Підтримати
Простих рішень у складних проблем не існує. Тому немає жодного закону чи проєкту, який достатньо впровадити, аби стерти наслідки багаторічного зловживання природними ресурсами. Для цього необхідні системні та докорінні зміни на всіх рівнях - від міжнародного до індивідуального.
2015 року 194 країни та Європейський Союз створили Паризьку кліматичну угоду, в якій зобов'язалися скорочувати викиди парникових газів для протидії зміні клімату. Однією з вимог Угоди стала розробка так званого Національно визначеного внеску (НВВ). Це документ, у якому держава, спираючись на наявні передумови та можливості, визначає, на скільки вона готова скоротити викиди парникових газів.
Основні вимоги до НВВ: бути амбітним, демонструвати прогрес і сприяти досягненню спільної мети - не перевищити підняття глобальної температури на півтора градуси Цельсія до кінця сторіччя. Цей Внесок подається до Секретаріату Рамкової конвенції ООН з питань зміни клімату - керівного міжнародного органу, де експерти аналізують його та визначають, чи задовольняє він усі ці вимоги.
В Україні зараз розробляється уже другий Національно визначений внесок. Перша його версія виявилася неамбітною і навіть передбачала зростання викидів порівняно з тогочасною ситуацією. Тому 2018 року уряд оголосив про його перегляд, і уже цьогоріч ми маємо представити новий Внесок.
Як відбувається процес розробки НВВ?
З допомогою математичних моделювань розробляються кілька сценаріїв розвитку економіки країни. Як правило, це сценарії трьох типів:
- базовий, у якому всі сектори розвиваються без змін;
- сценарій, що враховує імплементацію нових політик, законів і стратегій;
- революційний, який враховує потенційні тенденції розвитку ринків (наприклад подальше здешевлення відновлюваної енергетики), спираючись на вже прийняті закони та інші документи національного значення.
Іноді розглядаються також додаткові сценарії, наприклад такий, де країна відмовляється від будівництва нових вугільних та атомних потужностей. Оскільки найбільшим джерелом викидів парникових газів у світі є спалювання викопного палива в енергетиці, то першим кроком для досягнення нейтральності має стати повний перехід на відновлювану енергетику. Адже будівництво та експлуатація сонячних чи вітрових станцій, на відміну від спалювання вугілля чи повного ядерно-паливного циклу, спричиняє найменше цих викидів.
В Україні 2017 року Інститут економіки та прогнозування НАНУ за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля здійснив моделювання і підрахував, що ми можемо досягти 91% відновлюваної енергетики до 2050 року. Нещодавнє дослідження фінської компанії Wärtsilä показало, що можливий та економічно доцільний навіть повний перехід України на відновлювану енергію.
Тим часом найамбітніший сценарій, який поки що розглядається Міністерством енергетики і захисту довкілля, передбачає перехід тільки на 70% відновлюваної енергетики лише у виробництві електроенергії до середини століття, а в загальному виробництві енергії - ще менше. Таку мету закладено у Концепції "зеленого" енергетичного переходу до 2050 року. Що ж до НВВ, який розробляється на десять років, то він у найкращому разі міститиме ті цілі, які закріплено у Концепції. Адже обидва документи базуються на тих самих моделюваннях. На початку розробки протягом року громадськість вимагала моделювання сценарію повного переходу України на відновлювані джерела енергії до 2050 року, але міністерство не взяло до уваги цих вимог.
Як справи з кліматичною політикою у світі
Неамбітний НВВ - це проблема не лише України. Найбільші країни-забрудники традиційно найменше хочуть вкладатися у подолання наслідків своїх же дій. Як так відбувається, що міжнародні зобов'язання нібито є, а дотримуються їх далеко не всі?
По-перше, НВВ кожна країна визначає для себе самостійно, і Паризькою угодою не передбачений жоден механізм контролю чи покарання ні за низькі цілі, ні за їх невиконання. Міжнародні органи лише оцінюють подані внески та визначають, чи достатні вони для подолання кризи або ж ні. Решта - на совісті держав. Лідери у кліматичному русі (той же Європейський Союз) у майбутньому розглядають варіанти накладання санкцій чи економічних обмежень на країни, що виявляють недостатню активність. Але поки що жодного важеля впливу на "аутсайдерів" немає.
Саме тому в цьому процесі важлива участь науковців і громадськості. Перші показують, яким може стати світ, якщо ми залишимося бездіяльними, та як ми можемо змінити ситуацію. Найголовніший науковий орган у цій сфері - Міжурядова група експертів з питань зміни клімату (МГЕЗК) - об'єднує тисячі науковців з усього світу, які збирають та аналізують уже наявні дослідження та оцінки. Виходячи з цих даних, вони публікують тематичні звіти. Ці документи показують, приміром, як зміниться світ при підвищенні глобальної температури на 1,5–2ºС і більше, як вплине зміна клімату на океани, льодовий покрив чи сільське господарство.
Саме з огляду на звіти МГЕЗК країни світу встановили метою Паризької угоди "не допустити підняття середньої глобальної температури вище 2ºС і зробити все, аби втримати його на рівні не вище 1,5ºС". Таке дивне формулювання - результат тривалих політичних суперечок, під час яких країни так і не дійшли згоди. Науковці ж одностайні, - нам не можна переходити межу у 1,5ºС.
