Газове кріпацтво споживачів

Чи задумувались ви над тим, наскільки задовольняє вас якість постачання газу в вашу оселю? Адже, наприклад, коли не подобається, як працює оператор мобільного зв'язку чи інтернет-провайдер, то його можна швидко замінити на кращого - відповідальнішого. Однак у випадку невдоволення постачальником газу зробити це вам, швидше за все, не вдасться.

Це при тому, що практика обрання споживачами постачальника газу є абсолютно нормальною. Таким правом вибору вже досить давно користуються газоспоживачі в Європі. Україна теж прагнула перейняти цей досвід, який було враховано у тексті Закону "Про ринок природного газу", ухваленого ще у 2015 р.

Однак норма закону про право споживача на вибір постачальника газу донині залишається виключно декларацією на папері. Змінити постачальника газу самостійно фактично неможливо через неузгодженість або суперечливість норм різноманітних нормативно-правових актів.

Право без вибору

Одна з головних новацій закону про ринок природного газу (далі - закону), прийнятого в 2015 р., - це право споживача самому обирати собі постачальника. Однак поки що на практиці це положення закону не працює. Хоча саме воно належить до тієї частини реальних змін, що мали б найбільше стосуватися кожного громадянина.

Проблема в тому, що регуляторні документи, які мали б деталізувати порядок зміни постачальника, містять значну кількість неузгоджених між собою або суперечливих норм, що створюють штучні перешкоди для нових постачальників і встановлюють необґрунтовані переваги для діючих постачальників.

По суті, регулятором, Нацкомісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), створено ситуацію, за якої зміна постачальника можлива лише "за згоди" попереднього постачальника, що в умовах конкурентного середовища є цілковитим абсурдом, який нівелює будь-які заходи з посилення конкуренції в секторі газопостачання.

Замкнене коло розрахунків

По-перше, це питання врегулювання заборгованості перед попереднім постачальником.

Право споживача на вибір постачальника передбачено ч. 1 ст. 14 закону. Пункт 1 ч. 2 цієї ж статті встановлює, що зміна постачальника за ініціативою споживача має бути завершена в термін не більш як три тижні з дня повідомлення таким споживачем про намір змінити постачальника, за умови дотримання правил його зміни, у тому числі обов'язку щодо здійснення повного остаточного розрахунку з попереднім постачальником. Така модель абсолютно правильна, адже постачальникам потрібно було гарантувати, що споживачі розраховуватимуться за попередні борги, змінюючи постачальника, а не змінюватимуть його саме для того, щоб не довелося цих боргів сплачувати.

Однак так звану вторинну нормативну базу було прописано в такий спосіб, що хоча споживач і може змінити постачальника лише за умови відсутності в нього боргів, але остаточний розрахунок зі споживачем з боку старого постачальника має відбутися тільки після зміни постачальника, яка не відбудеться, якщо у вас нема остаточного розрахунку. Тобто замкнене коло.

Так, у п. 5 розд. IV Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 р. №2496 (далі - Правила постачання), зазначається: "…договір постачання природного газу, укладений з новим постачальником, набирає чинності наступного дня після розірвання (призупинення) договору з діючим постачальником, але за умови, що у споживача не буде простроченої заборгованості за поставлений природний газ перед діючим постачальником".

Водночас у п. 11.3 розд. XI Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 р. №2500 (далі - Типовий договір), зазначено, що споживач має право розірвати договір з діючим постачальником за умови відсутності заборгованості. Тобто слово "простроченої" відсутнє.

Враховуючи, що постачання природного газу є безперервним процесом, заборгованість споживача за отриманий природний газ виникає з першої секунди настання наступної газової доби.

Аналогічна вимога щодо необхідності досягнути стану відсутності заборгованості перед діючим постачальником як умови для розірвання договору з діючим постачальником передбачена і в п. 8 п. 5.1 розд. V Типового договору.

Як уже зазначалося вище, Законом "Про ринок природного газу" передбачалося врегулювати всі фінансові питання, пов'язані зі зміною постачальника споживачем, у тритижневий термін. Але натомість абзацом 14 п. 24 розд. III Правил постачання передбачається, що постачальник зобов'язаний надати побутовому споживачеві остаточний рахунок після зміни постачальника або розірвання договору постачання природного газу побутовим споживачем не пізніше, ніж через шість тижнів після такої зміни або розірвання договору.

Враховуючи вимоги Правил постачання, а також Типового договору, згідно з якими договір з новим постачальником набирає чинності за умови відсутності у споживача простроченої заборгованості перед діючим постачальником, виникає одне природне запитання. Як споживач чи новий постачальник можуть отримати документ про відсутність заборгованості перед діючим постачальником на конкретну дату, з якої починатиметься надання послуг новим постачальником, якщо згідно з Правилами постачання діючий постачальник зобов'язаний надавати такі документи у строк не пізніше, ніж через шість тижнів після такої зміни або розірвання договору?

Крізь холод - до нових постачальників

Чинні процедури створюють ситуацію, коли як мінімум десять днів послугу з постачання газу ніхто не надаватиме - новий постачальник ще не матиме на це права, а попереднього до цього вже ніщо не зобов'язуватиме. Це ускладнить можливість змінити постачальника під час опалювального періоду та стане потужним "батогом" для тих, кому "пряник" монополіста здаватиметься занадто гірким.

Новий постачальник газу, відповідно до п. 6 розд. IV Правил постачання, починає здійснювати постачання природного газу з першого числа наступного місяця за тим, у якому новим постачальником було укладено угоду зі споживачем.

Однак таке постачання можливе лише за умови наявності у споживача підтвердженої номінації, тобто заявки на отримання обсягу газу. Водночас номінація обсягів газу відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи здійснюється в період з 15-го по 20-те число поточного місяця на наступний.

