Офшори уранових мільйонів

З усіх складових глобального завдання зі створення власного виробництва ядерного палива в Україні реально є одна — сировинна база. Природа щедро наділила нас ураном. Щоправда, руда не така багата, як у Канаді та Австралії, зате її більше, ніж у будь-якій іншій європейській країні. Скільки саме — невідомо: через хронічний брак коштів геологорозвідувальні роботи щодо уранових покладів не проводилися з моменту розпаду Радянського Союзу.

У будь-якому разі, фахівці запевняють, що офіційно захищені запаси і фактичні дуже відрізняються, і сировини для завантаження гідрометалургійних заводів з випуску уранового концентрату вистачить на багато десятиліть. Було б що завантажувати. А уран зараз у ціні і що далі, то більше. За правильної постановки питання закис-окис урану може стати розмінною монетою при закупівлі послуг і продукції, необхідних для створюваного в країні ядерно-паливного циклу. Бо, як стверджують у департаменті ядерної енергетики та атомної промисловості Мінпаливенерго, за всього бажання і здорових амбіцій створити замкнутий цикл виробництва ядерного палива для АЕС нам не вдасться: збагачення урану Україна не потягне ні економічно, ні технологічно, ні політично. Сьогодні це питання, яке довго дискутувалося, зняте з порядку денного.

Словом, завдання номер один — видобути руду і переробити. Величезні надії атомно-енергетичного комплексу і, можна сказати, всієї вітчизняної енергетики покладаються на найбільше в Європі Новокостянтинівське родовище уранових руд, розташоване в самому серці Кіровоградської області, з його затвердженими запасами в 95 тис. тонн урану. І, відповідно, на підприємство, яке будує там потужний гірничо-переробний комплекс, а також на концерн «Ядерне паливо України», покликаний, крім усього іншого, розвивати в країні видобуток уранових руд в обсягах, необхідних для національної атомної енергетики.

На Новокостянтинівку уряд останнім часом не шкодує коштів, виділяючи цього року з бюджетного спецфонду 556,323 млн. грн. Ще 229 млн. грн. перерахує НАЕК «Енергоатом» у рамках комплексної програми створення ядерно-паливного циклу.

Та, виявляється, стабільне і достатнє фінансування — ще не запорука успіху. Попри всі виписані до найменших подробиць атомні програми, концепції і проекти, ніхто не візьме на себе сміливість сказати, коли ж з’явиться друга вагонетка з новокостянтинівською рудою.

Першу, як відомо, урочисто викотили в серпні минулого року при представниках вищого керівництва країни, повідомивши про початок гірничо-капітальних робіт. Щоправ­да, вагонетка (її вже встигли охрести­ти «потьомкінською») дорогою зламалася, і її довелося дотягати вручну. «Погана прикмета», — казали гір­ники. І вона таки справдилася. Оптимістичні запевняння керівників Мінпаливенерго в тому, що до кін­ця 2008 року країна одержить із Новокостянтинівки 100 тис. тонн руди, виявилися порожнім звуком.

Будівництво завмерло майже на півроку, загрузнувши в судовій тяганині, яка триває і досі, з генпідряд­ником — Кіровоградським будівельно-монтажним управлінням №5.

— Торік будівельники одержали аванси на загальну суму 34,5 млн. грн., що цілком відповідало умовам договору генпідряду, — каже директор ДП «Дирекція підприємства, що будується на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд» Сергій Рябцев. — Проте підрядник не закрив 3,5 млн. грн., витрачених на закупівлю обладнання. На 20 будівельних об’єктах — зрив графіків, а на шести роботи взагалі не розпочиналися. Бюджетні кошти пішли невідомо куди — БМУ не відзвітувало актами про виконані роботи, не підтвердивши авансів і маючи 13 млн. грн. простроченої дебіторської заборгованості, що продовжує зростати. Як генеральний замовник будівництва, я мусив призупинити його фінансування і порушити питання про розірвання договору генпідряду, зайнявши жорстку позицію з приводу виконання директивних документів про капітальне будівництво. У відповідь, уявіть собі, одержав судовий позов від будівельно-монтажного управління. Все це призвело до того, що ми тривалий час лише реконструювали те, що тут побудували до нас ще у 80-х роках минулого сторіччя.

Дирекція спробувала повернути гроші до бюджету через суд — безуспішно. У жовтні президент «Енергоатому» Юрій Недашковсь­кий навіть звернувся в Генпрокурату­ру та Управління по боротьбі з організованою злочинністю: «Не­здатність підрядника виконати зобов’язання про підтвердження використання авансів в обсязі 11,9 млн. грн. дає мені підстави вважати, що ці гроші Держбюджету України використані ним не за цільовим призначенням, а на будівництво інших об’єктів, які не мають жодного стосунку до проекту будівництва, затвердженого розпорядженням Кабінету міністрів».

Кажуть, що новокостянтинівські державні мільйони «заморожені» у новобудовах приватних житлових комплексів і вийняти їх звідти в розпал кризи неможливо. Хай там як, чотири позачергові засідання оперативного штабу Мінпаливенерго щодо будівництва Новокостянти­нівського рудника, спецнарада за особистої участі міністра Юрія Продана і численні наради в Кіровоградській облдержадміністрації позитивних результатів не дали. Правоохоронні органи, схоже, теж виявилися безсилими перед кіровоградським БМУ — бюджет грошей не одержав.

Водночас Григорій Мних — директор генпідрядної будівельної організації, яка так і не підтвердила використання державних коштів, не втомлюється робити гучні заяви про рейдерські дії з боку держзамов­ника стосовно його підприємства.

