Уроки хакаської трагедії

У той час, коли вже була відома перша інформація про аварію на найбільшій у Російській Федерації Саяно-Шушенській ГЕС і люди в усіх країнах із завмиранням серця чекали на докладні відомості про жертви і причини трагедії, офіційний Кремль нібито не помічав того, що сталося. Деякі російські канали продовжували розповідати про... взаємовигідне співробітництво держави і бізнесу в тій самій Хакасії, де, власне, і розташована Саяно-Шушенська ГЕС. На екранах миготіли обличчя представників влади і відомого не тільки в РФ «алюмінієвого» олігарха Олега Дерипаски. Що зрозуміло: «вирощувати» на експорт «алюмінієві огірки» без дешевої електроенергії надто накладно...

Не знаю, як кому, а мені ця ситуація нагадала трагедію з атомним підводним човном «Курськ». Тоді офіційний Кремль теж робив вигляд, що нічого страшного не сталося. І лише через кілька днів і завдяки іноземним суднам і ЗМІ світ дізнався про трагедію...

Я не збираюся згущати фарби, тим більше після репортажів і фото з місця саяно-шушенської аварії, які обійшли весь світ. Зрозуміло і те, що російська влада намагалася уникнути панічних настроїв. Про причини аварії поки що точно ніхто не говорить — працює комісія, яка і має їх встановити. У Хакасії тим часом ховали жертв... А до кінця тижня інформація про аварію, що сталася у понеділок, уже зникла з екранів телевізорів...

А в Україні, де теж є чимало ГЕС, люди почали перейматися запитанням: чи можлива техногенна аварія на наших станціях? У пошуках відповіді дехто дійшов до того, наприклад, що змішав в одну купу проблеми дороги, яка проходить греблею Дніпрогесу в Запоріжжі, з реальним станом справ електростанції. Тож кореспонденту «ДТ» Володимиру Пісковому довелося провести власне розслідування на Дніпрогесі та подати фотозвіт. Хоча інженери-гідроенергетики кажуть, що сама постановка питання про можливість техногенних аварій на об’єктах електроенергетики некоректна. Нехай так. Та все ж таки отримати відповідь ми маємо право.

Чи можлива в Україні аварія на ГЕС?

Найавторитетніше на це запитання можуть відповісти в асоціації «Укргідроенерго». Виконавчий директор асоціації, що об’єднує гідроенергетику країни, Олександр Карамушка по суті нас заспокоїв. В інтерв’ю «ДТ» він спокійно і впевнено сказав: «Ми упевнені, що наші дамби і гідроспоруди будувалися із запасом міцності в 30%, тому жодної загрози вони не становлять». Як монтажник-будівельник, О.Ка­рамушка каже, що, крім запасу міцності, гідроспоруди перебувають під постійним контролем. На всіх греблях встановлено датчики контролю технічного стану, які передають усю інформацію на пульт управління. І в разі виникнення якихось технічних проблем їх оперативно ліквідовують. Крім того, за станом підводних гідроспоруд регулярно спостерігають спеціально підготовлені водолази. Не кажучи вже про те, що енергооб’єкти суворо охороняються. На запитання про можливість теракту на якійсь гідроелектростанції відповідь була такою: «Чесно кажучи, мені важко уявити, як це можна зробити. Це практично неможливо. Адже це режимні об’єкти, які цілодобово охороняються».

А от з’ясувати, яким є термін експлуатації ГЕС, насамперед гребель, виявилося складно. Справа в тім, що в Україні відсутні законодавчі норми, які установлювали б термін експлуатації енергооб’єктів. Зі світової практики відомо, що це близько ста років. Тож за цими мірками Саяно-Шушенська ГЕС ще досить «молодо виглядала». І аварія на ній тим більше мала стати уроком і для України в частині підвищення безпеки енергооб’єктів.

