Труб(д)ні інвестиції

Після січневої газової кризи в Україні покладали великі надії на Міжнародну інвестиційну конференцію ЄС—Україна. І зовсім не тому, що вітчизняна газотранспортна система (ГТС), як постійно торочать ті ж росіяни, перебуває в жахливому стані. Однак утримувати і розвивати її необхідно постійно, а на це потрібні кошти. Власне, по них і вирушила українська делегація до Брюсселя 23 березня.

Про очікування і перші результати конференції «ДТ» оперативно повідомляло в матеріалах «По трубі — до Європи» (№10 від 21 березня 2009 року) і «Танго втрьох...» (№11 від 28 березня 2009 року). Ми й надалі намагалися стежити за розвитком подій, зокрема в реформуванні вітчизняного ринку газу. Потім з’явилася інформація про можливе фінансування європейськими банками резервних запасів газу в українських підземних сховищах...

Минуло п’ять місяців після брюссельської конференції, а фінансовий аспект модернізації української ГТС, як і виділення коштів на закачування газу в підземні сховища залишаються невиразними. Тому «ДТ» спробувало внести ясність у цю тему в розмові з заступником міністра палива та енергетики України Сергієм ПАВЛУШЕЮ, який саме і відповідає за відносини з інвесторами.

— Сергію Миколайовичу, відповідно до постанови Кабміну від 5 серпня було створено Міжвідомчу координаційну групу з питань реалізації спільної заяви за результатами міжнародної інвестиційної конференції ЄС—Україна щодо модернізації ГТС України, до складу якої входите і ви. Ця група наділена урядом великими повноваженнями. Скажіть, чи була вже можливість скористатися ними і як саме?

— Міжвідомча координаційна група, як випливає з її назви і завдань, створена для забезпечення реалізації домовленостей, досягнутих між Україною та ЄС під час конференції в Брюсселі 23 березня. І перш ніж казати про створену групу, нагадаю основні результати конференції. Я умовно поділив би їх на дві частини. До першої слід віднести все те, що знайшло відображення у підсумковому документі — спільній заяві ЄС—Україна. До другої частини — все, що активно обговорювалося в ході конференції, але не було відображено в підсумковій заяві.

На брюссельській конференції розглядали кілька ключових моментів. Перший із них стосується стану газотранспортної системи України. Подана українською стороною інформація свідчила про те, що всі «аргументи», котрі час від часу озвучують треті зацікавлені сторони про жахливий стан української ГТС, її нездатність забезпечити стабільний транзит, — не більш ніж міф. Наша ГТС працездатна і її стан не гірший, аніж в інших країнах СНД.

Другий важливий момент: існує ще один міф про те, що для забезпечення надійного транзиту в Європу потрібно або терміново змінювати власника української ГТС, застосовуючи схему спільного чи навіть зовнішнього управління, або віддавати в концесію, приміром, російському «Газпрому». Насправді на конференції було показано, що всі ці схеми зі зміною власника ГТС не дають жодних переваг у плані модернізації і реалізовувати їх нема потреби. Завдання з модернізації ГТС України можна вирішити значно простіше. Наприклад, за рахунок залучення кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій, таких як МБРР, ЄБРР, ЄІБ.

— Про яку суму інвестицій може йтися?

— Мова йде про залучення приблизно 2,5 млрд. дол. кредитних ресурсів протягом найближчих семи років. Тобто щороку потрібно майже 360 млн. дол. Цю суму реально можуть мобілізувати вищезгадані фінансові установи без зміни власника ГТС.

— А кому саме банки, у тому числі й ті, що підписали спільну брюссельську заяву, готові надати кошти на реконструкцію ГТС — уряду України, НАК «Нафтогаз України» чи ДК «Укртранс­газ»?

— Кошти надійдуть безпосередньо «Нафтогазу України». Але така позика, швидше за все, даватиметься під державні гарантії. Тому позичальником, коли гарантом виступає держава, буде Україна. Далі оформляються субкредитні угоди між Мінфіном і «Нафтогазом України», але це вже другий етап. Цей механізм нічим не різниться від умов надання кредитних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів за участі міжнародних фінансових організацій у тепловій енергетиці, будівництві та реконструкції високовольтних мереж, реконструкції та модернізації ГЕС, про що я розповідав у попередньому номері «ДТ».

