«Нафтогаз України»: банкрутувати не можна врятувати

Сьогодні, як ніколи раніше, НАК «Нафтогаз України» стоїть перед вибором: чи її банкрутуватимуть, чи все ж вирішать укотре рятувати. Словом, вибір означає, де в заголовку цього матеріалу буде поставлено кому. І ким. А також чи стане це справді результатом політики урядів останніх років. Або ж на це підуть іноземні кредитори «Нафтогазу», виходячи зі своїх міркувань. І чи матиме успіх стратегія дискредитації українського держхолдингу російською владою і «Газпромом», котрий прагне в такий спосіб частково розв’язати свої проблеми і заодно перевести стрілки на НАК «Нафтогаз Україна». І, нарешті, чи зробить висновок Україна з досвіду хоча б поточного року, проаналізувавши, як планомірно виводять її з гри на європейському газовому ринку.

Про що постійно говорять влада Росії та «Газпром»

22 червня, виступаючи на засіданні президії уряду Російської Федерації, прем’єр-міністр Володимир Путін заявив, що Москва отримує від партнерів сигнали про неплатоспроможність Києва, якому міжнародні фінансові інституції відмовили в кредитах. Він підкреслив, що цей факт ставить як російську сторону, так і споживачів у Європі в дуже складне становище. При цьому Путін нагадав, що Києву потрібно здійснити наступний платіж 7 липня 2009 року.

Справді, контрактом на поставку газу в Україну між НАК «Нафтогаз України» і «Газпромом» передбачено, зокрема, що «Нафтогаз» до 7 числа (включно) місяця, який іде за місяцем поставки, має оплатити в повному обсязі поставку газу. Якщо цього не станеться, то сторони на весь подальший строк дії контракту (до 2019 року) переходять на передоплатну систему розрахунків. Але навіщо ж із завидною упертістю повторювати, що, мовляв, Україна цього місяця напевне вчасно не розрахується?

Про можливу неплатоспроможність України нещодавно казав і президент РФ Дмитро Медведєв. Окрім того, він запропонував партнерам по Євросоюзу допомогти Україні залучити синдикований кредит для забезпечення поставок газу.

«Якщо йдеться про кредити, давайте допоможемо Україні синдикувати відповідні гроші, але цим має займатися не одна Росія, зрештою, не у нас проблеми з платоспроможністю», - заявив Медведєв.

І це суща правда, бо «Газпром», схоже, має інші, не менш важливі проблеми. Але про це дещо пізніше.

Водночас віце-спікер Державної думи РФ Олександр Бабаков вважає, що керівництво України зможе уникнути чергової газової кризи. Про це він заявив 23 червня в Москві. На його думку, економічні партнери завжди думають, як розраховуватимуться, коли купують якийсь товар, передає Newsru.ua.

«Гадаю, рішення буде знайдено. Упевнений, що нинішнє керівництво серйозно замислюється над цим питанням», - сказав він.

О.Бабаков додав, що держава завжди має можливість розрахуватися різними способами. «Є й активи, є і можливість взяти у інших інституцій», - зазначив він. І нагадав, що ЄС, наприклад, готовий кредитувати Білорусь за умови допуску іноземних інвесторів до приватизації ряду об’єктів. Тож слово «активи» уже прозвучало.

Однак Україна - не Білорусь і не Росія.

Відповідь О.Бабакова на запитання, чому керівництво РФ постійно заявляє про неплатоспроможність України, була дуже показовою: «Проблема будь-яких відносин - це кредит довіри. Добре, коли ви приходите в банк, берете кредит і повертаєте... У вас накопичується кредитна історія, коли вам більше довіряють, аніж не довіряють. Нині ситуація така, що підписані угоди потребують апробації часом і конкретними справами. Якщо усе виконуватиметься, дедалі менше говоритимуть про те, що не платять».

П’ять місяців цього року Україна виконує свої контрактні зобов’язання (а транзитні зобов’язання виконувала завжди, якщо «Газпром» поставляв газ на експорт). Хоча не можна сказати, що їй це легко дається. Та чомусь особливої довіри до неї як партнера з боку Росії не спостерігається. Чи для виникнення кредиту довіри потрібно десять років? Тобто підписаний 19 січня 2009 року в Москві контракт «Газпрому» із НАК «Нафтогаз України» мусить бути повністю виконаний, і за весь цей час російська сторона так і не захоче переглянути окремі його положення, як того хотілося б Україні? Загалом, так вважає голова «Газпром експорту» Олександр Медведєв. Отака партнерська довіра, нічого не скажеш...

