«ЛУКОЙЛ»: МИ ПРИЙШЛИ НАЗАВЖДИ

Нафтова компанія «Лукойл» утворена на базі створеного 1991 року концерну з трьох нафтовидобувних підприємств Сибіру — «Лангепаснафтогаз», «Урайнафтогаз» і «Когалимнафтогаз». Перші літери їхніх назв і склали логотип компанії, який невдовзі став знаменитим.

Президентом компанії став заступник міністра енергетики СРСР Вагіт Алекперов.

Протягом наступних десяти років компанія стала найбільшою серед російських нафтових компаній. 2000 року видобування нафти досягло 77,4 млн. тонн. Доведені запаси нафти «Лукойла» — найбільші у світі.

У «Лукойл» входить понад 500 підприємств. Географія діяльності компанії охоплює 40 регіонів Росії та 25 країн світу.

Десяту річницю незалежності Одеський нафтопереробний завод зустрічав у «плямистому» вигляді. Частина устаткування вже сяяла «сріблянкою». А на решті пануючим усе ще залишався колір іржі. Але рудого кольору залишається дедалі менше — на заводі відбувається реконструкція, отже він працює і працюватиме.

Власне, нафтопереробний завод без нафти — купа брухту. І останніми роками саме така перспектива дедалі частіше «світила» українським нафтопереробникам. Від Радянського Союзу Україні залишилося устаткування, спроможне переробити за рік 52 млн. тонн нафти, проте власний видобуток в Україні близько 4 млн. тонн. До того ж, нафти з кожним роком надходило дедалі менше, її щорічна переробка в країні скоротилася в чотири-п’ять разів. Перспектива списання установок в утиль стала далеко не абстрактною. Приміром, на Лисичанському НПЗ третину потужностей спіткала саме така доля.

Важке становище склалося на найстаріших, приморських нафтопереробних заводах. Особливо в Одесі, де загроза закриття НПЗ зі старим устаткуванням (повоєнного будівництва) була особливо гострою. Адже завод крім загальних проблем (таких як тотальне скорочення поставок нафти) спіткала й більша біда — він втратив основних клієнтів. У радянський час приблизно два мільйони одержуваних нафтопродуктів із майже чотиримільйонного виробництва НПЗ — припадало на флотський мазут, що використовувався суднами Чорноморського пароплавства й військового флоту. З розпадом СРСР спочатку відпали військові, а через два-три роки «розчинився» й український флот. Разом із ними для одеського заводу зник і ринок збуту половини продукції. Отже й перспективи виходу з кризи стали вельми туманними.

Слід було одночасно вирішувати кілька завдань: збільшувати завантаження й шукати покупців. Причому для всього цього потрібна була модернізація, а для неї — гроші. Грошей не було, бо не було покупців. Загалом, класична картина зачарованого кола.

Розірвати це коло допомогла приватизація і, як стало модно говорити, прихід на підприємство ефективного власника. У середині 1999 року контрольний пакет Одеського НПЗ придбала російська нафтова компанія «Лукойл». Після цього завод змінив вивіску, тепер його офіційна назва — ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ». Причому зміна досить точно відобразила суть: почався новий період життя Одеського НПЗ вже в складі великої нафтової компанії. А це вже інші, жорсткіші правила, але й інші, ширші обрії.

Спадщині нового власника позаздрити важко. Одеський НПЗ був набором устаткування, що простоювало, де поруч із цілком сучасною установкою гідроочищення початку 90-х можна було побачити нагрівальні печі піввікової давнини. За роки хронічних простоїв підприємство обросло боргами й багатомісячними затримками зарплати.

Усі ці проблеми треба було розв’язувати і розв’язувати швидко. Чим, власне, «Лукойл» і зайнявся, погасивши борги перед бюджетом і співробітниками та розпочавши втілювати широку програму модернізації. За два роки всі проблеми, природно, розв’язати не вдалося, зате окреслилася перспектива.