— Інакше кажучи, всі питання реконструкції вітчизняної ГТС, як і ТЕС, ГЕС, можна вирішити власними силами із залученням інвестицій вищезазначених банків?

— У цьому нема нічого надприродного. От — гроші. От — банки, які ними розпоряджаються. От — позичальник. Потрібно розробити техніко-економічне обгрунтування (ТЕО) проектів і на взаємовигідних умовах залучати фінансові ресурси. Причому найдешевші фінансові ресурси з усіх доступних. Міжнародні фінансові організації надають зараз кредити на дуже вигідних умовах. Дешевших грошей на сьогодні нема ніде — ні на внутрішньому ринку, ні на зовніш­ньому.

Ще один важливий момент, який було відображено у підсумковому документі березневої конференції з питань модернізації української ГТС, — це реформування українського ринку природного газу і впровадження на ньому принципів і правил, за якими функціонує ринок природного газу в Європейському Союзі.

Власне, для забезпечення виконання цих домовленостей уряд України і створив Міжвідомчу координаційну групу. Я не сказав би, що ця група має якісь особливі повноваження. Це консультативний орган і його головне завдання саме і полягає в забезпеченні ефективної взаємодії органів виконавчої влади в контексті домовленостей ЄС—Україна. З особистого досвіду знаю, що така робота потребуватиме постійної взаємодії на рівні кількох відомств, а також між міністерствами і НАК «Нафтогаз України». Під час реалізації домовленостей, що стосуються і залучення кредитних ресурсів, і реформування, виникне чимало питань, у тому числі і принципових, які вимагають колективного розгляду і вироблення оптимального для інтересів країни рішення. По суті, робота групи являтиме собою своєрідний круглий стіл з вироблення рекомендацій для прийняття рішень на рівні уряду, а можливо, і рекомендацій щодо зміни чинного законодавства. У тому числі і для пошуку балансу інтересів бізнесу та дер­жави. Свого часу схожий інструмент було створено для вирішення питань реформування в електроенергетичному секторі, і на певному етапі він був дуже ефективний.

— Що ви можете сказати про готовність законопроекту «Про засади функціонування ринку природного газу»?

— Як я вже сказав, питання реформування ринку природного газу — складова брюссельських домовленостей. Ключовим елементом такого реформування має стати розробка зазначеного законопроекту, який грунтувався б на принципах законодавства Євросоюзу у цій сфері, зокрема на відповідних директивах ЄС. Сьогодні над розробкою проекту закону працює міжвідомча група. Детально про це на шпальтах «ДТ» розповідав мій колега Б.Алієв. У процесі розробки законопроекту група співробітничає з експертами Єврокомісії. Вони не лише працюють над документом у режимі його експертизи на предмет відповідності нормам ЄС, а також періодично беруть участь у засіданнях робочої групи. І ми, і, головне, ЄК оцінюємо таке співробітництво як дуже результативне.

Наприклад, якщо на початку цього процесу коментарі та запитання європейської сторони до проекту закону займали мало не 20 сторінок, то сьогодні — півтори, і невирішених питань залишилося всього п’ять. І це здебільшого не заперечення з боку європейських експертів, а коментарі та запитання, що потребують роз’яснень і подальших консультацій. Частина з них стосується термінології, ідентичність якої забезпечити вкрай складно з урахуванням того, що цей законопроект не пишеться, що називається, із чистого листа, і ми повинні враховувати вже існуючу архітектуру законодавства в цій сфері. В Україні та ЄС вона різна.

— Про що поки не вдалося домовитися з експертами Євросоюзу?

— Їхні зауваження і коментарі стосуються здебільшого розмежування функцій із транспортування та поставок газу, повноважень НКРЕ в цій сфері, тарифної політики. Ми продовжуємо роботу над узгодженням цих моментів. Розробка законопроекту, який відповідав би принципам лібералізованого ринку газу ЄС, є пріоритетом для Мінпаливенерго і перебуває на особливому контролі міністра, оскільки, крім іншого, це є умовою успішного завершення переговорів про членство України в Енергетичному співтоваристві, про одержання кредитних ресурсів для реалізації інвестпроектів, а також кредитів для створення запасів газу на зимовий період 2009—2010 років.

