Стратегія енергетичного виживання-2014

На енергосистему України працюють різні за типом і потужністю джерела генерації: атомні електростанції (АЕС); теплові електростанції (ТЕС); теплоелектроцентралі (ТЕЦ); гідроелектростанції (ГЕС); гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС); вітроелектростанції (ВЕС); сонячні електростанції (СЕС), біоустановки й деякі інші.

Для позначення орієнтирів розвитку енергосистеми країни 2006 року було розроблено і прийнято, а 2013-го доповнено "Енергетичну стратегію України на період до 2030 р.". Але ще до опублікування повного тексту енергостратегії більшість експертів зійшлися на думці, що вона не відповідає сучасним викликам енергетичної безпеки України. 2014 рік повністю підтвердив ці оцінки, а отже потрібна термінова переорієнтація енергостратегії. І це можливо і слід зробити в найкоротший термін.

Відповідно до "Енер­ге­тичної стратегії України на період до 2030 р." основними напрямами розвитку енергетики країни залишаться традиційні джерела енергії - вугілля і мирний атом. Для інших типів генерації (ГЕС, ГАЕС, ПДЕ тощо) хоча й прогнозується зростання, але все-таки їм залишаються другорядні ролі (див. рис. 1).

Перспективи
атомної енергетики

Якщо в перших начерках енергостратегії починали з прог­нозу будівництва до 2030 р. понад десяти нових атомних блоків, то в останніх варіантах ця цифра скоротилася вже до трьох-чотирьох. Та й ця цифра під великим сумнівом через брак у держави потрібних фінансових ресурсів. З огляду на нинішній стан вітчизняної економіки, Україна в доступному для огляду майбутньому не зможе профінансувати нові проекти в атомній енергетиці, тобто можемо розраховувати тільки на те, що є сьогодні.

Та й тут не все так просто. По-перше, до 2026 р. більшість блоків АЕС вироблять плановий ресурс. Термін їх експлуатації треба буде подовжувати, що спричинить зростання ризиків під час експлуатації. А що таке ризики в атомній енергетиці, всі пам'ятають на прикладі Чорнобиля.

По-друге, видобуток уранових руд і виробництво уранового концентрату здійснюється в Україні, але збагачення урану - тільки за кордоном, насамперед в Російській Федерації.

По-третє, основним гравцем на українському ринку ядерного палива є російські компанії (75-95%). Є певний досвід використання на наших АЕС ТВЕЛів виробництва амери­канської компанії Westinghouse. Але поки що він не має широкого розвитку.

У результаті виходить, що на 75-95% атомну енергетику України контролює Росія через відповідні російські компанії, які зазвичай частково або повністю належать державі. Це означає, що за велінням уряду РФ вони, наприклад, пославшись на технічні проблеми, можуть створити реальні проблеми з поставками ТВЕЛів на українські АЕС.

Природний газ

Традиційно природний газ найбільш затребуваний енергоносій в останні три-чотири десятиліття, що було зумовлено його низькою ціною, простотою використання, а також політикою газифікації з часів колишнього СРСР. У плані газифікації Україна посідає перше місце серед країн СНД. Але з початку ХХІ століття, особливо з 2009 р., ціни на газ почали стрімко зростати. Це викликало безліч голосних заяв представників влади про потребу модернізувати нашу енерговитратну економіку.

Та, як звичайно, далі слів справа не пішла. Річні обсяги споживання природного газу, як і раніше, залишалися високими, а в деякі роки навіть збільшувалися з незрозумілих причин. І це все на тлі триваючої економічної кризи.

Тільки в останні два роки намітилася тенденція до зниження обсягів споживання газу (див. мал. 2).

Україна експлуатує низку газових родовищ на своїй території, забезпечуючи потребу в газі власним видобутком приблизно на 35%. Решту обсягу газу Україна імпортує з РФ і в останні два роки - з європейсь­ких держав.

При цьому частка газу російського походження становить до 60%.

Інакше кажучи, на сьогодні Росія, контролюючи значну частину українського ринку газу, маніпулюючи ціною, може й істотно впливає не тільки на енергетичний сектор країни, а й на всю економіку загалом (див. рис. 3).

"Чорне золото" України

Ще в школі нам розповідали, що Україна має великі запаси викопного вугілля (4% світових запасів), якого нам вистачить років на 400.

Вугілля в Україні добувають у Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській і Волинській областях (див.
рис. 4).

Найбільший обсяг видобутку кам'яного вугілля припадає на Луганську і Донецьку області - до 70%.

