Підтримати
Національний регулятор дотепер не може дохідливо пояснити структуру тарифів на природний газ. Але відповідно до ухваленого парламентом Закону "Про ринок природного газу" частиною плати стане й плата за його доставку.
Мабуть, ви вже одержали повідомлення, що тепер замість одного договору з обл- або міськгазом кожен газоспоживач має укласти два - на закупівлю та на доставку газу. У такий спосіб витрати на це енергоблаго збільшаться. Наскільки? Поки що невідомо. Але відомо, що й Міненерговугільпром, і "Нафтогаз України" мають намір створити управляючу компанію газорозподільними мережами. Навколо цього вирують пристрасті. Хоча є й третій, можливо, найлогічніший варіант - передати газові мережі в управління Фонду держмайна. Нюанс у тому, що в газорозподільних мережах мінімум три форми власності. І перш ніж комусь передавати їх в управління та встановлювати плату за розподіл газу, ці мережі потрібно інвентаризувати.
Логіку цих змін і тарифоутворення на розподіл газу, яке ляже на споживачів, безпеку газопоставок та їхню безперервність DT.UA і намагалося з'ясувати під час засідання круглого столу "Газорозподільні системи України: за що та чому доведеться платити споживачам газу?", організованого 29 жовтня в агентстві "Укрінформ".
До дискусії ми запросили найбільш зацікавлені сторони. І хоча, на перший погляд, сперечалися між собою законодавці, представники виконавчої влади та газорозподільних компаній, результат торкнеться кожного. Проблема виявилася настільки гострою, що навіть ті із запрошених, хто через зайнятість не зміг взяти участі в засіданні круглого столу, все одно прокоментували це запитання. Хіба що НКРЕКП самоусунулася. Утім, це давно нікого не дивує. Дивує, що це влаштовує президента. Чи він руками регулятора має намір відібрати облгази в олігархів? Тоді це не реформа, а черговий переділ власності, енерго- і грошових потоків.
І хоча це запитання висить у повітрі, у ході дискусії все-таки шукали цивілізовані способи вирішення проблем. У засіданні брали участь:
Олена Бабак - заступник голови комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування та житлово-комунального господарства;
Мирослав Боднар - заступник голови правління Альянсу "Нова Енергія";
Юрій Вітренко - директор із розвитку бізнесу НАК "Нафтогаз України";
Олександр Вовк - радник Міненерговугільпрому;
Ігор Діденко - заступник міністра енергетики та вугільної промисловості;
Станіслав Казда - незалежний консультант, з 2010-го по
2013 р. - технічний директор компанії RWE (Чеська Республіка);
Андрій Мизовець - президент асоціації "Газові трейдери України";
Леонід Нестер - радник Міненерговугільпрому;
Олександр Овдієнко - голова Асоціації газового ринку України;
Олександр Притика - директор "Регіональної газової компанії";
Фідель Тимченко - радник голови правління ПАТ "Київгаз";
Леонід Уніговський - генеральний директор ТОВ "Нафтогазбудінформатика", який також був співмодератором заходу.
Свою думку в інтерв'ю DT.UA висловила Юлія Ковалів, перший заступник керівника Мінекономрозвитку.
Ігор ДІДЕНКО: "За все завжди платить споживач"
Заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України Ігор Діденко зазначив, що, крім представників НКРЕКП, які ігнорують усіх (і це зауважують усі учасники ринку газу), для прозорої дискусії "з урахуванням складу учасників не вистачає представників кількох відомств - йдеться про ФДМУ, АМКУ. А також народного депутата Олександри Кужель, автора законопроекту №2423".
Відкриваючи на прохання DT.UA дискусію, І.Діденко зазначив, що якщо коротко відповістити на заголовне запитання "Газорозподільні системи України: за що доведеться платити споживачам газу?" - "за безпечне газозабезпечення. І за те, що газ надходитиме до них відповідної якості та в тому обсязі, у тій кількості, у тих мегаватах, які вони спожили. На цьому можна було б і завершити, але всіх цікавлять деталі".