Існує так звана міжнародна комісія з великих гребель. Отож, за її даними, із 17 тисяч великих дамб у світі за останнє століття було зруйновано тільки 300, та й то в довоєнні роки, у сенсі, до Другої світової.

Щоправда, зрозуміло, що для безпечної експлуатації ГЕС протягом сторіччя необхідно постійно її обновляти, реконструювати тощо. До того ж, на жаль, відбуваються зміни в кліматі, що теж позначається на безпечній роботі гідроспоруд. Так, найбільші за останні п’ять років аварії на ГЕС у світі траплялися саме в результаті втручання погодних умов: у В’єтнамі аварія сталася через несподіваний тайфун, у Пакистані прорвало дамбу через різкий підйом води в результаті зливи, у Китаї причиною катастрофи з людськими жертвами був паводок.

Багато років тому через паводок було затоплено частину Києва. І у зв’язку з цим цікаво дізнатися: які перспективи безпеки Київської ГЕС? Як запевняє О.Карамушка, Київська гідроелектростанція служить уже 40 років, і немає жодних причин сумніватися в її надійності. Інша річ, що іноді трапляються аварійні скидання води. Але це штатні ситуації. Не вдаватимуся в технічні деталі, скажу тільки, що багато фахівців галузі запевняли «ДТ», що боятися нам нічого. Однак стовідсоткової гарантії, як ви розумієте, ніхто не дав. З урахуванням багатьох чинників, включаючи людський.

Крім асоціації «Укргідроенерго», у Харкові багато років плідно працює профільний інститут «Укргідро­проект». Його фахівці успішно проектують гідрооб’єкти для багатьох країн і чудово знають, чого можна від них очікувати. «У системі «Укргідроенерго» працюють професіонали найвищого класу, котрі усвідомлюють ступінь відповідальності», — сказав в інтерв’ю «ДТ» головний інженер інституту, керівник проекту Ташлицької ГАЕС Юрій Ландау. Стосовно безпеки українських ГЕС Ю.Ландау каже, що в Україні багато робиться в цьому напрямі. Однак щоб надати переконливі матеріали, він запросив до себе в гості. З’їжджу, у тому числі і для того, щоб вислухати думку вітчизняних інженерів з приводу причин аварії на Саяно-Шушенській ГЕС, коли про них стане відомо.

Україна готова допомогти російським колегам

Не чекаючи офіційного коментарю Мінпаливенерго України з приводу трагедії в Хакасії, «ДТ», втім, поставило животрепетні запитання заступнику міністра палива та енергетики України Сергію ПАВЛУШІ.

— Можна різними причинами пояснити мовчання Мінпаливенерго в цій ситуації, та все ж хотілося б знати вашу думку і думку ваших колег-енергетиків із приводу трагедії на Саяно-Шушенській ГЕС.

— Насамперед ми співчуваємо всім постраждалим у цій аварії. І співпереживаємо нашим колегам-енергетикам, адже їм доведеться виконати складну роботу з відновлення станції. Ми готові за потреби подати допомогу нашим російським колегам — і фахівцями, і технікою, якщо російська сторона потребуватиме цього. Ми розуміємо, що «втрата» 6400 МВт — це проблема для будь-якої енергосистеми. Для відновлення таких енергогенеруючих потужностей знадобиться час, спеціалісти, техніка і чимало коштів.

Найближчим часом Хакасії (де і розташована СШ ГЕС), наскільки нам відомо з повідомлень російських ЗМІ, не загрожує дефіцит електроенергії. Та незабаром енергопотужності в цьо­му регіоні РФ будуть дуже затребувані. Швидше за все, це потребуватиме включення резервних потужностей у цьому регіоні або організації перетоків з інших частин російської енергосистеми. Якщо в цьому буде зацікавленість наших російських колег, ми готові розглянути можливість перетоку електроенергії з України в енергосистему РФ для підтримання режимів її роботи. У нас є потужності, котрі ми можемо для цього швидко задіяти. Наші генеруючі компанії забезпечені паливом. Природно, при цьому комерційні умови такого експорту мають влаштовувати обидві сторони.

