Тарифи на електроенергію: практика та економічна теорія

DT.UA послідовне у своїй увазі до теми енергетики. Зокрема, це стосується особливо насиченої інформацією статті Світлани Голікової (DT.UA №47 від 13 грудня 2013 р., "Новий ринок електроенергії України: процес, а не подія"). У ній розглянуто чортову дюжину принципів, передбачених в останньому, прийнятому ще 2013 р., законі про реформування ринку електроенергії України. Щоправда, ряд цих принципів має декларативний характер. Наприклад, згідно з другим принципом потрібно забезпечити безпеку поставки. А що, раніше її не вимагали? Так можна сказати, що слід застосовувати і таблицю множення, зокрема в енергетиці, і багато чого іншого. Але це не проблема статті С.Голікової, а проблема ухваленого закону, який автор статті аналізує.

Найважливішим з 13 принципів, розглянутих С.Голіковою, на мій погляд, є пропозиція про створення Фонду врегулювання вартісного дисбалансу. До цього питання тісно "примикає" стаття В.Швеця (DT.UA №16 від 27 квітня 2012 р. "Енергетична безпека України - в чому вона?"), в якій основну увагу приділено вдосконаленню тарифів на електроенергію. На мій погляд, ці дві статті корисно розглянути з позицій економічної теорії разом, оскільки фонд значною мірою залежить від тарифів на електроенергію, а останні - від собівартості виробництва електроенергії. Спробуємо зробити це з точки зору загальнодоступної теорії. І побачимо, яких висновків дійдемо.

Ціна ринкової рівноваги

Виходячи із закону попиту і пропозиції, якого поки що ніхто не спростував: тариф (як і будь-яка ціна) має балансувати попит і пропозицію. Це, звичайно, якщо ми за ринкову економіку, в якій ціна має бути ціною ринкової рівноваги. Такий тариф обмежує попит і стимулює виробництво, приводячи попит і пропозицію до взаємної відповідності. Це відбувається завдяки тому, що виробник призначає (намагається призначити) таку ціну, щоб отримати максимум прибутку. Якщо він призначає завищену ціну, то виграє в прибутку на одиницю продукції або товару, але оскільки попит при цьому впаде, то в сумі програє. І навпаки, якщо тариф занижений, то, продавши весь свій товар, виробник втрачає також частину прибутку. Якщо ж виявиться, що при цьому тариф нижчий від собівартості, то виробник має або не починати, або припинити виробництво. При завищеній ціні на споживаний продукт немає належної зацікавленості в економії продукту, в т.ч. й електроенергії. Іншими словами, викривляється сумірність витрат і результатів.

Зауважу, що без ціни ринкової рівноваги не можна знайти оптимальний план економіки країни, який максимізує ВВП, що випливає з робіт Нобелівського лауреата з економіки Л.Канторовича.

Які ж основні властивості ціни, побудовані в такий спосіб, тобто виходячи з ціни ринкової рівноваги, мають бути застосовані в електроенергетиці?

Укрупнено їх можна сформулювати так.

1. Збитковість неприпустима, має бути беззбитковість виробництва електроенергії, якщо вона потрібна споживачу. На цей час тариф електроенергії для населення для усередненого виробника збитковий. Іншими словами, навіть з цією мінімальною вимогою до тарифу на електроенергію НКРЕ не справляється, хоча і часто заявляє про ненормальність становища з тарифами. Але, як кажуть, а віз і нині там...

Утім, необхідно зробити невелике застереження: а) якщо продукція нова, то допустима її збитковість на період освоєння її виробництва, або б) якщо підприємство закривається як банкрут, тобто як неефективне, то воно в цей період може бути нерентабельним. Електроенергії в Україні, сподіваюся, це не стосується.

2. Рівень рентабельності виробництва електроенергії має випливати з балансу попиту та пропозиції. На сьогодні балансування попиту та пропозиції з допомогою тарифів відсутнє, тому і мови не може бути про економічно обґрунтовані тарифи на електроенергію.

Поки що можна висловити тільки якісні міркування з цього приводу.

- Якщо потужності на замикаючих підприємствах (тобто на підприємствах з найвищою собівартістю) незавантажені, то тариф на електроенергію має перебувати на рівні їх собівартості, тобто рентабельність для них дорівнює нулю. Оскільки потужності нашої електроенергетики недозавантажені (у 1990 р. вироблялося 300 млрд кВт∙год., а в 2012-му - 200), то оптовий тариф має бути близьким до собівартості наших найгірших (у цьому випадку, за цінами) електрогенеруючих станцій, тобто ТЕЦ, де вона дорівнює близько 56 коп. за кіловат-годину. Про "зелену" електроенергію окрема розмова.

