Гідророзрив по-французьки

Останнім часом в Україні почала здійматися друга хвиля антисланцевої пропаганди. Відома політледі нещодавно апокаліптично-пафосно констатувала: «У Харкові, де почали бурити свердловини для видобутку нетрадиційного газу, вже пішла з колодязів вода. І це тільки початок катастрофи».

Цікаво було б побачити у Харкові ту місцину, де бурять свердловину, і той колодязь із журавлем (якщо такі взагалі існують у місті), з якого пішла вода. А також тих, хто «увіпхнув дезу» тій діячці.

«Видобуток сланцевого газу може обернутися для Львівщини екологічною катастрофою», - не втомлюється заявляти інша львівська еколеді. Виявилося, свого часу її збентежила інформація про те, що сенат Франції на законодавчому рівні відмовився від методу видобутку корисних копалин з допомогою технології гідророзриву пласту (ГРП). Французький випадок бентежить й іншу особу, відому в Україні як кум російського президента і за сумісництвом лідер пропутінського угруповання «Украинский выбор» В.Медведчук. Він зауважив: «Здається, наша влада всерйоз ставить на сланцевий газ… Франція відмовилася від реалізації проектів видобутку сланцевого газу на своїй території. На думку багатьох авторитетних вітчизняних експертів, Україні набагато більше відповідає досвід Франції, а не США…».

На тлі прогресуючого невігластва та гендлярства національними інтересами варто поглянути більш детально на французький прецедент. Особливо з урахуванням того, що відбувається у Франції сьогодні, а не півтора року тому, під час антисланцевої вакханалії.

Що то було?

Ще у 2011 році у французьких мас-медіа майже ніхто не насмілювався наводити аргументи на користь розробки нетрадиційного газу (НТГ) у країні, але нині розгорнулася запекла дискусія, поштовхом для якої стала необхідність посилення економіки країни. Франція динамічно втрачає глобальну конкурентоспроможність своєї економіки. 10 листопада колишній прем’єр-міністр Франції М.Рокард зазначив: «Франція з
допомогою сланцевого газу може зайняти ті позиції в Європі, які здобув Катар по нафті. Як ми можемо від цього відгороджуватися?». Французький комісар з інвестиційного розвитку Л.Галуа запропонував у листопаді до розгляду уряду «План покращення стану економіки Франції», в якому з-поміж 22 різних заходів на п’ятому місці була пропозиція про продовження наукових досліджень з технологій розробки НТГ: «Ми наголошуємо на доцільності продовжувати дослідження технологій видобутку сланцевого газу. Франція могла би представити Німеччині та іншим європейським партнерам спільну програму дій у секторі сланцевого газу». Сам факт наявності таких позицій на високому рівні вкотре підтверджує відсутність консенсусу в уряді Франції щодо НТГ.

Втім, Франція стала першою країною у світі, що заборонила видобуток сланцевого газу, ухваливши закон №2011-835 від 13 липня 2011 року. При цьому головним аргументом ухвалення цього закону стали не екологічні ризики, як зазвичай вважається, а характер французького законодавства з охорони довкілля. Мається на увазі «Хартія про навколишнє середовище», прийнята у 2004 році. В ній передбачається: «Коли реалізація шкідливого фактора, хоча й не доведеного на науковому рівні, може завдати непоправної шкоди навколишньому середовищу, органи державної влади мають, на виконання принципу превентивних заходів, у межах їх повноважень відповідати за виконання процедур оцінки ризиків і вжити попередніх заходів, необхідних для того, щоб запобігти завданню шкоди». Отже, зважаючи на чинне законодавство, парламент прийняв закон про заборону технології ГРП, але це не можна вважати остаточним рішенням. Навіть президент Ф.Олланд 14 вересня ц.р. на конференції з навколишнього середовища в Парижі заявив: «На даний момент, враховуючи наявні у нас знання, ніхто не може стверджувати, що видобування нетрадиційного газу з допомогою єдиної відомої на сьогодні технології гідророзриву завдає непоправної шкоди навколишньому середовищу та здоров’ю людини».

