«Газпром»: як «розводити кроликів»

Російській газовій монополії вдалося «розвести» українських «кроликів» і в 2004-му, і в 2006 році. Але класикою жанру став 2009-й. На початку минулого року «Газпром» і частину боргу «РосУкрЕнерго» одержав від «Нафтогазу України» (в обсязі 1,7 млрд. дол.), і в наступних судових розглядах між «Нафтогазом» і РУЕ начебто виявився ні при чому. Хоча саме «Газпром» володіє 50% «РосУкрЕнерго». І достатньо було б одного його слова, щоб «РосУкрЕнерго» вгамувала свої апетити і вже тим більше не подавала позову до НАК «Нафтогаз України» у Стокгольмський арбітраж.

Щоправда, ще до цього другий вагомий співвласник «РосУкрЕнерго» Дмитро Фірташ досяг успіху на ниві приватизації хімічних підприємств. А також на цей момент одержав не теоретичний, а практичний контроль над основними газорозподільчими мережами України (тобто міськ- і облгазами). Йому, схоже, є чим торгуватися з «Газпромом».

Отже, металургійні і хімічні підприємства, як і газотранспортна система України, цілком залежать від поставок і вартості російського газу. При тому, що, на жаль, їх технічний і технологічний стан мав би бути кращим. І якщо їхні власники цього не зрозуміють і не вдадуться найближчим часом до рішучих дій, то залишаться власниками куп нікому не потрібного металу. І ще: сподіваюся, українські олігархи розуміють, що саме від керівництва Російської Федерації залежить не те що конкурентоспроможність, а сам факт виживання цих галузей промисловості, де зайняті сотні тисяч українців. Сумно, але це практично вже факт.

З різницею у тиждень російські та українські працівники нафтогазової галузі відзначають своє професійне свято. На жаль, для українських газовиків 12 вересня 2010 року може стати їхнім останнім професійним днем - не виключено, що наступні, як і 20 років тому, вони святкуватимуть разом із російськими колегами. І не в силу солідарності чи за звичкою - просто це може бути вже одна галузь. Незважаючи на традиційні поздоровлення перших осіб Української держави...

Адже по суті від газової галузі залишилися усього лише газотранспортна система (ГТС) України, та ще підземні сховища газу (ПСГ), що в принципі є єдиним виробничим комплексом. І ще 17-18,5 млрд. кубометрів щорічного видобутку газу українськими підприємствами - в основному «Нафтогазом України» в особі підрозділів «Укргазвидобування», а також «Чорноморнафтогазу» і «Укрнафти». А ще дві газопереробні установки, які, на жаль, не роблять погоди на ринку нафтопродуктів.

З цього часу події в основному в газовій галузі (нафтова і нафтопереробна вже давно не належать Україні, хоча й перебувають під її юрисдикцією і навіть платять податки до української скарбниці) можуть розвиватися за кількома сценаріями (варіантами). Якщо взагалі розвиватимуться.

СП: «Нафтогаз»-«Газпром»

Розглянемо варіант перший, який найлегше прорахувати. Нам усім буквально втовкмачують у голови, що іншого виходу зберегти вітчизняну газотранспортну систему, окрім створення СП (консорціуму) «Нафтогазу України» з «Газпромом», немає. Мовляв, тільки таким чином можна гарантувати наповнення (а отже, беззбиткову роботу) газотранспортної системи України. Почасти це правда.

Ідея створення СП «Нафтогаз України»-«Газпром» гранично проста. У разі її реалізації «Газпром» усього лише юридично зафіксує нинішній розклад на газовому ринку: «Нафтогаз» виконує заявки або «Газпрому», або «Газпром експорту», що те саме за фактом, і загалом працює в руслі російського монополіста - адже інших постачальників газу для української ГТС немає. Весь газ, навіть коли були прямі контракти з Туркменистаном і Таджикистаном, усе одно йшов через газопровідну систему «Газпрому». І той направляв і контролював увесь процес транзиту газу.

І «Газпром» не втомлювався нагадувати «Нафтогазу України», що коли той підніме тариф на транзит російського газу територією України, то й «Газпром» збільшить транзитну ставку по своїй території для газу, призначеного для України.

«Газпром»: іду на ви

Активній фазі схиляння «Нафтогазу» до злиття з російським «Газпромом», як водиться в Росії і «Газпромі», передувала не менш активна PR-кампанія. Окрім традиційного інформаційного пресингу, «Газпром» минулого тижня зібрав пул українських журналістів і відправив їх у Москву і, якщо не помиляюся, далі в Уренгой. Мовляв, подивіться, чим дихає найбільша газова монополія. Подивилися б, ну й що? Якби потім усі матеріали українських журналістів не мали пройти жорна пресингу-узгодження прес-служби «Газпрому»...

