Тарифна політика в енергетиці — камінь спотикання для всієї економіки

Хоч як це сумно, але треба визнати — енергетика загалом і електроенергетика зокрема за роки незалежності не тільки не просунулася вперед, а й навіть втратила ті позиції у світі, які вона міцно утримувала за часів колишнього СРСР. Попри певні позитивні зрушення, що мали місце в останні п’ять-сім років, процеси руйнації в енергетиці продовжують домінувати над відновленням і новим будівництвом. Наявних зусиль недостатньо навіть для збереження галузі, і вона в цілому продовжує занепадати.

У травні поточного року Міжнародний інститут розвитку менеджменту (Швейцарія) опублікував щорічні рейтинги конкурентоспроможності 57 країн світу у 2009 році. Україна посіла у цьому рейтингу передостаннє 56-те місце. Свій вагомий внесок у цей далеко не почесний результат зробив і енергетичний сектор економіки країни, стан справ у якому експерти зазначеного інституту віднесли до трьох найбільших викликів, що постали перед Україною у контексті рівня її конкурентоспроможності у поточному році.

Енергетика у рік президентських виборів: можливі сценарії розвитку

Вектор руху у бік старіння чи відновлення та інтенсивність цих процесів відмінні у різних секторах електроенергетики. Приміром, у гідроенергетиці завдяки успішній реалізації спільного зі Світовим банком проекту реабілітації ГЕС Дніпровського каскаду процеси відновлення переважають над процесами старіння та зносу. В інших секторах електроенергетики робота з відновлення енергообладнання також здійснюється, але явно у недостатніх обсягах. Унаслідок цього процес деградації в електроенергетиці є домінуючим, через що і сама енергетика, й економіка країни зазнають великих економічних втрат, також завдається величезна шкода навколишньому середовищу. При цьому загрози енергетичній безпеці з віддалених у часі перетворюються на нагальні. Починаючи з третього кварталу минулого року, динаміка негативних процесів, особливо у тепловій електроенергетиці, різко поглиблюється.

Ситуація в тепловій електроенергетиці є визначальною для всієї електроенергетики, оскільки на її частку припадає 64% встановлених потужностей Об’єднаної енергосистеми України. Четвертий квартал поспіль генеруючі компанії теплових електростанцій (ГК ТЕС) України працюють зі збитком. При цьому збитків зазнають як компанії, що входять у державну Національну акціонерну компанію «Енергетична компанія України» (НАК «ЕКУ»), так і приватна компанія «Східенерго» (належить Р.Ахметову). А це означає, що коштів від реалізації електроенергії об’єктивно недостатньо для покриття навіть собівартості виробництва електро­енергії. Для того щоб збалансувати виручку від реалізації і поточні витрати на виробництво, генеруючі компанії запозичили безпосередньо чи через державне підприємство «Енергоринок» у Ощадбанку 3,2 млрд. грн. та заборгували близько 1 млрд. грн. шахтарям за отримане вугілля.

Якщо борг шахтарям частково можна погасити взаємозаліком, оскільки шахтарі самі завинили енергетикам чималі суми за електроенергію, то власних активів для погашення банківських кредитів у генеруючих компаній немає. Реальним джерелом погашення цих кредитів зараз можуть бути тільки нові кредити банків. Підтримувати виробництво електроенергії ГК ТЕС за 15-відсоткової збитковості можна також тільки за умови отримання нових банківських кредитів. Як стало зрозуміло з доповіді міністра палива та енергетики Юрія Продана на засіданні комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу України 23 червня, міністерство бачить два сценарії розв’язання цієї важкої проблеми: домогтися зниження справді високих цін на вітчизняне вугілля або продовжити залучати нові банківські кредити. За оцінкою Мінпаливенерго, для підтримання виробництва електроенергії на ТЕС треба позичити у банків до кінця року ще 4 млрд. грн.

Третій шлях, який міг би вирішити проблему по суті, — це приведення тарифів на електро­енергію для населення у відповідність до реальних витрат на її виробництво і транспортування. Однак цей сценарій міністерство відкидає нібито через тривалу процедуру реалізації такого рішення, оскільки для цього, за словами міністра, потрібно буде два-три місяці.

