Як сірка годують, так він і гавкає

Буває ж таке: вранці «Газпром» виявив недостачу 7,6 млрд. кубометрів газу (називалися також цифри 7,3 і 7,8 млрд.). І неофіційно, по секрету всьому світу сповістив про це через російські ЗМІ. «Газоістеричну» естафету відразу було підхоплено в Україні. І — пішло-поїхало.

Щоправда, розмови про те, що з українських підземок «випарувалося» під час помаранчевої революції (чомусь російські джерела інформації наполягають саме на тому, що сталася ця неприємність у жовтні 2004 — січні 2005 року) понад 7 млрд. кубометрів російського газу, розпочалися ще на початку весни. Саме тоді росіяни про це повідомили (або, знову ж таки, натякнули, зокрема й через пресу) Президенту України Віктору Ющенку.

Цього тижня, якщо вірити російським ЗМІ, справа дійшла до предметних розглядів на рівні голів правління газових монополій України і Росії — Олексія Івченка та Олексія Міллера. Тож, схоже, психологічна атака, розпочата російською пресою, мала на меті, як то кажуть, збити з пантелику українців, які в понеділок, 6 червня, обговорювали можливість додаткової закупівлі в росіян цього року 5 млрд. кубометрів газу.

Хоча, швидше, це варто сприймати як перевірку на міцність. Словом, учіться тримати удар…

Принципово ж те, що «Газпром» погодився продати додатковий обсяг газу «Нафтогазу України». І включив цей обсяг у свій газоекспортний графік. І це попри, м’яко кажучи, непрості відносини України та Росії в газовій сфері останнім часом. Утім, принципова згода поставити Україні додатково 5 млрд. кубометрів газу — це ще не документ, не контракт на обов’язкове постачання.

Інший бік «газової» медалі — ціна цього обсягу газу для України. Поки що це питання дискусійне. Та для перестраху російська сторона чимало потрудилася, щоб «інкогніто» інформувати українських колег і партнерів про те, що ціна газу підніметься до 160 дол. із нинішніх «бартерних» 50 дол. за 1000 кубометрів газу (саме за такою ціною в останні роки «Газпром» передає Україні понад 23 млрд. кубометрів газу щороку — у рахунок оплати газотранспортних послуг). Москвичі стверджують, що підвищення цін більш ніж утричі відбудеться обов’язково в тому випадку, якщо НАК «Нафтогаз України» підвищить плату за транзит російського газу в Європу й у південному напрямку.

Дотепер ставка за транзит російського газу територією України становила 1,09 дол. за транспортування тисячі кубометрів на кожні 100 км магістрального газопроводу.

Зрозуміло, «Нафтогаз України», у свою чергу, теж може полякати «Газпром» підвищенням ставки транзиту до 1,75—2 дол. і навіть з часом трохи збільшити ставку за транзит російського газу. Та навряд чи варто це робити в ультимативній формі. У сенсі: «Отже, ви нам — світові ціни на газ, тоді ми вам — світові ціни на транзит». Такий тон між пов’язаними одною трубою навряд чи конструктивний. Та й у Європі такі ціни, як 160 дол. за 1000 кубометрів газу, важко знайти. З цим згодний і керівник енергетичних програм центру ім. О.Разумкова Володимир Саприкін. Отже, росіяни явно перегнули палицю в ціновому торгу з Україною.

А екс-глава «Нафтогазу» Юрій Бойко зазначає (mignews. com.ua), що українська сторона не повинна погоджуватися на постачання російського газу за завищеними цінами. На його думку, «ціна в 160 дол. поставить українську економіку на коліна. Максимум, що може витримати наша промисловість, — це 80—90 дол.»

Відповідно до протоколу про обсяги та умови транзиту природного газу територією України на 2005 рік, підписаного урядами РФ і України 5 липня 2004 року, поточного року поставки російського газу заплановано в обсязі 23 млрд. кубометрів за ціною 50 дол. за 1000 кубометрів.

Цілком логічне прагнення «Газпрому» розраховуватися за транзит газу грошима, а не газом, як нині. Та знову-таки — питання в ціні. Особливо в ціні газу, який Україні доведеться докуповувати в того самого «Газпрому» або в центральноазіатських державах. Сьогодні, повторюся, «Газпром» розраховується з «Нафтогазом» за транзит, виходячи з ціни 50 дол. за 1000 кубометрів. Однак у разі «переборів» газу (і це обумовлено документально) українська сторона має платити по 80 дол. за 1000 кубометрів газу.

Чи випадковий збіг цифр: росіяни кажуть про збільшення ціни газу для України до 160 дол.? Саме вдвічі порівняно з обумовленими «критичними» 80 дол. за 1000 кубометрів... Чи в такий спосіб росіяни намагаються закласти компенсаційний механізм «виявленої» ними пропажі газу з українських підземних сховищ газу (ПСГ)?

