Прощання з ДонБасом...

21 листопада, 2014, 20:49 Роздрукувати Bипуск № 44, 21 листопада-28 листопада 2014р.
Відправити
Відправити

У зиму, яка вже стоїть на порозі, теплова енергетика країни так само, як і місяць тому, входить без необхідних запасів вугілля.

Прощання з ДонБасом...

В Україні ненудно - переможці парламентських виборів захоплено ліплять коаліцію, пишуть багатосторінкові плани, мають намір приватизувати енергетику та блокувати непідконтрольний Донбас. На цьому тлі перші сніжинки, які падають із неба десь над Полтавою, вочевидь, зовсім непомітні з висоти столичного Печерська. Тим часом у зиму, яка вже стоїть на порозі, теплова енергетика країни так само, як і місяць тому, входить без необхідних запасів вугілля.

До початку листопада запаси на складах теплових електростанцій (ТЕС) скоротилися майже на 15%. При цьому запаси антрацитів і напівантрацитів (так званого енергетичного вугілля) зменшилися на чверть, становлячи до початку надходження південноафриканського вугілля трохи більше третини мільйона тонн, що в рази менше від необхідного. А саме на такому вугіллі працює половина з 14 великих українських ТЕС. Пильний погляд на енергоситуацію може служити переконливою підставою як для антикризових заходів, до яких, попри протести багатьох учасників енергоринку, мабуть, доведеться вдатися уряду, так і для адміністративних, а то й кримінальних справ. Останнє, щоправда, навряд чи змінить ситуацію, хіба що послужить як повчання. Адже життя триває - попри все та всупереч обставинам.

Поставка першої партії південноафриканського вугілля трохи поліпшила ситуацію для теплоенергетики. Але водночас спровокувала найбільший скандал "у верхах" через ціни та якість імпортованого вугілля, яке виявилося не таким хорошим і зовсім недешевим.

Утім, більшість експертів пов'язують інтенсивність скандалу з боротьбою "співворожості друзів" за посаду глави Міненерговугільпрому.

Президента переконували, що вугілля у світі можна легко купити дешевше. Щоправда, забули уточнити, що для вітчизняних ТЕС потрібне не просто вугілля, а антрацит, з яким у всьому світі справи набагато складніші.

Антрацит - дуже рідкісна марка. У світових вугільних запасах його близько 1%, і на електростанціях він застосовується рідко. Та сама ПАР торік експортувала
72 млн т вугілля, але антрациту - тільки 4%.

Певні надії в Україні покладали на ринок В'єтнаму, де антрациту багато. Сподівалися ще й тому, що саме українські фахівці нині будують два стволи на одній із в'єтнамських шахт. Однак вільних ресурсів вугілля у В'єтнамі не знайшлося. Понад те, в'єтнамці в середньостроковій перспективі самі планують імпортувати вугілля з Австралії, а експорт свого скоротити в три-чотири рази, спрямувавши його на забезпечення власних потреб. Уже зараз експорт в'єтнамського вугілля обмежений високим експортним митом.

По суті, з країн далекого зарубіжжя, які добувають антрацит, цієї зими варто розраховувати лише на Австралію. У неї вже почав купувати вугілля Рінат Ахметов. Не слід забувати й південноафриканське, тому що його досить велику партію (до 70 тис. т) закупила група "Технова", яка контролює ряд ТЕЦ (включаючи Дарницьку).

Приїжджали й представники американських компаній, але в них, як і в поляків, антрацитового вугілля майже немає.

Про значущість походження

Тим часом вугільний конфлікт призвів до того, що обсяги запланованих поставок з ПАР, призначених державному "Центренерго", можуть скоротитися вдвічі від спочатку запланованих - до півмільйона тонн.

Утім, святе місце порожнім не буває - відразу з'явилося "російське" вугілля.

У середині листопада "Центренерго" відзвітувало про свої плани з закупівлі антрацитів і напівантрацитів: крім уже поставлених 250 тис. т південноафриканського вугілля, до кінця року прийде ще стільки ж.

Та найцікавіше далі. Договори укладено на поставку 320 тис. т вугілля українського походження та 509 тис. т російського енергетичного вугілля. Разом з південноафриканським це становитиме 1,08 млн т.

