НАВІЩО БАНКРУТЯТЬ «ЦЕНТРЕНЕРГО»?

09 листопада, 2001, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 44, 9 листопада-16 листопада 2001р.
Відправити
Відправити

Все ж нелегке життя в українських чиновників. Тільки-но розберуться вони з черговою справою, котра...

Все ж нелегке життя в українських чиновників. Тільки-но розберуться вони з черговою справою, котра завдала шкоди іміджу держави, як одразу виникає новий «осередок напруженості», і всю роботу потрібно починати спочатку. При цьому складається враження, що ніхто з них не вивчає гіркий досвід своїх попередників: із завзяттям, гідним кращого застосування, вони продовжують наступати на граблі, що вже зламали кар’єру багатьох їхніх предтеч.

Попередній склад уряду залишив у спадщину нинішньому Кабінету міністрів зобов’язання підготувати і провести за допомогою стратегічних інвесторів у 2002-2004 роках приватизацію генеруючих компаній. Але ще нинішнього року, наприкінці свого існування Кабмін Віктора Ющенка встиг побачити, як за допомогою нетрадиційних методів приватизації відбулося відчуження трьох станцій «Донбасенерго» і переділ власності в «Луганськобленерго». На події не міг не відреагувати гарант Конституції, він дав цілий ряд доручень, які повинні були перешкодити процесу подальшого відчуження державного майна. Повинні, але, вочевидь, так і не перешкодять...

ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», у статутному фонді якої державі належить близько 80%, може претендувати на роль першої скрипки генерації України. Одна Вуглегірська ТЕС здатна замінити всі станції, що залишилися після продажу «Донбасенерго». Трипільська ТЕС відіграє ключову роль у поставках електроенергії навіть місту Києву. Зміївська ТЕС забезпечує роботу підприємств Харківської області. Тому не дивно, що доля підприємства цікавить в Україні дуже багато людей. А події навколо ВАТ дозволяють із великою долею упевненості стверджувати: воно ризикує повторити той шлях, яким навесні цього року пройшло «Донбасенерго». З усіма витікаючими наслідками — обуренням іноземних інвесторів, гнівом Президента, увагою з боку Генеральної прокуратури тощо. І все це через дивні дії керівництва ВАТ на чолі з головою правління — генеральним директором Олександром Соловйовим.

21 вересня 2001 року Господарський суд м.Києва прийняв до розгляду справу про банкрутство ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго». Мета подій для втаємничених зрозуміла: поки справу про банкрутство розглядають у суді (а за наявності зацікавленості обох сторін цей процес може тривати і 8 місяців, і навіть рік), численні кредитори, котрі вірили в те, що працююче підприємство може з ними розплатитися, напевно поставлять хрест на цій надії.

А заборгувало «Центренерго» багатьом, як вітчизняним кредиторам, так і зарубіжним. Одна лише Itera International Energy L.L.C. розраховує майже на 24 млн. дол. Але не ця сума послужила підставою для порушення справи про банкрутство «Центренерго», а заборгованість у розмірі 229 тис. грн. харківському ЗАТ «Енергопром».

Спитаєте: а як же грізні доручення Президента, про які вже було сказано вище? А ніяк, оскільки вони залишаються осторонь від того, що відбувається. Адже в них йдеться про заборону примусового відчуження майна і жодного слова не говориться про порушення і проведення процедури банкрутства. А Кабінет міністрів у черговий раз просто «не встиг» довести до ума питання, у якому б враховувався цей нюанс...

До речі, у Старокиївському районному суді розглядається справа про визнання недійсним доручення Президента про призупинення розпродажу державного майна. Скаргу подав житель Полтавської області, котрий вважає, що тим самим Президент України, Міністерство юстиції та Полтавське обласне управління юстиції порушили його права. Тож Леоніду Даниловичу треба бути готовим до того, що 16 листопада — у день, коли відбудеться судове засідання — його ініціативу підкоригують. І не факт, що у бік, який може йому сподобатися.

Але повернімося до банкрутства «Центренерго». Позов харківської фірми спровокував ланцюгову реакцію. Інші кредитори теж не побажали залишитися осторонь і вирішили впритул зайнятися питанням повернення своїх грошей. У результаті, за станом на середину жовтня, кількість бажаючих стати щасливими власниками вкладених раніше коштів збільшилася до дев’яти.

Причому й у цій ситуації позиція керівника «Центренерго» викликає здивування. На пропозицію київського облавтодору укласти мирову угоду, котра включала в себе розстрочку виплати платежів, пан Соловйов спочатку дає згоду, що підтверджується його підписом, поставленим в липні. Але в жовтні, після порушення справи про банкрутство він анулює досягнуті раніше угоди. Тим самим збільшуючи кількість кредиторів і роблячи все можливе, щоб банкрутство «Центренерго» стало неминучим.