Нині цей регіон практично повністю контролюється терористами і російськими військами. На кінець вересня 2014 р. незаконні збройні формування контролювали 88 із 93 шахт, розташованих у Донбаському регіоні. Видобуток і відвантаження вугілля на більшості шахт зупинено.

Для часткової компенсації збоїв у постачанні вугілля на електростанції Кабмін України влітку 2014 р. дозволив закуповувати енергетичне вугілля в ПАР - 1 млн т. Оцінюючи відстань поставки і всі накладні витрати, доходиш висновку, що таке імпортне вугілля обійдеться Україні майже за ціною золота. Але це вимушений крок, що запобігає можливим проблемам з теплом й електроенер­гією зимою 2014/2015 р.

Цей крок можна вважати цілком виправданим за умови, що в уряду є стратегія енергозабезпечення України в умовах російського енергетичного шантажу. Але, на жаль, у відкритих джерелах немає інформації про те, що Кабмін має у своєму розпорядженні таку стратегію.

Тенденція розвитку подій останніх місяців однозначно вказує на те, що агресивна суміжна держава не планує шукати цивілізованих шляхів вирішення спірних питань. Спо­чатку РФ незаконно анексувала Крим, потім, посилаючись на бойовиків, підтримала й продовжує підтримувати кош­тами, зброєю, фінансами і військовими цих самих бойовиків на Донбасі. Що далі - час покаже.

Росія використовує не тільки військові аргументи в проведенні своєї агресивної політики, а й економічні, енергетичні. Це більш витончена, але не менш ефективна зброя, ніж танки і ракети. І окремі елементи цієї агресивної стратегії ми вже бачимо - блокування постачання в Україну газу з ЄC і позахмарні ціни на російський газ, що роблять його придбання економічно неможливим.

У цю ж стратегію енергетичного тиску Москви на Київ цілком уписується агресія Росії на Донбасі, у результаті чого практично повністю відрізано доступ України до її основних ресурсів вугілля, на які вона завжди могла розраховувати як на стратегічний енергетичний запас. Тепер возимо вугілля з Африки. Але його однаково недостатньо.

Аналізуючи перебіг подій в Україні й реакцію на них Росії, можна стверджувати:

1) Путін використовує як основний інструмент своєї агресії економічну й енергетичну зброю. Основна мета - позбавити економіку України енергетичних ресурсів. І як наслідок - безробіття, загострення соціальних проблем у суспільстві, масові протести;

2) Росію не цікавить донець­ке вугілля як таке. Мета РФ на Донбасі - контроль вуглевидобутку: повністю припинити роботу шахт або принаймні відвантаження вугілля на українсь­кі ТЕС і ТЕЦ. Все це робиться руками місцевого криміналітету і російськими найманцями за російські гроші.

Результат: потужний удар по економіці України, що втратила свій величезний стратегічний запас енергоносіїв у вигляді донбаського вугілля; в Лу­гансь­кій і Донецькій областях - масове безробіття, сплеск соціального невдоволення, посилення антиукраїнських настроїв (див. рис. 5).

Якщо Росія все-таки піде на повномасштабне використання енергоносіїв як інструмента агресії, то Україна втратить приблизно 63% у своєму енергетичному балансі:

24% - втрати через відсутність доступу до вугілля Дон­басу;

26,5% - відсутність поставок російських ТВЕЛів на українські АЕС;

12,5% - неможливість придбати російський газ через його необґрунтовано високі ціни; блокування отримання газу з ЄС.

Якщо події розвиватимуться за цим сценарієм, то в Україні виникне така критична ситуація, що постане питання про існування України як держави, бо втрата 63% енергоносіїв може призвести до колапсу економіки і соціального вибуху.

Так для досягнення однієї з цілей Путіна - розвалу України через знищення її економіки - енергоносії використовують як стратегічну зброю.

Що робити в цій ситуації? Для вироблення стратегії енергетичного виживання в сучасних умовах треба оцінити наявні ресурси, на базі яких можна будувати стратегію. А вони такі.

Енергетичні
ресурси

Можна незначно збільшити виробництво електричної і теплової енергії за рахунок інтенсифікації використання традиційних для України енергоносіїв. Наприклад, збільшити обсяги газу власного видобутку, біогазу, паливних брикетів з органічних відходів тощо. Все це може позитивно позначитися в межах окремих територіальних громад, але практично не відіб'ється на загальному балансі енергоносіїв, що використовуються в Україні, з огляду на втрату в балансі 63% енергоносіїв.

