Як зупинити "Північний потік-2": політика проти економіки

- Мій дорогий друже, хто вам дозволить?

- Це не головне. Головне - хто мене зупинить?

Айн Ренд. "Джерело"

Плани "Газпрому" щодо створення фінансового й політичного інструменту тиску на Україну через енергетичний сектор були, слід думати, розроблені на початку 2000-х і схвалені на найвищих поверхах кремлівських веж. Плани ці включали цілий комплекс заходів із впровадження корупційних схем, дискредитації України як надійного партнера, цінового шантажу та створення обхідних маршрутів транспортування газу. Активна фаза реалізації цих заходів розпочалася в новорічну ніч 2006 р., коли Україні було нав'язано просту й "ефективну" корупційну схему за участі "РосУкрЕнерго", "ГазУкрЕнерго" і "Газпрому". Існуючі на той момент міждержавні угоди з поставок і транзиту були розірвані за активної участі тодішнього керівництва "Нафтогазу" і при благословенні згори. Їм на зміну прийшли значно "сіріші" корпоративні домовленості та комерційні контракти.

Уже тоді з Москви пролунали перші звинувачення в "старості", "зношеності" і "неефективності" української газотранспортної системи, які надалі переросли в більш "кримінальні" обвинувачення в крадіжці газу. Усе це закінчилося газовою війною взимку 2008–2009 рр., саме в розпал світової фінансової кризи та після війни в Грузії, що ознаменувала початок реалізації мюнхенських, 2007 р., тез В.Путіна про неприйняття існуючої моделі "однополярного світу". Як відомо, без України російської імперії не буде, тому наша країна й стала предметом детальних розробок Кремля, тільки-но там ухвалили рішення про "вставання з колін".

Відсутність консолідації в "помаранчевому" таборі та очевидні прорахунки в нашій енергетичній політиці дозволили В.Путіну почати газову атаку на Україну, і небезуспішно. Її головною метою було зовсім не надзбагачення вузького кола осіб по обидва боки, як прийнято вважати. За російськими мірками, на українському ринку "варилися" не такі вже й великі гроші.

Метою російської верхівки було одержання контролю над українською газотранспортною системою. Тому що саме транзит російського газу через Україну створював, з одного боку, істотну зацікавленість ЄС у нашій країні, а з іншого - спричиняв постійний головний біль Росії через наявність між "Газпромом" і європейським ринком досить неспокійної в політичному плані України. Адже розмови про спільний з компаніями Заходу консорціум з управління ГТС велися мало не з 2004 р., і тарифи на прокачування постійно намагалися підняти, та й з урахуванням газу не все було гаразд.

І при цьому довгострокові контракти, які "Газпром" підписував з Європою, було виписано, якщо гарненько замислитися, просто дивовижно. Європейські споживачі погоджувалися приймати газ на західному кордоні України, хоча Україна не була учасником контрактів. Доставку газу в точку приймання через нашу територію гарантував "Газпром". При цьому газпромівські емісари показували західним партнерам якісь підписані контракти на транзит, але що це були за контракти - історія мовчить. Через два роки після Переяславської ради московський цар теж говорив, що договір, підписаний Б.Хмельницьким, існує, от тільки його ніхто не бачив, а той, що показували й бачили, був зовсім не тим договором, який підписував Хмельницький…

За наступні десять років Україна пережила багато чого. І нові вкрай невигідні угоди з Росією, і надзвичайне збагачення газових магнатів з наступним їх викриттям, і навіть знищення створених за участі "РосУкрЕнерго" фінансових схем. З іншого боку, минули три роки "президентства" В.Януковича, Україна встояла проти всіх обвинувачень "Газпрому", стала повноправним учасником європейського газового ринку та навіть навчилася обходитися без російського газу. У міру того, як В.Путіну і його вірному зброєносцеві О.Міллеру ставало зрозуміло, що газотранспортної системи України "Газпрому" не бачити, у хід пустили механізми лобіювання й просування обхідних маршрутів, які зробили б транзит через Україну фізично неможливим. Так з'явився "Північний потік" дном Балтійського моря, який був побудований, і "Південний потік" через Чорне море, який із тріском провалився. Однак збитків було-таки завдано, і транзит через Україну скоротився приблизно на той самий обсяг, який перенаправляли через "Північний потік" і Білорусь. Але при цьому, як справедливо зазначав один із найкращих "газових" аналітиків М.Корчемкін, згодом навіть європейським споживачам і Єврокомісії стало зрозуміло, що базовий газ "Північного потоку" не може замінити гнучкі поставки через Україну. У світлі фанатичного тиску Росії на ЄС з приводу реалізації "Північного потоку-2" ця теза може виявитися дуже важливою. У чому ж полягає проблема?

