На чому ґрунтується енергетична безпека України?

Дуже багато політиків та експертів сьогодні використовують словосполучення "енергетична безпека" у зручному для них значенні.

За цими патріотичними словами часто приховуються поняття і дії, які у кращому разі жодним чином не стосуються теми, в гіршому - ускладнюють ситуацію в країні і слугують пафосним прикриттям особистих інтересів чи популізму.

Чи є прихід іноземних інвесторів у "зелену" енергетику боротьбою за енергетичну безпеку держави? Чи є процес unbundling НАК "Нафтогаз України" запорукою збереження транзиту для української ГТС, становленням ринку газу, і чи усуває він енергетичні ризики для країни? Чи є збільшення власного видобутку газу, вугілля, нафти гарантією і достатньою умовою для енергетичної безпеки України? Або, можливо, ціни на енергоресурси є панацеєю? Усе перелічене вище є непоганими проектами, які потребують уваги, але лише деякі з них насправді прямо і суттєво впливають і впливатимуть на енергобезпеку конкретно України у найближчі десять років.

Визначення енергетичної безпеки за версією Міжнародного енергетичного агентства може слугувати підставою для роздумів: це "безперебійна наявність енергетичних джерел за доступною ціною".

Звертаю увагу, що в рамках країни доступність визначається не тільки для населення, а й для всієї економіки. Тобто країну можна вважати енергетично безпечною в разі, якщо вона в будь-який момент може забезпечити себе всіма необхідними джерелами енергії за ціною, яка може бути оплачена її економікою безболісно. Доступність також включає фізичну можливість доставки. Ідеально енергетично безпечних країн без жодних ризиків, на жаль, поки що немає.

Ризики для енергетичної безпеки

Своє розуміння ризиків для енергетичної безпеки я ґрунтую на дослідженнях, які системно порівнюють Україну з іншими країнами і визначають ключові критерії відмінності. Одним із таких джерел є International Index of Energy Secutiry Risk by Global Energy Institute.

Забігаючи наперед, одразу зауважу: на жаль, у звіті 2018 року, який узагальнює статистичні дані за 2016 рік, наша країна, як і раніше, посідає 25-те місце (найнижче та найгірше) серед 25 країн - великих споживачів енергії. Дуже важливо порівнювати Україну із релевантними країнами, тож ми перебуваємо у групі країн, які споживають багато енергії і, відповідно, для яких питання енергетичної безпеки має особливо важливе значення. Це такі країни, як Норвегія, США, Мексика, Канада, Австралія, Польща, Франція та деякі інші.

У нашій групі найвищий рейтинг мають Норвегія, США, Велика Британія, Мексика і Данія. Як видно, це не питання розміру країни, наявності власних енергетичних ресурсів, старої демократії або колоніального минулого. Це питання підходів країни саме у певний період до певних ключових викликів світу.

У 2016 році, за версією вищенаведеного індексу, до ключових викликів належать:

- енергетична інтенсивність (energy intensity), тобто скільки енергетичних ресурсів витрачається на виробництво одиниці ВВП;

- імпорт природного газу - цей ризик посилився для більшості країн, які є великими споживачами енергії. Це пов'язано із тим, що збільшення видобутку газу, за винятком США, спостерігається лише у країнах із високими політичними ризиками, а також із тим, що потреби газу у розвинених країнах зростають;

- волатильність цін і поставок нафти та нафтопродуктів.

Це загальносвітові виклики для згаданих вище 25 країн, але розглянемо детальніше виклики для України.

Ми надзвичайно залежні від імпорту енергопродуктів. Нафта, газ і, на жаль, уже й вугілля на сьогодні є нашим основним головним болем. Ряд країн можуть не надто перейматися через імпорт, бо вони не є великими споживачами енергоресурсів: мають достатньо своїх для забезпечення власних потреб або витрачають ресурси дуже ощадливо. Тому, приміром, досвід країн Балтії із LNG є цікавим, але матиме абсолютно інші наслідки за розміром впливу на економіку в Україні (див. табл. 1).

На жаль, Україна посідає останнє місце серед 25 країн - великих споживачів енергії за інтенсивністю витрат енергоджерел та енергоресурсів. І це, на мій погляд, ключовий показник, який становить величезну небезпеку для нашої країни.

Ми на сьомому місці за витратами енергії на душу населення, але це лише тому, що і населення зменшується, і велику частину України зараз не включають до розрахунків. У нас дуже низькі показники в такій категорії виміру, як волатильність цін і ринків, що означає, що Україна не може вміло оперувати і зменшувати ризики для економіки від зміни цін на енергоносії. Це робить підприємства дуже чутливими до зміни цін на газ, електроенергію чи нафту. Фактично ці ціни роблять велику частину української продукції неконкурентною в світі.

Політики часто обіцяють низькі тарифи для населення і дуже рідко порушують непопулярну тему важливості вартості енергоносіїв для промисловості. Бо одна із найбільших проблем сучасної України - це те, що українські підприємства використовують занадто багато енергетичних ресурсів для виробництва своєї продукції. І якщо їм ще й доведеться з тієї або іншої причини платити за них дуже високу ціну, то це призведе до неможливості продати свою продукцію, до закриття підприємства та звільнення працівників. За їх продукцію платить у тому числі й українське населення. Від випічки хліба і аж до централізованого опалення українська економіка стикається з проблемою вкрай неефективного використання енергоресурсів і енергоджерел і перекладання цієї неефективності на плечі кожного з нас.

