Північно-Європейський газопровід: ставка на заблокування

Будівництво Північно-Єв­ропейського газопро­воду запізниться щонай­менше на кілька місяців, а вар­тість цього проекту для росіян і нім­ців порівняно з попередньо пла­нованою зросте. Причина затримки пояснюється насамперед тонкощами міжнародного мор­ського законодавства. Як виявляється, противники газопроводу вміють чудово маневрувати на юридичному грунті, використовуючи формаль­ні та екологічні аргументи для блокування інвестицій. Водночас експерти з NordStream останнім часом припускаються елементарних помилок, які серйозно підривають авторитет цієї компанії.

До того ж недавно стало відомо, що газопровід має пройти також по естонській та польській економічних зонах на Балтійсь­кому морі. Такого розвитку подій, який серйозно ускладнить росіянам ситуацію, раніше не планували. Втім, це можна було досить легко передбачити. Хоч би як це неймовірно звучало, але автори балтійського проекту користувалися... неправильними морськими мапами. Відтак, вони накреслили невеликий відтинок газопроводу по польській економічній зоні цілком помилково.

Йдеться про акваторію, розташовану на південь від берегів датського острова Борнгольм, щодо якої вже 30 років сперечаються Польща з Данією. Як зазначив нещодавно заступник міністра економіки Польщі Пьотр Возняк, до офіційного врегулювання цієї суперечки спірна акваторія має статус водночас і польської, і датської економічної зони. Варто також додати, що врегулювання польсько-датського конфлікту у найближчому майбутньому навряд чи можливе. А якщо Копенгаген і Варшава таки порозуміються, то, най­імовірніше, більшість цієї акваторії відійде Польщі, яка має в цій суперечці переконливіші аргументи.

Польський уряд не нагадував інвесторам про це до останнього, завдяки чому полякам вдалося затримати початок будівництва газопроводу принаймні на кілька місяців. Адже росіяни планували завершити оцінку впливу цього проекту на навколишнє середовище вже на початку літа, а тепер мусять розпочати окремі консультації з Варшавою.

Ця помилка, крім очевидних і серйозних проблем для NordStream, означає також дещо набагато важливіше — це неабиякий удар по її престижу. Бо чи можна довіряти компанії, яка при підготовці великого й екологічно небезпечного проекту використовує абсолютно неправильні дані?

За цих обставин західним європейцям варто по-новому оцінити останні заяви представника NordStream про те, що нібито росіяни власним коштом очистять маршрут газопроводу від хімічної зброї часів Другої світової війни. Схоже, що й у цьому питанні думка NordStream сильно розходиться з правдою. Або — що також можливе в контексті останньої помилки — його експерти справді не розуміють, про що йдеться. Тож нагадаємо.

За попередніми оцінками, бюджет проекту мав становити 4 млрд. дол. (однак ця сума постійно збільшується з огляду на дедалі нові вимоги Швеції та Фінляндії). Якщо вірити росіянам, з цих коштів мають фінансувати в тому числі й підготовчі роботи, зокрема очищення балтійського дна від більшості боєприпасів (причому компанія розраховує на допомогу з фондів Європейського Союзу, що активно лобіює Шредер). Тим часом, як повідомив кореспонденту «ДТ» провідний експерт з питань зброї масового враження в Балтійському регіоні, професор Тадеуш Касперка, на сьогодні лише одна фірма у світі говорить про готовність взятися за це завдання. Вартість проекту — 8 млрд. євро (тобто більше, ніж увесь бюджет російсько-німецького проекту), а вся операція мала б тривати десять років.

Балтійські науковці вже кілька десятиліть поспіль сперечаються про те, як розв’язати цю проблему (за негативними наслідками її часто прирівнюють до Чорнобильської катастрофи), однак, крім згаданої пропозиції консорціуму в складі англійської фірми Atomic Energy Authority i шотландської SubSea Offshore Ltd, жодна інша конкретна концепція не з’явилася.

На маршруті планованого газопроводу є ще кілька подібних нюансів, які можуть серйозно зашкодити проектові. Так, фінські експерти вказують на велику нерівномірність дна та наявність системи військового захисту вздовж південного узбережжя Фінляндії, що, на їхню думку, унеможливлює прокладання труби в цьому районі. Слід зазначити, що саме фінські застереження позбавлені політичного підтексту — Гельсін­кі радше намагаються дружити з Москвою та навіть заявили про бажання купувати газ з балтійської труби.

Оскільки інвестор об’єктивно не зміг заперечити ці зауваження, в нього немає іншого виходу, як прокласти трубу на кільканадцять миль на південь. Утім, це вже буде естонська економічна зона. І тут цікавий збіг обставин — про зміну планованого маршруту газопроводу почали розмірковувати у той час, коли між Москвою та Таллінном спалахнув відомий конфлікт навколо пам’ят­ника радянському солдатові. Отже, тепер Естонія не хоче навіть чути про сприяння росіянам, тоді як її сусідка Латвія, котра також не надто захоплено сприймала перспективу появи газопроводу, останнім часом дещо змінила свою позицію й за зразком Фінляндії розглядає можливість долучитися до цього проекту.

