«Вентиль» і наукова фантастика

На жаль, «газова» діяльність української влади, за всієї її скандальності, залишається однією з найбільш закритих тем. Переважну частину доступної інформації становлять парадні звіти функціонерів «Нафтогазу» та його «доньки» — ДК «Газ України», а решта — пов’язана з цією сферою політична тріскотня на ток-шоу, де народні обранці азартно змагаються в некомпетентності. Робити висновки про справжній рівень кваліфікації менеджменту державних газових компаній, як і про перспективи вітчизняної енергетики доводиться за крихтами, що випадково вириваються з-під «залізної завіси». Крихти, треба сказати, непоказні.

У розпорядженні редакції «ДТ» опинився документ, направлений підприємствам комунальної теплоенергетики ДК «Газ Ук­раїни». Додаткова угода до договору про поставки природного газу, датована 28 квітня, містить таке: «Сторони домовилися, що з 1 січня 2009 року по 12 січ­ня 2009 року (включно) пункт 5.1 діє в такій редакції: ціна за 1000 куб. м природного газу становить 2020,25 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу... крім того, збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ — 12%... До сплати... всього з ПДВ — 2861,62 грн.»

Втім, твердження, що «сторони домовилися», — поки не більш ніж гіпотеза, бо функціонери теплокомуненерго, які передали документ журналістам «ДТ», зізнавалися, що мають намір його оскаржити… ну, або хоча б зволікати із підписанням стільки, скільки вийде. Адже додавати до величезних боргів «несправедливі», на їхню думку, суми додаткових поборів особливого бажання в них немає. Від імені «Газу України» угоду підписав начальник департаменту балансів природного газу та розрахунків за газ В’ячеслав Лужанський.

Типовий договір про поставки в згаданому пункті 5.1 регулює вартість природного газу, викорис­товуваного тепломережами для опалення всіх, хто не є «населенням», — підприємств, організацій, установ. Нині, з 1 січня, вартість газу для опалення і забезпечення гарячою водою цієї категорії споживачів з усіма надбавками і податками становить 2570 грн. Таким чином, горезвісна «ціна питання» — менш як 300 гривень.

Начебто дрібниця, якщо не пускатися в патетичні розмірковування про морально-етичний і юридичний бік питання: адже відомо, що «закон зворотної сили не має», та й узагалі вимагати додаткові гроші за вже відпущений і спожитий товар, м’яко кажучи, некоректно.

Аби краще зрозуміти обурення комунальників, уявіть на секунду, що до вас додому при­йшов менеджер із продуктового магазину і вимагає доплатити за куплені і благополучно з’їдені напередодні продукти.

З іншого боку, «дрібниця» перестає бути дрібницею в перерахунку на величезні обсяги споживання газу системою теплокомуненерго (до речі, де там обіцяні про­грами енергозбереження?). На початку січня, у розпал «газової війни», на котру незмінно перетворюються переговори з Ро­сією, газ для котелень довелося навіть відбирати у промисловості, попри те, що морозною минулу зиму не назвеш. У січні теплове господарство Донецької області щодоби спалювало в котлах і бойлерах 18 млн. кубометрів газу.

Відсоткове співвідношення споживачів, які «не населення», — величина непостійна, оскільки багато установ і підприємств узимку опалюються від комунальних мереж, але гарячою водою не користуються зовсім. Тому в опалювальний сезон співвідношення приблизно 70 на 30, зате влітку частка цієї категорії не перевищує 10%, причому це тільки в тих містах, де ще є гаряча вода.

Далі озброюємося калькулятором і рахуємо. Отже, третина споживачів, відповідно, потребує для свого обігріву третину палива — 6 млн. кубометрів на добу. Тобто у світлі згаданої угоди додаткові витрати становитимуть 1,75 млн. грн. на день, або трохи більше 21 млн. грн. загалом.

От саме від цієї суми і намагаються відхреститися представники теплокомуненерго, які встиг­ли написати зворушливого листа до Юлії Тимошенко, де скаржаться, що «йдеться про витрати, не передбачені фінансовими планами підприємств і не враховані у діючих тарифах... «Газ України» просто відбирає у підприємств обігові кошти».

