Нафтова пилорама

У липні НАК «Нафтогаз України» підписала одразу два меморандуми про співпрацю. Перший - із «Азовською нафтовою компанією» (АНК), яка володіє міні-НПЗ у Маріуполі. Другий - із румунською компанією «Ромпетрол», що належить національній казахстанській нафтогазовій компанії «Казмунайгаз». Заявлена мета: створення мережі автозаправних станцій з метою стабілізації цін на нафтопродукти в Україні та реалізація альтернативних палив.

Зовні - зрозуміло, але диявол, як відомо, криється в деталях. Під «капотом» блискучого проекту «Нафтогазу України» ховається примітивний «двигун», який змушує все крутитися в цій державі, - бажання чиновників розпиляти бюджетні кошти. Дорогу «нафтовому» проекту НАКу має відкрити нова редакція закону про держзакупівлі, що скасовує дотепер обов’язкові тендери.

«Маріупольське співробітництво»

Сенс співробітництва, як це прописано в меморандумі між НАК і АНК, зводиться до того, що «Нафтогаз України» викуповуватиме весь обсяг нафтопродуктів у АНК і тим самим відкриє маріупольцям «доступ до системи зберігання та маркетингу нафтопродуктів НАК «Нафтогаз України». Акцент робиться на розвитку програми так званих альтернативних палив, що містять понад 30% біокомпонентів (як правило, спиртів).

«Гарантія збереження якості є ключовим чинником для АНК, і саме тому, вибираючи серед гравців національного рівня, ми зупинилися на партнерстві з НАК «Нафтогаз України», - обґрунтував свій незвичайний вибір генеральний директор ТОВ «АНК» Андрій Чередніков.

Вся річ у тім, що «Нафтогаз України» як такий взагалі складно вважати гравцем ринку нафтопродуктів. У компанії нема ні ресурсів палива, ні «системи зберігання та збуту», ні досвіду роботи зі спиртовими паливами. (Такий досвід узагалі, треба сказати, мало у кого поки що є.) Як вдалося з’ясувати, під цією «системою» маються на увазі нафтобази, орендовані «Нафтогазом України» у 2010-2011 роках, коли компанія пробувала свої сили в давальницькій переробці нафти на Лисичанському НПЗ.

В офіційних релізах йдеться про мережу нафтобаз із присутністю в кожній області України, однак ні точної кількості, ні розташування цих терміналів на ринку ніхто не знає.

Ще одна деталь: увесь лисичанський нафтопродукт було продано на аукціонах на умовах відвантаження із заводу, тому нафтобази в цій програмі задіяні не були.

Однак найцікавіше те, що нафтобази в цій програмі... не потрібні: спиртові палива не призначені для тривалого зберігання, тому, як правило, відвантажуються споживачам прямо із заводів автотранспортом. (Інша річ, якщо «Нафтогаз» «мішатиме» альтернативу прямо на базах.)

До речі, спеціалізованого транспорту як одного з ключових елементів у якісному ланцюжку поставок спиртового і будь-якого іншого палива у «Нафтогазу України» теж нема. Як нема і лабораторій для контролю якості нафтопродуктів і напрацьованої клієнтської бази. Чим може допомогти «Нафтогаз» маріупольським виробникам, залишається загадкою...

Поняття ж автозаправної мережі «Нафтогазу» не менш абстрактне. Свого немає нічого. По країні є кілька АЗС під знаком НАКу, але їхні власники кажуть, що вже й не пам’ятають, коли востаннє чули когось із «Нафтогазу», не кажучи вже про поставки палива. «Начебто 2004 року було», - згадує один із трейдерів.

Не зовсім зрозуміло, навіщо взагалі допомагати «Азовській нафтовій компанії» з продажами, оскільки їй... особливо нічого продавати. На її офіційному сайті за новинами про підписання епохального меморандуму з «Нафтогазом» йде оголошення про готовність прийняти на давальницьку переробку сировину в обсязі до 30 тис. тонн на місяць. Враховуючи, що офіційна потужність заводу - 350 тис. тонн на рік, то з сировиною в Маріуполі сутужно. За даними пана Череднікова, у 2011 році завод переробив трохи більше 100 тис. тонн сировини. Тобто на місяць він виробляв у кращому разі 5-6 тис. тонн бензину і дизпалива за стандартами Євро-2 (його дія в ЄС закінчилася 1999 року, і вже кілька останніх років його збираються скасувати й у нас, але Міненерговугільпром справно ці стандарти пролонгує). Так от, щоб були зрозумілими масштаби виробництва маріупольського міні-НПЗ, найбільша мережа Донецької області «Паралель», що займає близько половини ринку вугільного краю, продає більше. Інакше кажучи, щоб реалізувати все добро «Азовської нафтової», досить одного, при цьому не найбільш високооплачуваного менеджера. Але Донбас порожняк не жене - найняв цілий «Нафтогаз України».

Звісно, партнери не живуть сьогоднішнім днем, а впевнено дивляться в майбутнє. Півмільйона тонн - такий обсяг нафтопродуктів оголосили вони в рамках меморандуму. Щоправда, під виглядом моторних палив у цьому обсязі затесалися і розчинники, і мазути, і все інше. Мабуть, дуже потрібна була цифра в 500 тис. тонн. І байдуже, що перспективи виходу міні-НПЗ на такі обсяги погано проглядаються навіть у телескоп. І якщо з сировиною питання ще вирішується, то з біокомпонентами, спиртами зокрема, справа набагато гірша.

Так навіщо, запитаєте ви, потрібен увесь цей цирк із меморандумом? А тепер уявімо, що менеджери НАКу володіють АНК. Держкомпанія гарантовано викуповує все, хоч би що ти виробив, за будь-яку ціну. З цього боку проект набуває сенсу, щоправда, не для «Нафтогазу».

Казахи заходять на друге коло

Якщо підписання меморандуму між АНК і НАК виглядало явним міжсобойчиком, то підписання тиждень по тому меморандуму з The Rompetrol Group NV викликало у професійної громадськості збентеження. Технічне використання «Казмунайгазу» у приватизації Херсонського НПЗ і подальше технічне виведення їх із гри геть відбили бажання працювати в Україні. За наявними даними, «Казмунайгаз» мав кілька чудових пропозицій із придбання хороших активів на ринку, однак в останній момент вмикав задню. «Ми хочемо в Європу, а такого, як в Україні, у нас і вдома вистачає», - пояснює керівник української компанії з казахським капіталом, маючи на увазі розгул корупції та відсутність будь-яких гарантій збереження інвестицій.

Поінформовані джерела рекомендують вважати підпис голови The Rompetrol Group NV Жаната Тусупбекова під меморандумом формальним, тоді як фактично рішення було прийнято Тимуром Азімовим - главою трейдингового напряму «Казмунайгазу», на якого прямо вийшли функціонери «Нафтогазу України». Здивування ринку посилилося тим, що Азімова знають як рідкісного професіонала, який, напевно, єдиний у радіусі найближчих країн-сусідів побачив для себе бодай якусь перспективу в партнерстві із вмираючим «Нафтогазом».

Отже, компанії планують створити спільне підприємство з такими основними цілями: створення та розвиток роздрібної мережі АЗС; підвищення рівня завантаження державних потужностей з перевалки нафти і нафтопродуктів; створення системи вторинної логістики ринку нафтопродуктів. Заявлено, що в рамках спільного проекту компанії створять мережу із 700 АЗС, при цьому 400 працюватимуть під брендом української компанії, решта, відповідно, - під румунським.

Перше запитання напрошується саме по собі: звідки у банкрута-«Нафтогазу» гроші на купівлю 300 АЗС? А йдеться про суму в 150-450 млн. дол. Враховуючи, що купувати дешево в «Нафтогазі» не прийнято, коштуватиме це мінімум удвічі вище від ринку - 300-900 млн. дол.