Розглянемо обидві запропоновані Мінпаливенерго пропозиції на предмет вірогідності їх реалізації та можливих наслідків для економіки країни в цілому та енергетики зокрема. Перша пропозиція — це чи-то добровільне, чи-то примусове, за командою уряду, зниження зависоких цін на вугілля. Таке рішення певною мірою розв’язує проблему збитковості теплоелектростанцій, але створює додаткові проблеми в і без того надпроблемній вугільній галузі і, природно, його не підтримують Мінвуглепром і вуглевидобувні підприємства. Отже, про добровільність треба забути раз і назавжди. Щодо примусового зниження цін на вугілля за командою Кабміну, то з тих же причин на такий розвиток подій теж годі сподіватися.

Таким чином, залишаються нові банківські кредити, без яких і поточне виробництво електроенергії здійснювати неможливо, і старих кредитів не повернути. Отже, маємо всі ознаки фінансової піраміди, жертвами якої зазвичай стає велика кількість людей — сотні і навіть десятки тисяч. У нашому випадку, якщо вектора руху у тепловій генерації не змінити, постраждає вся країна — як населення, так і виробничий сектор, тому що серйозні збої у роботі теплової генерації паралізують роботу всієї об’єднаної енергосистеми України.

Правда, є сумніви щодо втілення цього сценарію у життя, адже банки не схильні кредитувати збиткові проекти. У нашому ж випадку взагалі нема будь-якого проекту, а є свідомо прийняті неправильні управлінські і регуляторні рішення, які роботу ТЕС у звичайному режимі роблять збитковою. За цих умов розраховувати на кредити навіть державного банку досить проблематично. Тим більше що треба протриматись у такому режимі як мінімум до завершення виборів президента України, а це ще не один місяць. Адже 17 січня відбудеться тільки перший тур виборів, потім другий тур, далі — час для вступу новообраного президента на посаду. Далі, у разі прийняття політичного рішення, знадобиться ще два-три місяці на виконання процедури підвищення тарифу. Тож на кредитах доведеться сидіти, по суті, ще мінімум рік, і додаткова сума запозичень становитиме не 4, а всі 8 млрд. грн. І це до тих 3,2 млрд., які вже є. Треба також усвідомлювати, що за рік такого хазяйнування в теплоелектроенергетиці, крім накопичення астрономічних боргів, поглибляться вже існуючі проблеми. Ці проблеми накопичувалися роками і вже нині є невідкладними, але для їх розв’язання завжди бракувало коштів.

Найболючіша з існуючих проблем — застарілі основні фонди ТЕС, 92% яких уже відпрацювали свій ресурс. За невеликими винятками генерація електроенергії здійснюється на обладнанні, яке експлуатується майже півстоліття. Найновіший енергоблок на вітчизняних ТЕС датується 1977 роком, найстаріший — 1960-м. Наслідком роботи на морально і фізично застарілому обладнанні є надвисокі питомі витрати палива і такі ж надвисокі показники забруднення навколишнього середовища, а також дуже низька надійність роботи обладнання, яка з кожним роком знижується. Коефіцієнт корисної дії вітчизняних теплоелектростанцій перебуває у межах 0,25—0,33. Це вдвічі нижче такого ж показника для сучасних когенераційних установок, що зараз вводяться в експлуатацію в Європі та Росії.

Ще менш втішні показники діяльності більшості вітчизняних теплоелектроцентралей (ТЕЦ). На окремих з них питомі витрати палива перевищують цей же показник для ТЕС до 1,5 разу, а загальні витрати на виробництво електроенергії — у 2,5 разу. Це пов’язано як із застарілим обладнанням, так і з втратою багатьох споживачів теплоенергії та роботою, по суті, у кондиційному режимі. Додатковою проблемою ТЕЦ є й те, що більшість з них працює на природному газі, який зараз набагато дорожчий за вугілля.

За роки незалежності в Україні на ТЕС чи ТЕЦ не введено в експлуатацію жодного нового енергоблоку, а спроби серйозно модернізувати кілька енергоблоків ТЕС не можна вважати успішними. В Україні так і не вдалося запустити жодного енергоблоку зі спалюванням вугілля у киплячому шарі.

Через свою збитковість генкомпанії ТЕС, як і НАК «Нафтогаз України», перестали бути платниками податку на прибуток, що є одним із чинників дефіциту держбюджету.

