А чад міцнів...

Ранок 20 жовтня 2004 року, сесійний зал Верховної Ради України. У ложі уряду — ні Президента з прем’єром, ні міністра фінансів із заступниками, ні керівників «непрофільних» міністерств і відомств. У ложі навпроти, де зазвичай розташовуються губернатори і керівництво Національного банку, — лише голова Рахункової палати Валентин Симоненко. Такого автор цих рядків не бачив за всі 11 років, протягом яких доводилося описувати хід бюджетного процесу в Україні.

Ні, траплялося, звісно, що на якомусь бюджетному читанні були відсутні прем’єр чи економічний віце-прем’єр, що обминув його своєю увагою голова НБУ, але міністр фінансів України вже точно перебував у сесійному залі. Немає для нього важливіших дат у році, ніж ті, на які припадають подання, а потім перше, друге і третє читання держбюджетного закону. І навіть якщо прем’єри з віце-прем’єрами іноді піддаються спокусі «погратися» в політику, для Мінфіну це не круто. Тому що непрофесійно. Професіоналізм для фінансового відомства — над усе.

Яка ж офіційна причина відсутності Миколи Азарова та його заступників у залі під час розгляду Верховною Радою закону про держбюджет на 2005 рік у першому читанні? У прес-службі Мінфіну, певне, добряче ображені на «Дзеркало тижня» за його попередні статті, заявили, що жодних коментарів нам ніхто не даватиме. Однак добу по тому електронною поштою усе ж надійшов коментар. Суть його зводилася до того, що поданий 23 вересня ц.р. урядом на розгляд бюджетний законопроект — «збалансований і яскраво соціально спрямований», натомість «усі внесені пропозиції бюджетного комітету спрямовані винятково на дестабілізацію бюджетного процесу». Мовляв, саме тому уряд не брав участі в бюджетній дискусії, і от результат — бюджет не було прийнято у першому читанні...

Може, хвалитися неприйняттям бюджету — це тепер гарний мінфінівський тон?

Факт залишається фактом: прибічники більшості, котрі мали донедавна «контрольний пакет акцій» у бюджетному комітеті, не приходять на засідання, і професійну роботу паралізовано. А оскільки 20 жовтня — останній день, коли, відповідно до Бюджетного кодексу, могло відбутися перше читання документа, частина парламенту, котра продовжує працювати, прагнула хоча б за формою дотримуватися пристойності і перевести «бюджетний м’яч» на поле суперника (читай — Кабміну). Зробили це справді не в найкращий спосіб: бюджетний комітет підтримав усі 2782 поправки, внесені в законопроект народними депутатами найрізноманітніших відтінків політичного спектру. Зокрема й популістські, і взаємовиключні.

Для будь-кого з неупереджених спостерігачів очевидно, що такий результат компромісу навіть із натяжкою важко назвати бюджетом — тобто документом, у якому доходи збалансовані з витратами. Однак висока мета виявилася понад усе: коли загроза недієздатності згущається над Верховною Радою, рятувати доводиться саме парламент, а не фінансовий план майбутнього року.

За великим рахунком, займатися бюджетом-05 зараз справді не час. По-перше, уряд у цілому і Мінфін зокрема пішли на «фронт». З цього фронту надходять що не день, то фантастичніші звістки. Наприклад, підвищення пенсій на 56—172 гривні тим, хто має особливі заслуги, перенесено з березня майбутнього року на… вгадайте з трьох разів, який місяць? Правильно, на листопад 2004 року (тому що другий тур виборів).

Тепер ці люди одержуватимуть до 341—457 гривень на місяць. От і чудово, але ж навіть за офіційними даними такий передвиборний презент потягне не менш як на 1,2 млрд. гривень у розрахунку на 2005 рік і збільшить і без того чималий прихований дефіцит Пенсійного фонду (який становить, за деякими оцінками, 8—10 млрд.)

По-друге, у країні лютують ціни, і цього може не помічати лише той, хто на сніданок, обід і вечерю споживає тільки інформацію Держкомітету зі статистики. Неможливо навіть приблизно уявити собі, якими виявляться макропоказники за 2004 рік, і тим більше — спрогнозувати їх на 2005-й. Якщо нинішній урядовий кабінет утримається при владі і візьметься за реалізацію хоч би частини обіцяного В.Януковичем, країну чекає гіперінфляція.

У вівторок із подачі «Нашої України» депутати підвищили прожитковий мінімум на наступний рік із запропонованих Кабміном 382 гривень до 432. Те, що цей крок назрів, заперечувати неможливо. Цифру 382 Кабмін виводив виходячи з дуже дивного споживчого кошика, та ще й на базі червневого(!) рівня цін, прогнозуючи, що вони зростуть у липні, серпні, вересні та жовтні на –0,8, –0,3, 0,5, 0,65% відповідно. Насправді ж інфляція становила в липні — нуль, у серпні і вересні — –0,1% і 1,3%. Про жовтневий показник й думати страшно...

В одній зі своїх недавніх поїздок по регіонах В.Янукович назвав нову прогнозовану цифру інфляції по року — 8,5%. Але ж проект держбюджету-05 розраховували виходячи зі зростання споживчих цін 2004-го на 7% і прожиткового мінімуму в 382 грн. Виходить, коли Президент (нинішній чи новообраний?) підпише закон про прожитковий мінімум на наступний рік, частину бюджетних розрахунків доведеться переробляти.

І зовсім інша річ, якщо на закон буде накладене вето. Попри цілком очевидний висновок економістів, що в такому разі реальний прожитковий мінімум 2005 року скоротиться навіть проти явно недостатнього рівня 2004-го...

Тоді будемо підтримувати себе надією. На те, що рано чи пізно розвіється чад передвиборних обіцянок, що Україна не зайде далеко шляхом «білорусизації» економіки, а міністр фінансів стане предметно займатися держбюджетним законом. Світла нашої надії на десяток електростанцій вистачить. А може, й на правильний вибір?