"Північний потік" чи "Північний вітер"?

Неофіційно план вторгнення РФ в Україну називався "Північний вітер". Його посиленням 2015-го мав стати реінкарнований мегапроект газопроводу "Північний потік" (Nord Stream) як вагома мотивація для держав - членів ЄС. Особливо після провалу настільки розрекламованого росіянами "Південного потоку" та "Турецького". У такий спосіб Росія має намір й "обнулити" транзит свого газу в ЄС територією України.

"Придаток" з амбіціями

Газ для Росії ніколи не був комерційним товаром, нехай навіть і стратегічним. Газ для РФ - це символ могутності, впливу, туги за імперією, жаги реваншу. Тобто "русский мир".

Росіянам роками насаджували думку про те, що "без нас уся Європа замерзне та приповзе на колінах". Апофеозом став цілком офіційний бренд "Велика Енергетична Наддержава". Погодьтеся, звучить набагато приємніше, ніж "сировинний придаток" єврозони. Тим паче, що в РФ були підстави для оптимізму.

Європа споживає величезну кількість газу: у 2010 р. - майже 610 млрд кубометрів, видобуваючи лише 311 млрд, причому видобуток безперервно скорочується.

Британські родовища в Північному морі давно пройшли свій пік, і нині там добувається вдвічі менше, ніж десять років тому. Норвезькі родовища поки що не можуть дати необхідного приросту видобутку газу. А на легендарному нідерландському родовищі Гронінген уряд цієї країни свідомо став обмежувати видобуток. За десять років - з 2005-го по 2014 р. - обсяг видобутку газу в державах єврозони скоротився на півсотні мільярдів кубометрів.

На тлі прогнозів (почасти проросійських експертів) щодо продовження зростання газоспоживання в Євросоюзі ставка Кремля здавалася майже безпрограшною. Однак спрацювало саме "майже": "Газпром" проґавив сланцеву революцію в США, яка збільшила там видобуток і різко (у рази) обвалила ціни на регіональних і місцевих ринках. Але у зв'язку з тим, що наприкінці "нульових" років у США міг виникнути дефіцит природного газу, під цю "подію" було побудовано чимало потужностей для транспортування та приймання скрапленого газу, а також для його регазифікації. Сьогодні ця інфраструктура США незатребувана. І скраплений газ, який раніше призначався американцям, "ринувся" в Європу.

Приймання з моря скрапленого газу, який довго залишався алжирською екзотикою для французів, у 2000-х стало звичною технологією. Уже в десятці країн єврозони побудовано понад два десятки терміналів, здатних прийняти імпортований скраплений газ. Ці потужності в змозі закрити до третини потреб ЄС в імпорті газу. І будуються нові...

Ситуація для "Газпрому" була б іще сумнішою, якби не катастрофа на атомній електростанції "Фукусіма" у 2011 р. Після неї в Японії призупинили роботу півсотні ядерних реакторів і різко зріс попит (і, відповідно, ціни) на скраплений газ. Його ключові постачальники - Катар та Оман - розгорнули свої потоки на Схід. Тому конкуренція російському газу на євроринку трохи ослабла.

З іншого боку, потужності з приймання скрапленого газу та його регазифікації нікуди не поділися. Отже, в найближчі роки очікується початок поставок американського скрапленого газу. Крім того, порівняно дешевий американський газ почав витісняти на місцевому ринку вугілля, яке... хлинуло в Європу, замінивши частину газу в енергетиці. Проекти поставки центральноазіатського (а нині й іранського) газу також набувають чітких обрисів.

Отже, Європа нікуди "не приповзла", а активно (хоча й не без проблем) диверсифікує джерела енергопоставок, насамперед джерел і маршрутів поставок природного газу.

Негативно позначився на обсягах споживання газу й багаторічний застій економіки в єврозоні (енергоекономія в цьому разі не береться до уваги): торік його споживання в державах - членах ЄС порівняно з 2005 р. скоротилося на 18%, до 486 млрд кубометрів.

