Навіщо роздувають статутний капітал «Нафтогазу»?

«Нафтогазу» держава знову підкинула грошей. Уряд прийняв рішення про те, що статутний фонд НАК «Нафтогаз України» збільшать на 6 млрд. грн. Як плату за акції Мінфін випустить облігації держпозики, які компанія в результаті потім заставить у банки (в основному в державні) та одержить живі гроші.

Причина вливання коштів у статутний фонд НАКу прозаїчна. За словами прем’єра М.Азарова, «за газ треба платити. 7 березня, відповідно, «Нафтогаз» платитиме вже пристойну суму уряду Росії»…

Власне, «Газпрому» за лютневий газ необхідно заплатити близько 10 млрд. грн. Потрібну суму наберуть із поточних надходжень і, можливо, кредитів.

Узагалі-то останні три роки щомісячне збирання мільярда «зеленню» для нового платежу російській газовій монополії, очолюваній Олексієм Міллером, перетворилося на захопливе загальноукраїнське заняття. Де тільки шукали ці гроші: і в нас, і в Росії… У грудні 2011-го за листопадовий газ уперше частково заплатили рублями (які позичали всю осінь).

Нині «Нафтогаз» хоче одержати від Нацбанку право приймати від підприємств, що мають рубльову виручку (передусім від металургійних підприємств), плату за газ у російських рублях. Тепер ці рублі не потраплять на міжбанківський валютний ринок, а прямо підуть «Газпрому». За розрахунками НБУ, це дасть можливість «Нафтогазу» «одержувати на українському ринку до половини суми, необхідної для розрахунків за газ».

Ба більше, представник Нацбанку оптимістично повідомив, приміром, «Экономическим известиям», що вже через півроку «обсяг рубльових розрахунків при експорті українських товарів і послуг дасть змогу «Нафтогазу» купувати достатньо рублів для того, щоб розраховуватися за газ, узагалі не вдаючись до купівлі доларів - ні на міжбанківському ринку, ні в НБУ».

У перекладі мовою цифр ідеться про мільярди. Торік Україна купила в «Газпрому» 40 млрд. кубометрів газу, заплативши 12,36 млрд. дол. Це понад 98 млрд. грн. (при цьому в початковому фінансовому плані на минулий рік для сплати за газ передбачалася цифра в 75,5 млрд. грн.).

На цей рік росіяни заклали в бюджет цифру надходжень від України не меншу від торішньої.

Цікаво, що в документах «Газпрому» ціну поставок газу для Києва закладено в 375 дол. за 1000 кубометрів. Це навіть нижче за нинішні ціни… на ті самі 10%, які нам зворушливо пропонують «скинути» при обсязі імпорту російського газу не менш як 33 млрд. кубометрів за 2012 рік.

Щоб оцінити «широту пропозиції», можна нагадати, що нинішня ціна 414 дол. на кордоні України - це 93% від ціни газу на кордоні набагато західніше, наприклад у Німеччині. В останній, як пам’ятається, ніхто не підписував жодних аналогів Харківських угод, зате методично десятиліттями вибудовували систему конкурентних поставок газу з різних джерел. У нас же чекали, коли ситуація розсмокчеться сама собою…

При цьому справа навіть не в колірній гамі влади. Однією з найцікавіших ілюзій «регіоналів» до приходу до влади було переконання, що жорстка політика Росії до Києва має винятково «антипомаранчевий» характер, і варто перефарбувати її в біло-блакитні кольори, як запанують тиша й благоденство. Певною мірою це був відгомін надії на повернення до єльцинських часів, коли діяла неформальна формула «газ в обмін на поцілунки».

Однак із поверненням на Банкову донецькі з явним здивуванням побачили, що ліміт на поступки в Білокам’яній вкрай обмежений… Ілюзії Януковича і Азарова з приводу того, що росіяни підуть на радикальний перегляд газового контракту, так і залишилися ілюзіями.

Януковичу росіяни люб’язно нагадали, що в Харкові в обмін на подовження оренди Севастополя він уже одержав знижку 100 дол., а контракт від 19 січня 2009 року цілком відповідає євронормам. На їхню думку.

І після багатомісячних переговорів Віктор Федорович з явним здивуванням констатував, що позиція Росії складалася з туманних обіцянок - «так-так-так, ми подивимося, обов’язково переглянемо», і в результаті досі все залишається на рівні «так-так-так».

Непоступливість Росії цілком зрозуміла - Україна перетворилася на найвигіднішого покупця газпромівського газу. Суми наших платежів явно перевищують німецькі чи французькі.

Одночасно вирішується завдання поставити Україну в потрібну позу перед приватизацією ГТС (про що DT.UA уже багаторазово писало).

Тим більше, що становище «Нафтогазу України» вже складно назвати просто важким. Як комерційна організація, НАК уже фактично банкрут і існує в основному за рахунок масованих уливань урядом грошей у її статутний фонд. Якщо на початку 2009-го статутний фонд «Нафтогазу» становив приблизно 5,56 млрд. грн., то після нинішнього шестимільярдного «щеплення» він сягне вже 55,84 млрд. грн., тобто на півсотні мільярдів більше. При цьому 31,7 млрд. грн., або 4 млрд. дол., - це вже вкладення за нинішнього президента Януковича.

