Путін + Міллер vs Путін + Сєчін

Привид, який блукає Росією, іменується по-різному: лібералізація газового ринку, поділ "Газпрому", демонополізація експорту газу... Хто чого бажає, той про те і говорить.

В Україні мало хто звернув увагу на торішні дискусії в російському експертному середовищі з приводу необхідності та невідворотності реформи газового сектора РФ. Навіть колись цілком лояльні до "Газпрому" експерти стали виступати з досить критичними оцінками. "Газовий світ" став іншим порівняно з тим, у якому звикли комфортно почуватися російський монополіст і бюджет федерації. Політика цінової ескалації, яку "Газпром" успішно реалізовував протягом минулого десятиліття, більше не працює в конкурентних умовах, а нетрадиційні вуглеводні Північної Америки вже з 2016 р. (початку перших експортних поставок американського скрапленого природного газу (СПГ-LNG) - суттєво змінять енергетичну картину світу. Хоча в "Газпромі" й досі продовжують торочити про "сланцеву бульбашку". Мегапроекти "відкотопроводів "Газпрому" вже не задовольняють зрослих апетитів кремлівської клептократії. Та й сам "Газпром", попри бравурні звіти, демонструє динаміку, близьку до передінфарктної.

Водночас інший російський нафтогазовий гігант - "Роснефть" здійснює певну еволюцію, яку коротко можна охарактеризувати "вперед і вгору". Зрозуміло, що в умовах Росії таку еволюцію запропоновано згори. Більш того, системна антигазпромівська діяльність, здійснювана главою "Роснефти" Ігорем Сєчіним, має найвище покровительство. Це зовсім не означає, що керівник "Газпрому" Олексій Міллер потрапив в опалу. Аж ніяк. Альянс Путіна і Міллера (умовно назвемо його "Путлер") як двох пітерських - непорушний, просто його час минає. Гігантські "відкотопроводи" "Південний потік" і "Сила Сибіру" є останніми його резервами, але і з тим, і з іншим - проблеми.

"Південний потік" так і не може одержати виключення з Третього енергопакета ЄС, хоча певна багатообіцяюча для "Газпрому" динаміка намітилася через надмірний переляк європейців, викликаний поведінкою васальної Кремлю межигірської клептократії, яка запустила на замовлення з Москви силовий сценарій в Україні. У той же час китайців не влаштовує висока ціна на газ, яку просить Росія, тому "Сила Сибіру" - поки що не сила, а навпаки, адже безуспішні переговори з КНР тривають з 2006 р. Більш того, за цей час китайці вже встигли відмовитися від західного маршруту імпорту російського газу (проект "Алтай") і переорієнтуватися на туркменський газ.

А от "Роснефть" на чолі з І.Сєчіним дедалі більше вражає масштабом придбань і майбутніх проектів. Власне, і альянс Путіна-Сєчіна, який назвемо умовно "Путчін", є більш вражаючим у своїй основі, ніж "Путлер". Сєчін, на відміну від газпромівського менеджера, виглядає більш ґрунтовно - має бойовий досвід навіть крутіший, ніж у Путіна: у 80-х роках минулого століття пройшов через гарячі точки Африки (Мозамбік, Ангола), а не сидів у комфортній ГРВН. Обіймав високі посади в адміністрації президента та уряді, належить до "силової" групи впливу, власне кажучи, він і є одним із головних її уособлень. І теж - пітерський. У його активі - розгром "ЮКОСа", вирощування "Роснефти" шляхом поглинання активів ТНК-ВР, "Ітери", придбання нафтопереробки в Німеччині, добувних активів у Венесуелі, створення альянсів з провідними світовими нафтогазовими компаніями, повернення державі формального контролю над "Газпромом" і багато чого іншого, про що не говорять і не пишуть у пресі. "Роснефть" при Сєчіні стала №1 у світі за запасами і рівнем видобутку нафти, обійшовши "Екссонмобіл".

Натомість "Газпром" має досягнення сумнівного порядку, команда пітерського любителя коней здебільшого проїдає спадщину Черномирдіна-Вяхірева. Будівництво "Північного потоку", придбання "Білтрансгазу", "Армросгазпрому", "Киргизгазу" блідне на тлі провалів. У 2008-му Міллер обіцяв "років через сім-вісім" капіталізацію "Газпрому" у трильйон доларів і світове лідерство, результат - торік "Газпром" падав нижче 100 млрд дол., за підсумками 2012-го посів 58-ме місце у світовому рейтингу капіталізації PwC між "Волтом Діснеєм" і "Макдональдсом".

