Опалюйся, хто як може!..

Не можна не погодитися з автором статті «Мінус «автономізація» всієї країни» («ДТ» №34 від 5 вересня 2006 року): глибина кризи в комунальному господарстві прямо залежить від розміру населеного пункту. Однак справедливе і таке твердження: що менший населений пункт, то менша державна участь у розв’язанні його комунальних проблем.

Напередодні опалювального сезону дедалі частіше згадуються кадри із замерзаючого Алчевська і заяви чиновників усіх рівнів про необхідність комплексного вирішення проблеми теплопостачання. А віз, судячи з усього, й нині там. На сьогодні комунального тепла і гарячої води позбавлена значна частина населення України. Навіть у Дніпропетровську з квітня по жовтень відключають гарячу воду, а в Чернівцях її не бачили вже більше п’яти років. У містах трохи менших ситуація ще сумніша.

У держави є два шляхи для запобігання катастрофам рівня алчевської, не кажучи вже про налагодження нормального функціонування комунальних тепломереж.

Перший — постійні фінансові вкладення. Здебільшого теплотраси потребують повної заміни, тобто вже практично не придатні до експлуатації (виняток становить лише Київ, де на модернізацію мереж витрачено понад 300 млн. дол., і, можливо, ще кілька обласних центрів). У масштабах країни на модернізацію теплопостачання необхідні мільярди гривень інвестицій. Приміром, в Алчевську («ДТ» №39 від 14 жовтня 2006 року) міське керівництво попросило субвенцію в 20 млн. грн. на будівництво трьох невеличких котелень, які мають розвантажити (тільки зняти надмірне навантаження, не замінити!) котельню «Східна» і нормалізувати гідравлічний режим міських теплових мереж. Це витрати лише на котельне обладнання, без прокладання та реконструкції теплотрас.

Другий шлях — організаційний. Треба дозволити населенню вирішувати проблему самостійно, створивши відповідне нормативне поле. На практиці це може досягатися поквартирним встановленням котлів або будівництвом невеличких дахових або прибудованих автономних котелень на один-два будинки.

Перший шлях хороший усім, за винятком відсутності в держави зазначених десятків мільярдів на опалення. Другий же, хоч і не настільки очевидний, за детальнішого розгляду дає змогу чітко виділити цікаві сторони та їхні позиції.

Держава. Плюси:

— можливість організаційними методами (без залучення мільярдних інвестицій) вирішити проблему теплопостачання;

— енергозбереження і зменшення залежності від зовнішніх поставок газу (сучасний побутовий котел за відсутності теплотрас дає змогу економити 50—60% газу порівняно з централізованою системою опалення на котлах радянського зразка);

— зменшення небезпеки техногенних і соціальних катастроф;

— чіткий контроль платежів за спожитий газ.

Держава. Мінуси:

— теплогенеруючі компанії втратять частину своїх користувачів і, відповідно, частину прибутку;

— у разі відключення великої кількості користувачів від районної котельні її ефективність дуже падає.

Користувачі. Плюси:

— отримують тепло і гарячу воду незалежно від стану комунальних мереж;

— заощаджують газ і за рахунок цього гроші (вартість встановлення і придбання сучасного котла повністю окупається за п’ять—сім років, а щомісячна економія становить 50—80 грн.);

— точно знають, за що вони платять.

Користувачі. Мінуси:

— у разі несплати за газ їх можуть відключити від газопостачання (при центральному опаленні відключити за борги квартиру окремого споживача технічно досить проблематично).

У чому причини катастрофи в Алчевську? Явно не в тому, що мешканці багатоквартирних будинків відключалися від системи централізованого опалення. Причина — у повному зносі системи, у заміну/ремонт якої держава та місцеві органи влади не вкладали грошей, а також у людському чиннику, роль якого виключити не можна. Спитайте у жителів Алчевська, із чим їм краще жити — з автономним котлом чи з центральною системою опалення? Гадаю, відповідь буде однозначною.

Висновок простий: власники автономних опалювальних систем, будь то індивідуальні користувачі чи будинки з даховою або прибудованою котельнею, є найбільш стабільною і передбачуваною ланкою в системі «держава — теплопостачання — населення».

З іншого боку, всім напевне знайома картина, коли в зимові морози над місцем проходження теплотраси немає снігу і росте трава. У такій ситуації держава, заявляючи про енергозбереження й ефективне використання газу, мусить вживати системних заходів. Що стосується населення — це заохочення встановлення систем індивідуального опалення, стосовно бізнесу — зниження податків і мит у разі впровадження енергозберігаючих систем і використання нетрадиційних джерел енергії. Тільки в цьому разі за розмовами про енергозбереження з’явиться практика.

Наївно виглядає позиція автора статті «Мінус «автономізація» усієї країни» стосовно того, що «спокушені дешевим газом столичні жителі кинуться встановлювати опалювальні котли». Основна причина встановлення котла в багатоквартирному будинку — аж ніяк не прагнення заощадити, хоча така можливість у користувача з’явиться, а бажання отримувати тепло, прийнятну якість і вартість якої не можуть забезпечити комунальні служби. Для Києва ця ситуація радше нетипова. А в тих містах і населених пунктах, де люди по кілька років не отримують тепла, навряд чи можна звинуватити когось «у спокушанні дешевим газом». Казати ж про розбалансування системи комунального господарства в цьому разі вже пізно: це причина, а не наслідок.

На наш погляд, в України в питанні забезпечення населення теплом немає іншого виходу, окрім вирішення проблеми автономного опалення. І держава в цьому процесі має виконувати організаційно-регуляторні функції. Назвемо лише деякі з них:

— спрощення процесу отримання дозволу на відключення від центрального опалення і встановлення котла;

— протидія контрабандному ввезенню опалювального обладнання із сусідніх країн;

— сприяння здешевленню автономного тепла для населення (наприклад, звільнивши від ПДВ усі комплектуючі системи автономного опалення, як це зроблено в сусідній Польщі).

Слід зазначити, що деякі кроки в цьому напрямі вже зроблено. Один із них — програма «Рідний дім», реалізована ДП «Газ-Тепло» відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 28 грудня 2005 року № 577-р «Про заходи з енергозабезпечення споживачів». Вона орієнтована на приватних споживачів газу, і суть її — у заміні опалювального обладнання для населення шляхом отримання п’ятирічного кредиту на встановлення нових опалювальних котлів від НАК «Нафтогаз України». Тут, на жаль, ще одна особливість державного підходу до вирішення комунальних проблем: економити енергоресурси шляхом установлення автономних опалювальних систем доручено компанії — продавцю газу, економічно не зацікавленому в цьому.

Втім, і проіснувала програма недовго. Активно обговорювана у розпал зими 2005—2006 років, сьогодні вона вже офіційно призупинена за допущені численні порушення.

Ще одна важлива складова в непростому питанні надання комунальних послуг — платежі населення. Впровадження систем автономного опалення дає можливість вирішувати цю проблему. Для перевірки цієї тези досить порівняти заборгованість населення перед теплогенеруючими компаніями (за центральне опалення і гарячу воду) із платежами власників автономних систем. У першому разі вона становить сотні мільйонів гривень, у другому — її немає.

Звісно, наївно думати, що цей шлях — панацея від усіх комунальних бід. Однак, на відміну від інших шляхів, він дасть можливість кожному вирішувати за себе — бути чи не бути йому з теплом.