У повідомленні "Центренерго" бадьоро йдеться про те, що це - наслідок "розпоряджень уряду з приводу вживання вичерпних заходів із диверсифікації джерел енергетичного вугілля". У перекладі із загальнобюрократичної це означає, що половину зазначеного обсягу буде поставлено з Росії.

Цікаве й формулювання "вугілля українського походження". На контрольованій українською владою та військами території немає шахт, які працюють і видобувають енергетичні марки вугілля. Отже, найшвидше, йдеться про запаси, які зависли на окупованій Луганщині, з можливістю поставки… через територію РФ. Міненерговугільпром раніше анонсував плани купівлі "у сепаратистів" майже 2 млн т вугілля, яке лежить на складах. Евфемізм, що це буде закупівля "у державних підприємств України", нікого не має обдурювати - без згоди сепаратистів жодна тонна вугілля з тих складів не зрушить.

За даними голови Незалежної профспілки гірників України (НПГУ) Михайла Волинця, для проходження осінньо-зимового періоду вітчизняній енергетиці потрібно до 6 млн т антрацитових і напівантрацитових груп вугілля. Найшвидше, за рахунок примусово-вимушеної економії та можливого скорочення термінів опалювального сезону в Україні підсумкова кількість спаленого ТЕС і ТЕЦ вугілля виявиться меншою, але все одно йдеться про величезні обсяги (див. табл.).

У серпні бої пересунулися у вугільний пояс біля Донецька та Луганська, і видобуток вугілля зменшився в рази. Причому обвал видобутку вугілля антрацитової групи становив до 15 разів. Тож де взяти мільйони тонн на проходження зими?

Після відносної стабілізації лінії протистояння ситуація у вугільній промисловості виглядає приблизно так. З 93 державних шахт 37 розташовані на території, контрольованій владою України. З них дві третини добувають вугілля, а 12 шахт - у режимі відкачування води та провітрювання.

Статистика НПГУ менш райдужна: "На визволеній території сьогодні... не працюють 17 держшахт".

Ще 53 шахти розташовуються на територіях Донецької та Луганської областей, підконтрольних бойовикам. Це майже 90 тисяч шахтарів, більша частина з яких не працюють.

За даними Міненерговугільпрому, з держшахт у цьому регіоні працюють менше десяти. Та й сепаратисти нещодавно інформували, що якщо терміново не відкачати воду з приблизно чотирьох десятків шахт, то їх буде безповоротно втрачено через затоплення.

Частину шахт уже ніхто просто не відновлюватиме. Міненерговугільпром збиралося звертатися в Кабмін із пропозицією закрити шість донецьких і вісім луганських шахт, характеризуючи їх як "глибоко збиткові та такі, що зупинили свою виробничу діяльність внаслідок ведення бойових дій на територіях Донецької та Луганської областей", тому їхнє відновлення вважається недоцільним. На окупованій території розташовано і три десятки приватних шахт (які в основному належать групі компаній Ріната Ахметова).

Тобто сумарно з балансу країни випало більш як 80 вугледобувних шахт, або 55% від загальної кількості.

На підконтрольній Україні території знаходяться шахти об'єднань "Селідоввугілля", "Добропільська", "Красноармійськвугілля". Плюс десять шахт дніпропетровського "Павлоградвугілля" і десяток малопотужних держшахт Львівсько-Волинського басейну.

Енергомозаїка Донбасу

Енергетика Донбаського регіону - дика мозаїка. Буває, що шахти перебувають під контролем Збройних сил України, а управління видобувного холдингу - на території, підконтрольній противнику (як в об'єднанні "Первомайськвугілля").

Кілька шахт знищено під час боїв, ряд розташовується в "нічийних" зонах (на цей час у Луганській області в таких "зонах" проживає понад 9% населення).

Найбільша в країні шахта "Комсомолець Донбасу" (річний обсяг видобутку - більш як 5 млн т) розташована прямо на лінії вогню "дебальцевського виступу", регулярно перебуваючи під обстрілами. На її копрі сепаратисти розгорнули спостережний пункт. Тим часом саме ця шахта раніше постачала вугіллям Придністровську та Криворізьку ТЕС.