Єдине, що істотно може допомогти Україні, це перехід на використання в атомній енергетиці ТВЕЛів європейського або американського складання. Це забезпечить підтримку балансу енергоносіїв більш ніж на чверть. Тим більше що, тепловидільні елементи змінюють не часто, відповідно в нас є час підготуватися до цього моменту.

Використання нових для України енергоносіїв, таких як сланцевий газ і скраплений природний газ. Роботи з цих напрямів в Україні розпочаті, але перебувають у зародковому стані й реально якихось результатів можна очікувати не раніше ніж через п'ять-сім років. А енергія нам потрібна вже тепер.

Поновлювані джерела енергії. Передусім вітрова і сонячна енергія. Ці різновиди енергетичних ресурсів доступні по всій території України. За останні роки в Україні для цього зроблено дуже багато, хоча й не завдяки, а скоріше всупереч державній енергополітиці: з'явилася плеяда висококласних учених і технічних фахівців; під їхнім керівництвом і за особистої участі розроблено й побудовано чимало об'єктів альтернативної енергетики не тільки в Україні, а й за кордоном; на території України створено і працює багато підприємств, що забезпечують випуск широкого спектра устаткування для альтернативної енергетики - вітроустановки, сонячні панелі, теплові насоси. При цьому якість устаткування, що випускається, здебільшого не поступається закордонним аналогам.

Фінансові ресурси

Із цим ресурсом ситуація прос­то катастрофічна. Воєнні дії на Сході України, що не припиняються і потребують величезних фінансових витрат, і російський енергетичний шантаж буквально пожирають усі фінансові кошти, якими може оперувати нинішній Кабінет Міністрів. За­діяно як бюджетні гроші, так і всілякі кредитні лінії. У результаті у вересні 2014 р. борг України вже становив 82% ВВП.

Єдиний фінансовий ресурс, на який можна розраховувати в цих умовах - приватні накопичення. У населення України на руках десятки мільярдів доларів. За оцінками експертів, ця сума значно перевищує річний бюджет України.

Та цей ресурс дуже специфічний. Уроджені ощадливість, недовірливість і підозрілість українця до діючої банківсько-фінансової системи не залишають жодних шансів на залучення цих коштів для фінансування великих інфраструктурних проектів, де гроші окремих інвесторів будуть розмиті в загальній масі. Середньо­статис­тичний українець може погодитися вкладати свої кревні тільки в проекти, якими можна самому керувати і контролювати фінансові потоки. Але поки що такої можливості співгромадяни не мають.

Технологічні
й інтелектуальні
ресурси

Це єдиний різновид ресурсів, якого є достатньо і який є нашою гордістю. Україна має величезні технічні, технологічні й інтелектуальні ресурси, що дозволяють ставити і вирішувати в найкоротший термін найбільш складні і сміливі завдання.

Аналіз сказаного вище показує, що ми можемо розраховувати на:

1) поновлювані джерела енергії - це справді доступний енергетичний ресурс;

2) накопичення громадян України - наш потенційно доступний фінансовий ресурс;

3) технічні, технологічні й інтелектуальні ресурси - наш високоякісний інструмент для модернізації енергетичної галузі України.

Усе це повністю вписується в пропоновану стратегію модернізації енергетики України - активно розвивати "індивідуальні" джерела генерації електричної і теплової енергії як доповнення до регіональних електричних і теплових станцій, що забезпечують безаварійну роботу всієї енергосистеми України.

Про що йдеться? Основним пріоритетом у розвитку енергетики України на найближчі роки має стати розвиток мережі індивідуальних джерел генерації електричної й теплової енергії, що працюють на поновлюваних джерелах енергії - вітер, сонце і тепло землі. Перед­усім це вітроустановки, сонячні панелі і теплові насоси.

Це має бути державна програма з мінімальним набором бюрократичних зволікань, чітким алгоритмом порядку отримання пільг і преференцій і, найголовніше, з повною відсутністю перетинання учасників програми з бюрократами при владі.

Такий позитивний досвід з інтенсивного розвитку індивідуального енергетичного сектора мають багато країн, які зіткнулися з браком у достатньому обсязі енергоносіїв. Як приклад можна назвати Ізраїль, Італію, Іспанію, низку штатів США тощо.

Основною умовою життєздатності розвитку енергосистеми країни з використанням коштів населення є максимальна підтримка з боку держави - офіційно затверджена і така, що неухильно виконується, програма стимулів і преференцій для всіх осіб, які вирішили створити для себе незалежне від зовнішніх джерел електро- і теплопостачання.

Що це дасть Україні?

1. Держава не фінансуватиме цю програму. Все будуватиметься на приватному капіталі. З боку держави будуть тільки витрати на підготовку пакета відповідних законодавчих і нормативних актів.