А найголовніше, навіщо? Якщо мова йде про вплив на ринок, то у компанії «Укрнафта», 50% якої належить «Нафтогазу», вже є 529 заповітних АЗС. Треба сказати, що «Укрнафта» і керуюча цією компанією група «Приват» чудово справляються з роллю ринкового стабілізатора, і дешевше від цієї мережі ніхто на ринку паливо не пропонує (як показує практика, це не тільки важко, а й небезпечно). Схоже, просто в «Нафтогазі» хтось дуже хоче витратити кілька чергових бюджетних мільярдів.

Як і у випадку з АНК, абсолютно незрозуміло, чим НАК може допомогти румуно-казахам? З мережею нафтобаз «Нафтогазу» вже все зрозуміло, тому згадку про якусь вторинну логістику (зберігання та автомобільне транспортування), мабуть, було придумано для більшого наповнення прес-релізу і загалом для форсу. Слід зазначити, що в Україні немає проблем з орендою нафтобаз (були б бажання та гроші).

Єдине, чим теоретично може допомогти «Нафтогаз», то це з перевалюванням на державній Феодосійської нафтобазі. Але, по-перше, багато років «Ромпетрол» обходиться і без цього досить дорого задоволення. По-друге, якщо казахи хочуть і можуть завантажувати перевалочні держпотужності, то чому треба створювати СП з «Нафтогазом»? А просто так, за гроші, за офіційними тарифами - не можна? Що там казали про транзитний потенціал України?..

В іншому сенс цього СП узагалі не ясний. У кращому разі НАК може розраховувати на гарантований обсяг румунського палива, але аж ніяк не на велику знижку (проблем зі збутом за низькими цінами ні в кого немає). СП торгуватиме за ринковими цінами з мінімальною маржею, а, враховуючи підвищені витрати, швидше за все, без неї. А ще це «нічого» потрібно буде поділити між партнерами.

Окрім того, за час роботи з 2006 року трейдингова компанія «Ромпетрол-Україна» освоїла всю потенційно можливу частку ринку румунського палива. Що нового може принести «Нафтогаз України»?

Сенс зближення з казахами в світлі описаних розкладів вбачається в іншому. «Казмунайгаз» має великі ресурси газоконденсату - сировини для... Маріупольського НПЗ. Безумовно, цю сировину постачатимуть за ринковими цінами, але це байдуже, якщо всю продукцію гарантовано забирає «Нафтогаз», котрий, як відомо, не звик купувати дешево (дешево - це про продаж держресурсів). У такому разі заробіток власникам міні-НПЗ забезпечений.

Запросто може запропонувати премію «Нафтогаз» і румунам, заклавши там інтереси всіх сторін. Не виключено, що цим і вдалося зацікавити казахстанських менеджерів. Але що робити з якісним і дорогим румунським бензином і з менш якісним, але теж дуже дорогим маріупольським? На ринку навряд чи вдасться «втюхати» дорогий продукт, гроші рахують усі, та й товару за ринковою ціною вистачає. Тому підвищену закупівельну вартість можна заховати в роздробі, залишається тільки створити мережу АЗС. Працюватиме вона, швидше за все, в нуль, але її завдання не в прибутку - на момент продажу через пістолет він уже лежатиме в потрібних кишенях. Питання лише в тому, чи вдасться вибити на заправки гроші з бюджету...

Тут дуже доречно з’являється і новий закон про держзакупівлі, який от-от вийде з-під пера глави держави. Перед НАКом, зокрема, відкриється перспектива закупівель чого завгодно - заправок чи палива - без тендерів і публічної звітності. Саме норми закону про держзакупівлі стояли на шляху у «Нафтогазу України» і його «дочок» до капіталомісткого ринку нафтопродуктів, де можна сховати інтерес, який задовольнить найвишуканіші вимоги.