На енергокартах України "немає". Кому це вигідно?

Чи є місце Україні в енергостратегії ЄС? Чому на енергетичних картах країн Європейського Союзу Україна навіть не позначена? Не позначена як країна стратегічних енергетичних інтересів Євросоюзу, а лише майже завжди сірим (а хоч би й блакитним) кольором. "Сіра зона"? Таких карт, звісно, не розвішують для загального огляду, і рідко вони стають публічними, хоча варто це робити. Зазвичай в Інтернеті або пропозиція до роздумів, або провокація - хто на що поведеться і здатен.

Насправді енергоподіл і є свідченням (поки що?) переділу Європи. Запитання: включно чи без України та її інтересів? Чи поділ уже відбувся - по території нашої країни? Для початку... енергетичний поділ? Ми не хочемо з цим змиритися і не змиримося.

Читати карти насправді легко, вони так багато і промовисто "говорять". Було б кому слухати, робити висновки. На енергетичних мапах країн ЄС, зокрема найближчих наших сусідів, газотранспортна система України майже відсутня. За великого бажання, її можна вгадати - пунктиром у "сірій зоні". Це з усіма планами інтерконекторного сполучення газотранспортних систем принаймні Східної Європи. Як суб'єкти енергетичних правових відносин, Україна та її компанії формально присутні. Європейці таких партнерів не бачать, не чують - безперспективні?! Вони так насправді вважають?

Однак, попри все, газотранспортна система України є. І хоч би що розповідали "газпромівці", уже не один десяток років європейський енергобаланс значною мірою залежить від професіоналізму і відповідальності українських газотранспортників. І допоки транспортувальників газу в Україні, як і саму нашу країну, в Європі вважатимуть лише виконавцем волі постачальника російського газу, всі будуть надто вразливими. Це аксіома.

Колишній СРСР, а найактивніше - вже РФ, обплутуючи газовими мережами і довгостроковими контрактами Європу, зробили її поступливішою. Настільки, що в країнах ЄС воліють не помічати війни на Сході України (обережно добирають синоніми) та анексії Криму. Настільки, що українську газотранспортну мережу європейцям, виходить, дешевше не помічати?!

Якщо в інших аспектах ще можна хоч якось сперечатися, то в енергетичному, зокрема щодо економічності транзиту українською газотранспортною системою, - навряд чи. Про це свідчить і карта-схема, складена на основі планованих і втілюваних на практиці проектів європейських сусідів України. Інформація про стан і наповнення української газотранспортної системи (ГТС) і підземних сховищ газу (ПСГ). Вона публічна, навіть (тому?) стала нецікавою…

Передусім прикордонним євросусідам та їхнім операторам ГТС Україна пропонує пильніше поглянути на українську газотранспортну систему, зокрема на підземні сховища газу. Будуєте свої газосховища, трубопроводи, інтерконектори? Добре. Проте варто прорахувати і врахувати економіку витрат. І якщо ви будете чесними у таких підрахунках (перед своїми акціонерами, а часто це означає - і перед громадянами ваших країн), то не зможете робити вигляд, що на енергетичній карті Європи "немає" України.

У газотранспортній, зокрема, і в газовій темі загалом є чимало аспектів. Про найважливіші з них DT.UA регулярно й послідовно розповідає. Сьогодні на прохання DT.UA про газотранзитні нюанси розповіли Сергій Корсунський, Надзвичайний і Повноважний посол України в Турецькій Республіці, Юрій Вітренко, директор департаменту з розвитку бізнесу НАК "Нафтогаз України", Михайло Гончар із Центру глобалістики "Стратегія ХХІ".

Україна вже є невіддільною частиною європейської газової інфраструктури. Транспортні потужності української ГТС десятиліттями використовуються для забезпечення транспортування російського газу до Європи. Але наш північний сусід багато років докладав зусилля, щоб дискредитувати Україну як надійного партнера на газовому ринку ЄС. По суті, ми почали активно протидіяти цьому лише минулого року.

Сьогодні за перспективу нашої газотранспортної системи доводиться боротися, як ніколи раніше. Ми зобов'язані зробити максимум, щоб зберегти і розширити наші позиції у європейській газовій інфраструктурі.

