Продовження зростання цін на нафту на всіх біржах світу природним чином провокує і подорожчання нафтопродуктів. За даними Мінекономіки, бензин марки А-76 подорожчав в Україні у квітні в середньому на 5,5%, із початку року — на 6,6%, а за 12 місяців — на 18,9%. Ціна бензину марки А-95 у квітні підвищилася на 6,5%, із початку року — на 6,4%, за 12 місяців — на 13,3%. Але найбільше у квітні подорожчало дизельне пальне — 9,5%. З початку року його ціна зросла на 9,1%, а за 12 місяців — на 22,9%. Проблема в тому, що ця тенденція зберігається досі, що загрожує вітчизняному ринкові нафтопродуктів дестабілізацією.
Нафтотрейдерам і нафтовидобувним компаніям, ясна річ, таке зростання цін на їхню продукцію надзвичайно вигідне. Але, з іншого боку, спроби держави, зокрема Росії, регулювати ситуацію на внутрішньому ринку, експорт нафти й нафтопродуктів не може їх не насторожувати. І якщо навіть у нафтовидобувній Росії уряд змушений фіскальними методами регулювати внутрішній ринок, то що вже говорити про Україну, максимально залежну від імпорту й експорту російської нафти і продуктів її переробки.
Аби якось розрядити нинішню ситуацію, уряд України змушений укотре шукати спільну мову з нафтопостачальниками й експортерами нафтопродуктів. Останні обережно нагадують урядові, до чого призвели спроби втримати ринок нафтопродуктів у так званому ручному режимі в 1992—1993 роках — до повної дезорганізації ринку. До того ж, удаватися до виключно вольового адміністрування господарської діяльності постачальників нафти й нафтопродуктів сьогодні вкрай небезпечно, оскільки більшість їх — це підприємства з іноземним капіталом, і нафтопереробні підприємства країни в основному їм же й належать. Та й поставляють вони в Україну імпортну сировину й нафтопродукти: як мінімум, нафтотрейдери припинять продаж на внутрішньому ринку на певний період, чим створять ажіотажний попит і, зрештою, всі однак накрутять ціни.
Незважаючи на те, що у квітні, за даними Мінпаливенерго, видобуток нафти й конденсату в Україні зріс до 343,9 тис. тонн (що на 6,8% більше, ніж у квітні 2003 року), а за перші чотири місяці всіма видобувними компаніями в Україні видобуто лише 1382,8 тис. тонн, це не може відчутно вплинути на загальну ситуацію на вітчизняному нафторинку.
Ситуацію погіршує те, що у квітні ще й переробка нафти, а відповідно — виробництво нафтопродуктів в Україні значно скоротилися — до 1 748,9 тис. тонн, або на 12,6%, порівняно з березнем. А частка Шебелинського ГПЗ (що входить у структуру НАК «Нафтогаз України») не настільки велика на ринку нафтопродуктів, щоб компенсувати можливі недопоставки палива.
Що стосується дизпалива, уряд України планує переконати нафтотрейдерів продовжити дію свого часу підписаного меморандуму, відповідно до якого аграрії могли скористатися кредитом і закупити в постачальників нафтопродуктів пальне за фіксованою ціною 1700 грн. за тонну. Річ у тому, що хоча нинішнього року, завдяки спільним зусиллям уряду і трейдерів, аграріїв здебільшого (мабуть, уперше за багато років) було своєчасно забезпечено пальним, вони не використали навіть половини виділеного їм кредиту. А за нинішнього зростання цін дедалі ближчий початок жнив не може не насторожувати. Отож уряд й умовляє трейдерів пролонгувати дію меморандуму.
Оператори ж ринку нафти й нафтопродуктів, у свою чергу, нарікають на високі мита, на сваволю регіональної влади, яка в наказовому порядку й не завжди мотивовано обмежує ціни на нафтопродукти.
Про все це українським віце-прем’єрам, ясна річ, не забули нагадати трейдери, скаржачись на тяготи свого бізнесу.
Трейдерів уважно вислухали. Запропонували подумати до вівторка, щоб знайти компроміс. Пальці нафтотрейдерів у двері ніхто, звісно, не вставлятиме. Але й не піти на поступки навряд чи вони можуть собі дозволити.
А тим часом ціни на нафтопродукти ростуть буквально на очах...