Як "Північний потік" стає "Південним"

Європейська комісія пропонує поширити правила Третього енергопакета на "Північний потік-2". Тим часом "Газпром" уже закінчує будівництво першої нитки "Турецького потоку". У разі будівництва двох ниток "Турецького потоку" сторіччя Республіки у 2023 р. Туреччина зустріне як справжній газовий хаб європейського класу. А українська ГТС уже в найближчі роки втратить 31 млрд кубометрів транзиту газу.

Минулий тиждень приніс, нарешті, гарні новини з полів геополітичних боїв. Європейська комісія підготувала й опублікувала проект "Директиви Європейського парламенту й ради", що доповнює Директиву 2009/73/ЄС про загальні правила міжнародного ринку природного газу. Цей документ покликаний урегулювати правила будівництва й функціонування транскордонних газопроводів, якими природний газ транспортується через кордони Євросоюзу на територію об'єднаної Європи. Його поява пов'язана з реалізацією "Газпромом" проекту "Північний потік-2" і відчайдушною боротьбою Польщі, Словаччини, країн Балтії, Скандинавії, а також України проти політично мотивованого проекту, однією з основних цілей якого є усунення України як транзитної країни для російського природного газу.

У Брюсселі нарешті помітили, що вкрай дивною є ситуація, коли одна частина труби (до "європейських" територіальних вод) регулюється в рамках одного правового режиму, а після перетину морського кордону - іншого. Дотепер, щоправда, ця обставина не заважала роботі цілого ряду трубопроводів, які йдуть у ЄС з Північної Африки через Середземне море, а також з тієї ж Росії ("Північний потік-1"). Однак агресія Росії проти України, безпрецедентне втручання РФ у внутрішньополітичні процеси в США і ЄС, жалюгідні, з погляду економіки, результати діяльності "Північного потоку-1" і відверто політичний характер "обхідних" маршрутів поставок російського газу в Європу все змінили. ЄК у досить жорсткій формі заявила "Газпрому": споживання газу в ЄС до 2030 р. залишиться практично на нинішньому рівні, будь-якої необхідності в скасуванні транзиту через Україну немає, а "Газпром" має грати за загальними для всіх конкурентними правилами.

Коли ці правила було поширено на нині покійний трубопровід "Південний потік", Путін цей проект просто ліквідував. У разі прийняття згаданої пропозиції ЄС така сама доля, напевно, очікує й нову іграшку Кремля. Так "Північний потік-2" цілком може стати "Південним".

На думку ряду вітчизняних аналітиків, основною метою Путіна, з погляду будівництва як "Північного потоку", так і "Турецького потоку" через Чорне море, є обхід території України й завдання значних збитків українській економіці, яка втратить до 4 млрд дол. на рік платежів за транзит газу. Залежно від транспортованих обсягів.

Однак це не зовсім так. Обійти Україну можна було б і територією Білорусі, про що йшлося у 2001 р. Завдати шкоди тільки нашій країні для Москви - недостатньо амбіційне завдання. Росії потрібні хаос і розкол у Європі. Європейський Союз з його цінностями, жорсткими правилами й високим рівнем життя - от гідний подразник для РФ, яка століттями живе в атмосфері хаосу, соціальної убогості й беззаконня. Досягти цієї мети з допомогою "елегантного" обхідного маневру, що залишає з носом країни Балтії, Скандинавії й Польщу і дає перевагу найвпливовішому члену ЄС - Німеччині (яка дуже до речі відмовилася від ядерної енергетики й тому потребує поставок "екологічно чистого" палива), виглядало хоч і масштабним, але цілком здійсненним завданням. Європа не встигла отямитися, як "Північний потік-1" став реальністю. Інша справа, що виведені в теорії економічні показники його діяльності виявилися досить далекими від реальності, а часті ремонти поставили під сумнів надійність нового маршруту порівняно зі "старою", але досить справно функціонуючою українською ГТС.