Серед причин імовірного підвищення цін на енергоресурси - неможливість забезпечити доставку необхідних із них до підприємства (відсутність мереж, газогонів, дефіцит чи недовиробництво), політична вимога крос-субсидіювання між цінами для населення і промисловості (промисловість платить за населення або за якусь окрему нав'язану послугу), війна у регіонах, де видобуваються або генеруються необхідні ресурси, і багато інших. Але за все заплатить населення (див. табл. 2).

Україна посідає останнє місце серед 25 країн - великих споживачів енергії за загальним показником готовності до енергетичних ризиків, але у нас є й менш ризиковані показники. Порівняно з іншими країнами групи у нас, наприклад, достатня диверсифікація на ринку електричної енергії. За показником non-carbon generation, очевидно, завдячуючи атомній та гідрогенерації, наша країна посідає непогане 8-ме місце.

Щодо електричної енергії треба зазначити, що проблема на ринку електроенергії полягає не у недостатності енергоресурсів для забезпечення енергетичної безпеки (наразі Україна повністю самодостатня та самозабезпечена електричною енергією), а скоріше, у недосконалій тарифній і регуляторній політиці, внутрішньому монополізмі та зношеності енергомереж. Ми також від'єднані від ЄС і перебуваємо в системі із Росією та Білоруссю (див. табл. 3).

Україна посідає 2-ге місце за показником транспортних витрат на душу населення, але це свідчить, швидше, про бідність країни, бо не всі мають власний транспорт у такій кількості, як у розвинених країнах. Також у нас майже останнє місце за показником інтенсивності енергетичних витрат транспорту. Тобто в Україні небагато транспорту, який ощадливо витрачає джерела енергії! Ми мало шкодимо світу викидами CО₂, але якщо взяти на одиницю виробленої продукції, то є чи не найгіршими за інтенсивністю викидів (див. табл. 4).

Наводжу ці більш позитивні показники з висновків експертів Global Energy Institute для того, щоб аргументувати от що. У нас є багато проблем, які хотілося би вирішити прямо сьогодні і, бажано, у сфері цікавих для нас особисто проектів.

Проте в України є об'єктивні величезні ризики енергозалежності, які співвідносяться із подібними вимірами в інших країнах нашої групи. Уряд, Верховна Рада та всі інші органи влади зобов'язані перш за все реагувати саме на них, по можливості працюючи й над усуненням інших ризиків.

Однак прирівняти за можливими негативними наслідками для країни ризик незбереження транзиту газу Україною, подальшого розриву з іншими країнами у частині економічного зниження ефективності використання виробленої електроенергії з, наприклад, непоявою ще одного відсотка "зеленої" енергії є наївним і маніпулятивним. За всієї моєї симпатії до останнього, це значно менша трагедія на найближчі 5–10 років порівняно із першими двома зазначеними викликами. Але за 10–20 років можуть відбутися суттєві зміни. Відповідно, є пріоритетність на сьогодні.

Три найважливіші напрями енергобезпеки до уваги державних керівників

Виокремлю три основні із найтяжчих фокусів до потенційної уваги урядовців для підвищення енергобезпеки України на найближчий час:

1. З усіх традиційних джерел енергії для України фокусом має бути природний газ, його видобуток в Україні та можливості транспортування до/з Європи. І не тільки тому, що у світі природний газ розглядається як перехідне паливо до більш чистих видів енергії, а й тому, що природний газ є стратегічним ресурсом для України, від якого значною мірою залежать промисловість і населення. Питання посилення енергетичної безпеки в частині забезпечення держави природним газом - це і протидія будівництву "Північного потоку-2", від якого залежить збереження подальшого транзиту газу територією України, і збільшення видобутку власного газу для зменшення залежності від зовнішніх ресурсів. Симпатики "зеленої" енергії також мають розуміти, що газ може стати дуже важливим доповненням для балансування ринку електроенергії, заміни вугільної теплової генерації.

2. Зменшення споживання енергоресурсів. Рівні споживання енергоресурсів на душу населення, у транспорті та на вироблену одиницю ВВП в Україні є одними з найбільших серед країн - великих споживачів. Ми неуспішні не тому, що ціни на енергоресурси високі, а тому, що платимо за неефективне виробництво. Це потрібно змінювати в такий спосіб, щоб це відбувалося не за рахунок згортання економіки, а за рахунок вжиття заходів з енергомодернізації та енергоефективності, впровадження систем обліку споживання енергоресурсів.

3. Продовження ринкових реформ в енергетиці та інтеграція з іншими ринками, бо саме ринкові реформи, а не популістські заклики та гасла дозволять забезпечити конкуренцію, прозорі умови ціноутворення та стабільні ціни на енергетичних ринках у майбутньому. У ці реформи також мають бути закладені механізми, які стимулюють до інновацій і збереження енергії. А український виробник і громадянин має отримати право "безвізової покупки" енергії звідти, звідки йому забажається.

* * *

Енергетична безпека України - це не мрія про низькі ціни, а стан, у якому країна, її економіка та населення не будуть реагувати занадто болісно на коливання цих цін чи фізичні перешкоди у постачанні, що неминучі у сучасному світі щодо стратегічних енергоджерел.

Енергобезпечна країна має вибір щодо заміни енергоджерел, витрачає цінні ресурси дуже ефективно і вміло користується своїми енергетичними перевагами у конкуренції з іншими країнами або для забезпечення своєї загальної безпеки. Такою повинна стати Україна.

Джерело інформації до таблиць: International Index of Energy Security Risk, редакція 2018 року, Energy Security Risk Scores and Rankings for 25 Large Energy Using Countries: 2016 https://www.globalenergyinstitute.org/energy-security-risk-index.