Про популізм і популістів у сучасній Україні

Як зробити українців менш вразливими до популізму?

Під таким заголовком 4 вересня 2019 р. вийшла аналітична записка Центру економічної стратегії (ЦЕС). На його сайті зазначається, що це неурядовий дослідницький центр з питань економічної політики. ЦЕС не підтримує жодних політичних партій чи політичних лідерів і є членом Реанімаційного пакета реформ (РПР) - громадської платформи, що об'єднує провідні неурядові організації й експертів з усієї України і виконує функції координаційного центру з розробки та реалізації ключових реформ у країні.

Отже, як зробити українців менш вразливими до популізму? В аналітичній записці ЦЕС зазначається: "В останні роки популістські рухи набувають дедалі більшої популярності у світі. Україна не є винятком: наше дослідження свідчить, що в середньому 84% населення підтримують популістську політику, а 59% не лише підтримують популістську політику, а й вважають її реалістичною. …ми бачимо, що в деяких питаннях підтримка популізму є особливо стійкою, і жодна аргументація не здатна суттєво її послабити. Прикладом такого питання є державне регулювання цін: прихильники цієї політики не здатні подолати аргументи проти".

Далі автори аналітичної записки обрали для аргументації вісім популістських політик, які, на їх переконання, не є реалістичними, дві з них такі:

- газ, видобутий в Україні, спрямувати на потреби населення;

- зниження ціни на газ у два рази.

От як у ЦЕС пояснюють "популістичність" цих двох політик:

"Газ, видобутий в Україні, спрямувати на потреби населення. Ця пропозиція не є реалістичною. Насправді газу, видобутого в Україні держкомпаніями, недостатньо для потреб населення, і держава не може змусити приватних виробників продавати газ громадянам за низькими цінами. Окрім цього, така політика призведе до зниження видобутку газу, бо зменшить привабливість інвестицій у видобуток, а також тягне за собою зростання у майбутньому обсягів імпорту газу та збільшення дефіциту бюджету (через те що природний газ купуватиметься на світовому ринку і продаватиметься громадянам за ціною, нижчою за ринкову). Також така політика ймовірно призведе до зростання корупції через можливість скористатися різницею між двома цінами на природний газ, продаючи газ підприємствам за цінами для населення.

Зниження ціни на газ у два рази. За аналогією з пропозицією щодо державного регулювання цін на ліки та продукти, ця пропозиція також є популістською. Встановлення ціни, нижчої за ринкову, призведе до дефіциту на ринку газу, якщо держава покриватиме цю різницю в ціні (в даному випадку через зменшення видобутку газу), та корупції. Таким чином, виникає корупційний ризик, що газ для підприємств буде продаватися за цінами для населення. Попри те, така політика також призведе до значного зростання видатків бюджету (а отже, дефіциту бюджету та інфляції) і заміни системи таргетованих субсидій (коли держава допомагає тим, хто цього потребує) на систему, за якої допомогу отримуватимуть не лише бідні, а й багаті".

Отже, виходячи із пояснень ЦЕС, популізм у цих двох напрямах полягає в такому:

1. Газу, видобутого в Україні державними компаніями, недостатньо для потреб населення.

2. Держава не може змусити приватних виробників продавати газ громадянам за низькими цінами, бо така політика призведе до зниження видобутку газу, що зменшить привабливість інвестицій у видобуток.

3. Встановлення ціни, нижчої за ринкову, призведе до дефіциту на ринку газу, а держава покриватиме різницю в ціні через зменшення видобутку газу.

4. Виникає корупційний ризик, що газ для підприємств продаватиметься за цінами для населення.

5. Така політика також призведе до значного зростання видатків бюджету (а отже, дефіциту бюджету та інфляції) і заміни системи таргетованих субсидій (коли держава допомагає тим, хто цього потребує) на систему, за якої допомогу отримуватимуть не лише бідні, а й багаті.

Саме ці аргументи, на думку авторів ЦЕС, неможливо подолати при визначенні критерію популізму двох названих напрямів. Зупинимося окремо на кожному аргументі щодо його "популістичності".

Аргумент №1: газу, видобутого в Україні держкомпаніями, недостатньо для потреб населення.

Кожен, хто фахово займається питаннями енергетики, знає, де у відкритому доступі можна знайти структуру балансу природного газу на відповідний рік, а також плани з його видобутку. Зокрема, "Нафтогаз" на своєму сайті розміщує досить доступні графічні матеріали, які наглядно демонструють структуру надходження та споживання газу в Україні.

З річного звіту групи "Нафтогаз" (див. на сайті НАК) випливає, що за 2018 р. видобуто 16,6 млрд кубометрів газу, в т.ч. 15,5 млрд - ПАТ "Укргазвидобування" і 1,1 млрд - ПАТ "Укрнафта". Варто зазначити, що група "Нафтогаз" за підсумками 2018 р. не виконала власних зобов'язань з видобутку газу на 1 млрд кубометрів. Так, розпорядженням Кабміну від 28 грудня 2016 р. №1079 "Про схвалення Концепції розвитку газовидобувної галузі України" передбачалося, що у 2018 р. УГВ видобуде 16,5 млрд кубометрів газу, реально видобуло лише 15,5 млрд.

Виходячи із звітних даних "Нафтогазу", аргумент про те, що газу, видобутого в Україні держкомпаніями, недостатньо для потреб населення, не відповідає дійсності. Природного газу, видобутого групою "Нафтогаз", достатньо для задоволення потреб населення.

Аргумент №2: держава не може змусити приватних виробників продавати газ громадянам за низькими цінами.

Використання такого аргументу авторами аналітики свідчить або про їх непрофесійність, або ж про свідому маніпуляцію в питаннях забезпечення газом соціальних споживачів. У будь-якому разі ні те, ні інше недопустиме в роботі Центру, який наголошує на тому, що будує принципи своєї роботи "на засадах знань". Знання ж полягають у тому, що ніхто і ніколи в історії Україні не пропонував і тим більше не примушував приватних добувачів продавати газ громадянам за низькими цінами. Незалежні приватні видобувні компанії здійснюють свою діяльність в Україні виключно на ринкових і конкурентних засадах.

Отже, держава ніколи не змушувала і не мала наміру змушувати приватних виробників продавати газ громадянам за низькими цінами.

Аргумент №3: встановлення ціни, нижчої за ринкову, призведе до дефіциту на ринку газу, а держава покриватиме різницю в ціні через зменшення видобутку газу.

Для спростування цього аргументу достатньо, на відміну від авторів ЦЕС, проаналізувати аудиторські звіти "Укргазвидобування" за останні роки щодо наявності чи відсутності фінансових ресурсів в умовах, коли газ цієї компанії постачається для потреб населення.

У річних звітах правління ПАТ "Укргазвидобування" за минулі роки про результати фінансово-господарської діяльності та основні напрями діяльності зазначалося про необхідність фінансувати першочергові середньорічні капвитрати у розмірі близько 30 млрд грн і наголошувалося на тому, що зменшення фінансування призведе до зниження обсягів видобутку. Фінансування всієї п'ятирічної програми видобутку оцінювалось у 90 млрд грн.

Згідно з даними аудиторських звітів тільки за три роки від початку підвищення цін на газ (2016–2018) УГВ отримало за рахунок амортизації та чистого прибутку понад 92 млрд грн. При цьому фактичні капінвестиції за цей же період становили лише 39 млрд грн.

Таким чином, УГВ в умовах "встановлення ціни, нижчої за ринкову", тільки за останні три роки отримало фінансовий ресурс (без будь-яких запозичень), цілком достатній для фінансування всієї п'ятирічної програми видобутку газу (див. табл. 1).

За 2016–2018 рр. в "Укргазвидобуванні" сформувався профіцит коштів на фінансування капінвестицій у сумі понад 52 млрд грн. Підприємство за цей період не спромоглося освоїти й половини цього обсягу. При цьому ще раз слід зазначити, що такий профіцит фінансування було забезпечено в умовах "встановлення ціни, нижчої за ринкову". То про яку необхідність відшкодовувати "Укргазвидобуванню" з бюджету "різницю ціни, нижчої за ринкову", можна говорити?!