Якщо казати про нафтовий аспект (а він для Росії набагато важливіший), то перед початком анексії Криму та вторгнення в східні області України середньострокова програма Кремля ґрунтувалася на цінах нафти вище за 100 дол. за барель. Нинішні цифри контрактів, які іноді знижуються до 40 дол./бар., не снилися керівництву РФ навіть у нічних жахіттях.

Газ, який продавався раніше компаніям із країн Євросоюзу по 350–400 дол. за тисячу кубометрів, теж упав у ціні майже вдвічі. Тим часом бюджет Росії продовжують верстати, орієнтуючись на ціни вуглеводнів у світі. Але за гривнею, яка впала втричі, відбувся і подвійний обвал "наддержавного" рубля.

Беріг лівий, беріг правий...

Амбіці1 Кремля це не похитнуло. Плани глобального газового домінування в Євросоюзі з тріском провалилися, але за східний його напрям Москва ще бореться. Частиною її зусиль є максимальне зниження (в ідеалі для Росії - до нульового рівня) транзитної ролі газотранспортної системи (ГТС) України. У 90-х роках минулого століття через ненависну нині Кремлю українську ГТС експортувалося понад 90% російського газу, торік - близько 40%.

Проекти трубопроводів, що обходять Україну, стали ледь не головною іграшкою Кремля.

Першим великим проектом став прокладений дном Чорного моря в Туреччину "Блакитний потік-1, 2", потім через Білорусь і Польщу - магістральний трубопровід Ямал-Європа, пізніше дном Балтики - дві нитки "Північного потоку".

Кілька останніх років "Газпром" уперто та гучно носився з ідеями обходу України через Чорне море. Спочатку це був "Південний потік" через Болгарію. А після його кончини - мегапроект, у російській версії, "Турецький потік".

Кремль мало цікавила економіка проектів. Турецький проект просувався при тому, що "Блакитний потік" так і не запрацював на повну потужність, і турки з неприхованим скепсисом ставилися до ідеї прокладання ще чотирьох нових ниток. А в "скрутну годину" все-таки зверталися по допомогу в транспортуванні того самого російського газу до України. І ніколи про це не пошкодували.

Анкарі не потрібні 63 млрд кубометрів природного газу, які нав'язує Москва. Туреччину цікавлять лише необхідні їй 17 млрд кубометрів. І - знижка на газ.

Тому Туреччина пропонувала РФ розширити "Блакитний потік" (що логічно й мало б хоч якесь економічне обґрунтування). А новий напрямок газопоставок і транспортування газу обмежити однією, максимум, двома нитками трубопроводу.

"Газпром" ультимативно пропонував Євросоюзу вкласти гроші в створення нової інфраструктури для поставок російського газу з "нового хабу" на кордоні Туреччини та Греції в рамках проекту "Турецький потік". Наполягаючи при цьому, що після 2019 р. створену в Україні інфраструктуру буде відключено. (У 2019 р. закінчується термін дії десятирічного транзитного контракту між "Нафтогазом України" та "Газпромом".)

Уламки збитого турецькою ракетою Су-24 та спричинена цим антитурецька істерія в РФ, схоже, відправили "Турецький проект" на далеку полицю. До речі, не чекаючи згоди спочатку Болгарії, потім Туреччини, "Газпром" побудував на території Російської Федерації трубопроводи для заповнення мінімум перших двох "турецьких" ниток. Тепер "Газпром" - власник купи закопаних труб, що ведуть у нікуди. Утім, бізнес із їхнього укладання давно став навкологазпромівською годівницею (що пояснює і явно завищену вартість низки проектів). А спробу Кремля з переділу ринку газу було анонсовано задовго до цього.

"Північний вітер" - "Північний потік"

Неофіційна назва російського вторгнення на Схід України - "Північний вітер". Тепер по Україні вирішили вдарити реінкарнацією "Північного потоку". Причому ще на початку 2015 р. у Москві не планували цього варіанта, розраховуючи обійтися південними проектами.