У висновках доповіді «Нетрадиційні вуглеводні Франції» (Les hydrocarbures de roche-mere en France, Mars 2012), підготовленої спільно генеральною радою промисловості, енергетики та технологій та генеральною радою навколишнього середовища та сталого розвитку Франції, з-поміж іншого зазначається необхідність вивчити досвід інших країн: «Не варто ані поспішати, ані просуватися у питанні сланцевого газу занадто повільно, що в поєднанні з принципом превентивних заходів надасть нам доступ до корисних знань».

Поки дебати «бути чи не бути» нетрадиційному газу у Франції тривають, французькі компанії поступово переорієнтувалися на інші ринки, зокрема американський. Національний лідер Тotal бере участь у розробці американських родовищ Barnett Shales у Техасі та Utica в Огайо. Серйозні плани у компанії як у далеких від Європи Китаї та Аргентині, так і в «європейському зарубіжжі» - у Польщі та Данії. Данію не можна назвати країною, що має занижені природоохоронні вимоги на тлі Франції або Німеччини. Однак Данія створила спеціальне державне підприємство Nordsњfonden, яке у співпраці з місцевою дочірньою фірмою французької Total займається розвідкою сланцевого газу на контрактних площах Nordjylland та Nordsjælland. Total має 80% в обох проектах. Отже, французькі промисловці не марнують час, очікуючи на зміну позиції уряду та парламенту
своєї країни.

Стимулом для перегляду заборонної позиції є необхідність виконати зобов’язання, накладені ЄС на Францію в рамках трансформації енергетичного сектора, відповідно до яких країна до 2025 року має знизити частку ядерної енергії в енергобалансі з 75 до 50%. Після заборони ГРП 19 авторитетних представників французької промисловості та професійних спілок звернулися до Ф.Олланда з проханням розпочати відкриті національні дебати щодо сланцевого газу. Це допоможе оцінити наслідки для навколишнього середовища, доцільність інвестування та проведення дослідної діяльності, проаналізувати на північноамериканському досвіді проблеми індустрії сланцевого газу. Дебати мають на меті показати справжній економічний потенціал і перспективу та захистити Францію від енергетичних спекуляцій, або, як нещодавно висловилася міністр житлової політики С.Дюфло, від «наступу пропаганди». Глава Shell П.Возер нещодавно доволі влучно висловився не тільки в контексті Франції, але й у цілому Європи: «…Ми маємо вести дискусію, базуючись не тільки на емоціях, але і на фактах. Ось чому я критикую Європу, яка дивиться на емоції більше ніж на факти».

Українські реалії у французькому контексті з російським підтекстом

Непевна позиція всередині Франції щодо сланцевого газу, де наразі відсутнє наукове підтвердження ризиків, а запеклі дебати у розпалі, наводиться опонентами НТГ в Україні як приклад, коли йдеться про розробку вітчизняних покладів, а сама тематика в Україні дедалі більше переходить у політичну площину. Тематика сланцевого газу та маніпуляції громадською думкою перетворюються на ще один елемент політичної гри та PR-активності тих, хто перебуває на політичному маргінесі й намагається діяти у руслі чужих інтересів задля реанімації власного політичного статусу. Тому можна, на жаль, прогнозувати, що в найближчому майбутньому українські політики будуть дедалі частіше звертатися до теми заборони розробки нетрадиційного газу в Україні.

