Жовто-синій птах з чорнобильською ознакою

От уже 22-й рік ми повертаємося 26 квітня до уроків Чорнобильської катастрофи, продовження ліквідації наслідків якої лише торік обійшлося бюджету в 44,97 млн. грн.

Що нині відбувається в Зоні? Який стан 4-го енергоблоку ЧАЕС? Ці запитання хвилюють не тільки 30 млн. людей, які користуються водозабором із Дніпра та стурбовані особистою безпекою. Ці питання сьогодні виводять усіх нас на новий рівень актуалізації проблеми: а який нині стан національної безпеки в сфері ядерної енергетики?

Проте спочатку про Чорнобиль як поняття, яке охоплює й ЧАЕС, і 30-кілометрову зону, й 12 забруднених радіацією областей. 2007 року в цих областях Міністерство з надзвичайних ситуацій (МНС) здійснило дозиметричну паспортизацію 2163 населених пунктів, 332 з яких уже сьогодні можна виводити з категорії радіоактивно забруднених, а 431 - переводити в нижчу категорію. Та все одно в країні залишається близько 70 критичних населених пунктів, де доза опромінення перевищує 1 мілізіверт на рік (рівень віднесення території до зони гарантованого добровільного відселення) й понад 500, де вміст радіоактивного цезію в продуктах харчування перевищує допустимі норми. Недарма ж торік було виділено 25 млн. грн. на централізовану закупівлю медичного устаткування та препаратів для лікувальних закладів, що надають постійну медичну допомогу постраждалим від наслідків ядерної аварії.

Чорнобильська АЕС

Парадоксально, та факт: хоча ЧАЕС повністю припинила виробляти електроенергію ще 15 грудня 2000 року, тільки з 2005-го, завдяки наполегливій позиції президента, почалася активна робота з виймання ядерного палива з енергоблоків. На сьогодні в першому й другому палива вже немає, якраз до виходу цієї статті, гадаю, витягнуть і останню енергозборку з третього блока.

Ситуація на четвертому енергоблоці контролюється повністю. Як відомо, контракт на зведення нової захисної оболонки над об’єк­том «Укриття» (так званого конфайнменту) підписано з європейською компанією Novarka. Затверджений МНС у січні поточного року план передбачає, що вже до жовтня завершиться розробка остаточного проекту, з червня
2009-го до кінця 2011-го вестиметься будівництво конфайнменту, який введуть в експлуатацію в середині 2012 року. Сума контракту - близько 490 млн. євро, 90% із яких фінансує Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Нова оболонка забезпечить подальше безпечне зберігання приблизно 180 тонн палива ава­рій­ного блоку, яке перебуває в застиглому лавоподібному стані. МНС підписало з Національною академією наук України договір про всебічне дослідження характеристик матеріалів, вилучених із зруйнованої активної зони четвертого енергоблоку. Це буде унікальний науковий експеримент, який підкаже нам технологію подальшої або переробки, або безпечного зберігання залишків радіоактивного палива з реактора, що вибухнув 1986 року.

Друге завдання - виконання затвердженої міністерством буквально тиждень тому програми зняття з експлуатації ЧАЕС. Після остаточного видалення відпрацьованого ядерного палива з блоків станції слід провести консервацію реакторів і найбільш радіаційно забруднених систем. Потім - витримка законсервованого устаткування для природного зниження радіоактивного випромінювання до прийнятних рівнів, після чого - демонтаж устаткування та очищення промислового майданчика для максимального зняття обмежень і регуляторного контролю.

Дуже багато проблем виникає через специфіку реакторів типу РБМК (створених тільки в Радянському Союзі урано-графітових канальних реакторів, що спочатку призначалися для виробництва збройового плутонію), які ніхто й ніде в світі ще не ставив на консервацію. Однак роз­в’язання цих проблем забезпечує Україні ноу-хау, яке може стати в пригоді в найближчому майбутньому.

Як відомо, введені в експлуатацію в 1980-му і 1981 році перший і другий енергоблоки Рівненської АЕС із реакторами ВВЕР-440 через кілька років мають або пройти роботи з продовження ресурсу, або будуть виведені з експлуатації. Потім настане черга інших блоків інших АЕС.