З огляду на це для включення в номінацію споживач повинен розірвати договір з діючим постачальником принаймні до 14-го числа поточного місяця (інакше номінація на нового постачальника не буде підтверджена), а отримувати природний газ від нового постачальника можна, як зазначалося вище, лише з першого числа наступного місяця. Тобто в період з
14-го числа і до кінця поточного місяця новий постачальник може включити споживача в номінацію, але не має права постачати газ, а в діючого постачальника є всі підстави відмовити у постачанні газу в цей період, оскільки типовий договір з постачальником газу не передбачає зобов'язань діючого постачальника на здійснення безперебійних поставок газу в період після припинення договору і до першого числа наступного місяця.

"Безперебійне постачання здійснюється в порядку і на умовах, передбачених цим Договором" (підпункт 1 п. 6.2. розд. VI закону). Тобто зобов'язання діє лише в період чинності Договору. Таким чином, саме ця зазначена умова в договорі може бути використана для своєрідної "помсти" тим, хто прийме рішення про зміну постачальника.

Розірваний ланцюжок (без)відповідальності

Повний ланцюжок виглядає так: "постачальник-газотранспортна компанія-газорозподільна компанія-споживач". Газотранспортна компанія транспортує газ із місць видобутку, а газорозподільна - відповідає за технічні аспекти постачання газу безпосередньо споживачам, наприклад у житлові будинки.

До прийняття Закону "Про ринок природного газу" функції постачання і розподілу газу концентрувалися в облгазах. Після ухвалення документа власників облгазів формально змусили розділити свої підприємства на безпосередньо облгази - газорозподільні підприємства та газзбути - підприємства, що безпосередньо виконують функцію постачальника газу.

Функція постачальника - це по факту посередницька. Громадяни платять гроші за кінцеву послугу постачальнику, а інші нюанси їх надалі уже не цікавлять: найнята вами фірма сама домовляється з газотранспортними і газорозподільними компаніями. Ви ж платите постачальнику як посереднику за зручність та економію часу.

Однак що ми маємо насправді?

А тепер уявімо ситуацію: ви платите компанії, яка може і не мати змоги доставити вам газ і, у разі виникнення проблем, не зуміє їх вирішити. Що ви зробите на місці споживача? Правильно, ви залишите все, як є, і будете закуповувати послугу тільки у газзбуті, афілійованому із "газорозподільними" облгазами, адже фірми одного власника не "кидатимуть" одна одну. Мати хоч якусь гарантовану послугу все ж краще, ніж не мати жодних гарантій щодо її виконання. І коли йдеться про тепло, ціна вже не відіграє тут ролі.

Неможливість як міф

То який "ринок" для побутових споживачів газу ми у підсумку отримуємо? По-перше, дістати документ про остаточний розрахунок без доброї волі чинних постачальників неможливо. По-друге, споживачі, що обрали собі нового постачальника, можуть на півмісяця залишитися без опалення. По-третє, нових постачальників позбавляють можливості якісно надавати свої послуги у складному технологічному ланцюжку компаній з різними функціями. І, по-четверте, громадян змушують будувати свої відносини з газорозподільними компаніями напряму, щоб їх фахівцям легко можна було маніпулювати правовими нормами, в яких і чорт ногу зламає.

І все буде, як і було завжди, тільки облгази нормально розділилися на дві компанії, але на структуру ринку для побутових споживачів це значного впливу не матиме. Він і надалі залишатиметься монополізованим.

Однак у цьому і була справжня суть нового Закону "Про ринок природного газу": законодавчі основи боротьби з монополізмом, який завжди дає можливість монополістам на власний розсуд підвищувати ціну. А керівництво облгазів і газзбутів саме так і робитиме. Воно буде визначати у межах юридично можливого, скільки додаткових прибутків воно має отримати, і закладатиме це у подорожчання вартості своїх послуг. А якщо комусь із споживачів щось не подобатиметься, то альтернатив у нього, як бачимо, не буде.

А от якби ринок був заповнений іншими фірмами-постачальниками, усе було б інакше. Ці фірми могли б продумувати свої витрати так, щоб вартість їхніх послуг була меншою, ніж у газзбутів, щоб споживачі, таким чином, переходили до них. Як у кожному нормальному вільному ринку. Люди ж якось вибирають інтернет-провайдера чи оператора мобільного зв'язку? Звісно, індивідуально в багатоквартирному будинку обирати постачальників газу немає технічних можливостей, але це можна було б робити колективно, на рівні кооперативу чи ОСББ.

А в нашій свідомості нам традиційно видається, що це щось неможливе, що якимись сакральними законами саме такій компанії надано право постачати нам газ до кінця світу, і нічого змінити неможливо. Але річ у тім, що якраз у реалізації права на вільний вибір постачальника немає нічого неможливого. Хоч би як нас намагалися приспати заплутаними фразами нормативних актів і пафосними звітами про "реформи".

Тому слово за НКРЕКП, точніше, вже за новим її складом. Вважаю, що перші ж рішення регулятора мають стосуватися оптимізації нормативної бази, яка має створити прості і несуперечливі можливості заміни постачальника газу для домогосподарств. Очікуємо також активнішої позиції майбутніх альтернативних постачальників (включаючи "Нафтогаз"), які аж занадто пасивно поводяться у боротьбі за ринок обсягом у мільярди євро.

Сподіваюсь і на підтримку у справі лібералізації ринку від колег - народних депутатів. Закликаю колег для блага українських споживачів сприяти припиненню цього тихого саботажу реформ з боку органів, які замість розробки детальних механізмів реалізації ухвалених парламентом законів лише займаються їхнім тихим саботажем, приймаючи підзаконні нормативні акти, що зводять суть цих законів нанівець!