"Путлер" не зміг втримати газ Центральної Азії та поступився ним китайцям.

Маленька Норвегія впевнено відтісняє велику Росію на газовому ринку ЄС. Дві газові війни проти України і схеми бізнесу зі швейцарського кантону Цуг підірвали довіру Європи не лише до "Газпрому", а й до Росії загалом. А тепер компанії ще й загрожує штраф у розмірі 10–15 млрд дол. з боку Єврокомісії за антиконкурентні дії на газових ринках країн ЄС. Провалив "відкотомісткий" Штокманівський проект, проморгав розвиток СПГ і "сланцеву революцію".

Нерайдужні перспективи "Газпрому" стимулювали кремлівську клептократію до довгострокового планування і плавного зсуву пріоритетів убік "Роснефти", яку динамічно накачують активами і перспективними багатомільярдними проектами, що передбачають солідні рівні відкотів. "Відкіт - це скріпа російської економіки. Не буде відкоту, не буде й економіки", - ця констатація російських журналістів має вигляд жарту, але передає суть того, що відбувається. Путін доручив уряду в найкоротший термін віддати "Роснефти" права на розробку 75% усіх шельфових запасів. "Газпром" одержить лише чверть. Тобто явно простежується тенденція, що фаворитом є "Роснефть".

Однак не тільки шельфом єдиним і його майбутньою розробкою визначається її значення. У корпоративній газовій стратегії зазначено: "Потенціал "Роснефти" з видобутку газу перевищує 55 млрд куб. м на рік. Зростання видобутку газу компанії обмежене доступом до транспортної системи компанії "Газпром"… ("Роснефть" не може експортувати природний газ, оскільки "Газпрому", згідно з розпорядженням уряду РФ, належить монопольне право на експорт…)". Ця позиція відображає давнє бажання Сєчіна прибрати монополію "Газпрому".

Але тут важливо розуміти, що зовсім не на фундаменті принципів лібералізації і конкуренції газового ринку ґрунтується план Сєчіна. Він завжди мислив категоріями державного монополізму. Просто "Газпром", як і проект "Путлер", себе вичерпав. Сєчіну не потрібен "третій зайвий" у його вуглеводневих (і не тільки) відносинах з Путіним. А господарство "Газпрому" може стати частиною господарства державного суперхолдингу, який можна було б створити на базі "Роснефти" і "Газпрому", та ще й приєднавши до нього "Транснефть". І тоді можна буде говорити не лише про перспективу 55 млрд кубометрів газу, а про цифри значно вищі. Та й державі більше дістанеться у вигляді податків.

"Роснефть" уже зараз демонструє свою перевагу над "Газпромом". Наприклад, за даними опублікованої у РФ днями незалежної експертної доповіді "Комунальні тарифи, Путін і "Газпром", частка податкових відрахувань від виручки "Газпрому" становить 38%, а у "Роснефти" - 56,5%.

Сєчін послідовно йде до мети "руйнування газпромівського Карфагена", маючи за спиною досвід деструкції "ЮКОСа". Нині він знову намагається підточити монополію "Газпрому" і використовує для цього ліберальні підходи віце-прем'єра А.Дворковича, маскуючи ними свої справжні наміри. Підписання російським прем'єром розпорядження 3 лютого, яким затверджений план заходів щодо розвитку конкуренції на газових ринках, передбачає розробку до вересня 2014 р. проекту постанови про забезпечення доступу незалежних виробників газу (НВГ) до газотранспортної системи "Газпрому", що означає наближення Сєчіна до своєї мети. Хоча, звичайно, цей крок уписується в логіку віце-прем'єра
А.Дворковича, котрий не сприймає етатистської стратегії Сєчіна, який дотримується концепції лібералізації газового ринку. Вересень покаже, чий підхід візьме гору, і чи закінчиться монополія "Газпрому" на експорт.