Таллінн і Варшава не приховують того, що їхня «морська відповідь» на імперську поведінку Москви буде адекватною, а для блокування проекту скористаються усім арсеналом законних заходів. Насамперед йдеться про формальні нюанси міжнародного морського права, що дає юристам великі можливості для маневрування.

Так, у квітні Таллінн відмовив інвестору у проведенні дослідження морського дна в своїй економічній зоні, без якого неможливо розпочати будівництво газопроводу в цьому районі. Офіційне пояснення — формальні помилки, яких NordStream припустився в заяві. Хоча справжня причина загальновідома. Як зазначила прес-секретар естонського уряду Інга Ягомае, згідно з вимогами законодавства компанія має уточнити обсяг досліджень та їх мету, подати рамковий графік робіт, а також зазначити, які саме засоби будуть потрібні для їх виконання. «Після повторного отримання заявки наш Водний департамент матиме чотири місяці на її розгляд», — повідомила журналістам пані Ягомае.

Водночас провладний естонський депутат Ігор Грязін подав проект закону, який розширює естонські територіальні води на три морські милі. Безглузда демонстрація? Звісно ж, ні. Згідно з положеннями Конвенції ООН по морському праву 1982 року, приморські держави можуть самостійно вирішувати, якої ширини має бути смуга їхніх територіальних вод, однак вона не може перевищувати 12 миль. Це встановлюється внутрішніми правовими рішеннями певної держави — достатньо ухвалити відповідний закон. Якщо держава замість 12 миль залишить собі менше — це лише справа її доброї волі. На практиці так роблять з кількох причин: або в тому разі, коли, наприклад, складно охороняти всю 12-мильну смугу, або як акт добросусідства, якщо в іншому випадку сусідня країна мала б обмежений доступ до моря.

Так, якби і Фінляндія, і Естонія ухвалили рішення про 12-мильну зону, то на практиці вони не змогли б цього реалізувати: ширина Фінської затоки менша за 24 милі. Це, щоправда, не означало б виникнення проблем для проходу російських суден, бо один із принципів Конвен­ції ООН по морському праву — це свобода пересування через протоки навіть у тому разі, якщо вони є суверенною акваторією іншої держави, навіть ворожої. Щоправда, цей принцип не заважає Росії незаконно блокувати доступ до польського порту Ельблонг, про що трохи нижче. Натомість прокладання кабелів і трубопроводів потребує згоди цієї держави, яка може відмовити без зазначення причин.

Однак це лише перші ластівки з цілого арсеналу юридичних заходів, які можуть стати причинами для блокування російсько-німецького проекту. Щоб зрозуміти можливі дії юристів з країн Балтії, не зайвим буде коротко нагадати про особливості міжнародного законодавства, яке регулює відносини держав на морях і океанах світу. Більшість цих питань врегулювали відносно недавно, разом з ухваленням Конвенції ООН по морському праву 1982 року. Окремі аспекти діяльності на морі описано в інших конвенціях, наприклад, SOLAS, MARPOL, Гельсінкській та інших. І тут треба мати на увазі, що процес творення сучасного міжнародного морського законодавства ще не завершено. І його аж ніяк не можна назвати комплексною системою. Міжнародна спільнота, щоправда, активно рухається в цьому напрямку, однак наразі чимало важливих питань врегульовано лише загальними положеннями, багато інших — суперечливі й недосконалі. Тож ці положення можна всіляко інтерпретувати, залежно від того, в кого кращі юристи.

Ситуацію ускладнює також те, що морська складова міжнародного законодавства явно не встигає за розвитком світової економіки, науки та техніки. Грунтовно врегульовано лише традиційні види діяльності людини на морі, наприклад, рух суден, рибальство, питання військового співробітництва. Водночас за умови вичерпання ресурсів на суші більш інтенсивна експлуатація моря завдяки використанню новітніх технологій стає стратегічною справою. Втім, порівняно з сушею, моря і океани майже зовсім не досліджені, а нові й перспективні види діяльності на морі — майже не врегульовані законодавчо.

Важливого значення набули також екологічні проблеми. Ще 20 років тому вважали, що море може вмістити і нейтралізувати необмежені обсяги забруднюючих речовин. Нині ж стало відомо, що Балтійський регіон стоїть на порозі екологічної катастрофи. Адже це неглибоке море, в яке впадають великі річки, що несуть у своїх водах забруднюючі речовини з надзвичайно великої території. Обмін водами між Балтійським морем та Атлантикою обмежений, адже це море з’єднується з Північним лише невеликими й неглибокими Датськими протоками. Тож не випадково Міжнародна морська організація (IMO) надала Балтиці особливий статус, а HELCOM щороку посилює екологічні вимоги щодо діяльності не тільки на самому морі, а також на території сусідніх держав.