А чого варте одне оформлення в рахунок заборгованості «Центренерго» у квітні 2001 року векселів на суму 16 млн. грн. Зміївської овочевої фабрики, розташованої в Харківській області! Забезпечивши співгромадян електроенергією, керівний склад ВАТ, вочевидь, вирішив, що настав час допомогти агропромисловому комплексу. Бажання саме по собі гарне, якби не одна обставина. Голова правління ВАТ «Центренерго» Олександр Соловйов надав право відстрочки погашення зобов’язань овочевій фабриці... до 2007 року. У чому логіка? З одного боку — відмова державному підприємству в укладанні мирової угоди, що зняло б частину проблем із кредиторською заборгованістю, а з іншого — вимивання оборотних коштів підприємства «за допомогою» банок із помідорами й огірками.

У пошуках відповіді на це й інші питання в офісі «Центренерго» і відбулася бесіда з представником ВАТ Ігорем Шапоренком, оскільки сам пан Соловйов був у від’їзді:

— Нинішній візит голови правління ВАТ «Центренерго» у Луганську область, очевидно, пов’язаний із тією обставиною, що ВАТ заборгувало гірнякам зароблені ними гроші. Вони можуть розраховувати на погашення заборгованості?

— За поточними поставками за минулий місяць розрахунок було зроблено більш ніж на 100%. Безумовно, існує проблема погашення старих боргів, але треба сказати і про те, що борг «Енергоринку» перед «Центренерго» сягнув 1,5 млрд. грн. і проглядається тенденція до його збільшення. У цьому ми вбачаємо корінь проблем усіх генеруючих компаній. Буде вирішено питання заборгованості перед «Центренерго» — шахтарі швидше одержать свої гроші.

— А як це може відбутися, якщо «Центренерго» визнають банкрутом?

— Проблема банкрутства — найактуальніша для енергетики України. Практично всі генеруючі станції можна визнати банкрутами, бо відсутність оборотних коштів створює для цього процесу всі передумови. Що стосується майбутнього судового засідання, то я думаю, що суму в розмірі 229 тис. грн. погасять і процес буде завершено у зв’язку з відсутністю предмета спору.

— Ви вважаєте, що інші кредитори не захочуть одержати належні їм суми і не ініціюватимуть питання про банкрутство надалі?

— Більшість позовів, які пред’являються компанії, — незаперечні. Це — реально поставлене паливо, включаючи газ. Але розрахунок за поставлену продукцію з кредиторами не проводиться через те, що, віддаючи 100% електроенергії, «Центренерго» одержує оплату за її 60—70 %. Керівництво «Центренерго» подавало пропозиції і Юлії Тимошенко, і Олегу Дубині, щоб розв’язання цієї проблеми було прийнято на законодавчому рівні, інакше, рано чи пізно всі генеруючі компанії будуть змушені пройти через процедуру банкрутства. Фактично, таким чином буде проведено приватизацію генерації. Жодних обмежень на законодавчому рівні на даний момент не існує.

— Невже спір із харківським ЗАТ «Енергопром» не можна було вирішити шляхом укладання мирної угоди?

— Коли ця фірма звернулася з претензією, ВАТ «Центренерго» її визнав і почав вести переговори про погашення заборгованості. Але управління фінансовими потоками «Центренерго» нині відбувається з Кабінету міністрів, зокрема з Мінпаливенерго. Підписано алгоритм на розподіл коштів, що надходять у «Центренерго»: 70% іде на оплату палива, видачу зарплати тощо. Погашення наявних боргів цим алгоритмом не передбачено. І ця визнана претензія, як процесуальний документ, набула досить цікавого статусу: державна виконавча служба може й не приймати її до виконання, оскільки визнана боржником претензія не входить у перелік документів, за якими відкривається виконавче провадження, відповідно до Закону «Про виконавчу службу в Україні». Ця претензія кілька разів відправлялася в банк, але поверталася назад у зв’язку з тим, що стягувач не знав рахунку, на якому є гроші «Центренерго». Три місяці тривав цей «теніс». Зрештою ЗАТ «Енергопром» звернулося в суд із позовною заявою, яку було прийнято відповідно до законодавства України, і тоді й було порушено процедуру про банкрутство нашої енергокомпанії.

— В історії «Центренерго» уже був прецедент, коли укладену мирну угоду з ДП «Київоблавтошлях» керівництво «Центренерго» згодом в односторонньому порядку анулювало. Чому ви не довели цю справу до кінця?