Разом з тим викладене засвідчує неефективне управління національною видобувною компанією та нездатність ні менеджменту "Нафтогазу", ні наглядової ради виконувати взяті на себе зобов'язання. А щодо питання використання профіциту коштів, отриманого від реалізації газу власного видобутку для населення, то це окремий пласт, при об'єктивному розгляді якого з боку акціонера полетіла б не одна голова "ефективних менеджерів".

Таким чином, автори зазначеної вище аналітики, використовуючи заїжджені гасла та не перевіряючи жодної цифри, самі можуть стати об'єктом власного дослідження.

Аргумент №4: виникає корупційний ризик, що газ для підприємств продаватиметься за цінами для населення.

Якби автори доповіді ЦЕС, перш ніж писати про корупційні ризики, ознайомилися з Кодексом газотранспортної системи та Кодексом газорозподільних мереж, то довідалися б про існування інформаційної платформи для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу та про технічні вимоги до цієї інформплатформи, відповідно до яких в умовах добового балансування корупційний ризик того, що газ для підприємств продаватиметься за цінами для населення, дорівнює нулю.

Аргумент №5: політика нижчої ціни для населення призведе до значного зростання видатків бюджету і заміни системи таргетованих субсидій на систему, за якої допомогу отримуватимуть не лише бідні, а й багаті.

Чергове гасло, не підкріплене жодними цифрами та розрахунками, хоча такі розрахунки не є надто складними. За даними УГВ, його загальна річна сума всіх платежів до бюджету від усіх видів діяльності (включаючи виробництво нафтопродуктів) становить 50 млрд грн, в якій на податки від реалізації природного газу припадає близько 45 млрд. А законопроектом про держбюджет-2019 передбачено видатки на виплату населенню житлових субсидій і пільг на оплату житлово-комунальних послуг (ЖКП) у сумі 55 млрд грн.

Отже, в умовах наближення ціни для населення до "ринкової" загальна сума податків від реалізації газу для населення є недостатньою для покриття необхідних субсидій, а будь-яке підвищення цін тягне за собою стрімке збільшення субсидій. У свою чергу, при відсутності таких субсидій наслідком буде стрімке зростання заборгованості за використаний газ і ЖКП. Що, до речі, вже відбувається, - заборгованість споживачів перед "Нафтогазом" перевищує 100 млрд грн.

Враховуючи попередні обґрунтування щодо достатності власних фінансових ресурсів, зниження ціни на газ для населення не призведе до зростання видатків бюджету, його дефіциту та інфляції. Зменшення ціни має базуватися на зрозумілих економічних розрахунках, які, в свою чергу, повинні корелюватися на рівень платоспроможності побутових споживачів, яка має збільшуватися із зростанням економіки країни.

Загалом наведені аргументи щодо популізму при розподілі газу власного видобутку та при держрегулюванні цін на газ для потреб населення не витримують критики, є непрофесійними, не відповідають дійсності та, хоч би як смішно це звучало, є популістичними.

Проблема цін на газ і тарифів на комунальні послуги в Україні реально існує та потребує вирішення. Дійсно, одним із способів такого вирішення може бути невтручання держави в процес формування цін і тарифів на енергоносії. Ті, хто сповідує такий принцип, мають чітко заявити, що держава не лише не втручатиметься в ринкові механізми формування цін і тарифів, а й гарантуватиме постачальнику право на повне відключення від газо- та теплопостачання будь-яких споживачів, що заборгували за ці послуги. В такому разі буде дійсно забезпечено ринковий механізм відносин. Але ж і відповідальність для влади настане миттєво. І це буде чесно.

Є й інший спосіб досягти мети. Для цього лише потрібно усвідомити, що реальний ринок природного газу можливий за наявності платоспроможного споживача, дієздатного антимонопольного органу та існування справедливої правової системи. Без цих трьох складових неможливе існування реального ринку газу і тим більше ринкової ціни на нього. Це стосується сегмента споживання газу і побутовими споживачами, і промисловістю.

