Уран по-українськи

У найближчі тижні Україна викупить 10% акцій Міжнародного центру зі збагачення урану в сибірському Ангарську.

6 липня Мінекономіки України надало держконцерну «Ядерне паливо» узгодження на застосування процедури закупівлі в одного учасника акцій Міжнародного центру зі збагачення урану.

5 серпня глава уряду Росії Володимир Путін заявив, що Москва завершила всі необхідні формальності і готова продати Україні 10% акцій центру зі збагачення урану на базі Ангарського хімічного комбінату.

Пакет продається за досить символічні 100 тис. дол. Але ціна питання на порядки більша і означає повне закріплення росіян у ролі безальтернативного джерела збагачення палива для українських АЕС. Задля справедливості слід зазначити, що по факту нічого не змінилося — так було завжди. Спроби створення власного повного ядерного циклу тихо померли ще на початку століття. Гроші ж, які на це все ж таки виділялися, було благополучно розкрадено, а саму програму забалакали. Зараз просто підбили підсумки.

За даними Мінпаливенерго України, у вартості палива для АЕС на послуги зі збагачення урану припадає 36,9%. Ще 3,1% коштує конверсія урану. Тепер ці відсотки будуть однозначно російськими.

Потужність Ангарського комбінату становить 2,6 млн. одиниць розділення (це величина, яка показує обсяг енерговитрат на збагачення одного кілограма урану). Із перспективою збільшення в найближчі роки до 4,2 млн.

Для нинішніх українських АЕС достатньо близько одного мільйона, у перспективі знадобиться 2,5 млн. одиниць розділення.

За іронією долі, одночасно з ангарського проекту де-факто вийшов Казахстан.

За день до української заяви «Росатом» і АТ «НАК «Казатомпром» заявили про те, що казахстанський уран збагачуватимуть у російському Новоуральську на Уральському електрохімічному комбінаті.

Ідея будувати потужності в Ангарську видалася казахам занадто дорогою і потребувала великих витрат часу. У результаті вони віддали перевагу так званому... альтернативному варіанту Центру збагачення урану. Раніше їх туди не пускали, мотивуючи тим, що завод створювали для отримання високозбагаченого урану для ядерних зарядів. Однак в Астані проявили наполегливість і в результаті, схоже, отримають центр ближче до свого кордону. Та й частка там буде значно більшою, аніж українська в Ангарську, — близько 30%.

Втім, якщо з питаннями збагачення поїзд на найближчі десятиріччя вже пішов, то з іншими компонентами вартості ядерного палива ще доведеться потурбуватися. Приміром, на уран припадає 43% у вартості паливної касети. Можна сказати, що 43% — це коефіцієнт базікання…

Якби всі плани з розвитку видобутку мали ккд хоча б як у паровоза, питання давним-давно закрили б…

Цифра у приблизно 800 тонн видобутку урану на рік за минулі два десятиріччя демонструє вражаючу стабільність, затято ігноруючи всілякі програми з її збільшення. Відповідно до таких програм, 2010 року видобуток мав бути мінімум удвічі більшим. Уран під мудрим управлінням наших чиновників затято не хоче вилазити з-під землі…

Зараз видобуток ведеться на Східному ГЗК, який об’єднує дві уранові шахти в Кіровоградській області, а також гідрометалургійний завод потужністю 1,5 млн. тонн переробки уранової руди на рік, розташований у Жовтих Водах на Дніпропетровщині.

Руда за всіма категоріями належить до бідної (0,1% вмісту урану). Хіба що зрідка зустрічаються багатші ділянки. Основну масу легкодоступних руд на невеличких глибинах вийняли ще в 50—60-х роках.

А найбільша з двох шахт — Інгульська — по-своєму унікальна. Частину руди з неї видобувають прямо під обласним центром — містом Кіровоградом... Фактично там на глибинах 160—650 метрів розташоване ціле підземне місто, котре розробляє два уранові родовища: Мічурінське і Центральне. Одних вертикальних стовбурів тут п’ять, плюс для обслуговування віддаленого Мічурінського родовища прорили цілий підземний тунель завдовжки близько шести кілометрів. Це найбільший виробник урану в Європі й один із найбільших у світі: видобуток становить близько 350—400 тонн.

Смолінська шахта, яка розробляє Ватутінське родовище, видобуває 450—480 тонн урану на рік. Запасів руди в діючих контурах вистачить ще років на десять, але з можливістю підрізання нових може вистачити значно довше.

За одним із варіантів, які ходять по Мінпаливенерго, на 2020 рік із цих шахт видобудуть близько 11 тис. тонн урану (див. табл. 2).

Існує й інший варіант розвитку ГЗК, відповідно до якого видобуток на Ватутінському родовищі буде скромнішим — 3,7 тис. тонн, а на Інгульському — понад 7,2 тис. тонн.

Втім, можна заздалегідь безпомилково сказати, що реальні цифри будуть геть іншими. Давно відомо, що наші чиновники охоче прогнозують років на 10—20 уперед, але уяви не мають, що буде наступного року.

Зате як чудово вони вміють працювати з ресурсами... у 2008 році стався майже легендарний випадок, коли на Східному ГЗК за відсутності підвищення продуктивності собівартість закису-окису урану злетіла з 107 до 166 дол. за кілограм. При цьому на одного робітника й так видобувається менш як 100 кг урану на рік, що в кілька разів менше, аніж у всіх конкурентів.

Місцеві адміністрації теж бачать не стільки виробництво, скільки фінансові потоки.

