ШЛЯХ ДО ЄВРОПИ: ГАЗ ЧИ ГАЛЬМО...

Невизначеність України в питаннях співробітництва з Росією в газовій сфері може значно ускладнити інтеграцію в єдиний енергетичний ринок Євросоюзу.

У дискусії про створення міжнародного консорціуму з розвитку та експлуатації української газотранспортної системи (ГТС) чомусь не торкаються аспектів, пов’язаних із європейським вибором України. Хоча, як ключова ланка в транзиті російського газу в держави ЄС, Україна може стати складовою частиною системи енергобезпеки Європи.

З 1 липня 2004 року розпочинається поетапний перехід Євросоюзу до єдиного енергоринку. На відміну від наявних схем постачання енергоносіїв у країни ЄС, Єврокомісія запропонувала механізм альтернативного вибору постачальника енергоносіїв. Ця ініціатива має величезне значення не лише для держав — членів ЄС, що є, по суті, величезним ринком із населенням у 450 млн. чоловік і розвиненою промисловою інфраструктурою, а й для країн — постачальників і транзитерів енергоносіїв на Захід.

Такі серйозні майбутні зміни в структурі енергоспоживання Європи дозволяють Україні отримати низку дивідендів як економічного, так і політичного характеру. Йдеться насамперед про стабілізацію українсько-російських відносин у газовій сфері. Річ у тім, що російський газовий монополіст «Газпром» визнаний складовою частиною європейського енергоринку. Відповідно, всі проекти, які це ВАТ реалізовуватиме у західному напрямку, за умовчанням буде підтримувати Європа.

На сьогодні «Газпром» активно працює над диверсифікацією транзитних маршрутів у європейському напрямку. Досить великий рівень зношеності української ГТС не дозволить значно збільшити обсяги транзиту російського газу в Західну Європу. Нагадаю, що, відповідно до оцінок Єврокомісії, у найближчі сім років споживання газу в Європейському Союзі збільшиться на 150—200 млрд. кубометрів і становитиме близько 370 млрд. кубометрів на рік. Частка газу, що поставляється «Газпромом» до Європи, має збільшитися з 18 до 30%. І в стабільності цих поставок за певних умов основну роль може відіграти саме газотранспортна система України.

Однією з таких умов є модернізація української ГТС. Судячи з усього, точних, а головне — повних даних про стан українських магістральних газопроводів немає ні в російської сторони, ні в України. Заступник голови правління «Газпрому» Олександр Рязанов у розмові про стан української ГТС оцінив його між «хорошим і задовільним», ухилившись від деталей. Мабуть, це і є каменем спотикання в українсько-російських переговорах про створення газотранспортного консорціуму (ГТК). У цьому контексті не можна не відзначити високого рівня політизації проекту. Приміром, представники парламентської фракції «Наша Україна» заявили, що блокуватимуть практично всі законопроекти з ГТК і запропонували «заморозити» його до закінчення президентських виборів в Україні.

Однак процес створення консорціуму триває, оскільки в «Газпрому» практично не залишається часу, щоб чекати, коли вщухнуть політичні пристрасті. Невиконання домовленостей із ЄС може обернутися для російського газового монополіста мільярдними збитками та втратою певних позицій на європейському ринку газу. Тому минулого літа виник новий проект, що має стати першою фазою створення ГТК. 26 серпня на переговорах зі створення консорціуму було схвалено проект будівництва газопроводу Олександрів Гай — Новопсков — Ужгород протяжністю 1700 км. За словами О.Рязанова, якщо обсяги транспортування російського газу становитимуть 15 млрд. кубометрів, знадобиться 1,6 млрд. дол. капіталовкладень. При експлуатації повної потужності цієї газотранспортної магістралі (30 млрд. кубометрів газу на рік) фінансування цього проекту має становити 2,2 млрд. дол.

Такий підхід, що передбачає збільшення потужності української ГТС, схвалив і Кабмін України. Міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов на недавньому дні уряду в парламенті звернувся до депутатів із проханням підтримати дії Кабміну зі створення консорціуму, зокрема для збільшення транспортування російського природного газу в напрямку Олександрів Гай — Новопсков — Ужгород.

Досягнувши паритету на першому, доінвестиційному етапі створення ГТК, можна без авралу дослідити технічний стан української ГТС, визначитися з організаційно-правовою формою та учасниками підприємства. Проте зволікання переговорного процесу вже в недалекому майбутньому може позначитися не лише на стані вітчизняних газопроводів, а й на відносинах України з Росією та ЄС. Якщо проект не зрушить з мертвої точки, «Газпром», швидше за все, зосередиться на інших маршрутах транспортування газу: другій гілці газопроводу Ямал—Європа (через територію Білорусі та Польщі) і Північно-Європейському газопроводі (Ямал—Балтія — Західна Європа дном Балтійського моря до Німеччини).

У разі саме такого розвитку подій Україні буде непросто залучити необхідні кошти для модернізації власної ГТС. Навряд чи західні інвестори погодяться фінансувати «газотранспортні» проекти без можливості контролю за вкладеними грішми.

За оцінками багатьох експертів, оптимальним виходом для України може бути збереження паритетних відносин із «Газпромом», що дозволить не лише залучити інвестиційні кошти на модернізацію української ГТС і збільшити обсяги транзиту російського газу нашою територією, а й стати повноправним учасником єдиного енергоринку Європи.