Проте незалежно від цього слід взяти до уваги деякі речі. Бюджет РФ, як і раніше, ґрунтується на вуглеводневих доходах, але з "Газпромом" він дедалі більше втрачає, ніж знаходить, точніше, недоотримує. Частка російських поставок на ринок ЄС скорочується, відповідно, доходи і податкові відрахування теж зменшуються. До того ж деякі газові потоки звільнено від мит, оскільки їх економіка кульгає. Наприклад, діючий "Блакитний потік", майбутні "Південний потік" і "Сила Сибіру" (якщо будуть). Безпрецедентним для Росії стало і те, що "Газпром" почав одержувати субсидію з бюджету на закупівлю газу для газопроводу Сахалін-Владивосток! Не стягуються податки і мито з центральноазіатського газу, який закуповується "Газпромекспортом" і далі, практично в режимі, прирівняному до міжнародного транзиту, перепродується в Європі. Російський аналітичний центр "Сколково" порахував, що це обходиться бюджету щороку в 3,5 млрд дол. несплачених мит. Експерти запропонували позбавити "Газпром" монополії на доступ до труби, допустивши до неї НВГ, які платитимуть відповідні податки і мита при видобутку та експорті свого газу. Причому єдиний експортний канал "Газпрому" зберігатиметься, тобто матиме місце сценарій часткової лібералізації.

Визначений оптимальний коридор для експортної ціни - 265–225 дол. за тисячу кубометрів (середня ціна європейських поставок "Газпрому" в 2013 р. становила 382,5 дол. за тисячу кубометрів, або 11,9 дол./Mmbtu), що зробить російський газ більш конкурентоспроможним на ринку ЄС, у тому числі на спотовому ринку. Також, за оцінкою експертів, основним позитивним ефектом для держави і фактором, який забезпечує виграшну (win-win) ситуацію для всіх зацікавлених сторін, є додатковий обсяг експорту, який обкладається митом. За задумом "Сколково", знижувальний ціновий маневр дозволить РФ перемогти у війні за частку на ринку ЄС, який вона динамічно втрачала після 2008 р., а також збільшити надходження до бюджету.

Що це означає для України? По-перше, газову "проФФесуру" і "папєрєдніків" росіяни "розвели, як кошенят" 17 грудня 2013 р. у Москві, запропонувавши підписати доповнення до контракту
2009 р. Тепер фактично ціновий коридор для поставок в Україну має (до 2019 р. включно) нижній рівень у 268,5 дол. за тисячу кубометрів. А це означає, що "дешевий газ" для України, у разі реалізації в Росії сценарію часткової лібералізації експорту через допуск НВГ до труби "Газпрому", знову коштуватиме дорожче, ніж для Європи. Вимальовуються "Харківські граблі-2": начебто і знижка є, а газ - дорогий.

Ситуація погіршиться з початком нехай і невеликих, але символічних поставок СПГ зі США у 2016 р. Звичайно, ціни на ринку газу ЄС не впадуть до рівня північноамериканських, але й підніматися до "висот Міллера" - 1000 дол. за тисячу кубометрів, намальованих ним 2008-го, точно не будуть.

По-друге, якщо підхід заміни безмитного експорту російського газу експортом з митом в інтересах російського бюджету візьме гору, то нижня межа ціни газу для України легким розчерком пера перетвориться з 268,5 дол. на 368,5 дол. за тисячу кубометрів.

По-третє, альянс "Путчін" стосовно українського ринку буде таким самим, як і "Путлер", - взяти по максимуму і тримати у вузді васальну клептократію. Тому не варто плекати ілюзій щодо можливої часткової лібералізації газового експорту в Росії. Це не для Межигір'я робиться, а для себе, хоча, напевно, і передбачає "корупційний загашник" і для київських, і для брюссельських з берлінськими можновладців.

По-четверте, варто було б підписати у заздалегідь обумовленому з Братиславою і Брюсселем порядку документи про реверсні поставки газу в Україну через Словаччину. Це сьогодні декому здається, що ціна в 268,5 дол. нижча від європейських, у тому числі й деяких спотових цін. Завтра все буде виглядати інакше. Якраз до виборів 2015-го електорат в Україні і побачить, як кремлівські царедворці "розвели на газі" межигірських "кошенят". І безодня ця поглине їх.

Отакі примари блукають у газовому світі Росії.