До речі, ще 2009-го на міжнародному енергетичному форумі в Москві очільник "Ростехнадзора" надав дані про кількість аварій на магістральних газопроводах Росії. Цифри коливалися від 52 у 2001-му і 2003 р. до 26 - у 2008-му, і багато з цих аварій були визнані дуже серйозними. Водночас в Україні сталося три аварії за сім років, і жодної дуже серйозної. Але кремлівські мантри про "зношеність" української ГТС звучать і досі.

В історії боротьби з "Північним потоком-2" не обійтися без згадування про Вашингтон. Саме США й Польщу на Заході називають головними бенефіціарами нехай і проміжної, але все ж таки важливої пропозиції ЄС. Дійсно, Варшава відчайдушно боролася проти планів "Газпрому", і польські урядовці (безумовно, разом і паралельно з різноплановими зусиллями України) чимало зробили, щоб домогтися підтримки ЄС і США, навіть незважаючи на загострення україно-польських відносин.

Поява відповідних формулювань в американському санкційному законодавстві стала потужним ударом по планах "Газпрому", який негайно звинуватив Вашингтон в незаконному створенні конкурентних переваг для експорту власного скрапленого газу. У цьому контексті слід зазначити, що зацікавленість США в експорті значних надлишків сланцевого газу заперечувати неможливо, однак ні за ціновими показниками, ні за рівнем наявної інфраструктури ці плани поки що не можуть стати реальністю.

Проте, як заявили на конференції з питань енергетики в German Marshall Fund of the United States, що відбулася минулого тижня в столиці США, уряд США весь цей час проводив консультації з європейськими партнерами з погляду нових російських газопроводів для того, щоб здійснювати скоординовану політику й, серед інших цілей, урахувати інтереси України. Очевидно, під час цих консультацій позицію України й Польщі було взято до уваги, а також враховано точку зору Словаччини, яка може втратити транзитні платежі, і Данії, яка бореться за екологію північних морів, результатом чого й стала згадана вище пропозиція Єврокомісії. Її схвалення не потребує консенсусу й може бути прийняте більшістю голосів, на відміну від обговорюваного раніше "мандата на переговори" з РФ, про який у Брюсселі говорили раніше.

Додатковим фактором, що зіграв на користь України, стали, хоч як дивно, досить суперечливі результати виборів у Німеччині. Під час складних коаліційних переговорів, які веде фрау Меркель, з'ясувалося, що "зелені" виступають категорично проти "Північного потоку-2" з екологічних міркувань, а також вважають необхідною солідарність зі східними сусідами по ЄС.

Брюссельські інсайдери стверджують, що представлений проект директиви, який фактично поширює на офшорні трубопроводи внутрішні правила Третього енергопакета ЄС, є тим компромісом, який Ангела Меркель готова запропонувати партнерам з можливої коаліції. Формально його автори посилаються на затверджені раніше плани ЄС з розвитку відновлюваної енергетики, будівництва інтерконекторів, особливо з країнами Балтії, розвитку LNG-терміналів і відповідної інфраструктури.

Однак по суті, як це зазвичай буває в подібних випадках, за цілком обґрунтованими економічними й екологічними розрахунками стоять прагматичні політичні інтереси. І якщо для Німеччини поширення законодавства ЄС на "Північний потік-2" не означає відмови від будівництва цього газопроводу, а навпаки, поліпшує реноме проекту, управління яким зможе взяти на себе європейська компанія, а доступ до труби одержать і незалежні постачальники, то для "Газпрому" подібна ситуація неприйнятна. Коли ЄС поширив Третій енергопакет на "Південний потік", РФ знайшла шлях через Туреччину. Складно сказати, чи знайде Москва свою "Туреччину" на півночі Європи, однак саме час згадати і про інше дітище Путіна - "Турецький потік".

Коли під час візиту до Анкари у 2014 р. Путін зненацька для багатьох оголосив про відмову від планів будівництва "Південного потоку" і замість нього запропонував Ердогану будувати "Турецький потік", цей проект через його очевидну абсурдність розглядався швидше як "операція прикриття" (на які Путін майстер) для "Північного потоку-2". Однак реальність виявилася зовсім іншою.

