Як повномасштабна війна впливає на рибальство в Україні

Риба є одним із найважливіших і найцінніших харчових продуктів на світовому ринку та відіграє важливу роль у забезпеченні продовольчої безпеки. В середньому у світі одна людина споживає трохи більше 20 кг риби на рік, в Україні ж дещо менше — близько 14 кг у 2021 році. За останні десять років найвищий показник споживання риби спостерігався у 2013-му, після подій Революції Гідності він суттєво знизився, однак після 2015-го почав стабільно зростати.

Найбільше риби та рибної продукції на наші столи потрапляє завдяки імпорту (приблизно 80%), який так само сягнув піку у 2013-му, потім просів і почав стабільно зростати лише з 2015-го. Три чверті імпорту — морожена риба та філе, а найпопулярніші види — оселедець (21,0%), скумбрія (14,6), хек (13,7) і лососеві (13,3%).

Друге за обсягами джерело риби — це власний вилов. До анексії Криму Росією найбільше її постачали із Чорного моря, але 2021 року офіційно там виловили лише 8,3 тис. тонн — уп’ятеро менше, ніж 2013-го. Останніми роками основу вилову в Чорному морі становили рапана (64,6%) і шпроти (20,3%), а в Азовському — бички (55,3%), тюлька (28,3) і хамса (11,1%). Вилов же з внутрішніх водойм залишався переважно стабільним, найбільше — у дніпровських водосховищах, де наймасовішими промисловими видами є карась (35,5%), плітка (19,0) і лящ (16,3%).

Аквакультура (вирощування риби) останніми роками поступово втрачає позиції. Однак це може бути пов’язане з тим, що звітування про обсяги вирощування риби такими господарствами не обов’язкове, тож дані можуть бути заниженими. За офіційними даними, 2021 року в умовах аквакультури було вирощено 16,9 тис. тонн водних біоресурсів, а виловлено 12,9 тис. тонн товарної риби, понад дві третини з якої — короп і товстолобик.

Слід також врахувати, що значна частина українського вилову та продукції аквакультури перебуває в «тіні», яка, за різними оцінками, становить від третини до половини від офіційних даних.

Ще одним джерелом доступу населення України до рибних ресурсів є любительське рибальство. За даними Інституту рибного господарства НААН України, рибалки-любителі можуть виловлювати рибу з каскаду дніпровських водосховищ у масштабах, співвідносних із промисловим виловом, — 10–15 тис. тонн. Подібна ситуація, ймовірно, і в інших прісноводних об’єктах і морях України. Однак ці показники не враховуються, наприклад, у розрахунках споживання риби, тож і реальний показник того, скільки риби ми їмо, може бути дещо вищим.

Можливий вплив бойових дій на імпорт риби

Хоча наслідки повномасштабної війни для споживання риби українцями та українками оцінити наразі важко, але, найбільш імовірно, найсерйознішими вони будуть саме для імпорту та морського промислу.

Так, якщо в січні 2022 року в Україну було імпортовано приблизно 45 тис. тонн риби та рибної продукції, в лютому — близько 44 тис., то вже у березні, за даними Асоціації українських імпортерів риби та морепродуктів, імпорт був практично відсутній. В асоціації це пов’язують із порушенням логістики, знищенням ворожими обстрілами складів замороженої продукції, заборгованістю торговельних мереж і відсутністю риби у переліку товарів критичного імпорту, тобто немає можливості придбати валюту для розрахунків із постачальниками.

З початком війни імпорт риби впав на 26% у 2014 році і на 50% — у 2015-му відносно показників 2013 року, тож її нинішня ескалація може призвести до ще більшого зниження. До цього призведуть також більш інтенсивні та руйнівні бойові дії, масовий виїзд населення за кордон і загальне збіднення людей.

Морський промисел під час війни: заблоковані моря, загарбані порти

Морський промисел, який із анексією Криму й без того значно скоротився, практично не здійснювався після початку бойових дій через морську блокаду Чорного та Азовського морів військовими кораблями Росії. Крім того, деякі рибні порти, де базувався рибопромисловий флот, окуповані (наприклад, Маріуполь, Бердянськ і Генічеськ) або перебувають під обстрілами. Лов риби здійснюється в дуже незначних обсягах лише в деяких місцях прибережної зони Чорного моря.

При цьому промисел у морях може бути важко швидко відновити навіть після закінчення бойових дій і деокупації загарбаних територій. По-перше, залишені морські міни можуть становити загрозу для навігації та застосування промислових знарядь лову, по-друге, деякі морські промислові судна, які залишилися пришвартованими в місцях окупації або бойових дій, загарбники можуть пошкодити, знищити або навіть украсти.