Аналогічна ситуація і в основних споживачів донбаського вугілля в регіоні. Так, Луганська ТЕС (у нещасному місті Щастя), яку обороняють українці, залишається основним постачальником електроенергії в окупований Луганськ. Як "подяка" з того боку на цю ТЕС періодично прилітають міни.

Основним постачальником енергії в Донецьк є Курахівська ТЕС, яка знаходиться на підконтрольній Україні території. З іншого боку, захоплена в ході удару "республіканцями" Старобешівська ТЕС працює в основному на визволені від них же території.

Вуглегірська ТЕС, яка належить "Центренерго", майже ізольована від Єдиної енергосистеми України, а Зуївська ТЕС і зовсім у бойовиків.

При цьому Луганська ТЕС одержує, хоча і з проблемами, російське вугілля з ростовських шахт Ріната Ахметова.

Для повноти картини зазначимо, що ведеться будівництво від російського кордону на Луганськ малопотужної ЛЕП для контрабанди електроенергії з Росії та аналогічний (але набагато потужніший) проект відновлення енергопоставок через ЛЕП Шахти-Перемога.

У підсумку, ресурсів енергетичного вугілля просто немає. У жовтні видобуток становив лише 41,2% від рівня минулого року - лише 2,3 млн т. Отже, імпорт необхідний. Хоча чого тільки в нас не буває?

Так, Міненерговугільпром озвучило цікаву статистику. Виявилося, що ще в жовтні на експорт пішло до 40 тис. т вугілля марки "А", а Донецькою залізницею відвантажено 76 тис. т вугілля марок "А" і "Т". І це в той час, коли Україна відчайдушно шукала ці марки вугілля на ринку! У міністерстві вважають, що це вугілля з "копанок" і що хтось непогано на цьому нагрів руки. Не кажуть тільки, хто. Справді, кому війна, кому мати рідна...

Тим часом імпортують вугілля й приватні структури. Енергогенеруюча компанія ДТЕК, яка належить Ахметову, заявила, що цього року вже завезла 1,3 млн т і до кінця року очікує приблизно такий самий обсяг. За словами її представників, "у нас немає іншого виходу".

У зв'язку із закупівлями російського вугілля мимоволі виникає запитання: у нас війна (нехай і гібридна) чи де? Власне кажучи, на додачу до критичної залежності від російського газу та ядерного палива ми легко й невимушено "сіли" ще й на енерговугільну "голку". Це не беручи до уваги коксівного вугілля (для металургів), більш як половину потреби в якому в останні роки забезпечувалося за рахунок імпорту, левова частка якого теж була російською.

Нагадаю, що саме "невідомі" підривники в липні-серпні почали методично підривати мости (ушкодивши до двох десятків), швидко паралізувавши в такий спосіб перевезення вугілля залізницею. За дивним збігом, залізничний напрям на Росію майже не постраждав.

У результаті відвантаження вугілля на адресу українських покупців упало у два-три рази, і його перевезення з районів, контрольованих сепаратистами, стало можливе тільки через територію тієї самої Росії. Такий собі "русский мир"...

Вуглепром: сценарій
від "русского мира"

На цьому "оптимістичному" тлі уряд озвучив плани щодо подальшої долі галузі. Вони знайшлися в проекті коаліційної угоди. З'ясувалося, що в найближчі два роки відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" буде приватизовано всі вуглевидобувні підприємства країни. Ті, які не вдасться продати у 2015–2019 рр., мають бути або законсервовані, або ліквідовані...

Чесно кажучи, жорстоко та зовсім нереально.... Як ми вже зазначали вище, 60% держшахт перебувають під контролем сепаратистів. Отже, який оптиміст стане їх купувати, питання дуже цікаве.

Ще до початку активних боїв було озвучено плани уряду, що до 2020-го з 93 держшахт залишаться тільки 38. І анонсовано програму, яка передбачає відмову від держпідтримки вуглевидобувної галузі до 2020 р. Ще 35 шахт передбачалося законсервувати, скоротивши держвитрати на їхнє обслуговування до мінімального рівня, необхідного для водовідведення та захисту навколишнього середовища.

