Вугільний тупик

Поки уряд декларує реформування вугільної галузі, державні шахти знижують видобуток і накопичують багатомільйонні борги із зарплати. Виграють від стагнації державного вуглепрому поки що тільки вугільні підприємства ПАР і Польщі, в яких Україна продовжує закуповувати вугілля.

Реформа енергетичного сектора, покликана зменшити залежність країни від імпортних ресурсів, у нинішньому виконанні уряду призводить до цілком протилежного ефекту. До якого? До нарощування імпортної складової. Так, міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик у листопаді повідомив, що підприємства України вже законтрактували за кордоном 650 тис. т вугілля. Така ситуація виникла не випадково й зовсім не тому, що підприємствам вигідніше та зручніше виходити на зарубіжні ринки для купівлі вугілля. Просто вітчизняна вугільна промисловість знижує обсяги видобутку. Насамперед ідеться про державні шахти - вони сьогодні перебувають у жалюгідному стані та не в змозі забезпечити Україні регулярно проголошувану енергетичну незалежність.

Знищення свого

Стрімку деградацію вугільної галузі підтверджують сухі цифри статистики. За десять місяців
2016 р. державні шахти видали на-гора лише 4,8 млн т вугілля, що на 16% менше, ніж за аналогічний період 2015-го. Усього торік держшахти видобули 6,8 млн т, і вже зрозуміло, що за підсумками
2016 р. домогтися торішніх обсягів не вийде. Але ж іще три роки тому держпідприємства видобували більш як 24 млн т вугілля на рік!

"Нині обсяги видобутку на вітчизняних шахтах дуже малі - 35 шахт на добу добувають 14 тис. кубометрів гірничої маси. І шахти в держвласності збиткові. Це при тому, що потенціал державних шахт дає можливість розраховувати на високі показники видобутку - є шахти, які мають запаси понад 100 млн т", - каже голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець.

Стрімке падіння видобутку пов'язане з проблемами фінансування шахт - підприємства збиткові, у них немає коштів для модернізації застарілого обладнання.

"Нам нічим працювати - немає нового комплексу, немає нового комбайна, нової арки, нам потрібно 2–3 млрд грн на відновлення обладнання, щоб ми могли давати підвищений видобуток. Ми знову будемо стукати касками та перекривати дороги", - каже голова незалежної профспілки шахти "Степова" ("Львіввугілля") Віталій Онижук.

Востаннє держшахти одержували нове обладнання та робили капітальний ремонт у 2012 р. Та й то точково - кілька комбайнів та іншого обладнання одержали одиниці шахт, решта продовжують так-сяк експлуатувати вже давно зношений фонд.

Та що там старі шахти, держава не може вже понад десяти років завершити будівництво шахти "Нововолинська №10". Хоча в листопаді 2016 р. міністр Насалик заявив, що в будівництво цієї шахти буде інвестовано 250–300 млн грн, що дасть змогу увести в експлуатацію підприємство потужністю 900 тис. т вугілля на рік. Але поки що це лише намір держави.

Величезні проблеми у держшахт і з виплатою заробітної плати - на початок листопада 2016 р. загальна заборгованість по зарплаті за 2015–2016 рр. досягнула 711 млн грн. "Потрібно виводити з кризи вугільну галузь і погашати заборгованість із зарплати. Нам незрозуміло, з яких джерел фінансуватиметься вугільна галузь, з яких джерел шахтарі одержать зарплату. Наприклад, у
2011 р. держбюджетом було виділено понад 10 млрд грн, і були достатні обсяги видобутку, і стабільна ціна вугілля. У 2012 р. бюджетне фінансування перевищувало 12 млрд грн, у 2013-му - 15,5 млрд. А у 2015 р. бюджет виділив шахтарям лише 2,58 млрд грн, у 2016-му - 2,4 млрд", - каже М.Волинець.

Крім величезних боргів із зарплати, державні вугільні підприємства в боргах перед енергогенерацією. За даними Міненерговугільпрому, загальні борги держшахт за електроенергію на початок жовтня перевищували 4,8 млрд грн.