2. Значна частина населення України, особливо сільського, зможе сама себе забезпечити теплом у зимовий час і гарячою водою весь рік.

3. Енергосистема України отримає додатковий обсяг електричної енергії. (Потенційно наявні в Україні маневрові потужності електростанцій дозволяють підключити до енергосистеми країни джерела генерації, що працюють на альтернативній енергії, сумарною потужністю до 10 ГВт.)

4. Сама програма передбачає проектування, розробку, тестування, сертифікацію, серійний випуск, монтаж і експлуатацію великого обсягу обладнання - вітроустановки, сонячні панелі, теплові насоси. Для забезпечення робочих режимів експлуатації цього устаткування знадобиться виробництво різноманітних комплектуючих і запасних частин, систем управління і контролю, пристроїв сполучення з електричною мережею. Знадобиться сервісне, гарантійне і післягарантійне обслуговування, ремонт та багато чого іншого. А це все - нові замовлення для промисловості, нові робочі місця по всій території України.

Деякі
економічні аспекти

Вартість установлюваного обладнання можна знизити до величини, прийнятної для українського споживача, з урахуванням стану економіки, за рахунок:

- виключення плати за землю, тому що все монтується на території приватного домоволодіння;

- використання матеріалів і комплектуючих українських виробників, які значно дешевші за імпортні;

- мінімізації витрат на розробку проектів завдяки використанню типових рішень;

- об'єднання окремих власників генеруючих потужностей у територіальні співтовариства, що дозволить їм ефективніше використовувати наявні потужності. Наприклад, віддавати в енергомережу України електроенергію в години пікових навантажень, коли тариф найвищий, а в інший час доби направляти електроенергію на отримання теплової енергії для власних потреб.

Можливі форми фінансування

Основна форма фінансування - приватний капітал.

До початку процесу фінансування встановлення власного генеруючого електротеплоенергію обладнання слід буде провести велику роз'яснювальну роботу, підготувати економічні викладки і поінформувати про державні гарантії в питаннях купівлі електричної енергії в учасників цієї програми, компенсаційних фінансових механізмах під час придбання обладнання для перетворення поновлюваних джерел енергії.

Залучення кредитних кош­тів. Тут слід урахувати як інтереси позичальника, так і банку. Як один із варіантів може працювати така схема: банк дає учасникові проекту кредит під придбання і монтаж устаткування для перетворення поновлюваних джерел енергії, але при цьому саме устаткування залишається у власності банку до моменту погашення кредиту. Погашення кредиту відбувається за рахунок оплати спожитої учасником програми електричної і теплової енергії відповідно до показань лічильників (електричного і теплового) за раніше погодженими тарифами. Після погашення кредиту все устаткування переходить у власність позичальника.

Інші форми фінансування. Варіантів фінансування будівництва окремих об'єктів генерації може бути безліч (змішане фінансування, колективне фінансування тощо), з яких можна дібрати в кожному конкретному випадку найбільш прийнятні для потенційного учасника програми.

Устаткування

Як уже було сказано вище, здебільшого як устаткування для перетворення енергії поновлюваних джерел можуть використовуватися вітроустановки, сонячні панелі (див. рис. 6 на сайті) і теплові насоси. Але це не виключає можливості використовувати й інше аналогічне устаткування. Наприклад печі, що працюють на деревних гранулах, гранулах із соломи й інших відходів сільського господарства.

В Україні на сьогодні є багато цікавих розробок такого встаткування, і якщо почне функціонувати повноцінний український ринок устаткування малої і середньої потужності для альтернативної енергетики, то й у розмаїтості моделей та їх ефективності буде зроблено справжній прорив.

Як приклад наведу нові високоефективні вітроустановки української розробки - вітроустановка баштового типу (ТWTm) і модернізована вітроустановка з вертикальною віссю обертання (VAWTm). Вони побудовані на нових принципах перетворення енергії вітру. За основними техніко-економічними характеристиками ці вітроустановки значно випереджають зарубіжні аналоги (див.
рис. 7 на сайті).

Основні характеристики TWTm й VAWTm:

- висока ефективність перетворення енергії вітру;

- низька собівартість отримуваної електричної енергії;

- економічно прийнятні строки окупності інвестицій;

- високий рівень безпеки експлуатації;

- повна відсутність вібрації і мінімальний рівень шуму.

Саме такі й подібні конструкції можуть успішно використовуватися для реалізації пропонованої програми енергетичного виживання-2014. Спра­ва за малим - політичною волею.