Надійність поставок газу означає не тільки їхню безперервність і забезпечення якості сировини, а й спроможність експортера прокачувати обсяги, які відповідають коливанням попиту споживачів, наприклад, у разі різких коливань погоди. Водночас аналіз добового експорту газу через "Північний потік", виконаний М.Корчемкіним, показує, що газопровід поставляє газ "базового навантаження", тобто постійні обсяги незалежно від пори року та, тим паче, короткострокових коливань попиту. Обсяги прокачування знижуються або у зв'язку з плановим технічним обслуговуванням, або за наказом згори, мало не з Кремля.

На відміну від "Північного потоку", ГТС України у змозі задовольнити як сезонне, так і короткострокове підвищення попиту на російський газ. Наприклад, різке зростання попиту на газ у жовтні та листопаді минулого року було задоволене лише за рахунок збільшення транзиту через Україну. При цьому треба мати на увазі, що за гнучкіші умови покупці платять вищу ціну. Газ "базового навантаження", що поставляється "Північним потоком", приносить акціонерам "Газпрому" менше доходів, ніж "піковий" і "напівпіковий" газ українського транзиту. Однак коли йдеться про політичну доцільність, у Москві грошей не рахують. Система газопроводів, які поставляють газ до "Північного потоку", перевантажена, особливо взимку, і на цьому маршруті немає достатніх потужностей підземних сховищ. Водночас транзитні газопроводи України, як і російські газопроводи від Західного Сибіру до українського кордону, мають достатні резерви потужності з прокачування, а на Заході України розташовані величезні підземні газосховища. Таким чином, саме українська ГТС дає можливість забезпечувати гнучкість поставок, і цього питання часто не враховують під час обговорення "Північного потоку-2" у Європі.

Наприкінці березня ц.р. у Брюсселі відбулася закрита зустріч - обід і дискусія з приводу "Північного потоку-2", організована колишнім заступником міністра оборони Німеччини Ф.Пфлюгером, нині директором Європейського центру з енергетики та безпеки ресурсів при Кінгс-коледжі Лондона та СЕО компанії Uniper К.Шафером (Uniper - великий споживач російського газу). Метою заходу було обговорення з чотирма впливовими членами Європейського парламенту - Е.Броком, М.Гахлером, Р.Бутікофером і П.Карасом - ситуації з російським газом на європейському ринку та проекту "Північний потік-2".

Цікаво, що Пфлюгер і Шафер добре відомі своєю підтримкою цього проекту, тоді як усі чотири парламентарії - своїм дуже негативним ставленням до нього. Зустріч тривала чотири години й була фактично прямим зіткненням політичної та економічної точок зору. Один із організаторів зустрічі наприкінці зауважив: "Заперечення проти "Північного потоку-2" не мають економічного характеру. Але Росія для вас просто ворог".

За повідомленнями учасників зустрічі, всі чотири парламентарії дали дуже чітко зрозуміти, що в Брюсселі дуже негативно ставляться до політики В.Путіна, і будь-які ініціативи з реалізації масштабних проектів розглядаються через призму саме політичної доцільності. "Путін використовує енергетику як зброю. Він напав на Україну. І він робить усе, що можливо, для підриву ЄС і нашої демократичної системи", - заявили члени Європарламенту під час дискусії.

Водночас виникає запитання, чи має ЄС досить інструментів, щоб зупинити "Північний потік-2"? Пряма відповідь на це запитання, на думку членів Європарламенту, негативна. Інша річ, що в ЄС мають намір дуже ретельно та послідовно домагатися застосування до цього проекту всіх існуючих вимог законодавства, зокрема Третього енергопакета. Саме з цього приводу в європейських столицях тривають запеклі суперечки.

Прихильники проекту стверджують, що оскільки газопровід офшорний, до нього не можуть застосовуватися умови Третього енергопакета, як вони не застосовуються, наприклад, до газопроводів у Середземному морі та й до "Північного потоку-1".

Противники "Північного потоку-2" стверджують, що монопольне становище "Газпрому" у цьому проекті є загрозою стабільності поставок, і тому необхідно вимагати, щоб росіяни забезпечили доступ до труби третіх постачальників газу. Одна ця вимога означатиме, що "Газпром" не зможе використовувати потужності труби повною мірою, що серйозно підірве економіку проекту. При цьому обидві сторони погоджуються, що вимоги антимонопольного законодавства Єврокомісія має застосовувати до тих трубопроводів, які призначені для обслуговування наземної - у Німеччині - інфраструктури імпорту російського газу, а це вже існуючий газопровід OPAL і запланований Eugal.

Питання про те, чи можна застосувати Третій енергопакет до "Північного потоку-2", є предметом дискусії між німецьким регулятором ринку Bundesnetzagentur та Євросоюзом. 3 березня президент регулятора Й.Хоман відправив на адресу генерального директора з енергетики ЄК Д.Рісторі листа, в якому наголосив, що "Північний потік-2" не підпадає під дію Третього енергопакета. При цьому він посилається на торішній висновок брюссельських юристів, які підтримують цю точку зору. Водночас єврокомісар із енергетики М.Шефковіч заявив 13 березня на зустрічі з репортерами, що "комісія вважає, щойно цей офшорний газопровід потрапляє в ексклюзивні економічні зони та територіальні води ЄС, ключові принципи законодавства ЄС мають бути до нього застосовані". На його думку, "варто уникнути ситуації, коли весь офшорний газопровід буде побудований за законами Росії".