Крім того, О.Бабаков вважає, що «побоювання України з приводу приватизації ГТС або часткової її приватизації, чи створення консорціуму іноді дивує, оскільки це труба - її не викопаєш і нікуди не повезеш. Вона була й залишається трубою, яка розміщується на території України».

На його думку, залучити додаткові інвестиції можна, використавши один із цих варіантів за участі ЄС і РФ. Віце-спікер російської Держдуми вважає, що тут більше політичних спекуляцій і не завжди є розуміння глибини питання. Це він про росіян чи про нас?

Однак перед тим , як мова йтиме про можливі інвестиції для української ГТС і закупівлі російського газу з подальшим його зберіганням у підземних сховищах газу (ПСГ) України, повернімося до суто російських проблем. Не дарма ж чимало експертів стверджують, що російська влада і «Газпром» постійно переводять стрілки на Україну, підозрюючи її в неплатоспроможності, щоб відволікти увагу тієї ж Європи від власних проблем.

Про що не любить говорити «Газпром»

Коли верстали цей номер «ДТ», у Москві проходили чергові річні збори акціонерів ВАТ «Газпром». Однак зі звітом голови цієї газової монополії можна було ознайомитися й раніше. І дізнатися, наприклад, таке. Всупереч райдужним повідомленням про те, що в «Газпромі», як свого часу в Багдаді, усе спокійно, - це щонайменше перебільшення. Показники роботи «Газпрому» за всіма напрямами досягли мінімуму за всі роки його існування в цьому статусі. «Найжирніші» газові родовища РФ вичерпуються. «Газпром» прогнозує на рівні 18% падіння видобутку цього року.

Найбільшою мірою проблеми стосуються геологорозвідки та відкриття нових родовищ вуглеводнів. Найбільше родовище за часів незалежної РФ не буде введене в експлуатацію щонайменше рік. Скорочено фінансування всіх основних проектів, як от розробка Штокманівського і Прирозломного родовищ. І, відповідно, їхнє введення в експлуатацію теж відкладається.

Капітальні витрати скорочено більш як на 20%. Хоча навіщось росіянам знадобилося фінансувати будівництво газопроводу Сахалін-Хабаровськ-Владивосток. Російські ж експерти запевняють, що коли Путін сказав, що такий газопровід буде, отже, його побудують. А навіщо, запитуйте у В.Путіна. Власне, росіяни активно пропагують створення як мінімум п’яти газопроводів, включаючи два найвідоміші, що обходять Україну, - «Північний потік» і «Південний потік». Та навіть без нових газотранзитних магістралей у «Газпрому» уже формується (і, певне, посилюватиметься) тенденція надлишку наявних газотранспортних потужностей. Інакше кажучи, це означає, що газопроводи недозавантажені. Наприклад, «Блакитний потік» із виходом на Туреччину так і не почав працювати на повну потужність і прокачує в кращому разі половину від можливих обсягів російського газу на рік.

Ще один неприємний для «Газпрому» і РФ чинник - скорочення обсягів експорту російського газу у 2009 році. Дані різних джерел інформації різняться, але найчастіше кажуть про те, що за перші п’ять місяців цього року обсяг експорту скоротився на 56,7%.

Експорт газу «Газпромом» у далеке зарубіжжя 2009 року планується на рівні 142,1 млрд. кубометрів проти 158,8 млрд. 2008-го, повідомив заступник голови правління «Газпрому», генеральний директор ТОВ «Газпром експорт» Олександр Медведєв на прес-конференції напередодні річних зборів акціонерів газової монополії.

Очікується, що в першому півріччі 2009-го експорт досягне 59,5 млрд. кубометрів, що становить 74% від запланованого обсягу. О.Медведєв не змарнував нагоди наголосити, що внесок у зниження поставок зробила Україна, яка припинила транзит на початку року. За оцінкою заступника голови правління «Газпрому», недопоставки газу в Європу через транзитну кризу становили 4,5 млрд. кубометрів.

Експортна виручка прогнозується на рівні 40 млрд. дол. проти 65 млрд. у рекордному 2008 році. О.Медведєв зазначив, що це «дуже консервативний прогноз». За його оцінкою, у 2009 році середні експортні ціни будуть порівнянні з цінами 2007-го.