Прем'єр-міністр Володимир Гройсман нещодавно заявив, що в проекті держбюджету на
2017 р. Кабмін закладає 1,8 млрд грн на реструктуризацію шахт і підтримку виплати заробітної плати шахтарям там, де видобуток вугілля нерентабельний.

Однак гірники переконані, що цих коштів не вистачить ні на здійснення реструктуризації підприємств, ні на зарплати. "Ми розраховуємо, що в остаточному проекті держбюджету в грудні парламент проголосує за 4,6 млрд грн для вугільної галузі", - зазначив В.Онижук.

Удавана справедливість

Нинішня політика держави стосовно вітчизняних вугільних підприємств спрямована на знищення власних потужностей з видобутку вугілля. У цьому переконані й гірники, і аналітики на ринку.

"Має бути розуміння держави, що робити з вугільною галуззю. Поки що у влади переважає неоліберальна позиція - реструктурувати галузь через закриття неприбуткових шахт і приватизацію рентабельних. Це політика Маргарет Тетчер тридцятирічної давності. Тобто закрити свої виробництва та збільшити імпорт. Логічніше наголошувати на власному виробництві, ніж підсилювати залежність від імпорту", - переконаний директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин НАН України Валентин Землянський.

В основі такої позиції Кабміну - недостатня рентабельність державних шахт, а точніше, їхня збитковість. Недофінансування держпідприємств вугільної галузі прямо пов'язане із здійснюваною державою політикою ціноутворення: ціна закупівлі вугілля в держшахт значно нижча, ніж ціна вугілля, яке активно закуповується за кордоном.

Понад те, на цей час вугілля держшахт закуповується за ціною, яка істотно нижча за собівартість його видобутку. Так, у проекті розпорядження Кабінету міністрів "Деякі питання подальшого функціонування вугільної галузі" сказано, що собівартість тонни вугілля на держшахтах становить 2080 грн, тоді як ціна закупівлі вугілля на шахтах у середньому за десять місяців 2016 р. становить 1191 грн/т. Тільки з початку серпня гірникам підвищили ціну закупівлі до 1360 грн/т. Цей рівень ціни далекий від реальної ринкової, за якою сьогодні Україна купує не лише антрацитове, а й газове вугілля.

У квітні2016-го держава зрушила ситуацію з мертвої точки, коли НКРЕКП впровадила механізм формування ціни вугілля у вартості електроенергії відповідно до міжнародних індексів. Нова схема покликана захистити механізм ціноутворення від адміністративного, ручного управління тарифами. Тобто сприяти одержанню держшахтами реальної ціни за продане вугілля. Але, на жаль, ціну на державне вугілля продовжують установлювати вручну, без прив'язки до ціни імпортного вугілля, яке закуповується державою. Але ж вивести держпідприємства з нескінченних збитків може зміна підходу до формування державою ціни закупівлі вугілля в держшахт.

На думку М.Волинця, реальною для українських шахт була б ціна не 1,1–1,3 тис. грн/т, а ціна купівлі імпортного вугілля. "Справедливо для формування ціни держпідприємств орієнтуватися на ціну, за якою купується імпортне вугілля. Ми маємо йти в ногу з ринком. Інакше вугільну галузь буде знищено", - заявив він.

Одержання держшахтами реальної ринкової ціни на вироблене ними вугілля дасть змогу не тільки залучити фінансування для розрахунків за мільйонними боргами, а й розпочати вкладати кошти в розвиток вугільних підприємств, закупівлю необхідного обладнання, отже, наростити видобуток і знизити його собівартість. "Одне з найважливіших питань - зміна ціни за тонну. Тільки це допоможе шахтам мати свої гроші, купувати обладнання", - вважає В.Онижук.

Експерти переконані: якщо політика уряду стосовно вугільної галузі не змінить вектора, то країні загрожує знищення шахт, а разом із ним - зростання соціальної напруги, збільшення безробіття в традиційно вугільних регіонах, тотальна вугільна імпортозалежність. Навряд чи такі рішення можна вважати "сміливими реформами", спроможними вивести економіку країни з глибокої стагнації.