За останні 12 місяців українська влада і "Нафтогаз" кардинально змінили підхід до енергетичної співпраці з ЄС, зокрема, у питанні поставок, транспортування газу, розвитку ГТС. Ми боролися за те, щоб до нас почали ставитися, як до прозорого, передбачуваного і надійного партнера.

Цього року було зроблено дуже багато, аби довести Європі, що транзит залишається стабільним за будь-яких умов. "Нафтогаз" і "Укртрансгаз" пройшли складні літо і зиму, бездоганно виконуючи заявки на транспортування газу до Європи. Ми стали розкривати дані обсягів транспортування і запасів у ПСГ, чого ніхто до нас не робив. У нас є постійна взаємодія з Єврокомісією й Енергетичним співтовариством на всіх рівнях. Тепер ми можемо сказати, що готовність говорити з Україною про спільні проекти в Європі на порядок вища.

Великі очікування Україна пов'язує з підключенням до пан'європейського газового коридору "Північ-Південь" і регіональних газових ініціатив.

Нині НАК "Нафтогаз України" і "Укртрансгаз" активно працюють над розширенням технічних можливостей з поставок газу до України з Європи. Підписання угоди про інтерконект по основних газопроводах на кордоні із Словаччиною (великий реверс) - завдання номер один. Там питання політичні і юридичні, ми рухаємося за кожним із цих напрямів. Розширення потужності інтерконектора Україна-Польща, щоб мати ще один шлях отримання газу з ЄС, - завдання номер два. Тут питання політичної волі (із цим проблем немає) і фінансування (ведемо переговори з міжнародними фінансовими організаціями). Після того, як ми в грудні домоглися завершення переговорів з ЄБРР і ЄІБ про фінансування модернізації ГТС на 400 млн дол., які тягнулися дев'ять років, нам, знову ж таки, легше обговорювати наступні проекти з потенційними кредиторами.

Щодо участі України в європейських інфраструктурних проектах керівники Міненерго і "Нафтогазу" провели не один десяток зустрічей з європейськими чиновниками, політиками і компаніями. Ми обговорюємо, зокрема, можливість створення газового хабу на базі українських підземних сховищ газу. Завдяки своєму розташуванню та існуючій газотранспортній інфраструктурі, яка за більшістю параметрів є найпотужнішою в Європі, Україна здатна відігравати важливу роль у зміцненні енергетичної безпеки Європи. Використовуючи нашу інфраструктуру, європейці зможуть диверсифікувати ресурсну базу і маршрути доставки енергоресурсів, зокрема, з Каспію. Більш того, технічні рішення, пропоновані Україною, можуть істотно поліпшити більшість проектів розширення інфраструктури в Східній і Південно-Східній Європі (зокрема, в Румунії), а іноді, як у випадку з Eastring, і зовсім замінити їх, скоротивши при цьому витрати компаній-операторів ГТС у державах Євросоюзу на реалізацію таких інфраструктурних проектів.

При цьому потрібно розуміти, що для того, аби Україна з'явилася на європейських картах із планованими проектами, необхідно реформувати український ринок газу, гармонізувати своє законодавство з європейським. Тоді ми станемо зрозумілими, прозорими і привабливими для європейських партнерів.

2 березня Верховною Радою в першому читанні було прийнято закон про ринок газу, що ґрунтується на вимогах Третього енергетичного пакета ЄС. Цей закон, коли він стане законом, радикально змінить правила гри на газовому ринку України і максимально наблизить їх до європейських. Це важливий крок для підвищення рівня довіри наших європейських партнерів, зокрема, до ГТС України. Він дасть нам можливість предметно говорити про участь в інфраструктурних проектах в Європі.

Ми беремо участь в офіційних консультаціях з питань створення Енергетичного союзу, домовляємося про залучення України до цього проекту. Також, за нашим наполяганням, Україна вже бере участь у робочій групі високого рівня щодо здійснення інфраструктурних проектів для інтеграції газових ринків країн Південно-Східної Європи.

Ініціативи України, ранжирувані за ступенем пріоритетності, повинні пройти відповідну процедуру для отримання статусу в рамках Енергетичного співтовариства. Хороша новина, що цей процес вже розпочато.