Промисел у внутрішніх водоймах теж страждає

Меншою мірою бойові дії можуть вплинути на промисловий вилов риби у внутрішніх водоймах. Традиційно на початку року він не дуже активний, а з 1 квітня зазвичай починається нерестова заборона, яка триває 70 діб, до початку червня. 2022 року через холодну весну нерестову заборону встановлено пізніше — 11 квітня. Лов риби до початку цієї заборони тривав у деяких водоймах, попри бойові дії, але в значно менших обсягах.

Однак ряд обласних військово-цивільних адміністрацій (Дніпропетровська, Полтавська, Запорізька, Черкаська) із початку квітня заборонили промислове і навіть любительське рибальство на Кременчуцькому, Кам’янському, Запорізькому та Каховському водосховищах на період воєнного стану. Інтенсивність промислу обмежує й те, що багато рибалок нині залучені до Збройних сил та тероборони, зокрема, кадровий голод відчувають всі рибодобувні підприємства Київщини. Таким чином, якщо воєнний стан затягнеться і триватиме після закінчення нерестової заборони, це може позначитися на обсягах промислового вилову й у внутрішніх водоймах України.

Підриви гідроспоруд на двох великих водосховищах на Харківщині — Оскільському та Печенізькому — призвели до їхнього повного або майже повного спуску. Лише в Оскільському водосховищі офіційно виловлювали близько 50 тонн риби на рік, неофіційно ж ця водойма могла постачати в 4–6 разів більше. 2021 року воно було зариблене понад трьома тоннами молоді товстолобика та коропа. Руйнування греблі, швидше за все, призвело до втрати не менш як двох третин його запасу риб.

Підприємства аквакультури, як і імпорт, можуть постраждати через порушення логістики та збіднення людей. Господарства в зоні окупації чи бойових дій можуть бути пошкоджені або знищені, аж до загибелі та незаконного вилучення риби. Також може ускладнитися переробка риби, яку неможливо продати свіжою.

Вплив бойових дій і воєнного стану на іхтіофауну

Об’єктивної інформації про шкоду, завдану рибам у водоймах бойовими діями, поки що немає. Однак вибухи в акваторії та на узбережжі водойм, як і забруднення води пошкодженими підприємствами та технікою можуть призводити до загибелі риби та інших водних організмів. Наприклад, ударна хвиля від вибуху 5-кілограмового осколково-фугасного снаряду 125 мм танкової гармати критично небезпечна для іхтіофауни в радіусі 75 метрів, тобто на площі майже 2 га.

Проте бойові дії та масова евакуація людей призвели до значного зниження вилучення риби на деяких водних об’єктах як рибодобувними організаціями, так і рибалками-любителями, що може мати позитивний ефект на відтворення деяких популяцій риб. Наприклад, рибалки-любителі виловлювали багато риби в гирлі Десни під час її нерестового ходу, але після масової евакуації з Києва та області обсяги вилову тут значно зменшилися.

У деяких випадках руйнування гідроспоруд також може допомогти популяціям риб. Наприклад, руйнування дамби у місці впадіння річки Ірпінь у Дніпро призвело до розливу цієї річки, тобто її водний режим став ближчим до природного. Були затоплені навколишні заливні луки і стало більше нерестовищ, що особливо важливо у весняний період. З іншого боку, це може призводити до неконтрольованого проникнення небажаних чужорідних видів риб як до річки Ірпінь з Київського водосховища, так і навпаки.

То чи стане в Україні менше риби?

Можна очікувати, що цьогоріч риби та рибної продукції на столах українців та українок поменшає. До того ж це зниження може бути більшим, ніж те, яке спостерігалося після подій Революції Гідності, анексії Криму та окупації частин Донецької та Луганської областей. Уже через рік після цих подій річне споживання впало на 41% порівняно з 2013-м і не відновилося до попередніх показників навіть через шість років.

Імовірно, найбільше постраждають морський промисел та імпорт, але рибальство у внутрішніх водоймах та аквакультура також зазнають збитків. Оцінити, якими вони будуть, наразі важко, адже усе залежатиме від масштабів і тривалості бойових дій. Погіршить ситуацію і зменшення достатку українців та українок, дехто з яких не зможе дозволити собі купувати стільки рибної продукції, скільки до ескалації війни.

Проте призупинення промислового вилову, а також деякі інші чинники, пов’язані з бойовими діями, можуть посприяти тому, що риб у водоймах, навпаки, побільшає. Але оцінити це зможуть лише науковці й не раніше як через 2–3 роки після закінчення війни. А для цього перш за все Україні потрібна перемога в ній.

Усі статті Олександра Діденко читайте за посиланням

Усі статті Ігоря Бузевича читайте за посиланням

Усі статті Юлії Куцоконь читайте за посиланням

Усі статті Олександри Хмарної читайте за посиланням