— На нашу думку, відповідно до статті 70 Держбюджету України на 2001 рік і статті 18 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами», заборгованість і пеню перед бюджетами всіх рівнів було списано. Наші спори з «Київоблавтошляхом» почалися задовго до ухвалення цих законів. Відбулося кілька судів, які підтвердили наявність заборгованості та обов’язковість сплати даного збору. Але з набранням чинності вказаними вище законодавчими актами ця заборгованість у розмірі 8,5 млн. грн. повинна бути списана. Якщо Вищий господарський і Верховний суди України вирішать, що суму слід сплатити, то так тому й бути.

— Навіщо взято на баланс «Центренерго» овочеву фабрику?

— Ця історія бере свій початок із зими 1998 року, коли Леонід Данилович Кучма відвідав цю фабрику і дав доручення про приєднання її до «Центренерго». На той момент заборгованість фабрики становила 10 млн. грн., і при виконанні доручення Президента її мали списати на збитки «Центренерго». До 2001 року борг фабрики зріс до 16 млн. грн., із яких майже 10 млн. грн. «вийшли» за терміни позовної давнини. З приходом на овочеву фабрику нового керівництва ми почали розробляти нову схему погашення заборгованості. Виходили з того, що банкрутувати сільгосппідприємству до 2003 року не можна; реалізація майна вроздріб однозначно знищила б фабрику й загострила б соціальну ситуацію. У результаті фахівці обох підприємств розробили графік реального погашення заборгованості. Під цей графік на всю суму заборгованості, зокрема з простроченим терміном боргу, було видано векселі. Так, термін їх погашення досить довгий, але, на наш погляд, це був найреальніший варіант розв’язання сформованої проблеми.

— Попередній керівник Міністерства палива й енергетики пан Єрмілов хотів зняти з посади пана Соловйова?

— Не виключаю, що в них були різні погляди на розв’язання цілої низки проблем...

Напевне в контракті голови правління ВАТ, підписаному з Фондом держмайна України, одним із пунктів значиться завдання збереження й розвитку ввіреного йому державного майна.

Цікаво, що може сказати роботодавець про такий специфічний шлях розвитку, якщо підприємство все-таки буде доведено до банкрутства через 229 тис. грн. при добових оборотах у мільйони і «прощенні» боргів овочевої фабрики на шість років? І як на це відреагує глава Держподаткової адміністрації — голова Партії регіонів Микола Азаров, котрий мусить стежити й за тим, щоб Донецька, Харківська області й Київ, що їх він «доглядає» за службовим і партійним обов’язком, не відчували взимку проблем, вельми ймовірних у разі банкрутства «Центренерго»? Є над чим замислитися й київському мерові пану Омельченку, оскільки без стабільної роботи Трипільської ТЕС його вплив на життя столиці України серйозно зменшиться, що напередодні парламентських виборів йому навряд чи на руку. А глава СБУ В.Радченко може вже готуватися писати листа на ім’я прем’єр-міністра Анатолія Кінаха «Про ситуацію навколо «Центренерго» (добре, що уже є квітневий досвід подібної епістолярної діяльності). Правда, тоді прем’єр був інший і йшлося про «Донбасенерго» і «Луганськобленерго»», але це ролі не міняє. Приміром, вступ: «У процесі контррозвідувального супроводження проблеми «Електроенергія» Службою безпеки України отримано інформацію щодо передумов невиконання Україною міжнародних зобов’язань, заподіяння економічних і політичних збитків державі, а також про загрозу нормальному функціонуванню об’єднаної енергосистеми України в результаті реалізації окремими фінансово-промисловими групами механізму «прихованої приватизації» об’єктів електроенергетики України» — можна сміливо використовувати ще раз.

А стосовно фінансово-промислових груп, то в цій ситуації їхній інтерес може бути спрямований передусім на Трипільську ТЕС, але при такому розкладі цілком очевидно, що крім суперників Олександра Омельченка на попередніх виборах міського голови, у її бік більше ніхто й не погляне. Донбас одержав те, що хотів, значно раніше, а Харків розуміє, що не варто вклинюватися в таке «з’ясування» стосунків, хоча під шумок, напевне, не проти взяти під контроль Зміївську ТЕС.

А прем’єр повинен бути готовим до того, що йому, якщо «Центренерго» усе-таки визнають банкрутом, доведеться з’ясовувати стосунки з німецьким консорціумом Chernobyl Replacement — Kraftwerk Smijev, який проводить роботи з реконструкції Зміївської ТЕС. Це буде великим «подарунком» як для уряду, так і для самого Анатолія Кириловича. Його попередникові довго тішитися таким «презентом» не вдалося...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК