Трубна геополітика — гра у додатковий час

Фінали бувають різні. Поки ми в Україні всією країною раділи тому, що президент УЄФА похвалив Віталія Кличка за організацію футбольного матчу, наші добрі й не дуже добрі сусіди грали зовсім в інші ігри, і теж з позитивним для них фіналом.

Плюс мільярд доларів від РФ на "Турецький потік"

У продовження вкрай чутливої для України історії з "Турецьким потоком": турецька компанія "Боташ" і російський "Газпром" підписали угоду про будівництво наземної інфраструктури другої нитки "Турецького потоку", яка покликана доставити російський газ у Європу. Йдеться про скорочення частини українського транзиту на 16 млрд кубометрів. Перша нитка такого ж обсягу, про яку давно говорили Путін та Ердоган, уже побудована. Таким чином, з українського транзиту вже через рік "підуть" на південь, через Туреччину, 32 млрд кубометрів.

Що стосується ще більш небезпечного проекту "Північний потік-2", то мало того, що Німеччина почала його будівництво, навіть не дочекавшись остаточного рішення Данії й Швеції, то ще й стати його повноправним учасником подумує також Франція. Під час теплої й дружньої минулої зустрічі Макрона і Путіна в Санкт-Петербурзі хазяїн Кремля запросив французькі компанії увійти в проект, який офіційно не підтримується Євросоюзом, але на реалізації якого наполягає Німеччина.

Тим часом про неможливість дійти консенсусу щодо цієї "труби" заявив генсек НАТО Столтенберг. Хоча неясно, хто міг розраховувати, що подібне рішення взагалі може бути прийняте Північноатлантичним альянсом, який не в змозі подолати навіть інтриги Угорщини. У кулуарах німецькі й французькі підприємці відверто дивуються, як можна відмовитися від такого вигідного підприємства, як контроль над практично половиною експорту російського газу в ЄС, тільки тому, що це не подобається Польщі, країнам Балтії й Україні.

Ну й що з того, що під час засідання Парламентської асамблеї НАТО прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив про те, що "Північний потік-2" є "новою гібридною зброєю" Росії, покликаною розколоти ЄС і НАТО, "отрутою для європейської безпеки"? Президент Польщі Анджей Дуда з гіркотою констатував, що "Росія так і не змогла змиритися з розпадом СРСР", маючи на увазі імперські замашки Москви, які виявилися у війні проти Грузії, окупації Криму й частини Донбасу. Але це позиція Польщі. Франція ж вважає, що з Росією можна й треба працювати, і Німеччина говорить в унісон з нею.

Для фахівців енергогалузі жодна з подій і заяв не стала сюрпризом. Стратегічний партнер України Туреччина давно й тісно працює з Росією, і співробітництво в галузі енергетики стало одним з елементів передвиборного меморандуму Ердогана, який іде на головні у своєму житті президентські вибори 24 червня.

Дуже до речі прийшовся й 1 млрд дол., який "Газпром" нарешті виплатить Туреччині за поставлений у 2015–2016 рр. газ. Знижка в 10,25%, обіцяна "Газпромом" Туреччині ще наприкінці 2014-го, так і не стала реальністю аж до критичного моменту, коли менш як через місяць нинішній лідер Турецької Республіки зіштовхнеться чи не з найсильнішою за останні 15 років опозицією. Причому в умовах небаченого падіння турецької ліри та інших економічних негараздів. І якщо у випадку з "Північним потоком-2" ще є надія на непримиренну позицію США, закріплену в санкційному законодавстві, то в ситуації з "Турецьким потоком" уже, схоже, ніхто й ніщо не зможе завадити "пересиханню" Балканського маршруту. Адже Туреччина не підтримує санкцій проти Росії, хоча, звичайно ж, не визнає анексії Криму.

turkstream.info

При прийнятті зовнішньополітичних рішень Туреччина дуже любить опиратися на прецеденти й часто аргументує свою позицію посиланнями на відсутність або, навпаки, наявність правових підстав. Неспроможність ЄС зупинити "Північний потік-2" і активна участь у цьому проекті європейських компаній є одними з аргументів, які висуває Туреччина, обґрунтовуючи реалізацію "Турецького потоку".

Разом із трубопроводом ТАНАП, відкриття якого відбулося 29 травня на Сангачальському терміналі поблизу Баку, "Турецький потік" дозволить Туреччині стати транзитером до 30 млрд кубометрів газу, що не лише принесе додаткові дивіденди у вигляді платежів за транспортування газу, а й суттєво зміцнить регіональну роль країни в умовах украй непростих політичних трансформацій.

Захід з неприхованим роздратуванням стежить за перетворенням Туреччини на президентську республіку, де влада новообраного глави держави буде практично необмеженою. Але одна справа критикувати країну, що потребує підтримки, і зовсім інша - сучасну Туреччину, яка вже є найважливішим транспортним хабом (а з початком роботи нового стамбульського аеропорту та включенням тунелів під Босфором у китайський проект "Один пояс - один шлях" ця роль ще посилиться) і стає транзитним хабом для природного газу. Залишається шкодувати, що відбувається це за рахунок України, та ще за участі країни-агресора, яка, на жаль, досягає поставленої мети.