- Якби потужності всіх підприємств електроенергетики були завантажені повністю, то виник би прибуток навіть на найгірших підприємствах або диференціальна рента (за Марксом). У цьому разі може йтися про інвестиційну складову, бо ця рента дала б змогу розширити або модернізувати виробництво за рахунок власного прибутку.

3. Диференціація тарифів залежно від масштабів споживання електроенергії. На сьогодні тарифи для промисловості та населення диференційовані. Але диференційовані вони по-різному.

Так, для промислових споживачів із зростанням обсягів виробництва тариф падає, що є виправданим, оскільки собівартість при цьому падає через економію на умовно-постійних витратах.

Диференціація тарифів на електроенергію для населення нині обернена: зі зростанням обсягів споживання тариф падає, що необґрунтовано, тому що витрати 1 кВт∙год при доставці невеликих кількостей електроенергії зростають, що справедливо для споживання електроенергії населенням. Щоправда, такий підхід до тарифів для населення сьогодні розглядається як турбота про бідних, але цю "турботу" побудовано не найкращим чином. Тут краще запровадити адресну допомогу, про що довгі роки твердять Світовий банк і МВФ.

4. Тарифи на продукти однакової якості в цьому місці і в цей час мають бути однаковими.

- Тарифи (оптові) для різних виробників електроенергії залежно від собівартості її виробництва на сьогодні НКРЕ встановила різні. Наприклад, у 2011 р. в Україні середній тариф на кіловат електричної енергії, вироблений на атомних електростанціях, становив 19 коп., на теплових - 56 коп., на гідроелектростанціях - 13 коп., а для ВЕС - навіть 137 коп. А це суперечить теорії ціноутворення, якщо виходити з вимоги ринкової економіки, про що було сказано вище.

Однак, встановлюючи єдину ціну, необхідно також встановлювати ренту з ГЕС, АЕС, спрямувавши її до бюджету, а потім частково використовувати для адресної допомоги населенню. Певною мірою зараз так і робиться. Наприклад, більшу частину чистого прибутку державної НАЕК "Енергоатом" держава у 2011 р. (1,5 млрд з 2,5 млрд грн прибутку), втім, як і в наступні роки, забрала до держбюджету. У цьому ж напрямку діє і новий закон про реформу енергоринку, що пропонує створити Фонд урегулювання вартісного дисбалансу. Хоча краще спрямовувати надприбуток не до фонду, а до державного бюджету. Подібно до того, як це робиться зараз із рентою на видобуток газу і нафти, диференційованою за родовищами. У 2012 р. рента за газ становила близько 9 млрд грн. Щоправда, і там не все гаразд, що зазначав у одній зі своїх нещодавніх статей Валерій Мазур: "Ставки плати за видобуток корисних копалин в Україні майже на два порядки нижчі, ніж в інших економічно розвинених державах, тобто в 50–100 разів нижчі, ніж у Європі".

Необхідність створити Фонд урегулювання вартісного дисбалансу випливає з того, що річки, на яких стоять ГЕС, і корисні рудні копалини, згідно з Конституцією України, належать усьому суспільству.

- Тарифи для споживачів зараз також диференційовані як для промисловості, так і для населення.

Для промисловості їх диференціюють з допомогою пільг. Останнім часом така пільгова диференціація проведена, наприклад, для феросплавних заводів (див. DT.UA №32 від 14 вересня 2012, В.Наумович "Втратили феросплави").

Для населення тарифи відрізняються для міста і села. Крім того, тарифи диференційовано і залежно від способів застосування електроенергії. Наприклад, тариф електроенергії для електроплитки нижчий, ніж в іншому випадку. Причому різниця в тарифах незначна - 2 коп. Іншими словами, стимулюється економія електроенергії не на освітлення, а на електропідігрів. А яка різниця, куди я витрачаю електроенергію? Це все одно, якби ми стимулювали споживання хліба, не купленого в магазині, а самостійно випеченого. Особливого сенсу в цьому немає. А спробуй установити об'єктивний облік у цій справі. Не тільки чорт, а й бог, напевно, ногу зломить.

Звичайно, тарифи слід диференціювати, але за точками споживання і за часом споживання, з урахуванням витрат на передачу електроенергії та вартості виробництва в нічний або денний час.

5. Адресні субсидії. Якщо сьогодні в Україні встановити тарифи відповідно до попиту та пропозиції, тобто до замикаючих витратам, то це може зумовити загальне зростання роздрібних тарифів на електроенергію. Але наслідки такого зростання легко попередити впровадженням рентних платежів на електроенергію для її виробників, як це зазначалося вище, і скороченням житлово-комунальних дотацій. І водночас збільшити відповідно мінімальні пенсії та мінімальні зарплати бюджетникам, допомоги з безробіття, адресні субсидії тощо. А багатим більше платити - не проблема.