зерна, - розповідав ще донедавна заступник, а нині вже генеральний директор АФ Ігор Якубович. - Сільгоспвиробник може продати вже зібраний урожай в Державний інтервенційний фонд і отримати кошти, які йому необхідно повернути до 1 грудня». Понад 2 млрд. грн. АФ планує витратити кошти й на закупівлю за форвардними контрактами 1,3 млн. тонн продовольчого зерна. Аграрії зазначають, що механізми ці самі по собі доволі непогані. Але питання, знову ж таки, у «вартості» доступу до них та прийнятності розрахункової ціни.

Щодо перспектив земельної реформи у нинішньому її варіанті та розвитку аграрного кредитування учасники ринку здебільшого поки що налаштовані скептично. Так, у недавньому зверненні Американської торгової палати, Європейської бізнес-асоціації, Незалежної асоціації банків України (НАБУ), аграрних об’єднань (Українська аграрна конфедерація, «Укрцукор», «Укроліяпром», «Союз молочних підприємств» тощо) до керівництва країни зазначалося, що обмеження землекористування орендарями в розмірі не більше 10% площ сільгоспугідь в одному районі і не більше 100 тис. га на території України, а також заборона на придбання сільгоспземель юрособами «неприйнятні і нічим не обґрунтовані». Як відомо, відповідні норми передбачені в
законопроекті «Про ринок земель», прийнятий парламентом у грудні 2011 року в першому читанні.

«Товаровиробники, фінансово-банківське співтовариство стурбовані, що цим законопроектом для жодного з інших банків, окрім так званого державного земельного банку, не передбачено право на здійснення діяльності на ринку земель сільськогосподарського призначення (ст. 1, ст. 3), а також право заставодержателя (ст. 57) таких земель. Цьому банку надано право здійснення невластивих для банку, як фінансової установи, операцій із продажу землі та передачі її в оренду, що забороняється законом України «Про банки і банківську діяльність» для решти банків», - зазначалося у зверненні.

«Якщо земельний банк буде мати монопольне право на реалізацію земель при кредитуванні іншими банками фізичних осіб під заставу землі (а такі пропозиції лунали), обсяги кредитування навпаки зменшаться, - прогнозує В.Лапа з Українського клубу аграрного бізнесу. - Якщо ми хочемо, щоб компанії отримували кредити під заставу землі, вони повинні мати цю землю у власності. Ми не маємо оптимізму щодо використання такого
інструменту, як застава довгострокової оренди», - зауважує В.Лапа.

Натомість М.Колесник зазначає, що, зокрема, іноземні банки таки готові брати під заставу й довгострокові договори оренди (хоча б на 5-10 років). «Однак тут потрібно суттєво вдосконалювати законодавство. В умовах, коли фактично у будь-який момент власник може прийти та розірвати договір оренди, ніхто працювати не буде», - резюмує експерт.