Сергій Єрмілов: «Ми наступаємо на ринок «Газпрому»

Друга наша розмова із Сергієм Єрміловим, керівником Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР), відбулася в кулуарах міжнародного інвестиційного саміту в Донецьку (про першу читайте в «ДТ» №15 від 25 квітня 2009 року).

Незадовго до інтерв’ю наш співрозмовник із трибуни озвучив намір уряду України до кінця року затвердити розроблювану НАЕР програму підвищення енергоефективності країни. Якщо програму буде виконано, то до 2014 року країна зменшить енергоємність ВВП на 20%. Необхідний для цього рівень інвестицій оцінюється в 30—35 млрд. дол.

Чиновники розуміють, що у держави таких грошей нема і не буде, тому основний упор робиться на створення сприятливих умов для інвесторів. Своїми планами з цього приводу Сергій ЄРМІЛОВ поділився з кореспондентом «ДТ».

— Сергію Федоровичу, я знаю, що НАЕР було ініціатором і розробником кількох законопроектів та інших нормативно-правових актів із захисту інвестицій в енергозбереження. Крім іншого, існує і низка преференцій для інвесторів. Що конкретно регулюють ці документи?

— Щодо кожного законопроекту можна розмовляти дві години. Суть залучення і захисту інвестицій полягає в тому, щоб у даному секторі, в який ми хочемо залучити інвестиції, окупність була не нижчою, ніж в інших секторах, куди можна вкласти гроші. От, приміром, у вас є 100 доларів (спасибі за комплімент. — Є.Ш.). Ви можете покласти їх на депозит у банк, можете зашити в подушку, а можете вкласти в ремонт тепломереж. Якщо ви не знаєте, що вкладені в ремонт тепломереж 100 доларів подвояться через, скажімо, два роки, то ви віднесете їх у банк. А якщо в банку у вас захисту нема (депозит можуть і не повернути), то ви зашиєте гроші в подушку. І ваші 100 доларів як мінімум знеціняться.

Тому наше завдання — сформувати таке інвестиційне поле (і зробити це відкрито і гласно), щоб було очевидно, що вкладати гроші в енергоефективність — це краще, аніж нести їх до банку або зашивати в подушку. Для цього і приймаються закони та постанови. Оскільки інвестори — люди, як правило, недовірливі, вони все це уважно вивчають, іноді роблять зауваження. З урахуванням цих зауважень закони потрібно доопрацьовувати.

Однак я вважаю, що у нас уже сьогодні сформовано досить привабливу нормативно-правову базу, і захист для інвестицій існує. Тому ми бачимо, що в енергоефективні проекти кошти вже інвестуються.

— Та крім фінансових ризиків, є і політичні. Де гарантія, що закони, які забезпечують інвесторам режим сприяння, не буде скасовано парламентом нового скликання? Або що новий керівник Кабміну не відхреститься від нині діючих постанов?

— Безумовно, політичні ризики в Україні є. На рівні агентства цього завдання ми, звісно, не вирішимо, але суспільство все ж таки рухається до політичної стабільності. Пройдуть одні вибори, потім — другі, і, я гадаю, все буде нормально.

— Роздавати преференції — це завжди небезпечно. ВЕЗ і ТПР теж вважалися прогресивним механізмом захисту інвестицій у модернізацію промисловості. Однак потім з’ясувалося, що де-не-де під виглядом високотехнологічного устаткування завозили все що завгодно, аж до банальної контрабанди.

— Я не вважаю, що завозитиметься все що завгодно. Якщо це відбуватиметься з допомогою держави, то спочатку потрібно захистити інвестпроект. Це складна процедура: розробка, експертиза, розгляд на засіданні уряду… Потім потрібно буде це увесь час підтверджувати… Я не думаю, що тут будуть якісь зловживання.

— Перше інтерв’ю для «Дзеркала тижня» ви дали відразу після призначення головою агентства. Тоді ви сказали, що і повноважень вам вистачає, і роботи — поле неоране…

— Справді, так і є…

— Опишіть коротенько, що за цей час зроблено очолюваним вами НАЕР?

— Проект закону «Про енергоефективність» — у Верховній Раді. Також зареєстровано ще кілька законопроектів. Прийнято низку постанов Кабміну. 56 регіональних галузевих програм ми по третьому колу вже розглянули, а зараз завершуємо підготовку загальнодержавної програми енергоефективності. Окрім того, є ще цільові програми: «Біопаливо», «Вітроенергетика», «Метан». Це будуть три окремі програми. Сьогодні в проекті держбюджету-2010 сформовано загальнонаціональний фонд енергозбереження. Гадаю, ні в кого рука не підніметься його звідти викреслити.

Ми проводимо безперервну систематичну роботу з міжнародними фінансовими організаціями. Гроші на розробку інвестиційних проектів Кабмін усе ж виділив — 44 млн. грн.

З іншого боку, будь-яка інвестиційна програма має певний строк реалізації, щонайменше — рік. Тому я не можу сказати, що за чотири місяці було зроблено щось глобальне. Проте впевнений, що ми значно просунулися.

— У програм енергозбереження є не лише прихильники, а й противники. Пам’ятаєте, як у комунальній теплоенергетиці: спочатку всіляко хвалили автономні системи опалення як прогресивне нововведення, а потім тепломережі стали блокувати впровадження цієї технології, бо втрачали ринок збуту. Хто може стати вашими «доброзичливцями»?

— По-перше, ми наступаємо на ринок «Газпрому», бо скорочення споживання природного газу на 20% — це дуже багато. Це дуже великий обсяг — майже 15 млрд. кубометрів газу. Скорочення відбудеться в основному за рахунок імпорту газу. І ми цього доможемося.