У зв’язку з цим доречно згадати про так звану енергетичну кризу у штаті Каліфорнія (США), яка сталася 2000 року і наслідком якої були віяльні відключення споживачів через дефіцит електроенергії та злет оптових тарифів на електроенергію до 5—11 дол. за 1 кВт.год. Основною причиною тієї кризи було небажання влади штату підвищувати регульовані (фіксовані) роздрібні тарифи на електроенергію у рік президентських виборів. І це попри значне зростання оптових тарифів на електроенергію на конкурентному ринку. Внаслідок такої політики енергопостачальні компанії мали величезні збитки та втратили спроможність сплачувати генерації за вироблену електроенергію. Останні ж, за зростання попиту на електроенергію, почали скорочувати виробництво.

У нас актуальні також вибори президента і така сама нелюбов урядів до непопулярних рішень. І хоча реальний вплив тарифів на електроенергію на рівень життя українців надто перебільшено, рішення про їх підвищення завжди були непопулярними. Тому ймовірність повторення каліфорнійської енергетичної кризи, тільки у більших масштабах, в Україні досить висока. При цьому можна очікувати, що фінансова бульбашка, яку зараз надувають у вітчизняній електроенергетиці, не протримається й року і лусне значно раніше. Передусім через неможливість залучати дедалі нові й нові кредити. Цілком імовірно, що спроба реалізувати саме цей сценарій призведе до вимушеного підвищення тарифів, причому у розпал президентської кампанії.

Альтернативна енергетика, енергозбереження, соціальний захист і тарифна політика

Добре відомо, що, ставши на хибний шлях, омріяної мети можна ніколи не досягти. Реалізуючи газ та електроенергію за свідомо заниженими цінами, уряд України вибрав саме такий хибний шлях, бо за таких цін йому ніколи не вдасться переконати власних громадян у доцільності використання соломи або відходів деревини для опалення приватних будинків. Добре відомо, що найкраща ідея стовідсотково терпить фіаско, якщо вона входить у протиріччя з інтересом. А за існуючих цін на газ і електрику, крім клопоту та збитків, перехід на солому і відходи деревини будь-якого зиску ентузіастам цієї ідеї не дає. І жодна пропаганда альтернативних видів палива та енергії цього факту змінити не може. У той же час використання природного газу та електрики на побутові цілі й опалення житла в останні роки швидко зростає. Так, при зниженні споживання електроенергії промисловістю за перші чотири місяці цього року на 28,7% порівняно з аналогічним періодом минулого року, населення, попри кризу, збільшило споживання електроенергії більш як на 13%. І це на тлі падіння реальних доходів домогосподарств у цей період. Це може свідчити про таке:

а) про швидке нарощування енергоозброєння приватних маєтків і про використання все тієї ж напівдармової електроенергії для опалення будинків замість природного газу, ціни на який для великих домогосподарств останніми роками підвищилися у рази і стали відчутними навіть для заможних громадян;

б) про зростання корупційних і тіньових схем використання «побутової» електроенергії за наднизькими тарифами на бізнесові цілі.

Необхідно зазначити, що використовувати низькі ціни і тарифи на електроенергію та інші комунальні послуги як інструмент соціального захисту вразливих верств населення — це те саме, що стріляти з гармати по горобцях. Адже за відсутності адресності низькими цінами і тарифами користується і так званий середній клас, який цілком здатен оплачувати рахунки за реальними цінами, і заможні українці, і навіть мільйонери, кількість яких з кожним роком, за даними податкової адміністрації, зростає. Причому закономірність така: що заможніша сім’я, то більший обсяг електроенергії та комунальних послуг вона споживає, а отже, і більшу суму дотації отримує через ціни і тарифи.

В Україні немає достеменної статистичної звітності про розподіл домогосподарств на групи за обсягами споживання електроенергії. Однак оперативні дані, отримані від обласних енергопостачальних компаній, свідчать, що більш як половина домогосподарств споживають менш як 100 кВт.год. електроенергії на місяць, а сумарне споживання цих домогосподарств становить приблизно чверть від загального споживання електроенергії населенням. Навіть якщо припустити, що ця половина населення живе за межею бідності і потребує соціальної підтримки, для дотування другої половини, яка до того ж споживає три чверті від усієї електроенергії, що йде на побутові цілі, підстав точно немає. У той же час на дотування цієї, умовно вважатимемо, заможної половини населення спрямовується левова частка усіх дотацій, яка, за моїми підрахунками, становить щонайменше 12 млрд. грн. на рік із 16 млрд. грн. — усієї суми дотації для населення.