Зняття ж з експлуатації ЧАЕС - це не тільки робота з реакторами, машинними залами, радіоактивними металом і графітом. Треба вивести з зони, скажімо, у Славутич, багато допоміжних організацій, а отже, людей (я, наприклад, не розумію, що нині робити на ЧАЕС бухгалтерії?). З іншого боку, ми не можемо вивести з професії безліч спеціалістів-ядерників, маючи на меті подальший розвиток атомної енергетики в Україні.

Один з напрямів застосування їхнього досвіду - будівницт­во в Чорнобильській зоні сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2) сухого типу, призначеного для прийому, підготовки до зберігання та власне зберігання відпрацьованих тепловидільних зборок і відпрацьованих додаткових поглиначів, сконцентрованих на ЧАЕС. (За час експлуатації станція нагромадила на своєму майданчику тільки зборок понад 21 тис., а сховище мокрого типу СВЯП-1 уже заповнене на 99%.)

Знову ж таки, не виключено, що на момент виходу цієї статті державна комісія підпише акт прийняття завершеного об’єкта - першого пускового комплексу поводження з радіоактивними відходами «Вектор». А Держатом­регулювання України почне процес ліцензування цього комплексу, який включає стаціонарні і мобільні установки з переробки твердих радіоактивних відходів, дезактивації металовідходів і сховища кондиціонованих радіоактивних відходів.

Щойно буде отримано ліцензію, перша черга ядерного сховища зможе працювати. Це дуже актуально, тому що за час, який минув з моменту катастрофи, в 30-кілометровій зоні накопичилося багато проблем з відходами: в перші роки ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не дуже-то замислювалися про тривалу перспективу зберігання радіоактивних матеріалів, та й, чесно кажучи, тоді не було часу будувати могильники за технологіями, які забезпечують довгострокове їх зберігання.

Особливо хочу підкреслити: 90% відходів у цьому сховищі становитимуть відходи 30-кілометрової Чорнобильської зони, 10% - з інших територій України. Відходи з-за кордону не зберігатимуться.

Національна енергобезпека

…Однак ми одержуватимемо з-за кордону «свої» відходи. Річ у тім, що відповідно до договору з Російською Федерацією, остання на своїх підприємствах (заводі «Маяк» у Челябінській області й Желєзногорський гірничо-хімічний комбінат у Красноярському краї) переробляє відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) з українських АЕС і через кілька років почне повертати країні-виробнику ядерні відходи (ЯВ), які можна тільки зберігати, але не можна повторно використовувати.

Явний парадокс. Україна має багаті запаси урану, цирконію, гафнію - основних компонентів ядерного палива. Але, продаючи цю сировину Росії, потім купує в неї тепловидільні елементи (ТВЕЛ) для своїх АЕС, щоб потім заплатити Росії за їх переробку у вигляді ВЯП і одержати взамін ЯВ на вічне зберігання.

Росія в складі Міжнародного форуму «Покоління IV» - Аргентини, Бразилії, Канади, Південної Кореї, Великобританії, США, Швейцарії, Франції, Японії та ПАР - бере участь у створенні технологічної карти розвитку енергетичних ядерних систем четвертого покоління. Реактори цього покоління планується впроваджувати після 2030 року. Вони мають забезпечувати високу екологічну чистоту й надійність, ефективну утилізацію відходів, кількість яких має бути мінімальною; мати значні переваги за витратами під час терміну експлуатації порівняно з іншими джерелами енергії, а також економічні ризики, порівнянні з іншими енергетичними проектами; виключати можливість виникнення надзвичайної ситуації, не кажучи вже про неконтрольовану ланцюгову ядерну реакцію.

Уже нині в РФ на Бєлоярській АЕС працює єдиний у світі промисловий реактор на швидких нейтронах (БН-600). У 2012 році Росія планує запустити більш потужний реактор - БН-800. Це цікава технологія, яка дає змогу додавати ізотоп урану-238 і вирішувати у такий спосіб паливну проблему: з’являється можливість вийти на замкнутий цикл, бо «швидкі реактори» допалюють радіонукліди теплових реакторів, використовуючи їх ВЯП як нове паливо.

Відповідно до затвердженої Кабміном 15 березня 2006 року Енергетичної стратегії на період до 2030 року, в країні в рамках розвитку атомно-промислового комплексу планується побудувати ще 20 енергогенеруючих блоків. У цих планах закладено розуміння, що альтернативи розвитку ядерної енергетики поки що немає, особливо в умовах дефіциту і галопуючого подорожчання нафти й газу.