"Північний потік-2", як і його близнюк "Північний потік-1", який з'явився раніше, проходить через ексклюзивні зони Фінляндії, Швеції, Естонії, Латвії, Литви, Данії та Німеччини. Ці країни повинні видати дозволи на будівництво труби в індивідуальному порядку. Дуже цікаво, що цей проект у ЄС змушені розглядати як "приватний бізнес", оскільки Росія та Німеччина не збираються укладати з цього приводу міждержавну угоду (хоча зазвичай це робиться, як, наприклад, між Росією та Туреччиною по "Турецькому потоку"). Минулого тижня Єврокомісія спрямувала країнам-членам запит, у якому запропонувала висловити свою думку щодо проекту з огляду на виниклий правовий вакуум, про що повідомило агентство Reuters, хоча раніше Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія, Латвія, Литва та Естонія вже висловлювалися проти "Північного потоку-2" у листі на ім'я президента ЄК Ж.-К.Юнкера.

Дуже цікавими виявилися аргументи прихильників розширення співробітництва з Росією під час брюссельського обіду. "Чи потрібні Європі додаткові обсяги газу, про які каже "Газпром"?" - запитують політики. "Можливо, так, можливо, ні, - відповідають підприємці. - Але це проблема "Північного потоку", а не європейських споживачів. Весь ризик - на Росії". "Північний потік-2" збільшує залежність від Росії і тому завдає шкоди енергетичній безпеці", - кажуть парламентарії. "Ні, - відповідають їм "експерти". - У ЄС створено добре диверсифікований ринок газу, тому "Газпром" не зможе зловживати своїм становищем великого постачальника". "Ми маємо показати солідарність із Польщею та Україною", - кажуть парламентарії. "Але вони не мають потреби в російському газі самі, - відповідають підприємці, - їхній інтерес чисто комерційний - зберегти транзит і плату за нього, тому солідарність тут ні до чого. Та й кажучи про безпеку поставок, чим краще залежати від України, ніж від Росії?". "Україна - наш друг, а Росія - ні", - так звучав, за свідченнями очевидців, останній аргумент членів Європарламенту під час дискусії.

На думку експертів, які розуміють усю небезпеку "Північного потоку-2" для єдності Європи, в Єврокомісії виникнуть істотні складнощі в правовому полі для того, щоб заблокувати цей проект. Найшвидше, буде обрано тактику відтягування рішення з цього питання якомога довше за 2019 р., коли закінчаться транзитні договори й "Газпром" буде змушений знову домовлятися з Україною, або, нарешті, буде прийняте єдино правильне рішення про перенесення пунктів прийому російського газу на східний кордон України. Тим часом "Газпром" активно скуповує труби для прокладання газопроводу завдовжки 1225 км, орендує виробничі площі у Швеції, Фінляндії та Німеччині й розсилає офіційні запити з проханням дати дозвіл на будівництво газопроводу.

Найважливішою в усій цій історії є позиція Німеччини (як сказав один чиновник у Брюсселі, "якщо Німеччина чогось хоче, вона це отримає"). На сьогодні Німеччина займає дуже тверду позицію відносно антиросійських санкцій і підтримує Україну в протистоянні агресії Росії. Водночас у ділових колах Німеччини дедалі частіше лунають голоси про те, що ринкові принципи ЄС гарантують свободу конкуренції та підприємництва, і політичні міркування не мають заважати "чисто комерційному проекту". Цього року в Німеччині дуже непрості вибори, і А.Меркель буде непросто відстоювати принциповість з огляду на "гнучку" позицію ЄК.

В умовах, що склалися, Україна може та повинна внести свою лепту. Оскільки багато чого залежатиме від того, чи дадуть країни Балтії та Скандинавії згоду на будівництво, необхідно розгорнути в місцевих ЗМІ широку кампанію проти цього проекту. Громадська думка в цих країнах - важливий фактор прийняття рішень. Зокрема, доцільно зробити акцент на тому, що будівництво "Північного потоку-2" не принесе ні робочих місць, ні інвестицій, однак точно може погіршити екологію Балтійського моря. Росія вже займається військовими провокаціями в регіоні, а за наявності критичної інфраструктури ці провокації стануть регулярними, тому що з'явиться "легальний" привід.

При цьому надто важливо активізувати дискусії з ЄС із приводу спільного управління ГТС, підписання транзитних контрактів із європейськими компаніями, а не з "Газпромом", і перенесення пунктів прийому газу на східний кордон. Дуже важливо, що "Нафтогаз" уже подав позов із приводу рішення про збільшення поставок російського газу газопроводом OPAL. Ще важливіше вже зараз детально проаналізувати правовий аспект майбутнього Eugal, щоб бути готовим до нових позовів. При цьому найтісніша координація з країнами, розташованими вздовж маршруту "Північного потоку-2", є ключовим елементом успіху. Діяти треба негайно.