Як з'явилися облгази. "Нинішні газорозподільні компанії, що їх, як і раніше, називають облгазами, - це похідна від такої організації, як "Укргаз", створеної за часів Радянського Союзу. Керівниками підрозділів "Укргазу" ставали не фахівці, не інженери, а відставні партійні функціонери. У такому вигляді це дійшло до тих часів, коли розпочалася приватизація українського майна або того, що приватизувалося. Під корпоратизацію-приватизацію підпали і облгази. Але на відміну від приватизації електромереж, які доходять до кінцевих споживачів, газових мереж не приватизували. Тому що вважалося й досі вважається, що газова система - це священна корова нашої держави. Тому майно у вигляді газових труб не корпоратизувалося.
Коли у 1998 р. була створена НАК "Нафтогаз України", облгази вже існували й частково були "приватизовані". Нормальні бізнесмени в усьому світі мають одну природу - заробляти прибуток, платити якнайменше податків і поліпшувати собі життя. Ми всі чули про скандали навколо "Фольксвагена", "Кока-коли" і багатьох інших. Українські бізнесмени не унікальні в цьому сенсі. Тому я сьогодні як представник уряду, певною мірою, маю сказати, що ефективною державою є та, яка не дає бізнесу бути shark-бізнесом, а змушує бізнес бути соціально-відповідальним, тому що держава повинна піклуватися про своїх громадян.
У 1999 р., після створення НАКу, виникла ідея оцінки газорозподільних мереж (мереж низького тиску), щоб спробувати збільшити статутні фонди облгазів і в такий спосіб збільшити частку "Нафтогазу" в них. Але у 1999–2000 рр. ця ідея наразилася на протидію тодішнього віце-прем'єра з ПЕК.
З 2000-го по 2006 р. почалися процеси, пов'язані з міжнародним газотрейдерством. На ринку з'явилися серйозні чи не дуже серйозні структури -Eural TG, "РосУкрЕнерго", багато похідних від них. Вони концентрували владу, лобістський потенціал і гроші. І розпорошену власність було сконцентровано. Знову ж таки, це не українська особливість, а світова практика. Бізнес-об'єднання - це об'єктивно необхідно на певних етапах розвитку місцевих ринків. Уже згодом, коли вони перетворюються на великі організації, вони стають об'єктивним фактором економічного життя певної країни. Так і в Німеччині, Англії, Франції, скрізь.
Отже, збільшилася концентрація цього бізнесу".
"Нафтогазмережі" - історія невдалої спроби. "У 2008–2009 рр. держава повернулася до проблематики газорозподілу, власності в ній, експлуатації та підвищення безпеки. Було створене підприємство "Нафтогазмережі", власником якого став "Нафтогаз". Знову ж, говорили про те, що там були зловживання з погляду закупівлі обладнання тощо. Але з погляду ідеології створення такого підприємства ніхто нарікань не мав. Доти, доки президент Ющенко (який у 2000 р. був прем'єром) у грудні 2009-го не видав указ, у якому визнав неконституційним створення такого підприємства (йдеться все про ті самі "Нафтогазмережі". - А.Є.).
Таким чином, ми підійшли до 2012 р., коли з'явилася незабутня постанова №770, яку прийняли, незважаючи на серйозні зауваження Мін'юсту. У нас міністр юстиції, як ми знаємо, має соціально погоджене право вето на рішення будь-якого міністерства. Хоч би чого міністерство хотіло, але якщо Мін'юст скаже "ні", то, за ідеєю, рішення не приймається. Але його прийняли.
Плавно підходимо до Третього енергопакета, Угоди про асоціацію з ЄС. Особлива подяка народним депутатам, які прийняли навесні цього року Закон "Про ринок природного газу", що припинив подальше безоплатне використання розподільних мереж".
Як рухатися далі. "Я почав з того, що за якісну, своєчасну й безпечну доставку будь-якого товару до будинку має платити споживач. І от чому. Як не можна продавати дешевий газ, так само не можна безплатно або а-ля дешево його транспортувати. Ті громадяни, які мають можливість платити за газ як за товар, мають платити "повною, дзвінкою монетою" за його доставку. Про тих, хто не може цього зробити, подбає держава через свої інструменти перерозподілу, які називаються скромно - бюджет України. Держава повинна допомагати своїм незаможним громадянам жити нормально й одержувати послугу у такій самій безпеці, як і забезпечені громадяни.
І тут ми приходимо до проблематики, що всі мають бути забезпечені та щасливі, а не хворі й бідні. Якщо ми приймаємо аксіому, що держава перестала розкрадати бюджет, то ми повинні вірити в те, що всі кошти, які спрямовуються до державного або регіонального бюджетів, ідуть у правильне русло.