Eastring - гібридна газова відповідь Центральної Європи

Eastring можна перекласти як "східне кільце (контур)". Сутність проекту, запропонованого словацьким газотранспортним оператором Eustream, полягає в тому, щоби з допомогою будівництва необхідних перемичок з'єднати в єдину систему існуючі газопроводи Словаччини, Угорщини, України, Румунії, Болгарії і привести в Центральну Європу газ із неросійських джерел. Він був покликаний стати альтернативою російським "потокам".

Автор коментаря був присутній на першій презентації ідеї Eastring у Братиславі на енергетичній конференції наприкінці листопада 2014 р. Тоді акцент робився саме на залученні у проект української сторони з урахуванням наявної газотранспортної інфраструктури в західній частині країни. Проект мав вигляд розумної противаги "Південному потоку" та угорсько-австрійському його лобіюванню. Ресурсна прив'язка - газ Каспійського регіону, іранський газ, які мали надійти в Європу через Туреччину в рамках проекту Південного коридору ЄС.

Як Eastring виглядає зараз? Дещо інакше. Акцент зміщено у бік Угорщини, хоча Україну не виключили. Ресурсну прив'язку максимально розширено, включаючи російський газ. Показово, що російські агентства, зазначаючи країни, які можуть бути джерелом сировини для майбутнього трубопроводу, на перше місце ставлять Росію, а вже потім Азербайджан, Іран, Ірак, Кіпр. Зрозуміло, чому це робиться, але в принципі й на офіційному сайті Eastring зазначено, що маршрут функціонує на основі вільного доступу третіх сторін до трубопровідних потужностей, що автоматично означає і можливість подачі в нього російського газу з тепер уже не "Південного…", а "Турецького потоку". Таким чином, проект набув своєрідної гібридності. Це виглядає так, що у разі падіння України краще, мовляв, від неї триматися подалі, але продовжувати одержувати російський газ. У разі, якщо вона вистоїть, все одно отримуватимемо російський газ, але краще не через Україну.

Розраховують невдовзі підписати меморандум на рівні чотирьох країн-учасниць - Словаччини, Угорщини, Румунії і Болгарії. Учасники передбачають цілком обґрунтовано одержати фінансову підтримку проекту з боку ЄС і європейських банків для того, щоб розпочати комерційну експлуатацію маршруту в 2018 р.

України немає серед запрошених до підписання меморандуму. З одного боку, вона, як і раніше, згадується серед партнерів і з урахуванням того, що на українському боці є необхідна газотранспортна інфраструктура в уже готовому вигляді. Але з іншого - Київ не запрошують стати стороною підписання документа. А Україна, як і інші країни - потенційні підписанти, є учасником Договору про заснування Енергетичного співтовариства, ініційованого ЄС і спрямованого, серед іншого, на підвищення безпеки поставок шляхом будівництва трубопроводів до каспійських, північноафриканських і близькосхідних запасів газу.

Можна, звичайно, ображатися, що нас не запрошують, хоча насамперед слід запитати себе, а яку позицію ми обрали щодо цього проекту і як ми її сформулювали за минулі більш як три місяці з моменту його ініціювання? А ніяк. Навіть представництво НАК "Нафтогаз України" на країни Центральної Європи відкрили чомусь у Будапешті, а не в Братиславі. Ми постійно констатуємо, що перспективи альтернативних газових поставок пов'язані зі словацьким напрямком, бачимо, що угорський напрямок має значно менші технічні можливості й чітко виражену політичну заангажованість на Росію, проте надіслали досить дивний "угорський сигнал" стратегічному партнерові Словаччині, для якої російські обхідні потоки - така сама проблема, як і для нас. От і Словаччина відповіла нам подібним "угорським сигналом", запропонувавши Будапешту участь у проекті. Той поки що не відмовився.

"Орбаноїди", звісно, можуть занапастити Eastring, як вони доконали "Набукко" та Адріатичний коридор, розмінявши їх на "пряники від путіноїдів" у проекті "Південного потоку". Досить імовірно, що так буде й у випадку зі словацьким проектом. Пропутінський та антиамериканський австро-угорський тандем не втратить можливості виторгувати у Росії маршрут територією цих двох країн як європейське відгалуження від "Турецького потоку". Ключове значення для успіху Eastring, а не якогось іншого проекту, матиме позиція Румунії, яку австрійці зараз спокушають маршрутом від її чорноморського шельфу до їхнього хабу в Баумгартені.