У 2012 р. "Газпром" заявляв про плани розширення "Північного потоку" двома нитками та продовження його до Великої Британії. Цей проект явно завис - Британія не захотіла посилювати залежність від політично ненадійного постачальника.

У результаті ще в січні 2015-го "Газпром" став розповідати, що планів із розширення Nord Stream немає. "Газопровід має технічну можливість прокачувати до 55 млрд кубометрів на рік. Цього досить на даний момент", - зазначали в компанії.

Справді, у 2014 р., найуспішнішому для своїх вигодоотримувачів, Nord Stream (зареєстрований у Швейцарії) було завантажено на дві третини потужності. Основна причина - небажання "Газпрому" виконувати вимоги Третього енергопакета, який передбачає вільний допуск до ГТС інших постачальників газу.

Перші нитки газопроводу Nord Stream (названого зараз "Північним потоком-1") протягнули до вступу в силу Третього енергопакета, але для входу в ГТС Німеччині довелося будувати й два наземні газопроводи - OPAL потужністю 30 млрд кубометрів на рік та NEL потужністю 20 млрд (див. схему). Попри запеклий опір "Газпрому" та його німецьких партнерів, вони потрапили під санкції Третього енергопакета: "Газпром" зобов'язали резервувати місце для інших постачальників у цих трубопроводах.

Певна іронія полягає в тому, що теоретично обійти це обмеження РФ могла б, дозволивши експортувати попутний газ своїх нафтових компаній. Однак політика повної монополізації поставок газу, так званий єдиний експортний канал, не дозволяє цього зробити.

У підсумку за чотири роки з моменту пуску першої нитки Nord Stream і три роки - другої при річній потужності 55 млрд кубометрів на рік було прокачано майже 120 млрд. За цих умов розпочинати подвоєння потужності (ще дві нитки по 27,5 млрд кубометрів кожна) - нелогічно.

Однак не все так просто.

Трохи про "борзих щенят"

Брати хабарі погано та небезпечно. Інша річ - участь в інвестиціях. Уже в перших двох нитках Nord Stream "Газпрому" довелося віддати 49% акцій компанії Nord Stream AG, що управляла трубою, - на користь західних партнерів. І це не всі російські "пряники". "Газпром" мав дати гарантію на 12 млрд євро по транспортуванню газу (це перевищує вартість перших ниток Nord Stream). Тобто російська газова компанія гарантувала оплату 12 млдр євро Nord Stream AG у разі розірвання угоди про транспортування газу.

Однак найцікавішою та малоафішованою частиною угоди була інша - джерело газу.

Основним джерелом газу "Північного потоку-1" є Південно-Руське родовище з запасами близько трильйона кубометрів і щорічним видобутком 25 млрд. Попри "теплу" назву, розташоване воно далеко на півночі, у Ямало-Ненецькому автономному окрузі, і розробляється ВАТ "Севернефтегазпром". Крім "Газпрому", там можна побачити дуже цікавих акціонерів - німецькі компанії Wintershall Holding GmbH та E.ON AG.

"Газпрому" належить 50% + 6 звичайних акцій. У його партнерів розподіл інший: по 25% мінус 3 звичайні акції плюс 3 привілейовані акції (без права голосу).

Формально - "порівну". Але сенс у тому, що номінал акцій різний, і шість привілейованих акцій тягнуть на 20% статутного фонду. Отже, частки участі в розподілі прибутку виглядають інакше: в "Газпрому" 40%, у Wintershall - близько 35, а E.ON - 25%.

По суті, працює схема: в обмін на право поставки газу в Німеччину "Газпрому" довелося дати німцям (без особливої помпи) прямий доступ до видобутку газу в Росії. З поставкою по трубі, яка майже наполовину належить їм же.

Аналогічна схема вимальовується й навколо "Північного потоку-2". В останні місяці "Газпром" проводив операції з обміну активами - ряд із них завершено, деякі ще в процесі.