Таким чином, на головному ура­новому будівництві Європи сьогодні цілих два генпідрядники. Один позивається із замовником, другий — трест «Кривбасшахто­проходка» — прокладає підземний гірничий комплекс: нещодавно нарешті завершилися процедури оформлення нового генпідряду. На поверхні ж рудника, де фронт робіт просто величезний, — дзвінка тиша...

Зрештою, видобувати руду можна і при недобудованому адмінкорпусі. Проект розвитку гірничих робіт на цей рік передбачає проходку 5,51 погонного кілометра виробок. Попутної руди при цьому буде видобуто усього 30 тис. тонн замість обіцяних 100 тис.

Плани з видобутку руди зриваються через невирішені питання про придбання сучасного устаткування. Високоефективну шведську техніку на рудник дотепер не поставлено, а виділені на неї державою 3,5 млн. грн. (за тодішнього курсу долара 4,8 грн.) через дії генпідрядника осіли в офшорах. Всесвітньо відома фірма «Сандвік», котра виграла торік тендер на поставку обладнання, розгублена, розцінюючи такі дії українських партнерів як підривання її репутації.

Не сприяє вирішенню міжнародного тендерного конфлікту і концерн «Ядерне паливо України». Його керівництво неприкрито почало лобіювати інтереси компанії «Сандвік» на шкоду іншим постачальникам. Директори уранових підприємств, які входять у концерн, включно з Новокостянти­нівським рудником (усі — державної форми власності), одержали пряму вказівку закуповувати обладнання виключно у цієї фірми. Оскільки, мовляв, її техніка добре себе зарекомендувала на Запорізькому залізорудному комбінаті.

Скандал вибухнув поки що за зачиненими дверима технічної наради, проведеної у квітні на Новокостянтинівському руднику під егідою Мінпаливенерго. Генеральному директору держконцерну Петру Швидьку популярно пояснили, що залізорудне та уранове виробництва порівнювати не можна, і в будь-якому разі усе вирішуватиметься під час тендера.

Проте епопея з устаткуванням триває. Цього разу ядерний концерн намагається проштовхнути на запроектований Новокостянти­нівсь­кий гідрометалургійний комбінат допотопну техніку з Придніпровського хімічного заводу, який давно зник з промислової карти країни. Співробітники Мінпаливенерго зараз сушать голову над тим, як довести не тільки своєму концерну, а й комітету Верховної Ради з екологічної політики, який оперативно підключився до ситуації, що обладнання 50-х років, яке простояло десяток років просто неба, не придатне для сучасного уранового виробництва з технологіями світового рівня.

Втім, до нового комбінату ще далеко. Відповідно до загального проекту Новокостянтинівського комплексу він почне працювати не раніше 2015 року (і це за проектом, терміни реалізації котрого вже неодноразово порушувалися), а видобуток руди от-от має розпочатися. Хто видаватиме її на-гора? За усталеною в урановій промисловості світовою практикою, руду видобуває той, хто її потім переробляє. На сьогодні таким єдиним у країні підприємством є Східний гірничо-збагачувальний комбінат (СхідГЗК). Але дирекція з будівництва рудника разом із владою Кіровоградщини категорично проти приходу дніпропетровського підприємства на Новокостянти­нівський рудник у будь-якому статусі.

— Переробляти руду в будь-якому разі буде поки що СхідГЗК. Більше нікому, — каже заступник директора департаменту ядерної енергетики та атомної промисловості Мінпаливенерго Леонід Громок. — А питання про видобувну організацію має вирішуватися виключно виходячи з техніко-економічного обгрунтування, а не чиїхось бажань і містечкових інтересів. Свого часу, вважаю, було прийняте абсолютно правильне рішення забрати у СхідГЗК функції будівництва рудника, щоб не розпорошувати державних коштів. Але видобутком, як і будівництвом, має займатися той, хто вміє це робити. Сьогодні дирекція Новокостян­тинівського рудника намагається і будувати, і видобувати. На мою думку, це неправильно. Пов’язані з будівництвом прохідницькі роботи — це ще не видобуток. Добувати уран у нас сьогодні може знову ж тільки СхідГЗК.

— Виходить якась штучна монополія.

— Така ситуація існує в усіх країнах, які займаються ураном. До того ж створення нового урановидобувного підприємства потребує багато часу і коштів. Додайте до цього ще й проблему в галузі з кваліфікованими фахівцями. А дирекції Новокостянтинівського рудника, як і спеціалізованої будівельної організації, роботи вистачить на решту життя. З дев’яти відомих на сьогодні родовищ урану відпрацьовуються тільки три. Є ще нерозвідані поклади і досить великі. Є де будувати нові уранові шахти.

Уран необхідний. При величезних його покладах українські АЕС забезпечені вітчизняним ураном лише на 30%. Але до 2015 року із введенням в експлуатацію Новокостянтинівського рудника Україна розраховує перейти на повне забезпечення атомної енергетики власною сировиною. Очікується, що в цьому нам допоможе закордон. Найбільші світові атомні компанії, насамперед російські, давно висловлюють бажання взяти участь у розробці ресурсів уранових руд, проте реальних інвестицій поки що немає. Вітчизняний бізнес узагалі мовчить, навіть не намагаючись увійти в природну державну уранову монополію.

А Новокостянтинівському руднику, котрий нещодавно відродився після 20 років «сухої» консервації, залишається вірити в необоротність ланцюгової реакції вирішення завдань енергетичної стратегії країни. В іншому разі через п’ять років, що залишилися, йому не вдасться вийти на задекларовану проектну потужність у 2,4 млн. тонн уранової руди на рік.