Та не завжди зменшення експорту означає скорочення попиту, зокрема традиційного сезонного. Просто багато європейських газових компаній, хто має таку можливість, вирішили вже нині перестрахуватися і максимально диверсифікувати газопоставки у свої країни.

Особливо це значимо на тлі того, що російський газ обходиться Європі майже вдвічі дорожче, ніж, наприклад, норвезький. А для України газпромівський газ узагалі був у другому кварталі дорожчим, ніж для Німеччини.

Скоротила імпорт газпромівського газу й Україна - майже вдвічі. Хоча заради справедливості слід зазначити, що в нашому випадку - це не результат успішної політики диверсифікації чи масштабного впровадження енергозберігаючих технологій, або тим паче широкого використання відновлюваних енергоресурсів.

Євросоюз

Раніше повідомлялося, що президент Єврокомісії Жозе-Мануель Баррозу заявив, що ЄС поки що не може допомогти Україні фінансово в оплаті за газ. «Це дуже складно з нашим нинішнім європейським бюджетом допомогти Україні», - додав він перед засіданням Ради Європи 18-19 червня в Брюсселі.

Фактично те саме він сказав і після закінчення саміту. Та річ навіть не в небажанні європейців допомогти Україні - просто цього не дозволяє зробити бюджет ЄС. Та навіть якби й дозволяв, європейці сто разів подумали б, чи давати Україні кредит. Як думають нині представники провідних фінансових установ ЄС. Тим паче, що їх спантеличили різні цифри, названі українськими представниками, - 5; 4,2 і 4 млрд. дол.

І ще. Скільки насправді потрібно закупити газу для українських ПСГ, щоб європейці взимку не мерзли? Коли це краще робити, щоб купити дешевше? І чому колись такої проблеми не було? Усі ці запитання ставлять собі європейські газові компанії, яким також запропонували підсобити Україні.

Та чому Україні? Адже до 2005 року «Газпром» сам поставляв запас газу в українські ПСГ (платив, звичайно, символічно). Та ніякого ажіотажу з цього приводу не було. Отже, реально допомагати кредитом потрібно «Газпрому», а не «Нафтогазу». Та «Газпром» не ризикує запропонувати європейським компаніям переглянути контракти з тим, щоб урахувати запас газу на зиму. Адже він зобов’язується регулярно поставляти газ, відповідно до заявок. А якщо запропонує переглянути контракти, то, не приведи Господи, європейські партнери згадають про пропозицію України купувати газ не на західному, а на східному кордоні цієї транзитної країни. І тоді вже «Газпрому» доведеться переглядати договори на транзит газу… Це поки що версія. Та хто знає, до чого призведе надто вже активний тиск «Газпрому» і РФ на країни та компанії ЄС.

Як українська влада захищає «Нафтогаз»?

Саме час перейнятися цим запитанням. І коротенько описати, хто що робить.

Президент

По-перше, Віктор Ющенко прийняв від Леоніда Кучми вже створену на той час схему роботи «РосУкрЕнерго» (РУЕ).

По-друге, маючи можливість, він не поламав цієї схеми зголом. Це - як мінімум.

По-третє, відвів прем’єру Юлії Тимошенко роль Баби Яги, яка з жодним рішенням президента не згодна. І при цьому він підозрює її в підступництві.

Коли ж Ю.Тимошенко нарешті дала 19 січня згоду на підписання контрактів на купівлю і транзит газу, В.Ющенко обрушив на неї шквал критики й продовжує метати в неї всі громи та блискавки.

Так, у грудні 2008-го президент зібрав РНБОУ на тему газу і згодом підписав указ про реалізацію затверджених РНБОУ заходів щодо НАКу.

Так, після кожної гнівної заяви «Газпрому» В.Ющенко обвинувачує безпосередньо уряд у непослідовній політиці щодо нафтогазового комплексу, а також керівництво НАК «Нафтогаз України».

На початку травня президент звинуватив прем’єра не просто в бездіяльності чи «бездарній політиці в ПЕК», а в банкрутстві НАК «Нафтогаз України», що насувається (це не рахуючи інших, не менш неприємних слів президента на адресу прем’єра).

У червні В.Ющенко розгромив систему розрахунків НАК «Нафтогаз України» і знову відповідальність за це поклав на Ю.Тимошенко.

Собі ж В.Ющенко приписав заслугу в тому, що за лічені години НАКу вдалося розрахуватися в травні за квітневий газ за рахунок позики в Нацбанку.

11 червня президент майже втратив самовладання на розширеному засіданні з питань фінансової стабілізації «Нафтогазу» і звернувся до присутніх працівників компанії, звинувачуючи їх у покірності уряду в таких висловах: «Чому ви на цирлах ходите?! Чому ви глухонімі?! Чому ви як лакеї ходите?!»...

Президент вимагає від уряду:

- перегляду контрактів із «Газпромом» від 19 січня 2009 року;

- збільшення цін на газ для споживачів України;

- план виведення НАК «Нафтогаз України» з фінансової кризи.

Останній Віктору Ющенку потрібно було подати 21 червня. Судячи з наступних подій, цей план або не був вчасно поданий президенту, або залишав «за дужками» багато відповідей, які В.Ющенко вирішив вислухати пізніше.

Прем’єр

Кабмін законно є засновником НАК «Нафтогаз України». Тому багато претензій президента В.Ющенко закономірні: хто як не власник НАКу може реально управляти цією компанією? З однією поправкою: уся газотранспортна система України, включаючи газорозподільні мережі обл- і міськгазів, а також усю супутню інфраструктуру, - власність держави в особі Фонду держмайна, передана НАКу в управління та використання.

Однак за все, що діється з «Нафтогазом», насамперед запитують з уряду. З грудня 2008-го - із Кабміну Ю.Тимошенко.

Прем’єр за словом у кишеню не лізе. Та її дії щодо «Нафтогазу України» викликають чимало нарікань. Про основні претензії В.Ющенко вже сказано вище.

Однак каменем спотикання стала навіть не заборгованість «Нафтогазу», а підвищення цін на газ для населення. Ю.Тимошенко обіцяє, що до кінця року ціни для населення не підвищуватимуть. Обіцяє вона це офіційно - як прем’єр. Та її конкуренти на виборах президента (17 січня 2010 року), як і частина громадян, сприймають заяву Ю.Тимошенко про непідвищення цін на газ до кінця поточного року як бажання сподобатися виборцям.

«ДТ» багато років говорить і обгрунтовує необхідність підвищення цін до економічно обгрунтованого рівня (на всі комунальні послуги). Тепер про це каже й В.Ющенко - теж кандидат у президенти України. Цікаво, як кожен кандидат у президенти України впорався би з цим завданням, аби він був зараз прем’єром?

Ю.Тимошенко, тим часом, на початку червня на одному з засідань Кабміну винесла проект постанови «Про затвердження заходів для стабілізації фінансового становища НАК «Нафтогаз України». Цим документом Мінфіну та Мінпаливенерго доручено розробити й затвердити механізм збільшення статутного фонду «Нафтогазу» на 18,6 млрд. грн. НАКу ж доручено цими коштами розрахуватися з Ощадбанком за кредит.

«Рекомендувати НКРЕ з 1 жовтня 2009 року переглянути ціни на газ, що поставляється населенню, до економічно обгрунтованого рівня...»

Пропонується також для підвищення дисципліни розрахунків підприємств теплокомуненерго впровадити спеціальні, так звані цільові рахунки, щоб гроші, отримані за газ, насамперед і автоматично спрямовувалися на його оплату.

Усе газорозподільне майно (яке сьогодні використовують обл- і міськгази) має бути передане на баланс НАКу. Ліцензії з облгазами мають бути переглянуті, а їхні умови - посилені. (Зрозуміло, що обл- і міськгази опираються цій постанові, як можуть.)

Деталі цього документа ще погоджують. Та якщо цю постанову приймуть і реалізують, багато лазівок на ринку газу країни для не чистих на руку реально буде закрито.

НАК «Нафтогаз України» - боржник і донор

Про фінансове становище «Нафтогазу» «ДТ» розповідало неодноразово і подавало різні точки зору. Нагадаю лише окремі показники.

Як підтверджують представники НАКу, станом на сьогодні кредиторська заборгованість «Нафтогазу України» справді становить 74 млрд. грн., у тому числі 8,6 млрд. грн. - заборгованість між підприємствами, які входять до корпоративної структури компанії.