— Ви прагнете, щоб розроблюваний газовий законопроект відповідав правилам лібералізованого ринку ЄС. Але в самій Європі щодо правил роботи ринку газу є чимало запитань. І тривають суперечки про його реорганізацію.

— В ЄС точиться суперечка з приводу третього пакета реформ у секторі газу. Це досить радикальні реформи. Йдеться не лише про юридичний поділ видів бізнесу на газовому ринку, а й про поділ цього бізнесу в контексті його власників.

— На якому етапі поділу газового бізнесу перебуває сьогодні Україна?

— Перший етап уже пройдено, включаючи бухгалтерський і юридичний поділ сфер діяльності. Формально ми вже виконали вимогу ЄК про поділ бізнесу в цій сфері: видобутком займається ДК «Укргазвидобування», ДАК «Чорноморнафтогаз» і ВАТ «Укрнафта», транспортуванням газу — ДК «Укртрансгаз», розподілом по регіональних мережах — колишні обл- і міськгази, об’єднані тепер у компанію «Нафтогазмережі». Є ще холдинг — НАК «Нафтогаз України», з яким укладено контракти на закупівлю газу та його транзит. І якщо мова йтиме про повний поділ цієї компанії, то доведеться приймати рішення про ці довгострокові контракти, принаймні транзитні. До того ж «Нафтогаз» має кредитні зобов’язання. Однак усі ці проблеми можна розв’язати. Через це пройшли практично всі західні компанії. Юридичні інструменти для цього існують, у тому числі створені в процесі реформування провідних компаній Німеччини, Франції і багатьох інших. Інша річ, що західноєвропейські компанії не мають такого соціального навантаження, як НАК «Нафтогаз України». За великим рахунком, ця компанія повинна працювати як комерційна компанія в ринковому середовищі.

— «Нафтогаз» і хотів би позбутися соціального навантаження, але хто ж йому дозволить?

— Це все одно відбудеться. Альтернативою може бути лише повномасштабне повернення до командної економіки.

— Однак повернімося до ГТС. Презентуючи в Брюсселі майстер-план реконструкції ГТС, українська делегація назвала і максимально необхідну суму — 4,2 млрд. дол. Згодом цю цифру європейці не раз піддавали сумніву. Сьогодні є якась визначеність у цьому питанні?

— На конференції було презентовано програму реконструкції української ГТС із розбивкою по роках. Банки ж цікавлять конкретні бізнес-проекти на основі банківських ТЕО. Банк не дасть коштів, якщо не побачить, як їх повертатимуть. Інвестиційний проект, реалізований комерційною компанією, у тому числі й «Нафтогазом», має бути самоокупним. Тобто сам проект повинен генерувати потік грошових надходжень (або за рахунок скорочення витрат, або за рахунок збільшення обсягу продукції, або подовження строку експлуатації устаткування), що дасть змогу повернути інвестиції з прийнятною для інвестора нормою рентабельності. Власне, для обгрунтування такої можливості і розробляють ТЕО проекту. І тепер «Нафтогазу» потрібно розробити та подати інвесторам техніко-економічні обгрунтування проектів із реконструкції ГТС.

Що ж стосується вартості презентованих у Брюсселі проектів, то їхня загальна сума становила 2,5 млрд.
дол. Природно, її буде уточнено в процесі розробки ТЕО.

— Розкажіть, будь ласка, що це за проекти?

— Приблизно 616 млн. дол. необхідні для модернізації лінійної частини магістральних газопроводів «Союз», «Прогрес», Уренгой—Помари—Ужгород, Єлець—Кременчук—Кривий Ріг і Ананьєв—Тирасполь—Ізмаїл.

Близько 1,4 млрд. дол. знадобиться на здійснення модернізації компресорних станцій на зазначених газопроводах. Трохи більше 455 млн. дол. потрібно витратити на інвестпроекти з модернізації ПСГ.
І більш як 60 млн. дол. — на модернізацію устаткування газовимірювальних станцій на виході з газотранспортної системи України, тобто на заході країни.