Відсутність у країні хоча б одного із вищенаведених елементів призводить до такого:

- державного регулювання цін на природний газ для побутових споживачів, значна частина яких (понад 50% ) є неплатоспроможною;

- зловживань і корупції з боку учасників, які мають вплив на антимонопольні органи та правову систему в країні, намагаються отримати максимальну маржу при постачанні газу споживачу, спотворюючи при цьому (в т.ч. і з допомогою державних національних компаній) принципи ліберальної політики та користуючись необмеженим бюджетом, і створюють лише видимість конкуренції.

Про державне регулювання

У класичному розумінні ринкова ціна визначається в умовах вільної конкуренції (попит-пропозиція). Попит означає платоспроможність споживача (реальну наявність грошей у покупця). Реальний ринок не реагує на потреби, не забезпечені реальною платоспроможністю споживача.

На сьогодні субсидії з держбюджету на оплату газу та теплової енергії становлять близько 50% їх загальної вартості. Наявність таких субсидій означає відсутність платоспроможності у більш як 50% населення. За відсутності платоспроможності та за наявності субсидій у понад 50% населення неможливо визначити справжній попит на природний газ. Тому в силу вступає нормативне регулювання споживання газу, теплової енергії - встановлення норм споживання, визначення механізмів оплати, неможливість відключення. А при відсутності реального попиту ринкова ціна неможлива. Ланцюг замкнувся.

При постійній зміні регульованих цін на газ виникає запитання: чому при відсутності платоспроможного споживача та реального попиту (а не нормованого) ціни на газ постійно зростають? На сьогодні відповідь на це запитання не лежить у площині розрахунків економічно обґрунтованих цін, а є заздалегідь очевидною: ціни зростають, тому що це вигідно "незалежному" монополісту, ресурси якого без будь-якої конкуренції постачаються для неплатоспроможного споживача з одночасним наданням такому споживачу фінансової підтримки з бюджету у вигляді субсидії, яка в результаті опиниться на рахунках цього ж монополіста. Таким "незалежним" монополістом є НАК "Нафтогаз України". Саме такий монополіст зацікавлений без конкуренції продавати свій товар за максимально можливою ціною.

"Нафтогаз" поза сумнівом є монополістом, адже потреби населення у газі й теплоенергії задовольняються за окремо визначеним урядом механізмом і тільки за рахунок ресурсів, що належать "Нафтогазу".

Яким чином монополіст може обґрунтувати необхідність підвищення ціни на свій ресурс в умовах відсутності платоспроможного споживача? Правильно, прирівняти себе до учасника того ринку, де є найвища ціна на природний газ. А така ціна є там, де є реальний попит на газ та існує платоспроможний споживач, - у Європі.

Володіючи необмеженим фінансовим ресурсом і маючи прямий двосторонній доступ (без участі Кабміну) до переговорів з кредиторами уряду (МВФ), "Нафтогаз" зумів "переконати" кредиторів і частину суспільства в тому, що і для нього, "незалежного" монополіста, існує ринкова ціна, - і це ціна німецького хабу. Саме за наполяганням "Нафтогазу" до Меморандуму, очевидно, було включено вимоги щодо необхідності збільшити ціну на газ для населення до так званого імпортного паритету. І саме під ці зобов'язання Україні надано кредит МВФ. І саме тому МВФ вимагає, як і будь-який кредитор, дотримання умов угоди.

Тобто в умовах відсутності конкуренції та реального попиту (який забезпечував би оптимальний обсяг споживання ресурсів) і в результаті встановлення ціни на рівні імпортного паритету "Нафтогаз" може продавати свій газ за найвищою ціною з гарантованою оплатою (за рахунок коштів держбюджету), - мрія кожного монополіста. І "Нафтогаз", що позиціонує себе як прихильник ринкових реформ і навіть судиться з Кабміном, у жодному разі не оскаржує постанов уряду, якими тільки його зобов'язують продавати газ для населення. Він лише наполягає на необхідності встановити найвищу ціну на свій газ.

Те, що в держбюджеті бракує коштів на субсидії для неплатоспроможних споживачів, здається, мало турбує "незалежного" монополіста. А дарма. Адже саме дефіцит таких субсидій призвів до накопичення шалених боргів за газ. Наразі наявність таких боргів керівництво "Нафтогазу" перетворило по суті на інструмент бізнес-політичного протистояння, втягнувшись у боротьбу за перерозподіл власності газорозподільних мереж. Але настане час, коли національній компанії доведеться повертати запозичення, залучені для закупівлі газу. А за такого рівня нерозрахунків за газ зробити це буде дуже складно.