Зате 38 шахт, що залишилися, мають збільшити видобуток до
27 млн т вугілля на рік, із собівартістю на рівні ринкових цін. Власне, реалізацію цієї програми ми зараз і спостерігаємо.

Гірникам ліквідованих видобувних підприємств обіцяють п'ятирічну програму соціальної підтримки. Причому така підтримка не діятиме на території "вільних" "ДНР" і "ЛНР"... Що, взагалі, логічно.

Обіцяють зафіксувати загальний обсяг держпідтримки вугільної галузі на п'ять років у розмірі, який не перевищує поточного рівня (без урахування окупованих територій). При цьому передбачається щорічне зменшення (не менш як на 20%) витрат на видобуток вугілля з одночасним збільшенням (на ті самі 20%) обсягу витрат на охорону праці, захист навколишнього середовища, реструктуризацію вугільної галузі та соціальну підтримку шахтарів, що залишаються без роботи.

Відверто кажучи, одна сума не компенсує іншої. І виконати таке завдання буде складно. Декларується також, що починаючи з 2021 р. відмовляться від усіх видів держпідтримки вугільної галузі, крім коштів на відкачування води та екологію.

За іронією долі, вуглярам пропонують сценарій... "русского мира". Практично так і було проведено реструктуризацію вугільної галузі в Росії. З 1993-го по 2005-й її реформували з виведенням на беззбиткову роботу. При цьому основну масу шахт банально закрили, а чисельність працівників у вугільній галузі скоротилася з 860 до 230 тис.

Понад те, реформа відбувалася буквально через кордон. У Східному Донбасі (Ростовська область) із 64 "передреформних" вціліло тільки 8 шахт. Видобуток вугілля впав із 28 млн т 1990 р. до менш як 5 млн т 2013-го. Причому навіть така сумна статистика стала можлива лише завдяки вкладенням Ахметова у дві куплені ростовські шахти. При цьому шахти Ростовської області працювали в більш сприятливих гірничо-геологічних умовах, ніж наші. До речі, всі місцеві вугільні бізнес-групи збанкрутували, а їхні залишки розкупили або москвичі, або той самий Ахметов.

З людьми в РФ теж не дуже церемонилися: з 117,3 тис. чоловік, які працювали у вуглевидобутку на початку 90-х (при цьому до 15 тис. приїжджали з Луганщини), залишилося менш як 10 тис. Із семи шахтарських міст тільки в одному роль вуглевидобутку є істотною.

За іронією долі, у закритті шахт відзначився навіть нинішній міністр оборони РФ Сергій Шойгу, який очолював на той час Міністерство надзвичайних ситуацій. Одинадцять років тому він пообіцяв, що в Ростовській області з 40 шахт залишаться працювати лише 7–8, решту доведеться закрити. Що й зробили. Хоча гроші держпідтримки в сусідів розкрали скромніше, ніж в Україні, отже, стан російських колишніх шахтарських міст кращий, ніж аналогічних українських.

Ну а тепер Сергій Кужугетович із ввіреними йому підрозділами активно створює надзвичайну ситуацію, з наступним закриттям, уже для шахт іншого Донбасу...

Відверто кажучи, навряд чи Києву вдасться витримати запланований п'ятирічний строк згортання вуглевидобутку. Навіть у більш авторитарній Росії це затяглося на десять років. Не кажучи вже про те, що заборона державної підтримки для модернізації та будівництва нових шахт - це вирок залишкам Львівсько-Волинського басейну. Заодно це торкнеться й шахт, переданих в оренду та концесію (а це привіт Рінату Леонідовичу).

Словом, прийняття спеціального закону України для виконання такої програми буде зовсім не простою справою.

Є в описуваній програмі й потрібні пункти. Наприклад, про впровадження вже 2015 р. біржової форми торгівлі вугіллям (електронні торги) з метою переходу до ринкового ціноутворення на енергетичне вугілля та на прямі договори продажу вугілля; про ліквідацію ДП "Вугілля України".

Відсутність у реформаторському списку коксівного вугілля теж наводить на деякі думки. Але це окрема історія.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК