Нагріти на гроші. Що робило населення в Польщі після зростання цін на газ

Україна, на відміну від західних сусідів, мала змогу тривалий час імпортувати з Росії дешевий газ. І навіть коли він почав дорожчати з 2006 р., жоден уряд не наважувався розпочати масштабне підвищення комунальних тарифів для населення: держава субсидувала як обігрів домівок, так і споживання електроенергії та газу. Але фінансових можливостей для цього у неї стає дедалі менше, а витрати енергії домогосподарств і фінансові витрати держави тільки зростають.

У 1990-х країни колишнього соцтабору Центральної та Східної Європи опинилися у подібній ситуації: необхідно було лібералізувати енергетичні ринки при переході до ринкової економіки на тлі неефективного енергоспоживання. От як вирішували це складне завдання у Польщі.

Тепло в кредит

Значну частину витрат на енергію становили саме витрати на опалення (понад 70%), адже більшість житлових метрів було побудовано в 1960–1970 рр., коли швидкість будівництва була пріоритетнішою за якість. Із 12 мільйонів житлових помешкань у Польщі 1,5 млн зведено ще до 1918 р., 3,7 млн - до 1939-го. Більш як половина житлового фонду - до 1975 р.

Коли ціни на енергоносії почали зростати, з ними збільшувалися і витрати на утримання житлових будинків: домогосподарства є найбільшою групою споживачів енергії в Польщі - на них припадає 32% спожитої в країні енергії. І найбільша її частка спрямовується на обігрів будинків.

Попервах видатки узяла на себе держава, субсидуючи теплопостачання. Про модернізацію житла всерйоз не йшлося: у населення не було грошей на ремонт будинків, навіть якщо залучити комерційний кредит у банку. Але в 1998 р. дотувати енергоспоживання припинили. Натомість держава взяла курс на фінансування модернізації будинків. Було створено Фонд термомодернізації та ремонтів (FTiR), який і донині є основною опорою держави у здійсненні політики поліпшення енергоефективності у Польщі.

Головні завдання FTiR - фінансування модернізації будинків, оновлення систем опалення та перехід на відновлювані джерела енергії.

Схема фінансування така: кошти держбюджету фонд передає державному банку BGK (Bank gospdarki krajowej), а вже той розподіляє їх між комерційними банками. Саме в останніх населення бере кредити на оновлення свого житла. Розмір позики не повинен перевищувати 80% загальної суми витрат на термомодернізацію, тобто п'яту частину витрат на ремонт мешканці мусять профінансувати самостійно. Ставка кредиту коливається від 6,5 до 8,5% річних, термін погашення позики - десять років. Допомога ж держави полягає в тому, що FTiR субсидує до 25% суми кредиту: відповідні кошти фонд виплачує банку замість громадян. Виплата відбувається, лише коли енергоаудит (після модернізації) підтвердив, що внаслідок санації будинку щорічна економія енергії становить не менш як 10%. Що більша економія, то більший розмір допомоги.

За даними аналітиків Інформаційної кампанії "Сильніші разом!", за такою схемою протягом 1999–2010 рр. у Польщі профінансовано 20 тис. проектів на загальну суму понад 1,6 млрд євро. З цієї суми понад 300 млн євро - державні (див. рис. 1).

За оцінками уряду Польщі, обсяг заощаджених унаслідок модернізації коштів упродовж 1999–2013 рр. становив 700 млн злотих (170 млн євро за сьогоднішнім курсом; середній курс на міжбанку за період 1999–2013 рр. становив 4,04 євро за злотий, отже, виходить 173 млн євро за історичним курсом), які могли піти на оплату рахунків.

Важливою запорукою успіху проектів модернізації житла в країнах Східної Європи стало те, що від самого початку будинки мали визначеного власника. У Польщі створення ОСББ (або кооперативу чи іншої юридичної особи, що є власником усього будинку) було необхідною умовою приватизації будівлі.

В Україні в 1990-х роках було приватизовано лише квартири, тоді як решта елементів багатоквартирного будинку (горища, підвали, прибудинкова територія, комунікації, ліфти тощо) залишилися у підвішеному стані. Фактично функції власника досі виконує держава або територіальна громада там, де не створено ОСББ. Це означає, що у нас немає суб'єкта, який виступив би контрагентом держави, отримав грант, дофінансував за власні кошти та зрештою виконав сам ремонт.

Платимо зараз, економимо потім

Один із головних інструментів державної політики у сфері підвищення енергоефективності житла - нові нормативні вимоги до будинків, які діють з 2008 р. на виконання Директиви ЄС 2002/91/ЄC, яка, власне, і встановила загальнообов'язкові для всіх країн Євросоюзу орієнтири в цій галузі. Навіть найкраща санація старих будинків буде менш ефективною, ніж зведення за цими стандартами нових - різниця у споживанні первинної енергії (виробленої з природних ресурсів) може сягати 15%. При будівництві "з нуля" можна відразу закласти ефективнішу сучасну систему опалення, підігріву води, вентиляції.

Однак на практиці на нові будинки припадає дуже мала частка загального житлового фонду. Тому важливим є запровадження системи енергетичної сертифікації та інспекції існуючих будинків. Сьогодні отримання сертифіката енергоефективності, в якому міститься характеристика будинку з точки зору споживання енергії, у Польщі є обов'язковим для власників не лише нових будинків, а й тих, що продаються або здаються в оренду. Згідно із задумом, такий сертифікат має стати додатковим ринковим важелем на користь термомодернізації: потенційний покупець чи орендар замислиться над тим, чи не варто зробити вибір на користь трохи дорожчого, але більш економного будинку. Втім, поки сертифікати енергоефективності не відіграють вагомої ролі, тож уряд планує і надалі їх популяризувати на виконання нової Директиви Євросоюзу 2010/31/ЄC, якою запроваджено суворіші нормативи для житла на заміну попереднім.

Чудовий результат
без переплат

Найважливіший результат урядової політики - реальне підвищення енергоефективності економіки: ВВП Польщі протягом минулого десятиліття зростав швидше, ніж споживання енергії. У першій половині 2000-х енергоємність ВВП (рівень витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю ВВП) щороку знижувалася на 2%, упродовж 2007–2009 рр. - на 5%.

Домогосподарства як найбільша група споживачів енергії відігравали в процесі зростання енергоефективності ключову роль: їхня енергоємність значно знизилася протягом 2000–2003 рр., тобто в першу п'ятирічку роботи FTiR.

Збільшення споживання енергії у будівлях протягом останніх десяти років відбувається насамперед за рахунок комерційних будівель - на них припадає дві третини такого зростання. Решту зумовлено збільшенням кількості побутових електроприладів.

За розрахунками аналітичної команди Інформаційної кампанії "Сильніші разом!", бездітне працевлаштоване подружжя поляків витрачає на тепло 134 злоті щомісяця, або 2,3% своєї сукупної зарплати (за офіційними статистичними даними 2012 р.).

Для порівняння: в Україні аналогічний показник за відповідний період становив 1,8%. Але з урахуванням значного подорожчання комунальних послуг у 2014 р. та одночасного зниження реальної заробітної плати витрати українських домогосподарств на тепло (опалення та водонагрів), за прогнозними оцінками аналітиків "Сильніші разом!", на початок 2015 р. досягнуть щонайменше 3,6% від витрат домогосподарства.

Польські результати

Конкретним прикладом комплексної модернізації старих будинків є кейс Щецина (сьоме за кількістю жителів місто Польщі). Об'єднання співвласників старого житла в цьому місті встановило терморегулятори на опалювальних приладах, автоматичні балансуючі клапани на стояках опалення, індивідуальні лічильники тепла, терморегулятори на системах гарячого водопостачання, модернізували теплопункти, провели зовнішнє утеплення стін, теплоізоляцію дахів, заміну вікон. Унаслідок цього протягом 1998–2004 рр. споживання теплової енергії знизилося на 43%, системами гарячого водопостачання - на 32%.

За цей час ціна теплової енергії зросла на 50% унаслідок скасування субсидій і подорожчання енергоносіїв. Але витрати власників модернізованих будинків не зросли, а навіть знизилися на 16% порівняно з показником у нових будинках, зведених після 1992 р. (там витрати зросли на 18%).

Інший приклад - Варшава, де наслідком утеплення стін і горищ, встановлення терморегуляторів на радіаторах, лічильників тепла та нових котлів стало зниження споживання енергії на 52% і зменшення фінансових витрат на 45%.