Однак стратегічним викликом для Eastring, як, утім, і для будь-якого іншого проекту, орієнтованого на неросійські джерела газу, є брюссельська політика непротивлення Росії та метушня ряду європейських політиків (насамперед німецьких) навколо "кремлівського корита". У світлі агресії проти України політика Москви стосовно конкуруючих "газпромівським" газових потоків виглядає досить передбачувано. Росія не допустить появи в ЄС великих обсягів конкурентного каспійського газу. Як вона це зробить - чи то шляхом розморожування конфліктів на Південному Кавказі, чи то збройним шляхом заважаючи будівництву Транскаспійського газопроводу, не так важливо. Важливо те, що ні ЄС, ні НАТО не мають механізмів забезпечення захисту енергетичних інтересів у регіоні. Усе, що буде робити Брюссель за такого сценарію, - це обурюватися, як це ми бачимо в нашому випадку. Європа знову виявляється неспроможною без американської підтримки. Особливо це стосується Центральної Європи. Енергетичні альтернативи, які вона готує у відповідь на російську політику, можуть призвести країни Центральної Європи до протилежного - у російське "газове кільце".

У нас натомість залишається одна альтернатива - скорочувати споживання газу до рівня його власного видобутку, щоб не залежати від примх сусідів - як східних, так і західних. А щодо Eastring усе ж таки варто було б обрати активну позицію із входження до нього, запропонувавши з'єднати цей "східний контур" з планованим польсько-українським розширенням і нашими ПСГ. Це й дасть можливість говорити про проект Північ-Південь від польської Балтики до болгарського Чорномор'я як про інтегровану систему, а не про якусь сукупність регіональних газотранспортних маршрутів.

Протягом останніх кількох років у Європейському Союзі - як у Брюсселі, так і в основних столицях - сформувалося розуміння того, що диверсифікація шляхів енергозабезпечення національних економік, їхня інтеграція в єдину систему є першочерговими завданнями. Україна, безумовно, має стати частиною, формованого Енергосоюзу ЄС у максимально близькій до його цілей і завдань формі. Наші дві переваги - розгалужена й добре знайома європейцям транзитна мережа газопроводів та унікальні газові сховища - це те, що може їх зацікавити.

Досягти цієї мети без формування ефективної національної політики в сфері енергетики неможливо, і це стосується і ринку газу, і ринку електроенергії. Адже не можна ж вважати серйозною ту популістську Енергетичну стратегію-2030, яку було прийнято урядом Азарова два роки тому, а іншої, на жаль, у нас на сьогодні немає. Ключовими елементами нашої стратегії мають стати енергоефективність та енергозбереження (саме так це й звучить у документах ЄС), а також інтеграція енергосистеми України в систему ЄС там, де це тільки можливо.

Як неможливо позбутися заторів у великих містах тільки з допомогою будівництва нових доріг, так і не вдасться підвищити енергобезпеку країни, лише збільшивши виробництво електроенергії, видобутку газу та шукаючи нові шляхи його поставок. Ніякі нові ядерні реактори не врятують електрогенерацію при неймовірних втратах при передачі та споживанні. Насамперед економіка України має перестати бути однією з найбільш енерговитратних у світі, інакше всі плани щодо зростання виробництва та інтеграції з ЄС залишаться на папері.

Водночас надзвичайно актуальною в короткостроковій перспективі є проблема рятування від російського газового шантажу. Досягти цієї мети можна з допомогою поставок газу з Європи, що зараз і робиться. Проекти, позначені на карті "Нафтогазу України", - це додаткові газопроводи від LNG-терміналів у Польщі, Литві й Хорватії, а також термінал в Одесі. Усі вони тією чи іншою мірою реальні, однак у кожного з них є свої деталі. Приміром, термінал у Хорватії ще тільки на стадії обговорення, і конкретних планів з термінів його реалізації поки що немає. Термінал у Литві має занадто малий експортний потенціал, враховуючи неабияку зацікавленість Латвії та Естонії також одержувати з нього газ.