Чому саме зараз «Газпром» «виявив» випаровування понад 7 млрд. кубометрів свого газу з ПСГ «Нафтогазу України», напевно, неважко здогадатися. Та потрібно віддати належне — момент вибрано вдало: у період, допоки оперяється нова влада в Україні і напередодні парламентських виборів, які обіцяють за категоричністю та жорсткістю перевершити всі попередні кампанії.

З іншого боку, у період, коли й НАКом, і «Газпромом» розпочате формування запасів газу в ПСГ, говорити про «зникнення» газу й розпалювати пристрасті можна, загалом, без особливої економічної шкоди. Тим паче що на дворі літо, і мало хто хоче згадувати морозну зиму та холодні батареї.

Екс-керівник «Нафтогазу» Ю.Бойко зауважив, що російський газ щороку закачували як резерв на зиму до українських ПСГ. «Я точно знаю, що він (газ) і нині нікуди не зник, його в українських сховищах близько 8 млрд. кубометрів».

Найцікавіше, що офіційних претензій, викладених, наприклад, у письмовому вигляді, про пропажу російського газу з українських ПСГ ніхто не бачив. (Принаймні мені таких співрозмовників зустріти не вдалося.) І ще запитання: чи є претензії росіян про пропажу газу насправді? А якщо так, і якщо справді українська сторона за останні 14 років примудрилася «розгубити» російський газ похапцем (особливо взимку), то коли, в який відрізок часу це сталося? І причому тут помаранчева революція? Лише при тому, що новій владі виставляють старі й уже загалом оплачені рахунки? Ну просто казка якась про білого бичка...

Чи розрахунок на те, що нове керівництво НАКу про газову галузь знає з чуток? Так начебто некоректно так розмірковувати.

Так чи інакше, але прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко права в тому, що санкціонувала «розбір польотів» у «Нафтогазі України» спеціальною комісією в складі працівників компетентних органів. Щоправда, не факт, що ми достеменно довідаємося про всі перипетії газового НАКу. Наприклад, про суми та обсяги імпортних і експортних газових контрактів «Нафтогазу». А також про закупівельні ціни на устаткування й матеріали для підрозділів і підприємств «Нафтогазу». А там можна виявити ой як багато цікавого!..

«Українська правда» 9 червня запропонувала свою версію «пропажі» газу з українських підземок. Відповідно до інформації «УП», газ цей віддали у заставу, як і газоекспортні контракти в 2003 і 2004 роках, в обмін на отримання кредиту для поповнення оборотних засобів. При цьому в заставній схемі фігурували контракти «Нафтогазу» і тодішнього оператора з транзиту туркменського газу в Україну та Європу — компанії EURAL TG. Якщо ця версія близька до істини, то російський «Газпром» не може не знати, куди «зник» газ з українських підземок. І якщо газ цей продано, не може не знати кому.

Та, з іншого боку, українська сторона запевняє, що відповідно до даних вимірювальних приладів цей газ з України не експортувався. Потім уже й росіяни заговорили про те, що, мовляв, газ цей важко дістати з ПСГ, тому, мовляв, «Газпром» і пропонує НАКу заплатити за ці 7 із лишком мільярдів кубометрів газу і тим самим, що називається, закрити тему.

Можливо, тому росіяни й погодилися додатково продати 2005 року НАКу 5 млрд. кубометрів газу. Ще близько 3 млрд. кубометрів НАК, за словами його глави Олексія Івченка, має намір закупити, можливо, у Казахстані. Або в Туркменистані.

Проте депутати Держдуми Росії з фракції ЛДПР (її називають іще фракцією Жириновського) зажадали «здійснювати жорсткішу політику стосовно України». Мовляв, як висловився В.Овсянников, «уже зникло понад 8 млрд. кубометрів газу, ці збитки становлять майже 1 млрд. доларів». І далі пішли варіації на тему заподіяних Україною збитків «Газпрому» та Росії.

Утім, якби представники «Нафтогазу» чітко відповіли на російські претензії, нехай навіть неофіційні, увесь цей галас досить швидко вщух би сам по собі.

Але все описане вище — це наразі коментар до коментарів. Переговори глав «Нафтогазу України» й «Газпрома» проходили 6 червня в Москві практично тет-а-тет. І ніхто, крім них, вірогідно не знає, про що йшлося й у якій формі...

Прес-служба «Нафтогазу» 7 червня в своєму прес-релізі коротко констатувала: «Російська сторона виступила з пропозицією перейти на оплату послуг за транзит російського газу територією України грошима. У свою чергу, українська сторона запропонувала дотримуватися умов чинної угоди про транзит російського природного газу через територію України до 2013 року».

Про «зниклий» газ у прес-релізі — ані слова. Хіба що одна пропозиція, яка наводить на думку про те, що про це все-таки йшлося: «Сторони також доручили робочій групі відпрацювати механізм взаємних розрахунків за російський газ, закачаний у підземні газосховища України в попередні роки». А що, раніше такий механізм не існував? І коли так, то про які претензії до Україні може бути мова?.. Словом, розбиратися з цією історією ще доведеться. І не заважало б принаймні пояснити, у чому ж насправді річ. А то багато галасу й одне запитання: «А чи був хлопчик?»