Тут багато дивного, але особливо дивує те, що все це відбувається в одній із найбідніших країн Європи та ще й під час загальної економічної кризи. Дивує також і вибір спонсорів для дотування оплати цих щедрот від держави, котрими фактично призначено компанії теплових електростанцій, які і без того ледь животіють і яких така політика остаточно кладе на лопатки. Саме дотації через тарифи для побутових споживачів формують нині збитки енергогенеруючих компаній теплових електростанцій. Збитковість останніх, у свою чергу, підриває фінансово-економічну стабільність енергетичного сектору і економіки загалом.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що така тарифна політика не тільки підсилює і без того надмірну енерговитратність економіки, вона також підриває основи конкурентоспроможності країни та несе реальні загрози енергетичній безпеці. При цьому жодного позитиву для країни, який міг би виправдати подальший рух у цьому напрямку, на жаль, немає.

Тарифи і реформи в енергетиці

З другої половини 90-х років тепер уже минулого століття в електроенергетиці розпочалися фундаментальні реформи, які ставили за мету побудову сучасного ринку електроенергії. Родзинкою усіх цих перетворень було формування конкурентного сегмента електроенергетики, з притаманним конкурентному середовищу вільним ціноутворенням (виробництво електроенергії на ТЕС та поставка електроенергії незалежними постачальниками), і регульованого сегмента (передача та розподіл електроенергії, виробництво електроенергії на ГЕС і АЕС). Однак в останні п’ять-сім років у регульований сегмент фактично перейшло і виробництво електро­енергії на ТЕС. У цьому сегменті, який став тепер майже всеохоплюючим, систематичні намагання пристосувати правила ринку до розв’язання тих чи інших короткострокових проблем призвели до зростання загального регуляторного впливу, посилення адміністративного управління та зменшення конкурентності та ефективності.

Нова хвиля реформування, яка розпочалася на початку поточного десятиліття і пов’язана з реалізацією Концепції функціонування і розвитку оптового ринку електроенергії (ОРЕ), гальмується як нашою схильністю до зволікання, так і об’єктивно проблемами тарифної політики.

Через збитковість ГК ТЕС не може бути й мови про їхню успішну приватизацію. Зараз розмов навколо приватизації цих компаній чимало, але й надії на залучення стратегічного інвестора примарні, бо придбати збиткову компанію, та ще й із великим візком старих боргів у спадок, навряд чи знайдуться охочі.

Після того як НКРЕ у пошуку фінансового балансу на ОРЕ скоротила інвестпрограми і, відповідно, тарифи для більшості обласних енергопостачальних компаній, не мають попиту і блокуючі пакети акцій цих енергокомпаній, виставлені Фондом держмайна на продаж. Водночас без завершення приватизації теплової генерації та розподільчих енергокомпаній впроваджувати ринок двосторонніх контрактів принаймні передчасно.

Слід згадати також і про єдині роздрібні тарифи для споживачів — наше вітчизняне ноу-хау імені екс-міністра енергетики Івана Плачкова. Система єдиних тарифів аж ніяк не вписується в європейську модель оптового ринку електроенергії і прямо суперечить концепції його реформування. Однак скасування єдиних тарифів, як раніше було і з їх запровадженням, — справа і болюча, і тривала. І хоча це абсолютно необхідно для впровадження ринку двосторонніх договорів, братися за цю невдячну роботу поки що ніхто не поспішає.

Наразі ліквідація перехресного субсидування шляхом підвищення тарифів для населення, як і ліквідація системи єдиних тарифів через наближення президентських виборів не на часі. Постає логічне запитання: а коли це рішення буде на часі? Адже кожен місяць зволікання — це не тільки сотні мільйонів гривень додаткових незворотних втрат для генеруючих компаній ТЕС. Фактично це гальмування технічного переозброєння в електроенергетиці та водночас втрачені можливості для впровадження проектів енергозбереження. Також це гальмування нових проектів із використання альтернативних видів місцевого палива замість імпортного газу. Для України ж украй важливо не гальмувати, а прискорювати реалізацію таких проектів, бо в них, по суті, відповідь на запитання: чи стануть енергетика і економіка України сучасними, європейськими і конкурентними, а країна — заможною.