Логічне запитання до регулятора ціни на газ для населення (в цьому разі до уряду): навіщо вчергове підвищувати ціни на газ для населення в умовах відсутності платоспроможного споживача, та звідки виникне джерело для виплати необхідних субсидій? Адже платоспроможність споживачів залежить від темпів зростання економіки України.

Ціни на газ і теплоенергію мають формуватися відповідно до законодавства України - на економічно обґрунтованому рівні, та обов'язково враховувати динаміку зміни платоспроможності побутових споживачів.

Економічно обґрунтована ціна, розрахована на основі звітних даних "Укргазвидобування", "Укртрансгазу" і газорозподільних підприємств, має свою орієнтовну структуру (див. табл. 2).

Одразу хочу попередити спекуляції та пояснити причину відхилення розрахункової ціни від "обіцяної" раніше у 3,55 грн/кубометр. Це нові вхідні параметри економічної моделі від "Нафтогазу" і НКРЕКП: інші операційні витрати (дослідження, розробка та розвідка) - 100 грн, витрати на зберігання газу - 65, збільшення амортизації - 87, обслуговування кредитів - 30, капітальні інвестиції на зростання обсягів буріння - 42, відповідне збільшення ціни на газ з рентою та ПДВ - 571 грн. Плюс збільшення тарифу збиткового "Укртрансгазу" (65 грн), тарифів збиткових облгазів (528) і профіт на постачання газу (131 грн).

Разом - додаткових 1295 грн на всі "хотілки" всіх ланок ланцюга. І всі задоволені!

При діючих умовах, коли ціна на газ для населення прив'язана до цін імпортованого газу, визначити реальну потребу у субсидіях досить проблематично, бо такі ціни суттєво змінюються протягом року, а також є значно вищими за економічно обґрунтовану ціну. Проведення верифікації та зменшення субсидій у таких умовах, крім того, що є досить чутливим для суспільства, не дасть бажаних результатів, бо наслідком будь-якого зменшення субсидій при високій ціні буде накопичення заборгованості за газ.

І насамкінець хотілося б повернутись до запитання: що ж таке популізм і хто є популістами у сучасній Україні?

У сфері енергозабезпечення України такі популісти безперечно є. Їх можна і треба ідентифікувати за принципом: "голосні обіцянки при нульовому результаті". Популістами є ті, хто розробляв, приймав і впроваджував Концепцію розвитку газовидобувної галузі України (Програму видобутку газу до 2020 р.), для виконання якої підвищували ціни на газ і яку провалили, так і не знайшовши відповідальних. Популісти ті, хто на початку процесу різкого підвищення цін на газ щедро засівав субсидіями всіх охочих, а вже через рік почав хаотично викидати із переліку субсидіантів незахищені верстви населення, залишаючи кумів, сватів, братів та інших "правильних" споживачів. Популістами є ті, хто, тримаючись за посаду, брав на себе зобов'язання, які не міг та й не збирався виконувати. Зокрема, це стосується керівників "Нафтогазу", які зобов'язувалися ще в березні 2019 р. видобути до 1 січня 2020-го щонайменше 18,2 млрд кубометрів газу (навіть у березні 2019 р. ця цифра виглядала знущально-комічною), бралися відокремити діяльність з транспортування газу відповідно до моделі, обраної Кабміном (розпорядження КМУ від 20 березня 2019 р. №161-р.), обіцяли ліквідувати "Нафтогаз" (у 2015 р. молодий менеджмент цієї компанії), обіцяли, що після виграшу в Стокгольмському арбітражі ціни для населення знизяться удвічі, а "Газпром" сплачуватиме за транзит у три рази більше коштів, та інше.

Загалом виклики, що стоять перед газовою галуззю після п'яти років неухильних реформ, є як ніколи актуальними серед загроз національній безпеці України та належать до головних проблем захисту інтересів країни в енергетичній сфері країни.

Думай… те!