Заборгованість підприємств теплокомунальної енергетики становить усього 5,85 млрд. грн., у т.ч. за поточний рік - 3,7 млрд. грн. Лідери неплатежів: Дніпропетровська, Донецька, Київська, Луганська і Харківська області. Тільки «Київенерго» заборгувало 617,477 млн. грн.

Заборгованість обл- і міськгазів перед НАКом перевищує 7 млрд. грн., у тому числі за 2008 рік - 1,2 млрд., за 2009-й - 2 млрд. грн.

Податкове навантаження на «Нафтогаз» становить 37% від доходу.

Якщо поставити собі запитання, яке мусується останнім часом: «А які гарантії, що «Газпром» не виставить незабаром НАКу штрафні санкції за недобір газу?», то відповідь нафтогазівців буде такою. Штрафні санкції в контракті юридично чітко не виписано. Європейська практика свідчить, що принцип take or pay («бери або плати») працює в періоді року. Тобто НАК має вибрати мінімальний обсяг до кінця поточного року. Крім того, «Нафтогаз» оплачував поставки за рахунками, які виставляв «Газпром» за фактичними обсягами споживання.

Чи зник газ із ПСГ

Навіть якби європейці, зокрема європейські газові компанії, ще 19 червня в Брюсселі погодилися надати Україні 4,2 млрд. дол. на закупівлю і подальше зберігання газу в українських підземних сховищах, то швидше за все «Газпром» усе одно знайшов би спосіб висунути Україні претензії і знову виставити її несумлінним партнером.

Якщо вірити заступнику голови правління ВАТ «Газпром» Олександру Медведєву, то з’ясовується, що тепер «Газпром» відмовляється зберігати свій газ у підземних сховищах України через ненадійність.

Про це він заявив 24 червня на прес-конференції в Москві. До слова, у цей час у Білокамінній проходить міжнародна нафтогазова конференція. Тож зрозуміло, для чиїх вух призначалася ця заява.

«На жаль, ми зіткнулися з тим, що досить значний обсяг газу - близько 8 млрд. кубометрів - безвісти зник із ПСГ України. Ми цілу зиму безуспішно намагалися хоч один кубометр газу підняти за нашими заявками», - сказав Медведєв.

Він зазначив, що після цього було прийнято рішення відмовитися від зберігання газу в ПСГ України.

О.Медведєв нагадав, що чинними договорами передбачено, що вся відповідальність за заповнення ПСГ газом лежить на НАК «Нафтогаз України». І що економічна криза, яка впливає на ситуацію, не звільняє Україну від виконання своїх зобов’язань як країни-транзитера.

«Українська ГТС працює таким чином, що фізичний обсяг транзиту невеликий - основні поставки здійснюються з ПСГ. Якщо необхідного обсягу газу в ПСГ України не буде, це створить ситуацію, коли технічно неможливо поставити газ європейським споживачам», - сказав він.

І, звісно ж, О.Медведєв нагадав, що керівництво РФ неодноразово закликало керівників ЄС докласти спільних зусиль для розв’язання цієї проблеми, щоб виключити технологічні ризики при поставках газу.

Між іншим, уже вдруге за останні чотири роки «Газпром» говорить про «випаровування» газу з українських підземок. Уперше це сталося в травні 2005-го. Тоді «Газпром» шукав «зниклі» 7,8 млрд. кубометрів (тепер шукають «близько 8 млрд. кубометрів»).

Навіть якщо припустити, що в травні і червні 2009-го закачування газу в українські ПСГ було мінімальним, то варто пригадати заяву голови правління НАК «Нафтогаз України» Олега Дубини від 5 травня. Тоді він сказав, що сезон закачування газу в ПСГ розпочато 7 квітня і на 5 травня в ПСГ ДК«Укртрансгаз» і ДАТ «Чорноморнафтогаз» містилося понад 19 млрд. кубометри газу. Щось не складається, панове. І потім, якщо про «зникнення близько 8 млрд. кубометрів газу» «Газпрому» було відомо, то чому він не висував до «Нафтогазу» увесь цей час жодних претензій? Невже теж через особисте прохання В.Путіна?

Насправді ж усе набагато прозаїчніше. Заступник голови правління «Газпрому» О.Медведєв просто дістав биту українською стороною карту - історію про ті самі 7,8 млрд. кубометрів газу. Тоді, пам’ятається, працювала спільна комісія.