Саме на численних даних від науковців базуються аргументи та заклики мільйонів людей, які виходять на акції, проводять страйки, об'єднується в рухи, спільноти чи навіть організації. Вони показують своїм урядам, що їм не байдуже, і що вони готові до змін, яких потребує вуглецева нейтральність.
По-друге, немає жодного універсального стандарту, за яким країни декларували б свої внески. Хтось оголошує, що скоротить викиди парникових газів на певний відсоток, хтось - на деяку їх кількість. Хтось розробляє внески на п'ять років, хтось - на десять. Немає навіть згоди щодо того, який рік вважати базовим, відносно якого обчислюватиметься скорочення. Це ускладнює підрахунки спільного прогресу, а також дає не дуже добросовісним країнам простір для маневрів.
Плутанина зіграла на руку Україні під час розробки першої версії НВВ. Тоді наш уряд за базовий рік узяв 1990-й і запланував значне "скорочення", хоча на практиці викиди, навпаки, зростали. Як у нас вийшов цей фокус? Після розпаду СРСР в Україні почали закриватися підприємства-забруднювачі, що і спричинило зниження викидів. Однак заходів для модернізації підприємств, екологізації транспорту чи переходу на чистіші та безпечніші джерела енергії при цьому не вживалося. Останнім часом різке скорочення викидів в Україні спостерігалося 2009 року внаслідок світової економічної кризи та у 2014–2015 роках, коли з початком війни Росія захопила українські території, і частину підприємств було закрито.
По-третє, країни перебувають у нерівних умовах. Наприклад, США і Китай відповідальні за майже третину світових викидів, а сама лише Індія викидає стільки ж, скільки увесь Європейський Союз. Тому деяким країнам треба докладати значно більше зусиль та інвестувати більше коштів у протидію зміні клімату, ніж іншим. Це суттєво сповільнює прогрес.
Найяскравіший приклад - Сполучені Штати. Окремі спільноти та підприємства проголошують плани стати вуглецево-нейтральними. І навіть увесь штат Каліфорнія, який ризикує втратити Сан-Дієго (бувай, Комік-Кон) і Лос-Анджелес (ніякого вам більше Голлівуду) через підняття рівня моря, обіцяє стати нейтральним до 2045-го - на п'ять років раніше, ніж того вимагають науковці, громадськість і Паризька угода. Однак держава в цілому залишається кліматичним аутсайдером, гальмуючи важливі міжнародні рішення, відмовляючись приймати спільні правила та часом узагалі ігноруючи існування кліматичної кризи.
Попередній подібний договір - Кіотський протокол - був жорсткішим, ніж Паризька угода, і визначав чіткі відсотки, на які країни повинні були скоротити викиди парникових газів. Тоді США не тільки погрожували вийти з угоди, а таки вийшли з неї, оскільки на першому етапі скорочувати викиди мали лише розвинені країни, до яких входили США, але не входив Китай. Тоді Штати побачили у цьому загрозу своїй економіці і відмовилися слідувати спільним правилам, наче зміна клімату - проблема, яка їх не стосується.
Також історично склалося, що країни, які найбільше доклали руку до кліматичної кризи, відчуватимуть її наслідки чи не останніми. Тому одні можуть собі дозволити відтерміновувати дії, знаючи, що постраждають менше. Тоді як малі острівні країни, зокрема Маршаллові Острови, проголошують амбітні плани, консолідують навколо себе інші країни і, тим не менш, ризикують повністю піти під воду, бо їхній внесок у глобальну зміну клімату порівняно незначний.
Все пропало?
Загалом, за оцінкою тих НВВ, які вже було подано, зараз світ рухається в бік підняття глобальної температури на 3ºС, - і це лише за умови досягнення визначених цілей. Наслідки цього можуть бути катастрофічними, адже більш масштабні пожежі, посухи, безсніжні зими, пилові бурі, повені та інші неочікувані катастрофи, з якими людство стикається вже сьогодні, - це лише початок. То невже все втрачено?
На щастя, надія є. За минулий рік проблема кліматичної кризи набула неабиякого розголосу. На неї зважають представники зовсім різних сфер: на Всесвітньому економічному форумі проблеми довкілля визнали головною загрозою світовій економіці, десятки країн, а також Європейський парламент проголосили надзвичайний кліматичний стан, і навіть Папа Римський закликає світові уряди діяти. Міжнародні банки відмовляються фінансувати проєкти, шкідливі для клімату. Сотні міст по всьому світу, серед яких Житомир, Львів, Полтава, Кам'янець-Подільський і Чортків, декларують плани перейти на 100% відновлюваної енергетики не пізніше 2050 року. Навіть Київська міська державна адміністрація визнає існування зміни клімату, офіційно оголошуючи її причиною аномальних пилових бур у місті. Голоси активістів і науковців лунають дедалі гучніше, і зараз як ніколи важливо їх підсилювати.
Однак не слід також забувати про час, якого майже не залишилося. Потрібні активні дії кожного. Уряд повинен перш за все прийняти амбітний Національно визначений внесок - такий, що сприятиме досягненню глобальних цілей. Для протидії кліматичній кризі необхідно досягти вуглецевої нейтральності вже 2050 року. Це означає, що за найближчі десять років викиди парникових газів повинні скоротитися майже наполовину - саме такою має бути мета оновленого українського НВВ.
Громадськість, у свою чергу, може приєднатися до протидії зміні клімату, брати участь в акціях, страйках, підписуючи чи запускаючи петиції, спілкуючись зі своїми представниками у владі щодо потреби активних дій на захист довкілля.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google