З перелічених мною статей витрат видно, що не йдеться про нове будівництво. Якщо додатково розглянути нові проекти, зокрема будівництво нового газопроводу Новопсков—Ужгород, включаючи його першу чергу Богородчани—Ужгород, то початкова сума в 2,5 млрд.
дол. може зрости вдвічі. До речі, на конференції в Брюсселі згадували і про ці проекти. І ми чітко показали, що реалізація зазначених газотранспортних проектів сприятиме забезпеченню зростаючих потреб європейців у газі в середньостроковій перспективі. Тобто ви витрачаєте приблизно 1 млрд. дол. — отримуєте можливість додатково імпортувати 30 млрд. кубометрів газу на рік. Витрачаєте 2 млрд. дол. на розширення ГТС України — отримуєте ще більші транзитні можливості: збільшення транзиту до 60 млрд. кубометрів плюс до існуючих. Тобто інвестиції в розширення ГТС України в десять разів ефективніші, аніж у запропоновані в обхід України маршрути, орієнтовані на ті ж ресурси природного газу.

І строки будівництва магістральних газопроводів в Україні менші, і нема таких екологічних проблем, як у нових проектів в обхід нашої території, відсутні такі технологічні ризики. Образно кажучи, за 2 млрд. дол. в Україні можна побудувати те, що поза її територією обійдеться в 22 млрд.
дол. Було б тільки що транспортувати… І нема потреби фінансувати будівництво альтернативних газопроводів «Північний потік» і «Південний потік».

— Чи слід це розуміти так, що ідея створення українсько-російського консорціуму з управління ГТС України для російського «Газпрому» втратила актуальність і будь-який сенс?

— Якщо мова йде про перший етап — будівництво газопроводу Богородчани—Ужгород, що на сьогодні й оформлено у вигляді консорціуму, то наша позиція полягає в тому, що ми зацікавлені в спільному будівництві, спільній власності і спільній експлуатації нового газопроводу. На жаль, російська сторона пов’язує реалізацію цього проекту з поверненням до ідеї консорціуму з управління всією ГТС України.

До чого це я кажу? Кошти і на реконструкцію — 2,5 млрд. дол., і на нове будівництво — це, як правило, банківські кредити, і вони доступні. Однак Росія не підтримує розвитку консорціуму з будівництва та експлуатації газопроводу Богородчани—Ужгород. В основному, мені здається, не підтримує з геополітичних міркувань. Ті ж «Північний потік» і «Південний потік» — це значною мірою альтернатива українському маршруту.

Що стосується цих двох газопроводів, то, як на мене, ці проекти мають дуже великі технічні, екологічні і, головне, комерційні ризики. Особливо в умовах кризи. Якою буде віддача (і як скоро) від таких інвестицій? Адже в результаті за все це платитиме споживач газу. Звісно, зазначені проекти мають сильне лобі з боку і фінансових організацій, і постачальників устаткування, і підрядників з будівництва. Але, зрештою, всі витрати ляжуть на плечі споживачів. Які мотиви у споживачів у Європі платити таку ціну?

Цю проблему сьогодні розуміють і в Єврокомісії. Будь-який проект (у цьому разі газотранспортний), котрий покликаний поліпшувати диверсифікацію поставок, має насамперед орієнтуватися на нові джерела поставок. Якщо новий газотранспортний проект орієнтований на вже наявні і розподілені ресурси, то вкладати в нього величезні кошти з погляду підвищення безпеки поставок просто безглуздо. Дешевше укласти зобов’язуючу дво- або багатосторонню угоду. Папір коштує значно дешевше від тисяч тонн металу. Такий багатосторонній механізм, до речі, вже існує. Наприклад…

— …Договір до Енергетичної Хартії (ДЕХ), підпис під яким недавно відкликала РФ. Хоча вона, підписавши договір, так і не ратифікувала його. На відміну від України і ще кількох десятків країн. Чим загрожує Україні вихід РФ із ДЕХ, насамперед у газовому контексті?

— Навряд чи це створить нові загрози для України. Бо що таке Енергетична Хартія? Це кілька принципових положень: лібералізація транзиту, торгівлі, доступу до ресурсів та інвестиційного клімату. За всіма цими напрямами ми зацікавлені в режимах, які встановлюють положення ДЕХ. Бо ще 1998 року Україна ратифікувала сам договір, а цього року — і поправку до його торговельних положень. Україна як транзитна країна зацікавлена в максимальному збільшенні транзиту енергоносіїв, і не тільки російських, у розвитку видобутку вуглеводнів і залученні для цього інвестицій. Приблизно ті ж принципи закладено й у СОТ.