Передусім потрібно різко поліпшити якісні показники: асортимент і якість продукції, глибину переробки. І якщо десять років тому завод випускав переважно мазут і дизельне пальне, то сьогодні стоїть завдання повної сертифікації до 2003 року всієї продукції під євростандарт.

Стосовно модернізації заводу, то роботи тут не бракує. Десятками років, коли гнали переважно мазут, вважалася цілком достатньою глибина переробки нафти на рівні 50%. Не дуже змінилося становище й під кінець 90-х. Тим часом, вважають фахівці заводу, у перспективі цей основний показник можна збільшити до 80%, отже збільшити виробництво бензину й дизельного пального.

І таку програму вже прийнято. Як повідомив президент «Лукойла» Вагіт Алекперов, завітавши на Одеський НПЗ напередодні Дня Незалежності, сума інвестицій на реконструкцію заводу протягом найближчих двох років становитиме 10—15 млн. дол. на рік. А загальна сума інвестування на найближчі п’ять років — понад 70 млн. дол.

Уже до кінця 2002 року планується завершити реконструкцію установки атмосферно-вакуумної трубчатки (АВТ), що дозволить збільшити відбір світлих нафтопродуктів. Завершено перший етап її реконструкції вартістю 3,2 млн. дол. У результаті завод уже збільшив обсяг виробництва дизпалива на 2—3%. На другому етапі передбачається замінити дві майже реліктові нагрівальні печі, що працюють аж... із 1949 року, і деяке інше устаткування. Це обійдеться компанії ще в 2,5 млн. дол. Наступного року буде цілком завершено процес автоматизації роботи цієї установки, що дозволить підвищити гнучкість процесу, поліпшивши якість готового продукту. На це піде ще 1,5 млн. дол.

На заводі вже налагоджено виробництво якісного пального для реактивної авіації. Причому устаткування забезпечує щомісячний випуск 5 тис. тонн високоякісного авіаційного пального. Загалом цього року в реконструкцію Одеського НПЗ «Лукойл» інвестує десь 7 млн. дол.

До кінця наступного року компанія побудує установку ізомеризації бензину вартістю 15 млн. дол., і завод поліпшить якість високооктанових бензинів (марок А-92, А-95 і А-98).

Підвищення якості продукції дозволить збільшити завантаження заводу. Втім уже сьогодні коефіцієнт використання встановленої потужності Одеського НПЗ — найвищий в Україні.

Проте саме навколо завантаження НПЗ у середині року виникли проблеми з Фондом держмайна України. Приводом стали обсяги поставок «Лукойлом» нафти на НПЗ. За умовами договору на купівлю, щороку на завод має надходити 2,4 млн. тонн (тобто 200 тис. тонн на місяць). Але торік, у зв’язку з тим, що завод майже три місяці простояв на реконструкції, поставки було дещо скорочено. У результаті виник конфлікт із ФДМ. Правда, у самій компанії його так не називають, а говорять про «розбіжності».

Нині компанія пропонує ФДМ (на період завершення реконструкції заводу) змінити інвестиційні умови до договору купівлі-продажу. Зокрема, скоротити необхідний обсяг річних поставок нафти з 2,4 до 1,8 млн. тонн. Натомість заводу обіцяють додаткові інвестиції, а Україна одержить продукцію більш високої якості.

До речі, у «Лукойлі» розуміють позицію ФДМ. Як заявив генеральний директор компанії «Лукойл-Україна», що координує діяльність НПЗ в Україні, Микола Каденюк: «Якби Фонд не прореагував, то його могли б звинуватити в порушенні українського законодавства, яке вимагає розірвання договору купівлі-продажу при невиконанні покупцем інвестзобов’язань».

Зі свого боку, Фонд держмайна загалом визнає справедливість пропозицій «Лукойла», проте вважає, що питання про зміну інвестиційних умов належить до компетенції Кабінету міністрів. За словами голови ФДМ Олександра Бондаря, самостійно він не може розв’язати цю проблему й відкликати позов з господарського суду Одеської області. Утім, щойно Кабмін погодиться з пропозиціями «Лукойла» й дасть відповідне розпорядження, Фонд відразу підпише мирову угоду.