Антимонопольне розслідування ЄК проти "Газпрому": ніхто нікому не заборгував…

Минулого тижня відбулася ще одна подія, яку західні аналітики охрестили "великою перемогою "Газпрому". Російський газовий монополіст і Європейська комісія дійшли згоди з приводу семирічного антимонопольного розслідування контрактної практики "Газпрому" у Центральній і Східній Європі. У 2011-му в Єврокомісії нарешті помітили, що ціни на природний газ в Україні, Польщі, країнах Балтії й Балкан значні вищі, ніж у Німеччині, Нідерландах або Франції, хоча, здавалося б, мало бути навпаки з урахуванням зовсім недешевого європейського транзиту.

Спочатку очікувалося, що розслідування ЄК приведе не тільки до зміни контрактних умов, а й до величезних штрафів "Газпрому", щоб компенсувати споживачам неправомірно встановлені ціни та обмеження на перепродаж і реекспорт газу. Позитивні очікування підтримувалися кількома арбітражними спорами, які "Газпром" програв Польщі й Литві, а тепер ще й Україні.

Дійсно, рішення, прийняте антимонопольним органом ЄС, знімає з Болгарії, Чехії, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Польщі й Словаччини обмеження на реекспорт, а споживачі в Болгарії, Естонії, Польщі, Литві й Латвії мають право вимагати ціну на газ відповідно до ринкових цін у Німеччині й Нідерландах.

Однак "Газпрому" вдалося уникнути багатомільярдних штрафів, на які розраховували компанії вищезгаданих країн. Небачена щедрість Єврокомісії (стосовно "Газпрому" і його компаній) викликає подив, тому що раніше, при проведенні антимонопольних розслідувань, наприклад проти американських IT-гігантів, штрафи варіювалися від 100 млн до 2,5 млрд дол.

Цікаво, що один із ключових аргументів, які використовували лобісти "Газпрому" на Заході, а також російські офіційні особи починаючи з Путіна, полягав у тому, що Єврокомісія приймає рішення під сильним тиском з Вашингтона, який у такий спосіб "намагається звільнити ринок для американського LNG". При цьому дані S&P Platts Global станом на 11 травня показують, що за п'ять місяців 2018 р. США поставили в Європу лише три партії скрапленого газу, незважаючи на наявність попиту й зниження запасів LNG у Північній Європі. Обвинувачення на адресу Вашингтона необґрунтовані ще й тому, що на сьогодні у США просто немає потужностей для виробництва достатньої кількості скрапленого газу і його експорту. Та й ринок Європи для виробників та експортерів США не є пріоритетним - головними напрямками залишаються Мексика, Китай і Південна Корея. Однак представникам Росії важливо створити в Європі образ "жадібного Трампа", який бореться не за ідеали трансатлантичної єдності й турбується не про безпеку Європи, а за вигоду своїх американських виробників.

Не більш ніж формальною риторикою є і обіцянки Путіна, що пролунали після зустрічі з Меркель, що "Росія не проти транзиту через Україну, якщо це буде економічно обґрунтовано". У "Газпрому" просто немає таких обсягів газу, щоб забезпечити завантаження природним газом двох ниток "Турецького потоку" і "Північний потік-2", та ще й зберегти транзит через Україну.

Важко уявити, що в Туреччині, Німеччині або Франції не розуміють усіх нюансів того, що відбувається. Багато разів і на всіх можливих майданчиках говорилося про те, що проекти "Північний потік-2" і "Турецький потік" є політичними, що не тільки завдають збитків Україні, але й розколюють ЄС, серйозн збільшуючи важелі тиску Москви на країни - споживачів російського газу.

У деяких країнах навіть розуміють, що "усунення" фактора транзиту відкриває шлях до можливих нових агресивних дій Кремля проти України, і… все ж таки йдуть на співробітництво з Москвою. Одне з можливих пояснень - це стрімкі геополітичні трансформації, реальне переформатування світової політики, коли основні процеси концентруються навколо США, Росії й Китаю за видимої значної втрати ролі ЄС, не кажучи вже про Німеччину й Францію окремо.

Туреччина, в якій за останні роки дедалі частіше стали говорити про славне минуле Османської імперії, вже давно мріє про значно більшу роль, ніж просто "охоронець Босфору" і вічний "кандидат у члени ЄС". Реалізація багатомільярдних інфраструктурних проектів, чи не найжорсткіша реакція серед країн мусульманського світу на перенесення посольства США в Єрусалим, активна роль в урегулюванні сирійської проблеми за наявності серйозних розбіжностей з Іраном і Росією, критика на адресу США і ЄС та неприйняття навіть натяку на критику на свою адресу - усе це ланки одного ланцюга, наприкінці якого проглядається економічно сильна й політично незалежна оновлена Туреччина Ердогана.

Навряд чи і Німеччину з Францією влаштовує роль не надто щасливих посередників "нормандського формату", який на початку шляху дав змогу сформулювати Мінські домовленості, однак так і не привів до припинення агресії Росії в Донбасі.

Спроби реалізувати по-справжньому масштабний проект, яким є "Північний потік-2", знайти спільну мову з Дональдом Трампом, візити в Китай і Росію покликані, мабуть, не тільки вирішити економічні проблеми, зокрема активізувати торгівлю між цими країнами, а й продемонструвати всім, хто саме визначає погоду на Європейському континенті, та ще в умовах нескінченних виборів в Італії та Brexit Великої Британії.

Схоже, що основний час гри "за" або "проти" трубних інтриг Кремля сплив, і рахунок не на нашу користь. Але були затримки в грі, і є ще додатковий час. М'яч на полі.