Що стосується Росії, то її позиція протягом усієї участі в процесі ДЕХ теж була послідовною, а саме — вона не вважає цей договір документом, який був би максимально збалансованим для російської сторони.

Особливий статус Росії в рамках ДЕХ, у свою чергу, зумовлював і дуже невеликі можливості для України застосовувати положення цього документа у відносинах із РФ в енергетичній сфері. Наприклад, у період січневої газової кризи ми готові були розглядати її розв’язання в контексті зобов’язань наших країн у рамках ДЕХ, в якому прописано механізми врегулювання транзитних суперечок. РФ не звернулася до цього механізму. Хоча, по суті, це й не була транзитна суперечка: «Газпром» просто перекрив подачу газу на експорт.

Строго кажучи, ДЕХ був особливо важливим для України, поки вона не стала членом СОТ. Бо в цьому документі прописано основні принципи СОТ для країн — нечленів цієї організації. Вступивши до СОТ, країна бере на себе зобов’язання вже в рамках цієї організації та імплементує основні торговельні принципи (національний режим, режим найбільшого сприяння), що закладено й у ДЕХ. З іншого боку, із формальним виходом Росії з процесу ДЕХ з’являється можливість розблокування переговорного процесу, наприклад у рамках проекту Транзитного протоколу до ДЕХ, а також із деяких інших питань. Загалом формальний вихід РФ із процесу ДЕХ створює для нього більше іміджеві втрати.

— Повернімося до газовимірювальних станцій (ГВС) на сході України.

— З приводу будівництва ГВС на східному кордоні України існує ініціатива Єврокомісії. Його вартість, за попередніми оцінками, може становити близько 500 млн. дол.

Та з економічної точки зору ці проекти є суперечливими: які джерела для повернення інвестицій, що насамперед цікавить інвестбанки? Де генеруватиметься додатковий дохід? У технічному та комерційному сенсі сьогодні нема проблем із даними ГВС, розташованих на виході з російської ГТС. Їхня верифікація забезпечується обома сторонами, на основі відповідних технічних угод. Можливо, будівництво ГВС на східному кордоні України є привабливим із політичної точки зору. Але тоді потрібно розуміти — у чому ця привабливість і хто за це має платити? Тому цей проект, як і нові газопроводи, на інвестиційній конференції в Брюсселі предметно не розглядалися.

— Які результати аудиту євроінспекторами українських ПСГ?

— По суті, там нічого було перевіряти. Інспекторам ЄК надали всі дані про закачування газу в ПСГ. (А практично — це не ті об’єкти і не той товар, котрий можна оцінити візуально. І всі це чудово знають.) Проаналізувавши дані ДК «Укртрансгаз», європейська сторона переконалася в тому, що документально зафіксовані обсяги в українських ПСГ фізично присутні. На сьогодні це вже 23 млрд. кубометрів.

— Ви згодні з тим, що це була більше піар-акція, ніж технічний аудит?

— Якщо мали на меті заспокоїти європейських споживачів і розповісти їм, що в ПСГ України достатньо газу для забезпечення стабільності транзиту в період його максимальної потреби в країнах ЄС, то, гадаю, її досягли. В українських сховищах буде достатньо газу!

— Чи є фінансовий результат роботи європейських експертів із даними про запаси газу в українських ПСГ? Чи має намір ЄС фінансувати закупівлю газу?

— Нині ЄК розробила проект спільного документа, що його передано Україні. Йдеться про надання Україні вже цього року 300 млн. дол. на закупівлю російського газу, і ще 450 млн. дол. від ЄБРР — 2010-го.

— Чи зверталися європейські газові компанії з проханням про зберігання їхнього газу в українських ПСГ?

— Газовий бізнес європейських компаній досить стабільний, і гарантії з боку постачальника в їхніх довгострокових контрактах — це неодмінне правило. Крім того, західні компанії мають і свою систему ПСГ, і запаси в них.