І як за таких умов інтерпретувати загальні положення міжнародних конвенцій, що регулюють питання прокладання труб або кабелів в економічній зоні іншої країни? Нібито трубу можна будувати вільно, хіба що інвестиційний проект перешкоджає використанню ресурсів моря державою, яка володіє цією смугою територіальних вод. Однак йдеться про експлуатацію економічної зони в майбутньому — через 20, 30 і більше років. Тож яким чином установити рівень загрози, якщо сьогодні ще зов­сім невідомо, для яких цілей у майбутньому використовуватиметься море та як до того часу розвинеться морська наука і технології? Порівняно з материками, море досліджене досить поверхнево.

Компанія NordStream не врахувала, що в Швеції, Польщі та інших країнах Балтії знайдеться стільки незалежних дослідників, які відгукнуться на формальні заклики національних урядів надсилати свої зауваження щодо газопроводу та акцентуватимуть увагу на наведених вище проблемах. Здавалося, що обов’язкові міжнародні консультації, а також громадське обговорення стануть лише формальністю. А тут несподіванка — активісти неурядових організацій та вчені, особливо зі Швеції, Фінляндії та Польщі, справді перейнялися своєю роллю в цьому процесі.

За звичайних умов уряди, можливо, і не відреагували б на їх зауваження, однак тут ситуація зовсім інша. Зокрема, польський уряд і регіональна держадміністрація уважно вивчають кожне надіслане звернення, навіть якщо його автором є нікому не відомий житель Примор’я. На узбережжі можна відчути атмосферу певної національної і, якщо можна так сказати, навіть загальнобалтійської консолідації, яка допомагає знаходити юридичні підстави для затримки російсько-німецького проекту. Нещодавно польський тижневик «Впрост» написав, що хоч як це парадоксально, але завдяки росіянам і німцям вперше насправді відбувся Балтійський регіон як спільнота інтересів, хоча ще недавно це було лише географічне поняття. Ніщо так не зблизило Польщу та Швецію, як співпраця при дослідженні екологічних загроз з боку Північно-Європейського газопроводу.

За описаної вище недосконалості міжнародного морського права юристи, працевлаштовані польським, естонським і шведським урядами, можуть дуже легко довести, що прокладення газопроводу теоретично може спричинити екологічну катастрофу. Тим паче, що такі прецеденти вже були. Росіяни не дуже переймаються захистом морського середовища — досить подивитися на їх господарювання на узбережжі Калінінградської області. Так, в Калінінграді рідкі відходи скидають прямо у море, без очищення. І це за ситуації, що Швеція надала Росії спеціальну програму, якою передбачається фінансування будівництва заводу з очищення рідких відходів. Але частина грошей кудись зникла, а російська адміністрація настільки затягувала всі процедури, що проект довелося закрити. Не кращий стан справ і в російських портах.

В області також функціонують єдині на балтійському узбережжі шахти з видобутку бурштину – сусідні Польща та Литва не видобувають цього багатства промисловим способом, бо це завдає величезної шкоди природному середовищу (бурштин, що його продають у Гданську, збирають на пляжах після шторму або контрабандним способом привозять з Росії). Та попри протести Гельсінкської комісії та незалежних скандинавських організацій, росіяни не перестають нищити балтійське середовище, що не може не вплинути на ставлення скандинавів до проекту балтійської труби.

Успіх російських енергетичних проектів залежатиме також від того, на чиєму боці будуть інші держави Західної Європи та Єврокомісія. Тож одночасно з юридичною війною за формальні та екологічні аргументи, на Балтиці відбувається ще й ідеологічне протистояння. Так, росіяни намагаються переконати Захід у тому, що нібито Україна, Білорусь, Польща та балтійські країни колишнього СРСР — «це ненадійні партнери у нафтогазових відносинах». Тепер до цього аргументу має додатися ще один. Росіяни хочуть продемонструвати, що навколо Північно-Європейського газопроводу вони все роблять правильно, враховують критичні зауваження та усувають екологічні загрози. Тоді як Естонія та Польща — це такі собі авантюристи, що маніпулюють формальними положеннями законодавства й поводяться неправомірно.

Водночас не слід забувати, що саме Росія порушує вимоги міжнародного права, використовуючи це як елемент політичного шантажу проти Польщі. Так, Кремль незаконно блокує іноземним суднам транзитний прохід через Пілавську протоку, що поблизу Балтійська. Через цю блокаду, яку запровадили в 90-х роках минулого століття з політичних цілей і без логічного пояснення, польський Ельблонг залишається єдиним діючим морським портом на Балтійському морі, який... не має доступу до моря. А це є причиною занепаду цілого регіону, який, попри зручне приморське розташування, потерпає від безробіття та бідності. Цей вияв «добросусідства» найкраще показує, чого мають очікувати «непокірні» держави, в тому числі й Україна, якщо росіянам таки вдасться проштовхнути їхній витратний балтійський проект газопроводу.