Скоріш за все так і буде. Тим паче після того, як «Лукойл» однозначно підтримав під час приїзду на завод Президент України Леонід Кучма. Підприємство йому явно сподобалося, і він заявив, що українська сторона повинна радіти приходу «Лукойлу» в Україну — «надовго, якщо не назавжди».

Президент заявив, що нині завдяки співробітництву з «Лукойлом», Одеський НПЗ завантажений нафтою і підприємство стало зовсім іншим. Розроблено десятирічну програму модернізації підприємства, завод уже одержав близько 20 млн. дол. інвестицій.

А охочих розірвати договір продажу пакета акцій Одеського НПЗ Президент порадив «гнати в шию» і повідомив, що доручив відповідним структурам вирішити з «Лукойлом» питання про необхідні зміни в договорі. Нині доручення Президента розглядається в уже перейменованому Мінекономіки. Очевидно, що питання буде швидко врегульовано, адже ніхто взагалі-то й не прагне конфлікту.

Значно серйозніші інші питання. У першому півріччі склалася цікава ситуація, коли Одеський НПЗ виявився єдиним в Україні нафтопереробним заводом, що сплачує акцизи на виготовлені нафтопродукти. Він заплатив 74% від загальних надходжень у бюджет за цією статтею (крім нього сплачував ще невеличкий Шебелинський газопереробний завод). Решта аналогічних підприємств від цього почесного обов’язку ухилилися, визнаючи за краще відбиватися від неї за допомогою юристів. Тоді як Одеський НПЗ за перше півріччя сплатив понад 61 млн. грн. І ці кошти ввійшли в собівартість нафтопродуктів заводу, відповідно збільшивши їхню ціну та знизивши конкурентоспроможність на ринку. А либонь умови гри повинні бути рівними для всіх — тобто всі повинні або сплачувати, або не сплачувати.

Крім того гроші потрібні й на інші проекти. Зокрема, підприємство розраховує розв’язати проблему енергозабезпечення. Нині завод споживає приблизно 10 МВт електроенергії з мереж «Одесаобленерго». Коштує це недешево, до того ж регіон енергодефіцитний і електроенергії часто просто не вистачає. Незабаром ці проблеми мають залишитись у минулому. Наступного року буде збудовано обладнану газовою турбіною комбіновану ТЕЦ потужністю 12 МВт, яка не тільки генеруватиме електроенергію, а й даватиме технологічну пару. На заводі вже виділили місце під її будівництво і стверджують, що через чотири-п’ять місяців після початку будівництва введуть її в експлуатацію. Нині вже завершено тендер, у якому брали участь чотири компанії, зокрема швейцарська АВВ, російська «Пермські мотори» й українське науково-виробниче об’єднання «Зоря» (Миколаїв). І саме з «Зорею» скоріш за все й буде підписано контракт на поставку газотурбіни. Необхідний обсяг видатків на спорудження ТЕЦ — десь 7—8 млн. дол., що помітно менше суми сплачених підприємством акцизів.

Зрештою, кошти не були б зайвими і для розвитку соціальної інфраструктури. Про це багато хто забуває, але «Лукойл» завжди вважав: аби люди добре працювали, їм треба створювати для цього нормальні умови. Тож уже в першому півріччі 2001-го, порівняно з аналогічним періодом минулого року, середня заробітна плата 1200 працівників Одеського нафтопереробного заводу більш як подвоїлася, досягнувши 1255 грн. Крім того, понад два мільйони доларів інвестується в завершення будівництва комплексу заводоуправління, пральні та двох їдалень. До речі, на заводі, що існує з 1937 року, своя їдальня з’явиться вперше.