Знову промайнула інформація про допуск Wintershall до видобутку газу - уже на Уренгойському газовому родовищі. Власне, переговори ведуться давно, перші контакти на цю тему почалися ще минулого століття. Обіцяють наступного року вийти на результат. Поки що йдеться про блокуючий пакет (25%). За неофіційними даними, надалі партнери планують частку кожного в 50%. Але ж на Південно-Руському теж розпочинали з блокуючого пакета.

Запаси газу на двох блоках Уренгойського родовища - також трильйон кубометрів і до
200 млн т конденсату. Отже, шматочок ду-уже ласий.

До речі, водночас "Газпрому" довелося поступитися своєю часткою в компанії-операторі "Північного потоку-2" - з 51% акцій його частину скоротили до 50%.

Узагалі "Газпрому" останнім часом доводиться йти на поступки, про які раніше й мови бути не могло. Ринкова капіталізація цієї компанії за останні роки впала в сім разів, отже, із залученням ресурсів досить напружено. Особливо після того, як китайці жорстко вказали, що тягти труби в Китай "Газпрому" доведеться виключно за свій рахунок. Ділячись, кланяючись, гарантуючи та йдучи на поступки. Хотіли - от вам "енергонаддержавна" частка.

Про справи наші скорботні

Однак проект "Північний потік-1, 2" зовсім не паперовий. Українська газотранспортна система торік прокачала лише 62 млрд кубометрів "газпромівського" газу (при запланованих на початку року 70–80 млрд). "Знімання" з нашої ГТС ще хоча б 20–25 млрд кубометрів транзитного навантаження робить недоцільним як мінімум один із трьох основних напрямків транспортування природного газу (про повернення до транзиту 100 млрд кубометрів російського газу вже ніхто навіть не каже).

Небезпека проекту "Північний потік" для України (і держав Євросоюзу, якщо вони справді поділяють політичні інтереси держав - членів ЄС і комерційних компаній цих країн) - у його підтримці рядом впливових західних компаній. (Часто ті самі компанії - основні спонсори тих чи інших партій.) Крім того, називаючи речі своїми іменами, далеко не всі в тому самому Берліні проти ідеї стати монопольним оператором "російського газу". Питання в тому, наскільки це вигідно Євросоюзу, і чи підтримає він Україну в газотранспортному питанні?

Російський проект Nord Stream прямо б'є по Україні, позбавляючи її доходів від транспортування російського газу насамперед до ЄС (ідеться про приблизно 1,8–2 млрд дол. доходу ПАТ "Укртрансгаз" і НАКу, недоодержання яких збільшує потребу в зовнішньому кредитуванні).

Крім того, як ішлося вище, скорочення транспортування російського газу в держави Євросоюзу українською ГТС не підсилює, а послаблює конкуренцію на ринку Європи, фактично відсікаючи кілька газопроводів і заганяючи основний потік газу (і, відповідно, доходів від нього) у єдиний - проросійський - коридор.

Під прямий удар потрапляє й член Євросоюзу - Словаччина, транзит через яку припиняється. Під ударом опиняються й Польща з Білоруссю (частину газу буде точно знято з трубопроводу Ямал-Європа на користь "Північного потоку"). Меншою мірою, але постраждає й Румунія. Не кажучи вже про те, що поява великого проекту - у разі його невідповідності Третьому енергопакету - серйозно розмиває сенс існування останнього.

Власне, восени цього року в Єврокомісії вже висловлювалися про ризики монополізації ринку газу та про те, що "він не задовольнятиме стратегії Євросоюзу на диверсифікацію джерел і маршрутів поставки газу". "Навпаки, якщо газопровід "Північний потік-2" буде побудовано, це збільшить залежність Європи не лише від одного постачальника, а також від одного маршруту поставок газу. Проект сконцентрує 80% імпорту газу з Росії на одному маршруті та призведе до домінуючого становища "Газпрому" на німецькому ринку, збільшивши його частку з 40 до 60%", - зазначили в ЄК.

