НАФТОВА ЛИХОМАНКА

Повідомлення про котирування ціни на нафту на провідних світових біржах останні три тижні нагадують зведення з театру бойових дій. Світовий ринок нафти охопили панічні настрої. З початку травня червневі ф’ючерси на індикативний сорт нафти Brent досягли 37,2 дол. за барель, що відповідає котируванням жовтня 1990 року — перед самісіньким початком війни в Перській затоці. Червневі ф’ючерси на американську «легку» нафту піднялися на 0,27 дол. — до 39,64 дол. за барель.

За оцінками експертів, світова ціна на нафту досягла свого 13-річного максимуму, і тенденції до її зниження годі очікувати. Для України така ситуація не обіцяє нічого хорошого. Фахівці зазначають, що для українського нафтового ринку тривале зростання ціни на нафту неминуче призведе до збільшення вартості світлих нафтопродуктів вітчизняного виробництва. При цьому, окрім зовнішніх, досить великий вплив на ціновий тренд у середньостроковій перспективі справлятимуть і внутрішні політекономічні чинники.

Тривожна симптоматика

Про те, що на світовому ринку нафти існує диспропорція між обсягом видобутку та споживання і ціною на вуглеводні, говорили досить давно. Однак на початку травня президент, в.о. генерального секретаря ОПЕК Пурномо Юсгіанторо заявив, що рекордне зростання цін на сиру нафту на світових енергетичних біржах «зовсім не пов’язане з дефіцитом нафти на ринках сировини — усьому виною стали політичні події в Близькосхідному регіоні, дії міжнародних терористів і шахрайства біржових спекулянтів». Юсгіанторо, котрий також є міністром енергетики і видобувної промисловості Індонезії, повідомив, що в даний час держави — члени ОПЕК перевищують виділені їм на черговій 130-й віденській конференції квоти на видобуток і експортні поставки нафти-сирцю на 1,5 мільйона барелей на день.

Нагадаємо, що встановлена на сьогодні ОПЕК квота з видобутку нафти становить 23,5 млн. барелей на добу, що на 1 млн. барелей менше від раніше встановлених обсягів. Водночас, за словами керівника картелю, «перевищення видобутку й експорту сирої нафти призвело до того, що загальне виробництво «чорного золота» ОПЕК становить нині не менш як 25 млн. барелей на день». Як заявив міністр енергетики Кувейту шейх Ахмад Аль-Фахд аль-Сабах, зараз видобуток нафти перевищує споживання на 3—3,5 млн. барелей на добу, але ціни тільки зростають. Тож рішення про підвищення квот лише формалізує поточний стан видобутку.

При цьому міністр нафтової промисловості Алжиру Шакіб Хеліль зазначив, що Організація країн—експортерів нафти може провести наприкінці травня неформальну зустріч із метою обговорення поточної ситуації на світовому нафтовому ринку. На планованому засіданні, швидше за все, буде прийнято рішення про збільшення обсягів видобутку, оскільки, за словами міністра, Вашингтон зацікавлений у збільшенні видобутку ОПЕК. Водночас, на думку глави ФРС США Алана Грінспена, «ера низьких цін на нафту закінчилася» і залежать вони не від бажання ОПЕК.

Втім, ряд експертів схильні думати, що спекулятивні настрої на світовому ринку нафти викликані саме розчаруванням великих інвесторів в американському фондовому ринку, у результаті чого левова частка ресурсів була переспрямована на нафтові цінні папери. Заввідділом економічної політики Видавничого дому «Коммерсант» Микола Вардуль у прямому ефірі радіостанції «Эхо Москвы» заявив: «Якщо раніше ціни на нафту складалися, як у класичному підручнику, попит і пропозиція, пропозиція з боку, насамперед, країн ОПЕК, попит із боку розвинених країн, США, Японії, Європи, Китаю, то тепер з’явився новий чинник: тобто купівлю контрактів, повторюю, а не нафти, розглядають як альтернативу вкладенню в цінні папери, котрі нестійкі, де скандали, де незрозуміло що. Тому почасти шейхи мають рацію, коли кажуть, що ціни на нафту не тільки залежать від того, скільки видобуває, я не знаю, Саудівська Аравія чи країни Перської затоки. Вони кажуть, що на ціни на нафту впливають спекулянти. Так ось, це саме ті спекулянти, котрі пішли з фондового ринку».