У свою чергу, НАК «Нафтогаз України» 24 червня виступила із заявою, звернувши увагу на те, що діючими контрактами між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» не передбачено прямої залежності між закачуванням газу в українські ПСГ і транзитом російського газу.

Українська компанія заявляє, що з початку 2006 року в українських ПСГ не зберігається жодних обсягів газу, які належить ВАТ «Газпром». Виходячи з цього, протягом останніх чотирьох років і до сьогодні «Нафтогазу України» не можуть висуватися якісь претензії з боку ВАТ «Газпром» щодо відбору його газу із ПСГ України. Весь обсяг російського транзитного газу, який надходить на територію України, у повному обсязі транспортується споживачам у країни Європи.

Для забезпечення транзиту російського газу в «пікові» періоди НАК «Нафтогаз України» зверталася до ВАТ «Газпром»із пропозицією щодо закачування додаткових обсягів газу в українські ПСГ, оскільки між компаніями існує чинний контракт, що передбачає таку можливість для «Газпрому». Від російських партнерів «Нафтогаз» не одержав позитивної відповіді на свою пропозицію.

«Нафтогаз України» продовжує підготовку до опалювального сезону відповідно до розробленого компанією графіку. Станом на 24 червня, у ПСГ закачано 19,25 млрд. кубометрів газу, що на 1 млрд. більше, ніж за аналогічні періоди 2007-го і 2008 року. Весь обсяг газу, який міститься у сховищах, буде використано для забезпечення безперебійного функціонування об’єднаної газотранспортної системи Євразійського континенту.

«Дзеркало тижня» попросило прокоментувати ситуацію керівника енергетичних програм Центру «Номос» Михайла ГОНЧАРА. От що він сказав:

- Тези про «крадіжку» газу або «зникнення» його в Україні завжди є в рукавах газпромівських шулерів. Однак ця теза належить виключно до сфери пропаганди. В історії українсько-російських газових відносин не було жодного випадку її юридичного підтвердження. Більше того, існує лише один безуспішний прецедент, коли «Газпром» офіційно звертався до суду із тим, щоб довести факт «крадіжки». Це справа №185/2000 у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті РФ (м. Москва) за позовом «Газпрому» до НАК «Нафтогаз України» за нібито несанкціонований відбір газу на території України. 30 травня 2001 року суд відмовив у задоволенні цього позову на підставі того, що контракт між «Нафтогазом» і «Газпромом» містив статтю, котра регламентує надконтрактний відбір газу, який юридично не може розглядатися як крадіжка. Під час останньої газової кризи «Газпром», експлуатуючи тезу про «крадіжку» газу на території України, спробував подати ситуацію з відбором паливного газу як викриття в злодійстві. Це не знайшло свого підтвердження з боку міжнародної моніторингової групи.

Зараз же мову завели про «зникнення» газу в ПСГ, тим більше в обсязі 8 млрд. кубометрів. То чого ж «Газпром» не висував претензій у судовому порядку до «Нафтогазу» взимку, коли нібито виявили зникнення? А може, це «дочка» («Росукренерго») газ заникала, а може, «внучка» («Укргазенерго»)? До речі, названа цифра 8 млрд. кубометрів надзвичайним чином майже збігається з обсягом газу, який недопоставив «Газпром» на експорт, припинивши його подачу в Україну і ЄС. Може, вирішили «списати» на Україну? Адже її уряд поводиться перед «Газпромом», як жаба перед удавом. Раптом проковтнуть і це.

Демонстративна відмова від зберігання газу в ПСГ унаслідок «зникнення» - це реакція «Газпрому» на пропозицію «Нафтогазу» європейським компаніям зробити запаси на зимовий період в українських сховищах, закупивши його попередньо в Росії. Мовляв, дивіться, ви хочете, щоб ваш газ так само зник, як і наш?

Логіка «Газпрому», у принципі, досить примітивна. Йому потрібні гроші, оскільки фінансове становище російського монополіста анітрохи не краще, аніж «Нафтогазу». Власний видобуток різко падає, купувати туркменський газ він не в змозі. А газпромівську сировину «з політичним навантаженням» Європа купувати не прагне, віддаючи перевагу норвезькому й алжирському. Тому «Газпром» визначив для себе напрям головного удару - вичавлювати з України та Білорусі все, що можна, і навіть більше. Закачування власного газу на зберігання в ПСГ України не передбачає доходів для «Газпрому». А от «втюхати» газ «Нафтогазу», та ще й за високими цінами другого кварталу, - це завдання здійсненне, враховуючи надзвичайну без’язикість уряду України і «Нафтогазу» у відносинах із «Газпромом».