Однак поки що офіційної позиції в Єврокомісії ще не виробили. Нещодавно кілька країн ЄС звернулися до неї з листом, привертаючи увагу ЄК до того, що "Північний потік-2" негативно позначиться на енергетичній безпеці Європи. Лист підписали уповноважені представники Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії, Литви, Латвії та Естонії.

Однак підпис представника Чехії під ним відсутній. Її представник спочатку вирішив проконсультуватися, а пізніше його уряд вирішив утриматися. Чехія може одержувати газу як через Україну та Словаччину, так і з півночі, через Німеччину (як європейський, так і російський, з "Північного потоку"). Але хіба це причина?

Отже, казати, що існує єдиний фронт, ще дуже рано. І, повторюся, вагому роль у його створенні (як і нестворенні) відіграватиме Німеччина. Поки що позиція цього основоположника ЄС дуже стримана: "Проект комерційний, і його треба оцінювати на відповідність законодавству ЄС".

Наші ключові політики вже висловилися. Минулого тижня президент Порошенко в черговий раз заявив про важливість "подальшого використання газотранспортних потужностей України для транспортування газу в Європу та неприпустимість реалізації проекту "Північний потік-2". "Він не має ніякого економічного сенсу, а сам проект - виключно політичний", - зазначив він.

На жаль, для конкретних німецьких фірм сенс проекту "Північний потік-2" цілком може бути іншим. І основне завдання, зокрема України, полягає в тому, щоб довести, що це невигідно ні Німеччині, ні Євросоюзу.

Раніше про газопровід "Північний потік-2" висловився й "заклятий друг" президента Арсеній Яценюк, цілком справедливо назвавши проект класичним "антиукраїнським, антиєвропейським". "Якщо Росія з окремими західними компаніями побудує "Північний потік-2", це означатиме, що Росія доб'ється своєї мети та позбавить Україну повністю послуг із транзиту природного газу в країни - члени ЄС", - наголосив він.

Усе правильно, але, крім гучних заяв, необхідна ретельна та узгоджена робота з нашими партнерами на Заході. Звичайно, словосполучення "спільна робота Петра Олексійовича та Арсенія Петровича" при їхній ніжній та обопільній "любові" один до одного - досить відносне й навіть гротескне, швидше, це тема для повчальної байки. Але питання надто важливе для країни.

Нині є кілька центрів, які розробляють програми використання української ГТС. Свої напрацювання є в "Нафтогазу України", Міненерго, адміністрації президента. І насамперед у газотранспортного державного ПАТ "Укртрансгаз".

Щоб у підсумку все це не вилилося в чергові безглузді чвари та перекладання паперів (дивімося на справу по "Чорноморнафтогазу"), потрібен єдиний центр координації дій. Необхідний і відповідальний за цю справу чиновник. Адже була у нас колись посада уповноваженого президента України з питань енергетичної безпеки.

Узагалі треба багато чого, хоча, спостерігаючи за майже публічними бійками в "тераріумі однодумців", домогтися цього важко. Але потрібно. Тим паче на порозі реструктуризація НАК "Нафтогаз України". І провести її необхідно швидко та якісно.

Ту саму ГТС виділити в окрему структуру, як і запропоновано Третім енергопакетом. І приватизувати за участі стратегічних (але не російських) інвесторів, про що DT.UA докладно розповідає понад півтора року. Причому вже зрозуміло, що особливих грошей за неї отримати не вдасться - цей момент ми вже прогаяли. Зараз ідеться про подальше існування ГТС та її ефективність, наскільки це можливо.

Імовірно, великій фірмі як акціонеру ГТС повірять більше, ніж нашим чиновникам. Тут можна взяти за приклад й росіян, які спокійно допускають іноземців у капітал своїх транзитних систем (щоправда, поза РФ).

Принаймні діяти потрібно швидко, багато чого вже завтра точно буде пізно. Чи є на Банковій і Грушевського розуміння та усвідомлення цього? Поки що не особливо видно. Можливо, доведеться їх прищеплювати, якщо необхідно, то й стусанами. У цьому хоча б є сенс.