Не менше насторожує й ініціатива Москви, котра має намір й надалі збільшувати розміри мита на експорт нафти з Росії. З 1 червня уряд РФ встановлює ставку нафтового експортного мита 41,6 дол. за тонну. Зараз ставка експортного мита на нафту в РФ становить 35,2 дол. за тонну. Відповідно до російського законодавства, експортні мита на нафту встановлюються на підставі двомісячного моніторингу ціни російської нафти марки Urals на європейському ринку. При цьому урядові чиновники дотримуються шкали граничних ставок мит, зафіксованої в законі «Про митний тариф». За інформацією начальника відділу доходів і митно-тарифної політики мінфіну РФ Олександра Саковича, середня ціна Urals за результатами цінового моніторингу за березень—квітень нинішнього року становила 30,5 дол. за барель порівняно з 28,3 дол. за барель у січні—лютому. Однак у планах уряду Росії введення з 1 серпня нової шкали мит на нафту, що перебуватиме на рівні 52—57 дол. за тонну.

Клінічний діагноз

На відміну від попередніх років, ситуація на світовому ринку нафти досить серйозно позначилася і на Україні. За даними Міністерства економіки та європейської інтеграції, роздрібні ціни на деякі види нафтопродуктів в Україні в квітні зросли на 1,9—13,5%. Дизпаливо в цілому по Україні до 30 квітня подорожчало на 9,5% — із 1,66 до 1,81 грн. за літр, бензин марки А-76 — на 5,4%, із 1,62 до 1,71 грн., бензин марки А-95 — на 6,5%, із 2,06 до 2,20 грн. за літр. Ці ціни перевищують показники, зафіксовані торік у вересні (період максимального зростання цін 2003 року). Зокрема, дизпаливо подорожчало на 0,9%, бензин А-76 — на 2,1%, бензин А-95 — на 2,4%. Порівняно з квітнем-2003 ціни на дизпаливо, бензини марок А-76 і А-95 перевищують торішні на 22,9, 18,9 і 13,3% відповідно.

Квітнева тенденція збереглася й першого тижня травня. Так, оптові ціни на дизпаливо підвищилися на 2,6—4,3% із 1950—2090 грн./т до 2000—2180 грн./т, на бензин А-76 — на 4,7% із 1900—2260 грн./т до 1990—2260 грн./т, на бензин А-92 — мінімум на 2,2% із 2250—2530 грн./т до 2300—2550 грн./т, на бензин А-95 — на 2,6—4,3%, із 2350—2650 грн./т до 2450—2720 грн./т. Зазначимо, що протягом 2003 року середні оптові ціни на дизельне паливо підвищилися на 25,4%, на бензин А-76 — на 20,1%, на А-92 — на 7,1%, на А-95 — на 3,8%.

Схоже, що Україні вже час готуватися до чергової «бензинової кризи», тільки на відміну від торішньої її строки зсунуться з осені на літо. Тим більше, що окрім «бичачого тренду» на світовому ринку нафти і намірів Росії збільшити експортне мито, існує ще ряд внутрішніх причин, які можуть прискорити зростання ціни на світлі нафтопродукти. По-перше, Лисичанський і Херсонський НПЗ на диво одночасно зупинилися на планові ремонти. Експерти зазначають, що до них, швидше за все, приєднається і Кременчуцький НПЗ. У результаті оператори ринку протягом найближчих 1,5 місяця можуть розраховувати тільки на пальне, що знаходиться на нафтобазах.

По-друге, уже давно ні для кого не секрет, що нафтові компанії є одним з основних джерел фінансування різних політичних кампаній. Знову ж за вдалим збігом обставин, саме президентська кампанія намічається на жовтень поточного року, коли залучення адмінресурсу для підтримки «єдиного кандидата», безумовно, призведе до певних фінансових витрат, частину з яких цілком можна закрити за рахунок надприбутків нафтовиків. Тим більше, що дану схему вже досить успішно апробували на попередній президентській кампанії.

У такій ситуації нафтові компанії, що працюють в Україні, швидше за все, застосують схему, апробовану НАК «Нафтогаз України», коли верхня цінова планка досягається за рахунок поетапного, але стабільного зростання ціни. Отже, з урахуванням об’єктивних зовнішніх чинників і складання внутрішньополітичної ситуації цілком очікуваним буде збереження тенденції зростання цін на світлі нафтопродукти на 5—10% щомісяця. При цьому уряд навряд чи втручатиметься в ситуацію, свідченням чому вже зараз може служити повна індиферентність останні чотири місяці Антимонопольного комітету України щодо операторів нафторинку. Тільки от наслідки такого зростання цін на паливно-мастильні матеріали (у сукупності зі збільшенням вартості інших видів енергоносіїв) можуть призвести до того, що майбутньому президенту України і його новому уряду доведеться стати реаніматологами економічної системи, що заразилася внутрішньополітичною формою міжнародної нафтової лихоманки.