Колись ГЗК працював на базі Первомайського і Жовторіченського родовищ у Дніпропетровській області. Там, поблизу, і створили потужності збагачення, потім уранову руду вибрали і зараз видобуток ведеться в Кіровоградській області.

У результаті... почалася міжобласна битва за поділ ресурсів. Кіровоградці постійно намагаються перепідпорядкувати шахти собі. Розглядали навіть варіанти взагалі ліквідувати ГЗК, надавши шахтам статус окремих юридичних осіб. Високі договірні сторони майже всерйоз пропонували... змінити межі області. Щоб багатостраждальні Жовті Води було віднесено до Кіровоградщини.

Державна політика по-українськи... XXI століття.

До речі, методом тиску була і відмова видати Інгульській шахті гірниче відведення на доступ до нової західної зони Центрального родовища. За проектом, там видобуватимуть від 160 тисяч тонн уранової руди на рік. Поки високі договірні сторони ділили шкуру невбитого ведмедя, комбінату краще не ставало.

Взагалі, вивчаючи історію атомної промисловості, зрідка починаєш сумувати про завершення епохи Лаврентія Берії, людини й управлінця. У 40-х роках минулого століття, маючи на порядок менше можливостей, ядерний комплекс будували мінімум уп’ятеро швидше. Власне кажучи, спадок Берії дотепер і ділять. Слова «офшор» він, щоправда, не знав... Це, звісно, явна прогалина в його освіті. Зате він дуже дохідливо вмів пояснити, що таке виконання стратегічних держпрограм.

Хоч як дивно, але на початку десятиріччя ГЗК ледь не продали... за залишковою вартістю. Государеві люди від приватизації визначили її аж у 48 млн. грн.

Ну а зараз Україна «по-сучасному» облаштовує Новокостянтинівське родовище. Власне кажучи, основний обсяг робіт на ньому виконано ще в 80-х роках. Потім воно 20 років простоювало, а тепер його вводять в експлуатацію. Першу чергу обіцяли ввести 2005-го, потім 2008-го і в наступних роках. Загалом, «скоро буде». Зараз кажуть про завершення першого етапу (500 тонн видобутку до 2013 року). Тож є надія, що в наступному десятиріччі таки здадуть. Благо, першу вагонетку під фанфари вже викотили…

Про нещодавні плани Мінпаливенерго «до кінця 2009 року ввести пусковий комплекс потужністю 500 тонн урану на рік, а на 2013 рік вийти на проектну потужність 1,5 тис. тонн» усі вже забули (див. табл. 3). Криза...

А от Казахстану криза не завадила 2009 року вийти на видобуток 13,5 тис. тонн урану на рік і посісти за цим показником перше місце у світі. Коли згадати, що ще 2005-го казахи видобували 4,3 тис. тонн, а 1997-го — зовсім як у нас — 800 тонн...

Там, щоправда, завершилося арештами. Частину родовищ таки продали на сторону, причому, як виявилося, «політично неблагонадійним» людям.

У нас, дякувати Богу, поки не продали, але за підпорядкованість родовища (із відповідними «бічними» потоками) б’ються жорстко.

Власне, нинішнє становище — це все ж таки хоч якийсь прогрес. На самому родовищі почали щось реально робити тільки після його виділення в окрему структуру — «ДП «Дирекція підприємства, споруджуваного на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд». До цього те, що виділялося, безвісти зникало в бездонному спільному казані.

Коли родовище усе ж почне працювати, планується вийти на рівень 2,5 тис. тонн урану на рік і підтримувати його на такому рівні протягом 40 наступних років. Але це буде ще дуже нескоро…

У сумі все вищеописане має горду назву «виконання стратегічних завдань, визначених програмою «Уран України».

Можливо, дещо поліпшить ситуацію початок робіт із розробки Сафонівського уранового родовища в Миколаївській області. Розробку вестимуть методом підземного свердловинного вилуговування, шляхом закачування слабкої кислоти у свердловину. Зараз іде узгодження проекту. Раніше передбачалося, що промисловий уран почнуть видобувати цього року, зараз мова йде про 2013-й із виходом через два роки на проектну потужність 150 тонн урану на рік.

Цікаво, але на Східному ГЗК цілком серйозно обговорювали можливість розробки «сейсмічно безпечної технології підготовки» методом вилуговування не лише на Сафонівському родовищі, а й практично під Кіровоградом, на Мічурінському родовищі на горизонті 280 метрів.

Із почуттям гумору у когось явно гірше, аніж із фантазією. Сейсмічна безпека — це, звісно, чудово, але багатотисячному обласному центру так гостро бракує страшилки: «озеро радіоактивної кислоти під житловими будинками»… «Зелені» і влада з’їдять ГЗК без солі та перцю, а «вдячні жителі» — допоможуть.

Проектів вистачає, а от гроші і політична воля — у дефіциті. У державі занадто звикли будувати схеми й відвикли працювати. У результаті чимало проектів так і залишається на папері. Зараз планується, що уран буде видобуватися тільки для власних потреб, адже у світі його не так багато.

Однак якщо наші державні підприємства й надалі демонструватимуть подібні темпи розвитку, то швидше за все це закінчиться «залученням стратегічного інвестора», котрий потім і визначатиме, що, кому і куди. Ураном уже цікавилися і російськоі держструктури, і вітчизняні та іноземні олігархи. Державними програмами і планами вони при цьому переймаються менше. Люди там зайняті і читати благоглупості їм ніколи.