Вугільна промисловість: час закладати парки

Кабінет міністрів України готовий продати державну вуглевидобувну галузь і терміново шукає інвесторів. Учені ж пропонують створити вугільно-промислові й індустріальні парки як спосіб диверсифікувати діяльність шахт.

Парк у перекладі з латині - обгороджена ділянка. Індустріальним його робить інфраструктура та, як прийнято вважати, бажання заробити на нерухомості.

Першим промисловим парком став Trafford Park, розгорнутий понад ста років тому на березі Манчестерського морського каналу. Інвестор викупив землю, проклав на ній транспортні й інженерні магістралі, побудував складські приміщення і виробничі цехи, став здавати внайми (в оренду), а потім і продавати нерухомість зацікавленим підприємцям.

Індустріальні парки на базі шахт: приклади є

Наведена вище схема практично без змін дійшла до наших днів: керований єдиним оператором (керуючою компанією) комплекс об'єктів нерухомості (земля, приміщення, споруди), забезпечений енергетичною, інженерною, транспортною інфраструктурою та можливостями легально вести бізнес.

Інтерес до таких економічних утворень у світі посилюється, є паростки і в Україні - у 2013 р. ухвалено закон про індустріальні парки, з'явилися й самі парки.

Згідно із законом Парето, 20% зусиль дають 80% результату, а решта 80% зусиль - лише 20% результату. Так і вітчизняна вугільна промисловість, - 30% шахт дають 70% вугільної продукції.

Усе начебто за законом, логічно. Але погано те, що решта 70% шахт належать державі, й за три роки, що передують 2014-му, субсидування державного сектора вуглевидобувної галузі збільшилося вдвічі, досягнувши 14 млрд грн, що в 1,5 разу перевищує суми, що виділяються з бюджету на охорону здоров'я. При цьому кредиторська заборгованість становила 19 млрд грн, що вдвічі перевищує вартість річного обсягу виробленої всіма шахтами продукції.

Фактично всі державні шахти банкрути, і тільки запроваджений у вугільній промисловості мораторій на відчуження майна за борги захищає їх від юридичного визнання такими. У цій ситуації є сенс задуматися над різними формами організації роботи шахт, що видобувають вугілля, і долею регіонів, в яких вони розташовані.

Тим більше, що думки економістів і технологів збігаються: для шахт корисна диверсифікація діяльності. Учені з Інституту геотехнічної механіки НАН України вважають, що з урахуванням специфіки гірничого виробництва найбільш раціональною є енергетична спрямованість. Але українські державні підприємства в масі своїй настільки фінансово неспроможні, що не помишляють і про животрепетне.

За даними Інституту гірничої механіки ім.. М.М.Федорова, лік стаціонарних установок, що потребують заміни, йде на тисячі. Форс-мажорні обставини можуть виникнути в будь-який час - 140 діючих вертикальних стволів віднесено до категорії аварійних, і обвалення баштового копра на шахті ім. Бажанова 2011 р., яке спричинило загибель групи людей, - грізне попередження. З парку стаціонарних установок майже третина підйомних машин і дві п'ятих вентиляторів головного провітрювання потребують заміни. А ще насосні, котельні, калориферні… Маса трубних ставів, підйомних канатів, рейкових провідників у стволах, що чекають заміни, перевищує 77 тис. т, цього ж потребують 20 тис. одиниць різного електротехнічного й енергетичного обладнання.

Збройне протистояння в Донбасі погіршило становище галузі: з кризового воно стало катастрофічним. Тепер, щоб модернізувати шахти, багато з них треба спочатку відновити. Якщо це ще можливо...

У цій, здавалося б, безвихідній інвестиційній ситуації вугільній промисловості можуть допомогти індустріальні парки. За своєю природою індустріальні парки - це економічні мережі, гнучкі утворення з дво- і багатосторонньою залежністю учасників угод. Залежністю, яка породжує потребу в тісній координації, але не потребує повної інтеграції.

Вугільні шахти - платформа, готова для прийому партнерів-інвесторів: є великий земельний наділ, технологічний комплекс поверхні з адміністративно-побутовим комбінатом, вугільним, матеріальним і деревним складами, механічними майстернями, трансформаторними підстанціями, стаціонарними установками, залізничними шляхами широкої й вузької колії, автомобільними шляхами, лініями електропередачі високої напруги тощо, шламовідстойниками, водоочисними спорудами, породними відвалами. Нижче рівня денної поверхні розташовані великі вироблені території з великими водопритоками, виділеннями метану тощо.