Однак і вирішення соціальних питань, і модернізація, і підвищення якості виготовлених нафтопродуктів урешті-решт переслідують головне завдання — забезпечити збут продукції. І від того, наскільки успішно його буде виконано, прямо залежить майбутнє заводу. Адже «Лукойл» — не благодійна організація, а комерційна структура. Вагіт Алекперов, говорячи про проекти «Лукойла», заявляв: «Якщо проект не приносить у середньому 15% рентабельності, ми його не розглядаємо». Інша річ, що для її одержання компанія готова спочатку вкласти десятки мільйонів доларів у реконструкцію, терпіти кілька років збитки, але врешті-решт вона збирається одержати від цього прибуток. І це нормальний підхід — збиткові проекти не потрібні нікому.

Оскільки нині Одеський НПЗ інтегрований у структуру «Лукойла», це частково розв’язує проблему реалізації нафтопродуктів. Так, за словами голови спостережної ради ВАТ «Одеський НПЗ», президента компанії «Лукойл Європа холдинг лімітед» Раліфа Сафіна, прямогінний мазут у рамках кооперації між заводами компанії поставляється на болгарський Бургаський НПЗ, що належить «Лукойлу»; вакуумний газойль — на лукойлівський НПЗ у Румунію.

Проте бензин і основна частина дизельного пального призначаються для реалізації саме на українському ринку. І торік зроблено багато для розвитку мережі власних і орендованих АЗС. Ключовими регіонами для компанії є Одеська, Миколаївська, Вінницька, Івано-Франківська, Житомирська й Київська області, а також Автономна Республіка Крим.

Нині збутова мережа «Лукойл-Україна» нараховує 56 автозаправних станцій. Саме напередодні Дня Незалежності в Одесі відкрили нову АЗС. Крім того ще 18 автозаправних станцій має «Лукойл-Крим». Буде збудовано й мережу власних сховищ нафтопродуктів, що дозволить забезпечити гарантовані поставки палива в ключові регіони, а головне — забезпечити високу якість. Нині компанія орендує близько десятка нафтобаз у різних областях України, але вже почала обзаводитися власними. Одна з них найближчими тижнями стане до ладу в Борисполі (Київська обл.). Ємність її першої черги (що обійшлася в 2,4 млн. дол.) становить 6 тис. тонн бензину й дизельного пального. Нині на неї вже завозять паливо, і незабаром відбудеться церемонія офіційного відкриття. До кінця року «Лукойл-Україна» планує закінчити другу чергу нафтобази, побудувавши сховище скрапленого газу. Загалом компанія передбачає мати 15 подібних нафтобаз.

Одночасно триватиме розвиток системи власних автозаправок. На першому етапі їх кількість збільшиться до 100, а згодом і до 150. Йдеться не тільки про власні заправки, а й орендовані, і такі, що працюють за договорами франчайзингу. У липні «Лукойл-Україна» уже розпочала продаж нафтопродуктів за договорами франчайзингу на шести автозаправних станціях у Київському регіоні, зокрема на чотирьох, розташованих у Києві. Загалом Київ посідає особливе місце в планах компанії. Ще два роки тому планувалося будівництво десяти сучасних автозаправних комплексів. Проте через проблеми з оформленням земельних ділянок проект реалізується повільно. Утім, рано чи пізно нові АЗС почнуть працювати.

Компанія зацікавлена й в участі у приватизації «Київміськнафтопродукту», майже 40-відсотковий пакет якого недавно виставлявся на продаж. Перша спроба провести конкурс із його продажу не вдалася, проте «Лукойл» готовий до участі в наступній. Як говорить Микола Каденюк: «Ми з задоволенням узяли б участь у конкурсі щодо «Київміськнафтопродукту». Ми хочемо ввійти в місто Київ».

Реалізуватимуться й інші проекти. Уже успішно виходить із кризи калуський концерн «Оріана». Розглядаються варіанти співробітництва з Бердянським підприємством із виробництва мастильних матеріалів «АЗМОЛ».

Загалом, за світовими мірками «Лукойл» — компанія дуже молода, їй лише десять років. Стільки ж і незалежній Україні. Ось уже третій рік вони розвиваються разом. Перші результати непогані — але це тільки початок довгого шляху. Адже «Лукойл» справді прийшов назавжди...