Усі спроби зв’язатися з чиновником газової компанії, який відповідає за відносини з вітчизняними тепломережами, В’ячесла­вом Лужанським успіхом не увінчалися. Зазначений на сайті ДК «Газ України» робочий телефон вперто мовчав. Цитуючи класиків, «полуответственный Егор принадлежал к многолюдному виду служащих, которые или «только что здесь были», или «минуту назад вышли». Замість функціонера компанії довелося говорити прес-службі.

У прес-службі «Газу України» зазначили, що вважають такі демарші з боку керівників теплокомуненерго спробами уникнути погашення накопиченої заборгованості. Відповідно до наданих даних, загальна сума боргу тепло­виків Донецької області за 2009 рік становить 502,5 млн. грн. — один із найвищих показників по країні. Різниця в датах, на якій так наголошують начальники теп­ломереж, додали в ДК «Газ України», пов’язана тільки з бюрократичною колізією — податкова і Мін’юст довго блокували набрання чинності підписаною наприкінці грудня минулого року постановою Кабміну №1161, що регламентує появу зазначених додаткових угод.

Наведена урядова постанова є передостанньою ланкою довгого ланцюга документів, які визначають розмір «цільової надбавки до тарифу на природний газ». Для якої саме мети слугує ця надбавка, незрозуміло, сказано тільки, що зараховується вона до спеціального фонду державного бюджету.

А тепер найцікавіше — поста­нова, на яку посилаються у ДК «Газ України», звільняє підприємства теплокомуненерго, як і решту, від зазначеної надбавки.

Повернімося до додаткової угоди, процитованої вище: «Крім того, збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ — 12%». От вони, ті самі майже триста гривень, через котрі і виник скандал. До речі, поки неповоротка бюрократична машина готувала і розсилала по регіонах додаткові угоди, надбавку повернули, але в іншому розмірі — 2% замість 12.

Мабуть, уся справа в тому, що теплокомуненерго у такий спо­сіб наполегливо «пропонують» покрити дефіцит спецфонду, який виник унаслідок звільнення від такої самої надбавки підприємств гірничо-металургійного комплексу і хімічної галузі.

Гадаємо, усі чудово пам’ятають, із якою помпою під солов’їні трелі урядової пропаганди металурги і хіміки, після складних переговорів і підписання меморандумів, одержали, серед інших привілеїв, «дисконт» від Кабміну — «порятунок» від цільової надбавки (точніше, подовження цієї преференції з 2008 року на поточний), подане суспільству як «антикризовий захід». Але потім хтось пригадав, що піар піаром, а дефіцит спеціального фонду покривати якось треба... Ну, а той факт, що серед усіх клієнтів ДК «Газ Ук­раїни» підприємства теп­локомун­енерго — найбільш беззахисні, належить до категорії банальностей, «про які усі знають, але ніхто не говорить».

Загальна неузгодженість у прийнятті рішень часто виливається в подібну плутанину в послідовностях документів... То­му практика затвердження нормативних актів «заднім числом» стає настільки звичною, що про законність такої поведінки ніхто вже не замислюється. Останній і яскравий приклад — прийняття нових цін на газ. Національна комісія регулювання електроенергетики затвердила нову ціну на 2009 рік тільки 29 січня, пославшись у поясненнях на між­народний договір із Ро­сією, підписаний 30 січ­ня, а потім ще «Газ України» виставив своїм споживачам рахунки за новими цінами на весь газ, спожи­тий із 1 січня... Та­кі часові парадокси ніякому Гербер­ту Уеллсу не наснилися б. Наукова фантастика.

* * *

Редакція «Дзеркала тижня» звернулася за коментарем і в НАК «Нафтогаз України».

У прес-центрі НАК «Нафтогаз України» пояснили, що в договірних відносинах із підприємствами теплокомунальної енергетики (ТКЕ) керуються винятково нормами законодавства України. І підхід до всіх споживачів газу, зокрема до підприємств ТКЕ, в постачальників палива однаковий.