Отже, платити має кінцевий споживач - той, хто в змозі, платить сам, хто не в змозі - з субсидій. Усі субсидії - на газ, електроенергію, тепло, газотранспортування - мають привести до того, що законодавець задумається: "А чи достатня винагорода за працю або винагорода за пенсійні напрацювання, які одержують співгромадяни?". І тоді встановлять, що винагорода не має бути меншою за такий-от рівень. І тоді ці цифрові показники стануть маяками в співробітництві з МВФ, іншими міжнародними донорами нашої улюбленої економіки.
Також можна поексплуатувати такий фундаментальний постулат, що держава часто є гіршим керуючим будь-яким майном, ніж приватні компанії. З цим можна погодитися і, можливо, перейти до процесу приватизації".
Про власність на газорозподільні мережі. "Звісно, мережі існували і до "Укргазу". Це була державна, комунальна власність і виробнича, приватної раніше було небагато.
Нині власність у мережах приблизно така сама. Плюс ще невизначена, або спірна, хоча її власник рано чи пізно буде встановлений. Але величезна різниця у відсотковому співвідношенні належності мереж між періодами 1999–2000 рр., 2008–2009 рр. і сьогоднішнім. Спірних мереж раніше було не більш як 5%, потім цей показник збільшився до 25%, а зараз, за моєю експертною оцінкою, їх мінімум 40%. От навколо цього треба всім разом попрацювати. Прозоро, з урахуванням безпеки та суспільного інтересу.
До чого я це все розповідаю? Нам треба, нарешті, ухвалювати закони №2325, 3073 і 3074, які гармонізують 17 законів і два кодекси із Законом "Про ринок природного газу", обговорити законопроект №2423 і рухатися вперед. Ми всі маємо працювати в нормальному, прозорому режимі".
Довідка DT.UA
Основні постулати законопроекту №2423 (авторства Олександри Кужель) "Про особливості передачі в оренду об'єктів газорозподільних систем, що перебувають у державній і комунальній власності":
- орендна плата за користування об'єктами ГРС держвласності має спрямовуватися орендарями в такій пропорції: 70% - уповноваженому органу, 30% - до держбюджету;
- на період до повсюдного встановлення лічильників газу, як передбачено законом, 100% орендної плати за користування держоб'єктами ГРС передаються госпсуб'єкту - балансоутримувачу цього майна.
На цей час у домогосподарствах встановлено 8 млн побутових лічильників газу, а абонентів у ГРС - близько 14 млн. Представники облгазів запевняють, що на встановлення лічильників усім абонентам знадобиться не менш як сім років і кілька мільярдів гривень.
Альона БАБАК, народний депутат: "Філософія та завдання Закону "Про ринок природного газу" - створення конкурентного ринку"
Заступник голови парламентського комітету з питань будівництва, містобудування та житлово-комунального господарства Альона Бабак зазначає: "Тепер принципово, щоб філософію Закону "Про ринок природного газу" не було порушено в підзаконних документах, рішеннях і діях з реалізації положень цього закону.
Філософська основа названого закону - зміна структури ринку газу з монопольної на конкурентну. Зокрема й у сегменті роздрібних поставок (торгівлі) природним газом.
Що відбувається нині на рівні впровадження підзаконних актів, якими зобов'язаний займатися національний регулятор - НКРЕКП? Їх немає - не розроблені, не затверджені. Підготовлені проекти кодексів і правил постачання газу не повною мірою відображають положення закону, а в деяких випадках погіршують і так надзвичайно складну систему відносин учасників на ринку…".
DT.UA, як і наші колеги з інших видань, може припустити, що саме тому публічна дискусія для НКРЕКП і її голови Дмитра Вовка не те що нецікава, вона "відставочна"… Втім, якщо ви, м'яко скажу, лише виконавець, і не закону, а бажань конкретної людини, то чому дивуватися? На тлі того, що відбувається, навряд чи хтось помітить зміни в складі нацрегулятора. До першого рішення НКРЕКП.
Альона Бабак вважає: "Якщо говорити про ринок послуг розподілу газу, то слід говорити про саму послугу, її ціну, попит, пропозицію й умови, що сприяють розвитку конкуренції в цьому сегменті ринку".