До того ж, якщо українській стороні вдасться «розкрутити» Європу на гроші для «Нафтогазу», котрі дуже швидко опиняться на рахунках «Газпрому», то, вочевидь, ініціаторам розкрутки перепадуть чималі відсотки комісійних. Вони будуть дуже доречними до виборчої кампанії, ну а той факт, що на НАКу повиснуть додаткові чотири із зайвим мільярди боргу, - не має значення.

Ще один нюанс, чому «Газпром» експлуатує тезу про «зникнення» газу в ПСГ, полягає в тому, що в Брюсселі 29 червня російській стороні можуть досить чітко нагадати, хто несе юридичну відповідальність перед європейськими партнерами за стабільність і безперебійність поставок. Саме «Газпром», а не «Нафтогаз», має забезпечити виконання контрактів, отже, розмістити необхідні обсяги газу в ПСГ в Україні, як це зазвичай мало місце. Тому «Газпром» вирішив зіграти на випередження, вказуючи на українські ПСГ, як на «чорну діру», де газ зникає в обсягах, порівнянних із річним споживанням ряду європейських країн.

Не виключено, що газпромівські казкарі незабаром розповідатимуть, що російський монополіст узагалі ніколи і не користувався послугами українських ПСГ. Зрозуміло одне - «Газпрому» потрібні гроші. Може, без цих кількох мільярдів доларів йому просто не вижити?

Підходи, демонстровані «Газпромом», не дадуть користі Росії. В Євросоюзі посилюється дуже негативне ставлення не лише до України з її політичним хаосом і тотальною корупцією, а й не меншою мірою і до Росії, котра підігріває деструктивні процеси в пострадянських країнах. Непрозорі відносини між РФ і Україною в газовій сфері розглядаються як виклик ЄС. І байдуже, хто винен - Росія чи Україна. Байдуже, хто винен більше - Київ чи Москва. Брюссель ідентифікує це як «проблему поставок зі Сходу».

З урахуванням наслідків газової кризи, а також провокованої зараз Росією ескалації необхідно ініціювати режим забезпечення прозорості всього технологічного ланцюжка «видобуток - транспортування - споживання». Має бути забезпечений взаємний доступ споживачів, постачальників і транзитерів до інформації в усіх ланках технологічного ланцюжка - від устя видобувної свердловини до фланця споживача. Також доцільно ініціювати створення оперативної системи on-line зв’язку між диспетчерськими центрами «Газпрому», «Нафтогазу України» та європейських компаній, котра в режимі реального часу відображала б динаміку руху всіх обсягів газу. Це буде тест на готовність працювати за правилами прозорості для всіх учасників технологічного ланцюжка. Тоді не виникатиме запитань про крадіжки, зникнення тощо.

P.S. Коли в Москві та Києві розвивався конфлікт навколо газу, який «випарувався» (до речі, незабаром після своєї заяви О.Медведєв запевняв, що він саме і казав про газ 2005 року), у Білокам’яній проходила традиційна міжнародна нафтогазова виставка. Там було представлено всі найбільші компанії, котрі, звісно, чули заяву О.Медведєва. Не було тільки на цій виставці не те що стенда «Нафтогазу» у центральному павільйоні, а й навіть офіційних українських представників, окрім журналістів.

Отже, нікому було всім і кожному аргументовано й голосно розповісти про позицію України в нафтогазових відносинах. Про те, що не НАКу, а «Газпрому» потрібен газ для ПСГ. І про те, що коли станеться так, як пророкує «Газпром», - це буде провина не України, а радше Росії, а також результат неузгодженості роботи на ринку газу ЄС. Але нікому було спростовувати неправдиві заяви «Газпрому». Чи нікому це не потрібно. Нехай нас «Газпром» і керівництво РФ поливають брудом за кожної зручної нагоди?

В Україні знаходять мільйони на «мистецькі арсенали» та чимало інших цікавих, але все ж не першорядних речей. Але не знаходиться ні бажання, ні коштів, ні людей, здатних професійно захищати імідж своєї країни як усередині, так, тим більше, на міжнародній арені. А потім ми ще дивуємося, що на нас у кращому разі дивляться звисока. А частіше просто не помічають...