У контексті результатів минулих парламентських виборів можна припустити, що з’явиться «легіон нових спраглих і голодних», причому політично різнобарвних. Цю ситуацію використовуватиме на свою користь Росія, намагаючись підсунути Києву «французький рецепт» для НТГ. Це простежується на прикладі книжки, яка вийшла у Сімферополі - «Сланцевый газ: факты, оценки, прогнозы» (С.С. Жильцов, В.Е. Григорьянц, А.В. Ишин). Передусім слід зазначити, що авторський колектив книжки доволі дивний. С.Жильцов є громадянином РФ, працює в одному з дослідних центрів Інституту актуальних міжнародних проблем Дипломатичної академії МЗС Росії. В Україні друкується час від часу в низці регіональних видань. Основні тези його публікацій в російських та українських виданнях вкладаються в нафталіновий набір формул кремлівської пропаганди: «Україна не має перспектив у відносинах з ЄС», «СНД - природне середовище для пострадянських країн», нетрадиційний газ - це «рекламна картинка», «екологічна загроза», «глобальна енергетична афера» тощо. Ще два автори (якщо вони справді є такими) - кримські історики, експерти гуманітарного спрямування, які жодного разу у своїх публікаціях не зверталися до тематики НТГ.

Випущена книжка популяризує достатньо екзотичні оцінки проблематики нетрадиційного газу, що висловлюються окремими малознаними в енергетичній сфері експертами у маловідомих виданнях. Так, автори книжки цитують такого собі Джеймса Джатраса, заступника директора Американського інституту в Україні, який на інтернет-ресурсі Modern Tokyo Tіmes, зареєстрованому у США, надрукував статтю «Уголь, сланцевая нефть и дорогостоящий мираж энергетической независимости Украины». Основні тези статті такі:

- ні сланцевий газ, ні активізація видобутку вугілля не є панацеєю для енергетичних хвороб України;

- газ для України в необхідних обсягах і за прийнятною ціною може прийти тільки з Росії або з Туркменистану через Росію;

- ціна аварії при гідророзриві пласта потенційно може наближатися за наслідками до аварії на ядерному об’єкті, з катастрофічним характером якої Україна обізнана надто добре.

Показово, що цей американський експерт, пророкуючи «сланцевий Чорнобиль», не поцікавився даними національного бюро трудової статистики департаменту праці США щодо смертельних випадків, травматизму та профзахворювань у різних галузях промисловості. А варто було б. Статистичні дані свідчать, що, наприклад, кількість фатальних випадків у секторі видобутку нафти та газу у США (включно з видобутком нетрадиційних вуглеводнів) становила у 2007 році 13,3 на 100 тис. працюючих, тоді як у вуглевидобувній галузі Америки, яка є однією з найбезпечніших у світовому вуглевидобутку, вона становила 24,8. Очевидно, що якби видобуток НТГ був таким, як Чорнобиль, статистика мала би бути зовсім іншою.

Про Американський інститут в Україні відомо тільки те, що «это американская неприбыльная организация, финансируемая из частных источников», як зазначено на його сайті. Проведене експрес-дослідження показало, що низка існуючих маловідомих «мізкових центрів» та інтернет-ресурсів є взаємопов’язаними через своїх, іноді доволі дивних засновників. З певним ступенем імовірності можна припускати, що вони можуть бути засновані російськими спецслужбами та мати фінансування від зацікавлених суб’єктів на зразок «Газпрому», працюючи «на замовлення». Особливістю російської антисланцевої пропаганди є замовлення статей зарубіжним експертам (як знаним, так і маловідомим) з публікацією останніх у західних виданнях (якщо вийде, то в солідних, якщо ні - то на маловідомих інтернет-ресурсах), а потім, з перекладом і передруком, у російських ЗМІ, разом із відповідним тиражуванням не тільки в Росії, а й в інших країнах. Прогазпромівська орієнтація авторів згаданих вище робіт простежується за окремими характерними конотаціями на кшталт «…порожденный американскими технологиями «эффект домино» может повлиять на масштабные экспортные планы «Газпрома», що достатньо очевидно вказує на те, хто є справжнім замовником подібних витворів.