Послуга. "Навряд чи споживач може повною мірою оцінити якість надаваної йому послуги з розподілу газу. (Сподіваюся, мене правильно зрозуміють співгромадяни.) Хіба що виконання такої умови, як цілодобовий доступ споживача до мереж, піддається очевидному контролю. А додана регулятором до послуги складова "порядок формування фактичних обсягів розподілу та споживання природного газу споживачем" узагалі мало зрозуміла для споживачів".
Про справедливу ціну послуги. "НКРЕКП пропонує визначити все це й зафіксувати в платі за приєднану потужність, яка залежить також від типорозміру лічильника. Інших пояснень методики формування тарифу на послугу розподілу газу, як і нарахування плати поки що визначити не вдається з наявних підзаконних актів регулятора. По суті, можна зробити один висновок: це означає, що навіть якщо ви використовуєте менше газу, ніж максимальна потужність лічильника, то все одно платити доведеться, виходячи з потужності лічильника. Споживачам пропонують до того ж новий підхід до оплати за газорозподіл - на умовах передоплати".
Про попит на послугу розподілу газу. "Національний регулятор, очевидно, вважає, що обсяг необхідної послуги повинен визначати сам споживач газу. Тому йому, споживачеві, слід укласти ще й договір з оператором газорозподільної мережі. Тобто, якщо досі у споживача був договір тільки з постачальником газу, то надалі споживач має укладати договір і з оператором ГРС. Це означає, що замість одного договору в споживача газу має бути два договори.
Вважаю це порушенням ст. 19 Закону "Про ринок природного газу", в якій зазначено, що будь-який учасник ринку повинен мати доступ до мереж. Тому слід надати можливість делегувати право на укладання договору про послугу розподілу газу безпосередньо постачальникові газу. Це допоможе споживачам газу не плутатися у відносинах з кількома суб'єктами ринку".
Можливість вибирати оператора ГРС - теоретична. "Начебто ми можемо вибирати собі цих операторів газорозподільних систем (як і постачальників газу). Але, безумовно, це не повне розуміння вибору. Ми зможемо вибрати тільки того, хто одержить право користуватися мережами від власника таких мереж. А споживач просто мусить укласти договір із таким оператором. По суті, якщо власник змінить оператора, споживач муситиме переукласти договір з іншим оператором. Важливо розуміти, на яких умовах газорозподільні мережі дістануться операторам. Адже умови користування ГРС впливають на ціну послуги. Нині ми не знаємо вартості послуги, бо невідомий правовий механізм їх (газорозподільних мереж) передачі. Це оренда, концесія чи інший правовий механізм?
У законі зазначено, що платною буде лише державна частина мережі. Нічого не сказано про те, які умови використання комунальних мереж. Як їх амортизація позначиться на ціні послуги? Як відобразиться амортизація приватних мереж?
Логічно було б із власником мережі укласти договір на приєднання й більше не змінювати його при зміні оператора, а вже з оператором - договір на фактичне переміщення газу.
Відповіді на ці запитання хотілося б почути від нашого регулятора, який зобов'язаний прозоро пояснити, показати на прикладі типових договорів на приєднання до мереж. Але поки що ми цього не бачимо, і немає розуміння, з чого складатиметься плата за послугу".
Конкуренція. Конкуренції на ринку транспортування газорозподільними мережами ще певний час не буде. Можливість вибирати оператора ГРС - це теорія, бо це поки що монопольний ринок. "Ми поки що не матимемо можливості вибирати собі операторів газорозподільних мереж. Саме тому важливо максимально захистити права споживачів.
А от серед постачальників - так, конкуренція очікувана. Й у зв'язку з цим треба створити всі умови для стимулювання такої конкуренції, зокрема щоб постачальники вільно співпрацювали з операторами газорозподільних мереж, і щоб через них з операторами взаємодіяли споживачі. Треба розуміти, що укладання споживачами договорів на транспортування газу, наприклад у багатоквартирних будинках з операторами ГРС, - це адміністративно складний процес. Тому слід привести цю норму в проекті Кодексу ГРС у відповідність із положеннями ст. 19 Закону "Про ринок природного газу" і дати можливість споживачеві передавати право на укладання таких договорів постачальникам. Гадаю, очікувати сплеску інтересу до цього бізнесу не варто. Тому, швидше за все, це означає нашу з вами прив'язку до одного оператора на тривалий термін".