Приклади створення індустріальних парків із шахтами в їхньому складі є. Так, у США навколо теплової електростанції потужністю 440 МВт і шахти, що постачає її паливом, функціонує еко-індустріальний парк (Red Hills Ecoplex, Choctaw County, Mississippi). Але ні ТЕС, ні інші учасники парку, а це цегельний завод і різноманітні агрофірми, в освоєнні підземного простору не беруть участі. У діло йдуть відходи блоку "шахта-ТЕС" - водяна пара, надлишки теплової енергії, золи та шахтної породи.

"Підземний" індустріальний парк

Інша річ - неформальний індустріальний парк підземного закладення, реалізований у 1990-х роках на одній із шахт України. За схемою, що одержала назву "Корпоративна розробка шахтного поля", приватна фірма, яка має відвід у поле шахти, самотужки та власним обладнанням видобувала вугілля, а державна шахта надавала їй платні послуги - від транспорту, підйому й вентиляції до побутового обслуговування персоналу. Участь приватної фірми в справах шахти врятувала державне підприємство від економічного краху.

Звернення до форми індустріального парку для власників підприємства, тих же шахт, може бути зумовлене й намірами заробити на нерухомості та вирішити інвестиційні проблеми, аж до диверсифікації діяльності.

Образ ідеального індустріального парку на базі вугільної шахти - це своєрідна оболонкова керуюча компанія. Вона і власник бренду, й гарант економічних інтересів власників індустріального парку, охоронець належного виконання правил безпечного ведення робіт і захисту навколишнього середовища. А робоче тіло - SPЕ (від англ. special purpose entity) - це компанії спеціального призначення для реалізації конкретного проекту або нового напрямку бізнесу, фірми - агенти підприємницьких структур.

Уявіть собі, що на шахті й клітьові, й скіпові підйоми перебувають у віданні недиверсифікованої компанії, яка обслуговує всі підйомні установки в окрузі, - машини працюють, як годинник, і канати вчасно поміняли, й футеровки на шківах в ідеальному стані. А, приміром, господарством стрічкових конвеєрів володіє інша SPЕ - стрічка новенька, всі ролики крутяться, жоден не скрипне. Вугілля добувають очисні фірми, збагачення - бізнес ще однієї SPЕ (це її збагачувальна фабрика розміщується поряд зі скіповим стволом). Є фірми з буріння свердловин, з будівництва капітальних виробіток, з проходки штреків…

Метакорпорації

Для залучення всіх цих недиверсифікованих фірм керуючій компанії доступний широкий набір організаційних і технічних прийомів. Приміром, стаціонарні установки шахти можна здати в оренду, продати, їх обслуговування можна перевести на підряд, передати в аутсорсинг тощо.

Відносини між суб'єктами ринкові, але через шахтну специфіку система має функціонувати як метакорпорація.

Метакорпорація, якщо просто, - це економічні агенти (кілька), які в нагальні моменти здатні та змушені виступати як єдине ціле, кероване центром прийняття рішень. При цьому центр може бути як юридичною особою, так і групою фізичних осіб (власників, вищих менеджерів), які використовують керуючу компанію парку як виконавчий орган. Успіх кожного учасника парку залежить від ефективності мережі загалом і від того, наскільки добре він використовує свої можливості впливати на цю мережу.

Після аварії на АЕС "Фукусіма" японці були змушені розконсервувати вугільну електростанцію. Знадобилося паливо. Найближче джерело - о. Сахалін. Але вугільна промисловість на цьому острові - кар'єри й шахти - у занепаді. Собівартість вугілля, що видобувається шахтним способом, вища за ціну експорту. На пропозицію японських енергетиків збільшити видобуток сахалінські вуглярі відповіли: "Ставайте інвесторами, і у вас буде вугілля". Тобто не "платіть та одержуйте (забирайте)", як у звичайній торгівлі, а "інвестуйте й купуйте".

Індустріальні парки - це інша модель, її девіз: "Якщо вам потрібне вугілля, приходьте й добувайте". Споряджайте свої SPЕ, впроваджуйте їх у парк - і нехай видобувають потрібне вам вугілля! Видобуток - поняття широке, що включає й ведення очисних робіт, і технологічне обслуговування основних виробничих процесів.

Бізнес ігнорує приватизацію та концесіонування шахт, що залишилися; індустріальні парки - це альтернатива першому і другому.

Особливий інтерес становлять тривимірні індустріальні парки, тобто такі, що використовують притаманні шахті перепади висот для одержання енергії.

Сучасна цивілізація гостро потребує акумуляції енергоресурсів, і найперспективніші накопичувачі - Сompressed air energy storage (CAES), тобто сховища стисненого повітря.

У світі є дві працюючі газотурбінні електростанції з підземними пневмоакумуляторами, одна розміщується поблизу німецького Ханторфа (Huntorf), інша - біля американського Макінтоша (Mcintosh, штат Алабама). Електрогенеруючі частини цих станцій потужністю відповідно 290 і 110 МВт розташовані на денній поверхні, а високооборотні сховища стисненого повітря - на глибині 600–800 м.