Правда, прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко 8 червня заявила: обсяг зниклого газу з ПСГ буде визначено спеціальною комісією за два-три дні. У такий спосіб прем’єр-міністр непрямо визнала, що проблема точності реального й бухгалтерського обліку газу існує. А вже на наступному засіданні Кабміну всі питання «Нафтогазу» розглядатимуться предметно. Отож зачекаємо.

Але з усієї цієї історії напрошується ще один висновок: до збільшення цін на природний газ (не має значення — російського чи центральноазіатського походження) Україні треба готуватися.

Кілька років тому я намагалася дізнатися в представника німецької газоторговельної компанії, скільки в середньому німецька сім’я платить за газ. Назвати середньостатистичну суму мій співрозмовник не ризикнув — занадто велика диференціація серед споживачів, і компанія чітко домовляється про умови газопоставок із кожним клієнтом. Але загалом він зауважив, що на оплату комунальних послуг (де основну частину становлять газопоставки, але без урахування електроенергії та послуг за комунікацію) громадяни платять не менш як 120 марок на місяць. За середнього щомісячного доходу в 700—800 марок (євро). Я тоді за комунальні послуги (без електрики й комунікацій) платила близько 60 грн. За середньої зарплати по Києву в 600—700 грн.

Сьогодні квартплата за житло дорівнює за ту саму квартиру 101,43 грн. (за травень 2005-го). При цьому безпосередня плата за газ — 1,86 грн. Щоправда, у загальному рахунку за комунальні послуги є й плата за опалення (49,6 грн. — найбільша стаття витрат) і гаряче водопостачання (12 грн.).

Так чи інак, але коли ви порівняєте відсоткове співвідношення суми виплат тих самих німців за газ і наші комунальні платежі, то переконаєтеся: платимо ми непропорційно мало. Гривня, звісно, не євро, і 700 грн. — це далеко не 700 євро доходу на місяць. Але все-таки відмінність істотна.

Тим паче що «Нафтогазу» 1000 кубометрів імпортного газу з урахуванням транспортування обходяться в середньому майже в 90 дол., а продає він його населенню аж по... 30 дол. Ось вам і арифметика. Ось вам і економіка процесу.

Цього року «Нафтогаз» також зобов’язаний майже в 2,5 разу, до 8 млрд. грн., збільшити надходження до держбюджету. А це може означати припинення фінансування програм розвитку та збільшення видобутку газу в Україні до 24 млрд. кубометрів газу з нинішніх 18. І коли все це так, то вже незабаром ми стоятимемо перед фактом, що НАК «Нафтогаз України» — планово збиткове підприємство, у котрому від АТ (покликаного приносити прибуток державі як 100-відсотковому власнику НАК) — лише ці букви і є. І його госпдіяльність просто не витримує критики.

Отож може виявитися, що теперішньому главі НАК «Нафтогаз України» О.Івченку незабаром доведеться шукати мільйони доларів не тільки на оплату російського газу, «що випарувався» з українських підземок в минулі роки...

І ще. Навряд чи варто розраховувати на те, що російський «Газпром», який десятиліттями вибудовував свою газоекспортну монополію й не допускав інших торговців газом напряму (ті самі центральноазіатські країни) на платоспроможні ринки, так ось відразу й погодиться з тим, що український ринок забезпечуватиметься газом Казахстану, Туркменистану й Узбекистану. По-перше, політично Москва перешкоджатиме цьому всіма силами. По-друге, достатньо подивитися на карту магістральних газопроводів, аби пригадати: усі вони йдуть через територію РФ. І до того ж їхня пропускна здатність обмежена. Отож навіть коли українська сторона й наважиться відмовитися від російського газу, як про це днями заявив глава НАК О.Івченко, їй однаково доведеться домовлятися з росіянами про транзит азіатського газу через територію Росії. І коли наскочить коса на камінь, то нещодавня бензиново-цінова криза українцям видасться дитячою грою порівняно з можливою газовою кризою.

І за всі ці ймовірні неприємності, відповідно до статуту компанії, відповідати доведеться НАК «Нафтогаз України». Бо саме ця компанія уповноважена державою забезпечити безперебійне газопостачання України. І саме вона гарантує виконання всіх узятих нею на себе перед газопостачальниками зобов’язань. Зокрема з експорту, зберігання й оплати імпортованого газу. Жодних урядових гарантій нині уряд України нікому не давав. Навіть прем’єр П.Лазаренко свого часу примудрився «підсунути» росіянам «липову» держгарантію.

Але росіяни цього також не забули. Отож, своєю чергою, подбають про обов’язковість української сторони. Якщо раніше просто обвинувачували Україну в розкраданні російського газу, експортованого до Європи, то сьогодні «виявили» недостачу свого газу в ПСГ «Нафтогазу». Тому НАК краще б якомога швидше та спокійніше порозумітися з «Газпромом», та й із громадянами України заодно.