Та чи плануємо ми розв’язати проблему палива для АЕС? Так, нині ми почали вирішувати завдання диверсифікації його надходження. Підписано контракт про поставки ТВЕЛів із «Вестінгауз Електрик» (США).

Однак хто перероблятиме ВЯП американського походження? Росія заявляє, що не буде. Наскільки ми готові в повному обсязі безпечно зберігати ядерні відходи, що от-от почнуть надходити з РФ? В умовах, що склалися, владі країни треба дивитися вперед на десятиліття. Та в ситуації, що існує в уряді та парламенті, рідко кому вдається заглянути далі майбутніх виборів.

Де ми можемо бути «впереди планеты всей»

Вітчизняна наука й можливості бюджетного фінансування передових технологій поки що змушують Україну бути в таборі країн-спостерігачів за тим же процесом створення реакторів четвертого покоління. Чужі ми на «святі» проекту ІТЕР (International Termonuclear Experimental Reactor) - будівництва у Франції міжнародного термоядерного реактора, в створенні якого беруть участь Японія, США, Росія, Китай, Корея, Індія та Європейський Союз. Мета проекту - продемонструвати наукову й технічну можливість одержати термоядерну енергію для мирних цілей. ІТЕР стане першою термоядерною установкою, що виробляє теплову енергію в промислових масштабах. Співробітництво в рамках проекту забезпечує можливість істотно економити видатки для кожного учасника і - що важливіше - дає змогу узагальнити досвід, накопичений протягом останніх десятиліть у досягненнях провідних термоядерних установок і програм.

Та це не означає, що Україна не може запропонувати світові свого ексклюзивного ноу-хау. Повертаючись до згаданого вище досвіду виведення з експлуатації чорнобильських реакторів типу РБМК, слід зазначити, що цей унікальний експеримент допоможе не тільки нам самим у разі неминучого закриття реакторів ВВЕР, які своє відпрацювали. Цілком можливо, реально, а, головне, привабливо з урахуванням чорнобильського досвіду й на базі працюючих там професіоналів створити спеціалізоване високотехнологічне та унікальне підприємство для зняття з експлуатації енергоблоків як в Україні, так і по всьому світі.

Євросоюзу теж дісталися в спадок реактори РБМК, наприклад, на Ігналінській АЕС у Литві. Перший блок там зупинено 2005-го, другий мають вивести з експлуатації не раніше 2012-го. Кінцевою метою фінального проекту з закриття Ігналінки буде перетворення території та будівель АЕС на сховище радіоактивних відходів із створенням проміжного сховища для відпрацьованого ядерного палива. Передбачається, що сюди перевозитимуть радіоактивні відходи з інших підприємств Литви. Багато проблем (такі, як остаточне захоронення ВЯП) до кінця не розв’язано. Чим не привід для України взяти участь у цьому проекті? Це ж колосальні гроші для держави - підрядника такого виду робіт. Ми можемо об’єднати практичний досвід фахівців і наукові розробки вчених і виходити на світовий ринок з унікальними послугами, яких ніхто в світі нині надати не в змозі! Не кажучи вже про те, що з одержанням досвіду закриття реакторів РБМК консервація енергоблоків типу ВВЕР для наших інженерів буде набагато простішим завданням.

Я противник того, щоб Україна заробляла на зберіганні чужих ядерних відходів. Але ми можемо заробляти на продажі свого унікального досвіду в галузі ядерних технологій. Я прихильник створення власного ядерного циклу для атомної енергетичної галузі. Притчею во язицех стала залежність України від Росії в поставках нафти і газу, й мало хто згадує про набагато серйознішу залежність від сусіда в ядерній програмі. З подорожчанням традиційних вуглеводневих енергоносіїв можна або боротися, або миритися. Якщо РФ відмовиться (наприклад, зрозуміло!) приймати відпрацьоване ядерне паливо, а ми на той момент не зможемо його переробляти і зберігати самостійно, то Україна буде змушена рахуватися з амбіціями сусіда та йти на політичні й економічні поступки.

Це не означає, що в цій сфері національної безпеки немає напрацювань або запланованих кроків. Хотілося б тільки, щоб вони якомога швидше оформлялися в конкретні документи, невідкладно фінансувалися та втілювалися в конкретні кроки.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій

Уроки Чорнобиля - це передусім уроки для Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Нині в Україні офіційно зареєстровано понад 19 тис. небезпечних об’єктів. З них 482 відносяться до категорії особливо небезпечних.