Кількість модернізованих будинків у Польщі перевищує показник інших східноєвропейських країн, хоча в масштабах усієї країни їх частка все же невисока. Для багатьох будинків проблемами є погана термоізоляція, низька ефективність систем опалення та відсутність лічильників тепла у квартирах. А споживання енергії житловим сектором у Польщі все ще вище, ніж у країнах Західної Європи з аналогічними кліматичними умовами.

Одна з причин - невеликий обсяг фінансування програми. Навіть за нинішніх умов кількість заявок від власників житла перевищує можливості Фонду термомодернізації та ремонту. Оплатити 80% загальної суми витрат на ремонт (при цьому 20% суми - розмір першого внеску) - непосильне завдання для багатьох власників. Саме тому учасниками програми є в основному ОСББ (wspЧłnoty mieszkaniowe) в дорогих будинках і кооперативи власників житла (spЧłdzielnie mieszkaniowe) - великі об'єднання, які можуть об'єднувати цілі мікрорайони з десятками або й сотнями будинків. У таких юридичних осіб обсяг доступних коштів більший, і вони можуть спрямовувати гроші на ремонт найбільш занедбаних будинків, збираючи внески з усіх учасників кооперативу (див. рис. 2).

Уроки сусідів

Отже, першочерговим кроком до енергетичної модернізації в Польщі було підвищення цін. Це не лише допомагає зменшити навантаження на державний бюджет, а й стимулює мешканців багатоквартирних будинків задуматися над модернізацією житла та ощадливим використанням енергоносіїв: цього не будуть робити, доки втрати енергії не б'ють безпосередньо по кишені. Уряд повинен чітко сформулювати та оприлюднити свій намір підвищувати ціни на енергію. Має бути презентований чіткий план підвищення щонайменше на кілька років; цього плану так само необхідно неухильно дотримуватися.

За даними МВФ, у 2011 р. український уряд витратив 3,6% ВВП на субсидування споживачів природного газу, у 2012 р. - 7,5% ВВП! Тому субсидування як явище мусить залишитися лише у формі адресної допомоги тим, хто насправді цього потребує. Щоправда, це, у свою чергу, потребуватиме реформування систем надання такої допомоги. Уряд проголошує такий намір, проте яким буде механізм адресної допомоги, на сьогодні достеменно невідомо.

Практика країн Центральної та Східної Європи свідчить, що модернізація житла мешканцями самостійно не є ефективною з кількох причин. По-перше, населення часто не має відповідних фінансових ресурсів. По-друге, обмежене фінансування нерідко зумовлює некомплексне здійснення заходів з модернізації, що також малоефективно. По-третє, виникають проблеми з компетентністю і фаховим здійсненням таких заходів.

Існують щонайменше два джерела можливого фінансування програм модернізації житлових будинків. Перший - це кошти міжнародних агенцій. За нашою інформацією, вже сьогодні ряд міжнародних фінансових організацій готові фінансувати такі програми за умови, що уряд розробить чіткий і прозорий план заходів. Перевага цього джерела в тому, що іноземні донорські гроші, як правило, дешевші за вітчизняні (низький відсоток за кредитом). До того ж умови їх надання майже завжди містять грантовий компонент (частину грошей у межах таких програм можна отримати на безповоротній основі).

Інше джерело фінансування - це кошти, заощаджені у держбюджеті в результаті скасування субсидій для необґрунтовано широкого кола споживачів енергії. Держава могла б також фінансувати програми з підвищення енергоефективності, керуючись принципом: що більший відсоток заощадженої енергії, то більша частка грантового компонента у фінансуванні заходів з утеплення житла. Такий принцип діє у Польщі, Чехії, Німеччині.

Суттєва перешкода на шляху енергомодернізації житлового фонду в Україні - несформованість інституту ОСББ. Адже енергетична модернізація багатоквартирних будинків неможлива без існування окремого юридичного суб'єкта, який займатиметься менеджментом заходів з поліпшення енергоефективності та залучатиме кошти від імені мешканців.

Головними стимулами для населення до енергетичної модернізації може стати підвищення цін й одночасне встановлення загальних (на будинок) та індивідуальних лічильників тепла. Без такого комплексного підходу і створення ефективних стимулів енергетична модернізація житлового фонду ризикує залишитися на рівні розмов.