Усі пам’ятають січневу газову кризу у відносинах із РФ. Невизначеність у питанні ціни імпортного газу на 2009 рік не давала змоги НКРЕ затвердити граничну ціну на газ для підприємств ТКЕ з 1 січня. Відповідні постанови (№194, 195) ухвалили тільки 19 лютого 2009 року. Цими документами затверджено граничні ціни на газ, зокрема для підприємств теплокомуненерго в 2009 календарному році, тобто з 1 січня по 31 грудня. Таким чином, ціна газу для підприємств ТКЕ протягом усього 2009 року становить 2020,25 грн./1000 кубометрів без урахування податку на додану вартість, тарифу на транспортування й цільової надбавки. Саме на це рішення НКРЕ спиралася ДК «Газ України» при розробці проектів договорів із підприємствами ТКЕ.

Звертає на себе увагу й те, що тепловики Донецької області у своїх обвинуваченнях на адресу дочірньої компанії НАК «Нафтогаз України» — «Газ України» забувають згадати, що 83% природного газу підприємства ТКЕ одержують за пільговою ціною 872,78 грн./1000 кубометрів. Завдяки саме цьому газу виробляються тепло і гаряча вода для населення. Ця ціна містить у собі ПДВ і тариф на транспортування. А «Нафтогазу України», як відомо, тисяча кубометрів імпортованого газу обходилася в першому кварталі в 360 дол., а в поточному кварталі — у середньому 228 дол. за 1000 кубометрів. У результаті, «Нафтогаз» щороку зазнає мільярдних збитків через різницю цін. І тільки 17% газу підприємства ТКЕ одержують за згаданою вище ціною 2020,25 грн./1000 кубометрів, виробляючи з нього тепло для підприємств бюджетної сфери.

Претензії тепловиків щодо стягування цільової надвишки до тарифу на газ також необгрунтовані. Нульовий розмір цільової надбавки до тарифу на газ із 1січня 2009 року регламентовано постановою Кабміну від 27 грудня 2008 року №1161. Проте, відповідно до роз’яснення Мініс­терст­ва юстиції України, норма постанови уряду про «обнулення цільової надбавки» набрала сили тільки з 13 січня 2009 року.

Таким чином, у повній відпо­відності з нормами законодавст­ва України, з 1 по 12 січня надбавку 12% до тарифу мають сплатити підприємства ТКЕ, зокрема Донецької області. З 1 травня 2009 року, відповідно до постанови Кабміну від 14 квітня 2009 року №359, розмір цільової надбавки до тарифу для підприємств ТКЕ встановлено на рівні 2%.

Прес-центр «Нафтогазу Ук­раїни» також зазначає, що такі демарші з боку керівників підприємств теплокомуненерго можна вважати спробами уникнути погашення накопиченої заборгованості. Відповідно до наданих даних, загальна сума боргу тепловиків Донецької області становить 502,5 млн. грн. — це один із найвищих показників по країні. При складанні проектів договорів на поставку газу підприємствам ТКЕ фахівці компанії ні на йоту не відійшли від нормативних документів Кабміну і НКРЕ і вважають викладені вище обвинувачення тепловиків необгрунтованими. А анонсована ними відмова від підписання договорів може призвести до зриву газопоставок і загрожує складнощами в процесі підготовки до опалювального сезону 2009—2010 років.

P.S. Як бачимо, в цій супереч­ці тепловиків і газовиків непросто знайти компроміс. Та, очевидно, зробити це доведеться...

* * *

Попри всю свою серйозність і важливість описаний епізод складних взаємовідносин вітчизняних газовиків із підприємствами комунальної теплоенергетики викликає чомусь фольклорні аналогії. Напевно, ділова культура залишилася на тому самому рівні. Тому на завершення — старий-престарий анекдот.

Російське село. Місцевий селянин Іван приходить до лихваря Абрама:

— Абраме, позич карбованця.

— Гаразд, тільки через тиждень повернеш два.

— Ну, добре...

Потім Абрам подумав і каже:

— Знаєш, Іване, така справа... Не те щоб я тобі не довіряв... Але залиши якусь заставу.

— Та от хоча б сокиру візьми.

— І ще, Іване... Я тут подумав — тобі ж важко буде через тиждень відразу два карбованці повернути. Давай ти мені карбованець зараз віддаси, а через тиждень — ще карбованець.

Йде Іван додому і розмірковує: «Якось дивно виходить — сокири немає, грошей немає, та ще й карбованця заборгував, а начебто усе правильно...»