Станом на сьогодні саме "Турецький потік" як жоден інший "потік" виявився близьким до завершення, принаймні у його початковому однонитковому варіанті. "Газпром" уже заявив про закінчення будівництва морської ділянки в російських територіальних водах і передав естафету турецьким партнерам, уклавши на глибині 2171 м символічну трубу з намальованими на ній прапорами двох держав. Поки що прокладено одну нитку газопроводу, однак за нею, і це вже не викликає сумнівів, буде й друга. По першій трубі газ має піти наприкінці 2019 р., друга, за словами керівника проекту Italian Greek Interconnector Poseidon Еліо Руджері, з'явиться до 2023 р.

Коли в 2016 р. підписувалися міжурядові турецько-російські угоди, йшлося лише про одну нитку, турецька сторона обґрунтовувала свій інтерес до проекту "усуненням транзитних країн", а Росія обіцяла Туреччині зниження цін. Відтоді ситуація де-юре залишилася колишньою, а де-факто змінилася. Тісна дружба Ердогана й Путіна втілилася в будівництво двох ниток, а про зниження цін… забули.

Інтерес Туреччини очевидний. На її території закінчується будівництво газопроводу ТАНАП, яким азербайджанський газ із родовища Шах-Деніз-2 піде в Туреччину і Європу. На кордоні Туреччини та ЄС естафету підхопить Трансадріатичний газопровід (ТАП), виведений рішенням Єврокомісії з-під дії Третього енергопакета. У разі будівництва двох ниток "Турецького потоку" сторіччя Республіки у 2023 р. Туреччина зустріне як справжній газовий хаб європейського класу. До цієї дати має бути введена в експлуатацію й перша атомна станція в Аккую, яку будує РФ, а також відбудеться безліч інших важливих подій.

У результаті Україна втратить 31 млрд кубометрів транзиту, а вплив РФ у ключовій країні регіону багаторазово посилиться. Цілком імовірно, що внаслідок потужного тиску і зі Сходу, і з Заходу на Брюссель і Берлін "Північний потік-2" буде або зупинений, або як мінімум відстрочений, що теж можна вважати грандіозним результатом з урахуванням неймовірних лобістських зусиль Москви.

А от "Турецький потік" загрожує перетворитися на міну уповільненої дії з погляду не тільки екології Чорного моря (адже вся глибоководна частина труби проходить по насичених сірководнем "мертвих" водах Чорного моря), але й руйнівного політичного впливу Росії на Туреччину і Балкани (Сербія та Угорщина вже оголосили про бажання одержувати газ саме через "Турецький потік", та й Болгарія не проти).

Крім того, друга гілка "Турецького потоку" цілком здатна перешкодити будівництву ТАП, що зробить пріоритетний для ЄС Південний транспортний коридор безглуздим. Інвестиційне рішення щодо проекту IGI Poseidon мають прийняти наприкінці 2019 р., і хочеться сподіватися, що хоча б на той час у європейських столицях усвідомлять ту загрозу, яку несе обхідний маневр Путіна на півдні Європи.

Для України надто важливо домогтися прийняття Європейським парламентом і Європейською радою проекту внесеної директиви, а також максимально відтермінувати будівництво як "Північного потоку-2", так і другої нитки "Турецького потоку". "Газпром" уже заявив про відтермінування будівництва "Північного потоку-2" у зв'язку з позицією Данії і тепер шукає можливості змінити маршрут. Однак кінець минулого тижня приніс ще одну цікаву новину. "Газпром", економічні показники діяльності якого викликають в інвесторів серйозні побоювання, уперше згадав у проспекті до євробондів про можливість поділу компанії. Відповідне рішення може бути прийняте урядом РФ, однак воно, швидше за все, має лише опосередкований зв'язок з інвестиційними планами. Це може бути й спроба вивести "Газпром" з-під санкцій, і пом'якшити рішення Стокгольмського арбітражу, і в якомусь сенсі піти назустріч вимогам ЄС про "анбандлінг". Адже одного разу "Газпром" уже продемонстрував "гнучкість", знайшовши компроміс з ЄК у контексті антимонопольного розслідування 2011 р. Не виключено, що невдовзі стане зрозуміло, наскільки винахідливі юристи "Газпрому" і його лобісти в Європі у тому, щоб продовжувати обманювати всіх увесь час.