Що стосується причин аварії, то можу сказати: ми поки що не маємо у своєму розпорядженні офіційної інформації про те, що сталося на Саяно-Шушенській ГЕС. Але наші спеціалісти-гідроенергетики, звісно ж, намагалися проаналізувати можливі варіанти, аби розробити попереджувальні заходи. Та я не вважаю, що з цього питання доцільно давати якісь конкретні коментарі до отримання повнішої інформації від російських колег.

— Ваша мотивація зрозуміла. Та все ж, чи можете ви відповісти на цікаве для всіх запитання: чи можливе повторення Саяно-Шушенської трагедії в Україні? Де є потенційні «больові точки»? І хоч як дивно для людини з технічною освітою звучить це запитання, відповіді на нього чекаю не тільки я.

— Теоретично, ви хочете розповісти про можливість техногенних аварій в Україні?! Річ у тім, що така можливість завжди існує і прораховується ще при проектуванні кожного енергооб’єкта. І будь-який інженер вам скаже, що при будівництві енергостанцій (АЕС, ТЕС, ГЕС) ризик існує. Але, повторюся, він прораховується і небезпека мінімізується. В іншому разі ніхто й ніде не став би будувати такі об’єкти. Ймовірність аварій навіть на таких об’єктах, як АЕС, прорахована і становить приблизно десять у мінус сьомому чи навіть мінус дев’ятому степені.

Що ж стосується Саяно-Шушенської ГЕС — це унікальний об’єкт. В Україні таких нема, тож будь-яке порівняння буде некоректним. Це перше. Друге — ми багато робимо для модернізації наших ГЕС, поліпшення ефективності їхньої роботи і підвищення безпеки. На ці цілі спрямовують досить великі кошти. На дніпровських ГЕС реалізовані і реалізовуються проекти, співфінансовані Світовим банком реконструкції та розвитку. Нині проходить уже другий етап реконструкції українських ГЕС із залученням кредиту МБРР. Це чималі гроші — близько 160 млн. дол. Це кредитна і грантова частини. Українська частина співфінансування цих проектів становить більш як 330 млн. дол. Зараз готуються переговори з додаткового фінансування з боку МБРР. Є також зацікавленість у фінансуванні з боку ЄБРР.

— Реконструкція вітчизняних ГЕС здійснюється в рамках загальної програми чи це окремі проекти?

— Реконструкція здійснюється безперервно. Але МБРР фінансує конкретні проекти. Для банку передусім має бути переконливим банківське техніко-економічне обгрунтування проекту. І це прийнята у світі практика, котра дає позитивні результати й у нас, зокрема на прикладі проектів реконструкції ГЕС Дніпровського каскаду.

Із мовчазної згоди…

У процесі обговорення теми безпеки гідрооб’єктів із багатьма фахівцями і не тільки енергогалузі, крім технічних, чітко вимальовується ще один аспект. Мова саме про те, що, крім техніки і людського чинника, у галузі існує ще й такий важливий чинник, як ставлення влади, із мовчазної згоди котрої та ж гідроенергетика може бути доведена до аварійного стану. Та хіба тільки енергетика…

От що сказав «ДТ» із приводу аварії керівник енергетичних програм центру «Номос» Михайло ГОНЧАР.

«Аварія на найбільшій у Росії ГЕС на перший погляд нелогічна. Це «молода» ГЕС, гідроагрегати були введені в експлуатацію в період 1978—1985 років. Вік близько 30 років для гідротехнічних споруд, може, й не юність, однак і до старості дуже далеко. Тобто технічний ресурс цієї станції ще величезний. Та й ГЕС, порівняно з АЕС чи ТЕС, є більш надійними енергетичними об’єктами. Проте, як відомо, надійність системи визначається надійністю найслабшого її елемента.