Протягом 2007 року - порівняно з 2006-м - загальна кількість надзвичайних ситуацій збільшилася на 1,1%. При цьому кількість надзвичайних ситуацій (НС) техногенного характеру зменшилася на 5,3%, тоді як цифра подій природного характеру зросла аж на 10,9%. Кількість загиблих порівняно з 2006-м збільшилася на 32,6%, постраждалих - на 31,8%.

За цими статистичними даними - людські долі й трагедії. Я завжди, за найглибшої поваги до колег зі Збройних сил, стверджував, що воїни ЗСУ в реаліях сучасного світу жодним чином не братимуть участі в збройних конфліктах на території України. Солдати МНС, де працює близько 92 тисяч чоловік, готові ризикувати життям щодня. Адже щодня 8 тисяч бійців міністерства заступають на вахту, знаючи, що чи то стихія, чи то технічна помилка персоналу заводу зі сховищем аміаку може кинути їх «на амбразуру». Вони мають бути готові до цього не тільки морально та фізично, а й технічно.

На жаль, бюджетне фінансування міністерства зменшується з кожним роком. Не в абсолютних величинах - у процентному співвідношенні з видатковою частиною бюджету. Хоча для всіх має бути зрозумілим, як двічі два: запобігання аварії обходиться державі набагато дешевше, ніж ліквідація наслідків катастрофи.

Нині пожежники навчаються бути й стають рятувальниками в найширшому значенні цього слова. Практично в кожній області створено підрозділи хімічного і радіологічного захисту. Щодо боротьби зі стихійними лихами ми напрацювали такий досвід, що до нас по нього звернувся уряд Китаю, який стикнувся останнім часом із неможливістю виконувати свої функції з захисту населення.

МНС було серед ініціаторів урядового рішення про тимчасову заборону вивезення з Чорнобильської зони брухту - ми маємо бути впевненими, що звідти вивозиться метал винятково екологічно чистий і що він реалізується за прозорими схемами з максимальним прибутком для скарбниці.

На початку статті я згадував про 332 населені пункти, які вже тепер можна виводити з категорії радіоактивно забруднених, і про 431, де можна сміло знижувати категорію. Що це означає для їхніх жителів? Втрата невеликої, але регулярної державної грошової дотації. Що це означає для держави? Значне зниження видаткової частини бюджету в соціальній сфері та набагато більші капіталовкладення в інфраструктуру «знедолених» містечок і сіл (оскільки, відповідно до закону, заборонено вкладати бюджетні гроші в інфраструктуру зони забруднення другої категорії).

Проте розчерком пера міністра не можна зняти категорію - це може зробити тільки Верховна Рада з подачі обласних рад. Я розмовляв із губернаторами областей, на території яких є забруднені населені пункти. Багато хто з них готовий вийти з такою ініціативою. Та чи готова держава запропонувати звиклим до крихітної грошової допомоги людям замість неї будівництво нових доріг, шкіл, лікарень? Чи готова вона запропонувати приватному інвесторові такі умови, щоб він прийшов у «знедолені» зони і дав тамтешнім жителям зарплату, яка хоча б перекривала втрати від припинення надходження бюджетних грошей?

Вчені підрахували, що потрібно десять періодів піврозпаду плутонію (це приблизно 240 тисяч років), щоб територія чорнобильської зони лише умовно позбулася радіоактивності. «Чорнобильська ознака» на птахові-Україні з заголовка - це як родима пляма на дитині. Вона може бути довічним клеймом, що спотворює назавжди і душу, й тіло, а може бути тією ознакою, за якою людину вирізняють серед інших і люблять. Та по-справжньому люблять зазвичай за характер і вчинки, а не за риси обличчя.

Довідка «ДТ»:

Володимир Шандра, міністр України з питань надзвичайних ситуацій. 1987 року закінчив Обнінський інститут атомної енергетики за фахом «Атомні електростанції й установки»; 2006-го - Національну академію управління. Працював на Хмельницькій АЕС. З 1992 по 2002 рік - на керівних посадах в економічному секторі. У 2002 році обраний народним депутатом за списком блоку «Наша Україна».

З лютого 2005-го по серпень 2006 року - міністр промислової політики в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова. З 2006-го по 2007 рік - радник президента України.

18 грудня 2007 року призначений на посаду міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.