По-друге, вітчизняні підприємства-монополісти за рахунок упровадження енергоефективних програм втратять частину валових доходів. Та ці ж підприємства і мають стати головними ініціаторами впровадження програм енергозбереження. Якщо підприємство не модернізується, не підвищує якості послуг, не займається зниженням собівартості продукції, то рано чи пізно може статися так, що, приміром, після модернізації тепломережі у Донецьку тариф, умовно кажучи, буде 100 гривень за одиницю тепла, а в Луганську, котрий все вичікував і нічого не робив, — 200 або 300. У цьому разі важко буде пояснити споживачу, чому так відрізняються тарифи в сусідніх містах або регіонах. Що зробить міська громада? Вона таких керівників просто викине з їхніх кабінетів.

Ну не можуть усі домовитися і нічого не робити! Більша частина керівників у нас — люди свідомі, і в разі створення певних умов, над якими ми зараз працюємо, вони займатимуться енергоефективністю.

— Держава може якось впливати на цей процес?

— У держави є певні важелі, працює інспекція з енергозбереження. Зараз ми говоримо про те, що кожне підприємство повинно мати п’ятирічну програму модернізації, узгоджену з НАЕР. Якщо підприємство такої програми не підготує, ми будемо встановлювати йому прогресивні знижені норми енергоспоживання. Якщо ці знижені нормативи не виконуватимуться (а знижувати енергоспоживання можна тільки в результаті модернізації), то підприємство буде оштрафоване або взагалі закрите.

У держави є безліч важелів контролюючого і наглядового характеру. Але зараз ми хочемо, навпаки, допомагати, залучати, мотивувати, стимулювати…

— Санкції за немодернізацію вже застосовували?

— На сьогодні для таких підприємств виписано штрафні санкції на суму понад 200 млн. грн.

— Але підприємства радше оспорюватимуть ці штрафи через суд, аніж погодяться їх платити...

— Хтось уже намагається… Це потребує часу, але цього року ми вже виграли більш як 50 судів, і зараз у виконавчій службі знаходяться рішення про стягнення коштів. Інша річ, що у підприємства на рахунку може не бути грошей, але ми їх все ж таки одержимо.

— У наших промисловців є звичка при зменшенні витрат вдаватися не тільки і не стільки до енергозбереження, скільки до адміністративного лобіювання: повернення ПДВ, інші податкові преференції, пільгові тарифи на енергоресурси і вантажоперевезення, цінові мораторії… Ви сподіваєтеся переконати власників тих же меткомбінатів у тому, що вкладати в енергозбереження вигідніше, ніж в утримання «маленької, але гордої» фракції в парламенті?

— Ресурси з використання різноманітних пільг усередині країни для металургійної галузі вичерпано. На зовнішніх ринках не можна конкурувати по-іншому, окрім як ціною і якістю. Тому металургійні підприємства, котрі не реалізують програм підвищення енергоефективності, є менш конкурентоспроможними на ринках. І власник такого підприємства з мільярдера перетвориться на мільйонера, потім — на звичайного підприємця, а згодом — і на банкрута. Це шлях недбайливих власників, на державних пільгах вони «не виїдуть».

Тому сьогодні більшість підприємств гірничо-металургійного комплексу серйозно займаються програмами енергоефективності.

Я не можу сказати, що хтось із керівників не збирається або відмовляється це робити. Всі вони люди досить прогресивні і хочуть зберегти свій бізнес, отже, мають інвестувати в ці програми.

— Сьогодні пропонується багато нових технологій і в енергозбереженні, і в альтернативній енергетиці. Це і газ із водоростей, і паливо з переробленого сміття, і багато іншого. Ви не могли б як спеціаліст пояснити: які з цих технологій можуть бути впроваджені в доступному для огляду майбутньому, а які поки що залишаються науковою фантастикою?

— У нас нема програм із області наукової фантастики (сміється). Всі вони взаємодоповнювані. Хто хоче займатися Сонцем — той займається Сонцем (себто сонячною енергетикою. — Є.Ш.), хтось — вітром, хтось — біопаливом… Це широке поле діяльності для бізнесу. Як я можу рекомендувати людині, чим їй зайнятися? Нехай дивиться сама…

— А що ви мали на увазі, коли казали, що саме в цій сфері з’являться нові види бізнесу, котрих нема в Україні?

— Оце все. Ці 30 млрд. дол. хтось має освоїти. У цих грошах є, умовно кажучи, 10% прибутку. Хтось хоче заробити три мільярди доларів? (За мною не займати! — Є.Ш.)

— Гадаю, ніхто не відмовився б…

— Тоді вперед! Насправді, вважаю, там можна заробити більше. І десять мільярдів — не межа.

— Одним із способів заробити є механізми Кіотського протоколу. Якщо держпрограму енергоефективності буде успішно реалізовано, окрім скорочення енергоспоживання, відбудеться і скорочення викидів шкідливих газів. Чи підраховував хтось, яка при
цьому вивільниться квота і яка її приблизна вартість?

— Всі енергозберігаючі проекти підпадають під ту чи іншу програму за Кіотським протоколом. Якщо це схема «зелених інвестицій», то держава продає квоти, інвестує в проект, а потім через реалізацію проектів повертає державі ці квоти. Таким чином, баланс зберігається. Якщо це спільний проект, то спочатку його впроваджують, скорочують, верифікують обсяг скорочення, а вже потім — продають на ринку…

— Про який хоча б порядок сум ідеться?

— Для України прийнято коефіцієнт: одна кіловат-година зекономленої енергії — це приблизно 800 грамів вуглекислого газу. Щоправда, боюся помилитися, цей коефіцієнт увесь час змінюється. (Для довідки: за даними Мінпаливенерго, торік Україна спожила близько 185 млрд. кВт.год електроенергії. — Є.Ш.)