У нічні періоди мінімуму енергоспоживання повітря накачують у підземні порожнини, а під час денних максимумів його випускають через турбіни, виробляючи при цьому електрику.

Акумулятори Energy Bag: чи є перспектива шахтного базування?

Існуючі пікові електростанції - звичайні підприємства, а не індустріальні парки: і об'єкти генерації, й каверни в товщі землі, куди нагнітається повітря, належать одній особі. Але ситуація може швидко змінитися на користь енергетичних індустріальних парків при вугільних шахтах. В останні роки практика створення CAES збагатилася ідеями Energy Bag, запропонованими групою вчених із Ноттінгемського університету (Великобританія).

Energy Bag являє собою закріплений під водою надувний мішок великого об'єму. Море - своєрідна посудина під тиском, і порожній контейнер або ж повний, тиск на нього залишається незмінним. Найбільша 20-метрова оболонка конструкції NASA у проекті Energy Bag здатна накопичити 70 МВтбгод, що еквівалентне заряду літієвого акумулятора вагою триста тонн і вартістю десятки мільйонів доларів. Одного такого пристрою достатньо для компенсації нерівномірності в роботі найпотужнішого на сьогодні вітряка. Такі акумулятори і розглядають як доповнення до ферм вітрогенераторів. Проект перебуває в стадії випробувань (у районі Оркнейських островів, де глибина моря становить 600 м).

Акумулятори Energy Bag своєю дешевиною й доступністю вже зараз приваблюють представників середнього та навіть малого бізнесу, але в проекту є серйозні вади. Одна з них - це прив'язка до прибережних районів, тоді як пневмоакумуляторні електростанції ліпші для великих промислових центрів, де піки споживання електроенергії в ранкові та вечірні години і при похолоданні чергуються з провалами споживання вночі й значним зниженням у середині дня. І в цьому плані незамінною може бути саме шахта.

Вугільна шахта дає можливість створити такі ж умови для Energy Bag, як і при морському базуванні. І перепади висот достатні, й водопритоки великі. В Україні багато глибоких шахт. Вони оснащені потужними водовідливними установками, що дозволяють створювати, як у морі, "посудину під тиском", але, на відміну від природного середовища, у режимі керованого затоплення.

Будівництво на базі шахт пікових електростанцій може бути альтернативою ліквідації вуглевидобувних підприємств: перепади висот - паливо "зеленої" енергетики. Особливо в комплексі з метановими когенераційними модулями, що проявили себе.

Енергоблоки, які утилізують ресурси дегазації, вже працюють на кількох українських шахтах. Метан вони одержують від дегазаційних свердловин, пробурених із денної поверхні. Це теж чиста енергетика: одна молекула метану за парниковим ефектом еквівалентна 25 молекулам вуглекислого газу.

Переробка метану в енергію економічно вигідна багатьом вугільним підприємствам, але вони не мають для цього інвестиційних можливостей. Середньої потужності когенераційний модуль, з досвіду виконаних в Україні проектів, коштує близько 50 млн дол. Схема індустріальних парків дає змогу залучити для будівництва енергоблоків енергогенеруючі й енергопостачальні компанії.

До речі, метанові копальні - це не лише паливо для електростанцій, а й "зелений" ресурс для заправки автомобілів.

Власником підземних елементів тривимірних індустріальних парків, того ж пневмоакумулятора або метанової копальні, може виступати не сама шахта, а енергетична або будь-яка інша фірма, готова вкласти кошти в їх спорудження.

Водночас шахта як великий споживач електричної та пневматичної енергії отримує не тільки економічну, а й енергетичну вигоду: і додаткове джерело доходів, і зниження витрат, і підвищення надійності енергопостачання виробництва.

Очевидним є баланс інтересів усіх потенційних учасників індустріального парку. Але найбільш зацікавленою є, мабуть, держава - це шахти, що належать їй, є тягарем для національного бюджету.

Державна власність створює потужні передумови для прийняття кардинальних рішень. Держава здатна виступити надійним гарантом для енергетичних й інших фірм, що побажали взяти участь у функціонуванні парків.

Перелік спеціалізацій індустріальних парків у вугільній промисловості не вичерпується розглянутими вище. Комплексне вуглевидобування, наприклад, немислиме без утилізації шахтної води. Нині це відходи, а завтра переробка водних ресурсів може стати мало не головним напрямком диверсифікації діяльності вугільних підприємств. І тут зацікавленими інвесторами здатні виступити не лише суб'єкти бізнесу, а й територіальні громади.

Тож саме час насаджувати парки, добродії! Але насамперед слід доопрацювати Закон України "Про індустріальні парки", внести до нього положення, що стосуються парків підземного закладання.