Що стосується України, то для неї малюється сценарій «вигрібної ями», про що свідчить, наприклад, такий пасаж одного з одеських видань: «Чи хочемо ми стати «випробувальним полігоном» для відпрацювання нових технологій видобутку цього виду енергоресурсів і остаточно перетворити Україну на помийну яму? Мабуть, ні. Але якщо Shell і Chevron одержать у нас право на проведення своїх «експериментів», тоді таке «майбутнє» нам гарантоване». Показово, що проведення гідророзривів у Польщі, яка на чотири-п’ять років випереджає Україну у розробці НТГ, не спричинили жодного негативного впливу на довкілля. Про це офіційно заявив відомий і авторитетний у Польщі геолог Пьотр Возняк, що обіймає нині посаду заступника міністра екології та очолює геологічну службу країни. У своїй доповіді на конференції World Shale Gas. Europe 2012 наприкінці листопада він зазначив, що в країні загалом пробурено 33 розвідувальні свердловини плюс ще сім перебувають у процесі буріння. На десяти було виконано гідророзрив. Прискіпливий моніторинг засвідчив, що «не було завдано жодної шкоди ні воді, ні повітрю».

До речі, за оцінкою глави компанії Total К. де Маржері, висловленою на днях агентству Bloomberg, Франція може зняти заборону на застосування технології ГРП для розробки родовищ сланцевого газу: «У Франції ця проблема в основному політична. Я вважаю, що одного разу ці проекти почнуть реалізовуватися в країні. Це безпечно».

Отже, можна зробити висновок, що ситуація у Франції у 2013 році щодо розробки НТГ може поступово еволюційно змінюватися порівняно з 2011 роком, коли під натиском «антисланцевого лобі» було прийнято ірраціональні рішення про заборону. Можна припустити, що згодом у певний час «Х», коли заборону на ГРП буде переглянуто, французькі компанії, що набувають відповідного досвіду за межами Франції, зможуть забезпечити швидкий та ефективний рестарт розробки НТГ у власній країні, яка є європейським лідером за обсягами його покладів.

Наявна інформація дає можливість підтвердити висловлене вище припущення про системність роботи російської сторони проти проектів видобутку нетрадиційного газу у країнах Європи в цілому та в Україні зокрема. Основні тези наведених публікацій після їх виходу у світ беруться за основу аналітичних записок для керівництва держави з відповідними рекомендаціями, що передаються через певні, вже відпрацьовані канали впливу в корумпованому середовищі чиновників і депутатського корпусу.

Тому, перефразовуючи опонентів НТГ, слід перейнятися питанням: «Чи бажає Україна продовжувати бути «випробувальним полігоном» застосування технологій зовнішнього інформаційного впливу на владу та суспільство задля збереження доходів зарубіжного монополіста-постачальника, або ж справді буде йти шляхом країни, надра якої служитимуть джерелом суспільного добробуту та промислового розвитку? Чи й надалі Україна відіграватиме роль найбільш дохідного місця для «Газпрому» в Європі, або ж таки створить умови для розвитку власного газовидобутку, що зробить її менш залежною від критичного імпорту або й узагалі з часом поверне статус експортера? Недаремно навіть Міжнародне енергетичне агентство, яке займає зазвичай консервативні позиції, у своїх нещодавніх рекомендаціях Україні вказувало на необхідність «особливо зосередитися на сланцевому газі та метані вугільних родовищ».

Тому приклад Франції, яка заборонила розробку НТГ, а тепер поступово переосмислює свої підходи під тиском раціональних аргументів, є показовим для України в тому сенсі, як не потрібно робити і що може бути, коли рішення приймають під впливом емоцій чи в результаті невігластва. Закулісним впливам тих чи інших лобістських груп, які, демагогічно прикриваючись інтересами суспільства та місцевих громад, намагатимуться проштовхнути через новоявлені механізми референдумного шахрайства заборону на видобуток НТГ, потрібно протиставити прозору, соціально орієнтовану та екологічно обґрунтовану політику влади. Якщо остання, звісно, здатна на це…