Що стосується терміналу в Одесі, то багато чого залежить від позиції Туреччини, яка й досі залишається невизначеною. Дискусії з приводу можливостей проходження Босфору танкерами зі скрапленим газом тривають, і нещодавня аварія танкера "Міранда", у результаті якої було пошкоджено оптоволоконні кабелі на дні протоки, аж ніяк не сприяє позитивному рішенню. При цьому буквально місяць тому урядом Туреччини було оголошено про початок будівництва каналу "Стамбул", який у разі його реалізації вирішить проблему безпеки турецьких проток. Важливо в цьому контексті синхронізувати переговори з потенційними інвесторами терміналу в Одесі, можливими постачальниками скрапленого газу (Катаром, США та ін.) і діловими колами Туреччини відносно бізнес-моделі, фінансових і організаційних принципів українського проекту, репутацію якого після історії з гірськолижним інструктором дуже зіпсовано. Необхідні активні й професійні кроки щодо його просування.

При розгляді перспектив розвитку міжнародних енергетичних проектів у регіоні Чорного моря, на Каспії та в Європі викликає подив та байдужість, із якою вітчизняні компанії ставляться до участі в міжнародних проектах. Приміром, "Нафтогазу України" не вдалося увійти в ТАNAP, хоча всі передумови для цього були. Представники компаній нафтогазового сектора України практично не присутні на міжнародних конференціях і виставках, просуванням інтересів держави займаються переважно дипломати і певною мірою Міністерство енергетики.

Багато говорять про можливості наших підземних сховищ газу, але коли в Туреччині відбуваються конференції з цих питань і можна презентувати наш потенціал фахівцям, неможливо домогтися ні приїзду делегації, ні змістовних матеріалів з цієї теми. Ймовірно, слід подумати про відновлення інституту спеціального представника України з питань енергетичної дипломатії, який взяв би на себе функції просування інтересів України й організації переговорів з питань міжнародного енергетичного співробітництва.

Безумовно, у найближчі роки роль Туреччини в забезпеченні Європи природним газом зростатиме. Початок будівництва ТАNAP (відповідна церемонія відбулася 17 березня 2014 р. у Карсі на кордоні Грузії й Туреччини), активні переговори з Туркменистаном та Іраном, розвиток, незважаючи на складну військово-політичну ситуацію в регіоні, енергетичного співробітництва з Іраком, розробка перспективних родовищ поблизу Кіпру гарантують перетворення Туреччини згодом на міжнародний хаб з торгівлі газом.

Це добре розуміють у Кремлі, тому зовсім не випадкова поява божевільної ідеї про "Турецький потік", озвученої В.Путіним 1 грудня 2014 р. в Анкарі. "Газпром" активно просуває цей проект як у Туреччині, так і в Європі, попри те, що будь-якому фахівцеві зрозуміле його політичне підґрунтя. "Турецький потік" спрямований не лише проти України, а й проти планів організації масштабного транзиту через Туреччину альтернативного газу, тому що всі "потоки" Південного транспортного коридору сходяться в одному місці - на кордоні Туреччини з Болгарією і Грецією, де на сьогодні практично відсутня інфраструктура транспортування газу в Європу.

У Туреччині й Азербайджані це добре розуміють, тому не випадкова нещодавня ініціатива Азербайджану й Болгарії відновити переговори щодо проекту "Набукко-Захід", який може стати чудовоим доповненням до інтерконектору Греція-Болгарія-Румунія, про який говорять уже кілька років. Для України безумовно вигідний прихід каспійського газу на центральноєвропейський ринок. Це відкриває додаткові можливості як для реверсу, так і для використання українських газових сховищ з метою енергопостачання Європи.

Однак для того, щоб такі плани стали реальністю, необхідна потужна інформаційна кампанія, професійний бізнес-менеджмент транзитних компаній і тих, які займаються сховищами, а також рішучі кроки з просування українських інтересів у Європі, регіоні Чорного і Каспійського морів. В умовах російської агресії й шантажу ми просто не маємо права залишатися осторонь тих можливостей, які відкриває для нас підписання Угоди про асоціацію з ЄС.