До слова, за оцінкою нинішнього президента України, за три роки існування газових контрактів Україна переплатила «Газпрому» 12 млрд. дол. Майже половину цієї суми й становить урядова капіталізація «Нафтогазу України»…

До того ж НАКу дозволили відсунути більшість більш-менш незалежних енерготрейдерів від найсмачнішого сегмента вітчизняного ринку - поставок газу для промислових підприємств. Якщо 2007 року НАК по суті взагалі не поставляла їм газу (1,5 млрд. кубометрів в основному для «Київенерго», що несправно платить, - до уваги не беруться), то минулого компанія вже поставила промисловим підприємствам 15,2 млрд. кубометрів газу.

Що й забезпечило різкий приріст платежів. 2009 року, продавши 38,25 млрд. кубометрів газу, від споживачів «Нафтогаз» отримав 40,1 млрд. грн. реальної плати. Промисловість уже тоді віддала дві третини цієї суми - 24,75 млрд. грн.

Торік «Нафтогазу» при реалізації 44 млрд. кубометрів газу споживачі заплатили 69,7 млрд. грн. Із промислових підприємств надійшло 48,9 млрд. грн. Фактично промпідприємства перейшли на ціни Європи.

Проблема в тому, що всього цього виявилося недостатньо - баланс державної нафтогазової монополії стрімко погіршувався. Якщо 2009 року «Нафтогаз» (разом з «дочками») заборгував кредиторам 42,6 млрд. грн., то торік - уже майже втричі більше - 121,8 млрд. грн. І це попри масштабне списання заборгованостей.

Правда, можна згадати й «милу» гру в піддавки з паном Фірташем, яка обійшлася в мільярди доларів...

Борги споживачів перед «Нафтогазом» теж зросли - з 26,45 до 99,84 млрд. грн. Але розрив збільшився. Власне, НАК усе більше нагадує величезну чорну дірку…

Традиційний метод пропонованого лікування - це підвищення тарифів для населення. Логіка в цьому, безсумнівно, є. Торік населення, споживши 39% наківського газу, забезпечило тільки 10,1% надходження коштів. Газ для населення в Україні нині майже вдвічі дешевший, ніж імпортний російський. Однак підняття тарифів напередодні виборів - річ украй непопулярна.

Уже 2012 року Віктор Янукович знову заявив, що ціни на газ для населення «будемо тримати на такому рівні, як вони є зараз». Як довго така політика працюватиме, сказати важко. Із запланованих на докапіталізацію «Нафтогазу» 12 млрд. грн. половину вже вибрали. Щоправда, попереду - тепла пора і значне зниження споживання газу. Але в цей час треба закачувати газ у підземні сховища. Виникає запитання: чий він буде, тобто хто заплатить за закупівлю й зберігання цього газу в ПСГ?

Уряд ще трохи сподівається (хоча дедалі менше), що таки доможеться поступок від Росії в ціні на газ. Надії доволі непевні. Як зазначалося, у переддень передприватизації газотранспортної системи «Газпром» явно має намір дотиснути Київ максимально.

Залишається шукати внутрішні резерви. Сказати, що їх зовсім немає, важко. Витрати «Нафтогазу» - річ украй цікава. І йдеться не про звичку до розкішного життя. Це загалом-то дрібниці.

Були схеми й нахабніші. Те ж таки вливання бюджетних грошей 2011 року мало не пустили в мутну схему. У січні минулого року «Нафтогаз» запланував було збільшити статутний фонд «Чорноморнафтогазу» в 27 разів - із нинішніх 376,5 млн. грн. до 10 млрд. Тоді ніхто не зрозумів, навіщо й, головне, за рахунок чого візьмуться гроші?

Та пізніше почалася легендарна епопея купівлі бурових. Нагадаю, що при ціні виробника бурової приблизно 250 млн. дол. нафтогазовий комплекс, що гостро потребує грошей, купує їх по 400 млн. дол. за штуку. Й 10 млрд. грн. планованої емісії точно вистачило б для анонсованої купівлі трьох плавучих бурових вишок. Те, що за нормальної організації закупівель її вистачило б на п’ять таких бурових установок, це вже деталі…

Тоді ідея із залученням ОВДП провалилася. Мінфін, якому зовсім не усміхалася роль дійної корови в схемі з явним викочуванням грошей на офшор, її потихеньку завалив. Але гроші на закупівлю двох вишок (за ціною трьох) таки знайшли… Тож резерви явно є.

Прем’єр Азаров недавно заявив, що «ще сім років Україна таких цін на газ не витримає». Щодо України ще питання, а «Нафтогаз» і зовсім доживає останні рік-два перед роздробленням.

Цікавіше інше: скільки протягне з такою організацією розрахунків сама нафтогазова галузь? І кому належатимуть її останки й залишки?