— Далеко не всі. Найбільший обсяг для закачування газу в ПСГ має Німеччина, ще трохи — Угорщина. Але…

— Насправді однією з найефективніших гарантій стабільності забезпечення газом є диверсифікація його джерел. Окрім того, що природний газ в енергобалансі європейських країн займає значно меншу частку порівняно з Україною, країни ЄС реально диверсифікують і джерела поставок газу: з одного джерела вони купують близько 30% газу. Хоча не завжди цього правила дотримуються. І для окремих країн саме наявність одного основного джерела виявилася критичною під час припинення поставок газу на початку цього року. Тому ЄС усерйоз задумався про безпеку поставок природного газу.

Хоча зрозуміло, що зберігання газу в ПСГ для гарантування безпеки поставок, а не для забезпечення нерівномірності попиту — це «заморожені гроші». Краще мати гарантовані контракти і поставки та диверсифіковані джерела. Сьогодні ЄС воліє розв’язувати цю проблему саме в такий спосіб, хоча і варіант створення запасів природного газу теж обговорюється.

— І навіть поляки?

— З поляками ведемо переговори років вісім. Поки що безрезультатно.

— Тобто європейців не цікавлять можливості українських ПСГ?

— Цікавлять, але абстрактно. Поки це їх не стосується. Хоча Україна готова надати свої ПСГ на досить вигідних умовах.

— НАК «Нафтогаз України» кілька років була «державою в державі». Сьогодні ця ситуація хоч трохи змінюється?

— Так, сьогодні в НАКу вводиться дієва наглядова рада, тобто забезпечується контроль із боку власника, яким є держава. Це природне право співвласника контролювати менеджмент компанії «Нафтогаз України». Повірте, у міністерства нема конфронтації з менеджментом — навпаки, йде конструктивна й ефективна робота.

— Що стосується прозорості «Нафтогазу» не тільки для акціонерів, а й для інвестиційних банків, то з цим є проблеми?

— Я не знаю про такі проблеми. НАК також зацікавлена бути прозорою в необхідних межах. Це, як мінімум, потрібно для успішної роботи з кредиторами.

— Працюючи з різними потенційними інвесторами — МБРР, ЄІБ, ЄБРР — для ГТС України, ви, напевно, сформували свою думку, наприклад, про те, що їм цікаво і потрібно, а що — ні.

— У цих міжнародних інвестиційних організацій різні місії. МБРР віддає перевагу більш системним проектам, але водночас існують обмеження, якщо проекти хоч якось пов’язані (перетинаються) з інтересами третіх країн, тобто виникають зовнішні політичні ризики для проектів.

ЄБРР і в більшому ступені ЄІБ застосовують дещо інший підхід, котрий я умовно назвав би «більш комерційним». І це теж добре. У кожного банку, з яким ми ведемо переговори, — свої особливості і своя ніша на ринку проектів.

— Перепрошую за, мабуть, банальне запитання: навіщо брати гроші в борг у міжнародних інвестиційних банків? І так Україна, а тим більше «Нафтогаз», у боргах як у шовках.

— По-перше, НАК «Нафтогаз України», на відміну від інших держкомпаній, практично не користувалася інвестиційними кредитами. Всі кредити «Нафтогазу» спрямовували в основному на поповнення обігових коштів. По-друге, дешеві гроші, тим більше в період кризи потрібно брати — це вигідно. Природно, за умови, що ці гроші генерують додатковий дохід, який забезпечує повернення інвестицій. Тобто головне питання — на що беруться кредити і на яких умовах? Природно, інвестори контролюватимуть витрачання коштів. Не бачу в цьому нічого поганого. Це тільки дисциплінує українських позичальників, підвищить ефективність і прозорість використання коштів.

— І останнє запитання. Які значущі події в контексті співробітництва з ЄС і міжнародними фінансовими організаціями очікуються в найближчій перспективі?

— 2 вересня у нас відбудуться переговори з МБРР про залучення додаткових кредитних коштів на проект реабілітації ГЕС. Одночасно в стадії ініціації низка проектів за участі ЄБРР. Наприкінці вересня ми плануємо провести з Єврокомісією заключний раунд переговорів про входження України в Енергетичне співтовариство. Тож вересень буде напруженим.