Слабкою ланкою в людино-машинній системі часто стає сама людина. Те, що зазвичай називають людським чинником, є в більшості надзвичайних випадків прямою чи опосередкованою причиною аварій і катастроф. Особливо якщо участь людини зведено до ролі гвинтика. Особливо в нинішній Росії.

Саяно-Шушенська ГЕС працювала переважно на забезпечення дешевою електроенергією виробництва алюмінію на заводах групи РУСАЛ, що належить російській олігархічній групі Олега Дерипаски. Наприкінці ланцюжка «електроенергія — алюміній — гроші» знаходиться офшорна компанія, зареєстрована на острові Джерсі. Зрозуміло, що гроші в Росію поверталися лише в мінімально необхідній кількості, недостатній для виконання всіх комплексів робіт із підтримки технічного ресурсу основних виробничих активів. Зате ці кошти поповнювали особисті фінансові ресурси як причетних олігархів, так і політичних фігур у Кремлі, які патронують таку схему.

У цьому разі очевидно, що Саяно-Шушенська ГЕС тривалий час одержувала від виробників алюмінію плату за вироблену електроенергію не в тому розмірі, який забезпечував би належне виконання всіх робіт із підтримки надійного технічного стану станції. При цьому максимальні прибутки, одержувані «алюмінієвими магнатами», осідали в офшорній зоні. Звичайно, у ГЕС є свій власник — компанія «РусГідро», де державі належить 61,93% акцій. Тепер вона дорого розплачуватиметься за свій низький тариф — обсяг коштів, необхідних на ремонт ГЕС після аварії, майже втричі перевищує розмір одержуваного станцією річного прибутку. (Як тут не згадати про схеми газового бізнесу в Україні з використанням офшорних «РосУкрЕнерго», «ЮралсТрансГаз» і про низькі тарифи на транзит, через що нині країна ходить по Європі з простягнутою рукою в пошуках коштів для модернізації ГТС. Варто пригадати й трагічний інцидент у Дніпропетровську з вибухом газу в житловому будинку: доходи йшли російському олігарху — власнику міськгазу, а мережі фінансувалися за залишковим принципом.)

До речі, фахівці МНС Російської Федерації ще наприкінці 90-х попереджали про загрозу масштабної аварії на Саяно-Шушенській ГЕС і необхідності проведення серйозних робіт з усунення конструктивних прорахунків. Та їх не почули. Тому що окремо взята експертна думка небагато коштує, коли на кону стоять мільйонні прибутки, одержувані через офшор.

На цьому тлі те, що сталося в Сибіру, виглядає закономірним. НП на Саяно-Шушенській ГЕС для нас в Україні — привід для роздумів не тільки щодо проблем енергогалузі, а й загалом щодо зовнішньо начебто ефективної російської моделі путінського «паразитарного капіталізму», де людина — ніщо, а мнима велич Росії (насправді — гроші на особистому рахунку) — все».

P.S. У темі безпеки гідроенергетики рано ставити крапку. Хоча б тому, що Україні ще доведеться проаналізувати поки не названі причини аварії на Саяно-Шушенській ГЕС і можливі уроки для нашої гідроенергетики. «ДТ» цій темі і раніше приділяло чимало часу й місця. Тож тепер продовжимо її висвітлення з подвоєною увагою. Насамперед це стосується аспектів безпеки.

А в середині вересня в Україні очікується пуск першого гідроагрегата багатостраждальної Дністровської гідроакумулюючої станції. Спеціалісти «Укргідроенерго» пам’ятають, як із завмиранням серця очікували, як пройде один із найскладніших процесів — заповнення водою верхнього басейну станції. Процес пройшов без збоїв. Та попереду ще багато роботи, у результаті якої українська енергосистема отримає додаткові стабілізуючі потужності, отже, посилить безпеку енергосистеми.