Щоб підкреслити важливість заходу, навіть главу «Газпрому» Олексія Міллера виставили в перші ряди. І тут почалося. Олексій Борисович без натяків видав українським журналістам увесь запрограмований набір побажань «Газпрому» і Кремля. «Нам не цікава ідея створення СП заради самого СП», - наголосив він. Росіян цікавить, як заявив прем’єр Володимир Путін, злиття цих двох газових компаній.

За словами О.Міллера, у разі злиття «Газпрому» і «Нафтогазу України» Україна муситиме віддати у власність «Газпрому» свою газотранспортну систему. «Газпром» же пообіцяв (уже вкотре) профінансувати модернізацію української ГТС і допустити українську сторону до розробки ряду родовищ у РФ.

Ще одна унікальна обіцянка - знизити ціни на газ для населення України до рівня цін на газ для населення Росії (зараз у середньому кожен українець платить за газ близько 100 дол. за 1000 кубометрів, росіянин - 60 дол.). Обіцянка сумнівна, якщо врахувати, що в самій Російській Федерації мають намір у найближчі два-три роки вирівняти експортні і внутрішньоросійські ціни на газ.

Чергова обіцянка «Газпрому» - розробка Україною російських газових родовищ. Але хто сказав, що це просто і недорого?.. Тим більше що експортувати видобутий у РФ газ може тільки «Газпром».

8 вересня міністр палива та енергетики України Юрій Бойко публічно заявив, що НАК «Нафтогаз України» не увійде до складу ВАТ «Газпром». «У нас є позиція нашого президента про створення будь-якого об’єднання тільки на паритетних засадах», - підкреслив він. При цьому голова Мінпаливенерго зазначив, що українська сторона продовжує уважно вивчати пропозиції російських партнерів. Які пропозиції?

У той самий час уже вкотре О.Міллер наголосив, що без газу сама по собі газотранспортна система України - металобрухт, який практично нічого не коштує. А заодно заявив, що відмовлятися від будівництва обхідного газопроводу «Південний потік», як того просить Україна, Росія не збирається - мовляв, під нього вже є контрактні зобов’язання. З главою «Газпрому» у цьому питанні важко сперечатися, але якщо «контрактними зобов’язаннями» він вважає протоколи про наміри з безліччю компаній, то це ще не зобов’язання, а всього лише наміри. Наміри, які можуть не здійснитися. Зрозуміло, за бажання насамперед «Газпрому».

Якби не транзитний тариф…

Теоретично вже кілька років ставка транзиту і ціна на газ жодним чином не пов’язані. Це підтверджено і в газових договорах від 19 січня 2009 року. Але, як було докладно описано у статті «Україна-Росія: перспективи газового врегулювання» («ДТ», №32 від 4 вересня 2010 року), існує чинник, що може мати вирішальний вплив на транзитну політику і «Газпрому», і «Газпром експорту», і «Нафтогазу», і «РосУкрЕнерго». Автори «ДТ» вже акцентували увагу на тому, що неспроста РУЕ так посилено обстоювала правомочність, скажімо так, транзитного контракту з «Нафтогазом України». З однієї простої причини: майже на чверть сторіччя в цьому контракті зафіксована ставка транзиту газу через територію України в розмірі 1,09375 дол. за 1000 кубометрів на 100 км. Контракт було укладено 29 липня 2004 року між щойно створеною на той момент компанією зі швейцарською пропискою «РосУкрЕнерго» і НАК «Нафтогаз України».

Скорочено цей контракт і в Стокгольмі, і в Шевченківському суді Києва називають «контракт 3/04». І саме він дає можливість РУЕ розраховувати і на 12,1 млрд. кубометрів газу з українських ПСГ, і на 193 млн. дол., і - головне - на мінімальну на сьогодні транзитну ставку. Навіть приблизні підрахунки свідчать, що у разі поновлення дії транзитного тарифу за контрактом 3/04 «РосУкрЕнерго» (або ж її наступник) заробить (заощадить - це вже кому як) близько 40 млн. дол.

Чи не тому «РосУкрЕнерго» до кінця обстоює вердикт Стокгольмського арбітражу від 8 червня 2010 року (див. «ДТ», №22 від 12 червня 2010 року)? І в Шевченківському суді Києва, і в Апеляційному суді? І з однієї причини - компанії «РосУкрЕнерго» життєво важливо закріпити вердикт Стокгольмського арбітражу в Україні, щоб саме тут це рішення набуло законної сили і виконувалося.

Причому виконувалося так, як уже багаторазово було описано у «ДТ». Тобто як зручно швидше «РосУкрЕнерго»» і, відповідно, «Газпрому». І, схоже, усе до цього йде.

Альтернатива «Південному потоку». Український варіант

Існує кілька альтернатив цьому проекту з різним ступенем ймовірності. Одна з них - українська альтернатива «Південному потоку». І якби не велика політика, щедро замішана на газі, дивись, цей варіант мав би значно більше шансів.

Та спершу нагадаю, що спочатку являв собою проект «Південний потік». Його маршрут - із Ставрополля через Чорне море в Болгарію (двома маршрутами - початковий проект).

Голова Мінпаливенерго України знає не тільки те, що близько 900 км труби має пройти Чорним морем на глибині двох кілометрів. Знає він і те, що вартість цього проекту - близько 20 млрд. дол. (Хоча це не останнє слово.) І попри те, що брати участь у проекті «Південний потік» зголосилися такі гранди нафтогазової галузі, як італійська ENI, французька EDF, грецька DESFA, австрійська OMV, «Південний потік» і досі залишається проектом. Проектом-страшилкою для «Нафтогазу» України, та й для України загалом.

Міністр палива та енергетики Юрій Бойко останнім часом на переговорах у Москві акцентував увагу на варіанті, запропонованому українською стороною: замість «Південного потоку» зосередити увагу і ресурси, в тому числі фінансові, на реконструкції і добудовуванні української ділянки газопроводу, яким російський газ також можна поставляти в Румунію у збільшених обсягах. А далі - в інші країни Європи.

Вигода для всіх сторін:

- по-перше, Україна не залишається з порожніми газопроводами;

- по-друге, РФ заощаджує майже 19 млрд. дол. і поставляє в країни Євросоюзу той самий обсяг газу, який планували поставити по газопроводу «Південний потік»;

- по-третє, ЄС одержує бажаний обсяг російського газу.

Тепер у загальних рисах про одну з українських альтернатив «Південному потоку». За ідеєю, трубопровід мав починатися на російській газорозподільній станції Тельма, яка з’єднується з українською газовимірювальною станцією у пункті Ананьїв. Проектна потужність цього відрізка - 22 млрд. кубометрів природного газу. Але реально при всіх ускладнюючих умовах, ним можна прокачати лише близько 16 млрд. кубометрів на рік.

З’єднується ця ділянка з великим газоперекачувальним українським центром Орлівка. Тобто тільки й усього, що треба - побудувати до Орлівки газову перемичку завдовжки 390 км. І тоді продуктивність цієї ділянки зросте до 45 млрд. кубометрів на рік. Зауважте, це будівництво обійдеться мало чи не в 20 разів дешевше, ніж «Південного потоку».

Розуміють це і росіяни, хоча продовжують підписувати протоколи про наміри з безліччю компаній. Список останніх вражає. Але й вартість «Південного потоку» також вражає - 20 млрд. дол.

Чи не простіше добудувати за 1 млрд. дол. перемичку на Ананьїв і включитися в трубу, яка прямо виходить на Румунію? Чи не цього хочуть «Газпром» і Європа?

Деталі запропонованого Україною «Газпрому» проекту, звісно, залишаються поки що «за лаштунками». Але те, що ця пропозиція України викликала жвавий інтерес у росіян, «Дзеркалу тижня» відомо достеменно.

Від газотранспортної системи і підземних сховищ газу України з належною інфраструктурою «Газпром» навряд чи відмовиться. Принаймні найближчим часом. Але навіть якщо на ринку лише один продавець і один покупець, то бізнесмен, який себе поважає, звісно ж, торгуватиметься і до мінімуму збиватиме ціну. Припустімо, експерти скажуть, що ГТС України коштує 20 млрд. дол. Як досвідчений торговець, «Газпром» у результаті спробує збити ціну до... 1 млрд. дол. Тим більше що перевага на його боці: і газ його, і будь-який інший газ в Україну можна доставити тільки з його дозволу, і газові маршрути в обхід України «Газпром» будує і проектує. Отож, як в анекдоті: «походи по базару, поторгуйся».

Голова Мінпаливенерго України Ю.Бойко активно пропонує як розв’язання газової проблеми України будівництво на одеському узбережжі LNG-терміналу. Але річ навіть не в тім, що в кращому разі це стане можливим мінімум через три-чотири роки. Навіть якщо це й станеться, де взяти газ, танкери для його перевезення? Поки що Ю.Бойко на ці запитання не відповідає. «ДТ» у наступному номері докладніше розповість про перспективи цього проекту.