Підбиваючи підсумки. "Споживачам у рамках навіть проектів підзаконних актів ускладнено адміністрування послуги газорозподілу. Тож однозначно слід очікувати підвищення ціни на послугу газорозподілу, як мінімум, на ціну користування мережами, якої ми з вами досі не платили. І одержувати її мають усі власники мереж - держава й кожен власник газорозподільних мереж. Але як тепер ураховувати й ділити те ж таки комунальне, кооперативне й приватне майно, як враховувати амортизацію мереж, переданих на баланс іншим суб'єктам? Чи слід платити людям, які будували (фінансували) мережі?
Треба також визначитися з елементами такої ціни. Нині ця ціна непрозора й незрозуміла. На мій погляд, щоб зробити цю ціну максимально прозорою, слід виокремити з неї як постійну, так і змінну складові.
Ми вимагаємо чітких пояснень як від профільного міністерства, так і від регулятора.
Ще залишається запитання: а що ж тоді приватизували облгази в першу й другу хвилі приватизації? Держмайна вони не приватизували, комунального - теж. Фактично сам бізнес, юрособу чи що?
(Заступник міністра енергетики й вугільної промисловості Ігор Діденко відповів однозначною реплікою: "Приватизували доступ до потоку грошей. І до алгоритму поставки газу".)
Однак важливо дати оцінку не самому факту приватизації, який уже в минулому, а ефективності приватизації "бізнесу" газорозподілу. Втрати в системах газорозподілу, які в кілька разів перевищують європейські показники, свідчать, серед іншого, про відсутність інвестицій у модернізацію. Фактично облгази відповідали переважно за експлуатацію систем і не мали можливості залучати кошти для капітального поліпшення, бо газорозподільні мережі не були їхньою власністю. При цьому й держава не мала правових механізмів надавати державні гарантії для запозичень приватним структурам, які де-факто користуються державним майном. Ця проблема на сьогодні поглиблюється збільшенням заборгованості населення та вимиванням обігових коштів газорозподільних і газопостачальних підприємств для латанія дірок у бюджеті НАК "Нафтогаз України" з оплати кредитних зобов'язань.
Важливо, щоб під час реформи газової галузі оператори газорозподільних систем мали зобов'язання інвестувати в системи, які вони експлуатують, незалежно від правових механізмів користування (право власності, оренда, концесія, управління тощо). Для цього власник систем (держава, громада, приватний інвестор) має висувати вимоги до оператора щодо модернізації, а регулятор - розробити методику, яка стимулює нові інвестиції в системи газорозподілу, орієнтовані на поліпшення показників діяльності (наприклад, зменшення відсотка втрат). Нині ми говоримо, що це методика визначення прибутку від інвестування як відсотка від регуляторної бази активів і фіксування тарифу на середньо- або довгострокову перспективу. При цьому з регуляторної бази слід виключати активи, створені за кошти бюджетів усіх рівнів, самих споживачів, тобто за фінансування, яке надавалося для створення газорозподільних систем на безповоротній основі".
Олександр ПРИТИКА, директор "Регіональної газової компанії": "В інтересах усіх власників провести інвентаризацію газорозподільної системи"
Перший важливий момент. Як вийшло, що газорозподільні компанії (облгази) ведуть на своїх балансах облік усіх мереж різних форм власності, хоч би кому її елементи й складові належали?
Річ у тім, що тільки-но виникла б різна балансова належність різних власників, тобто якби кожен власник вів свій балансовий облік, то газорозподільна компанія не змогла б за свій рахунок утримувати, обслуговувати, експлуатувати ці мережі.
У зв'язку зі сказаним вище виникає проблема обліку газу по межі поділу балансової належності мереж. Якщо розділити балансовий облік мереж згідно з формою власності, то вся країна буде оперезана сотнями тисяч вузлів обліку, з усіма витратами, що випливають звідси, - і не тільки на їх встановлення, а й на постійне обслуговування.
Отже, коли на різних територіях різні за формою власності ділянки мереж перебувають на балансі природних монополій, то наслідком є здешевлення послуги газорозподілу для споживачів. Тобто споживачі газу платять менше.
Другий важливий момент. Безпека розподільних мереж, попри їхній жалюгідний стан (а здебільшого вони вже такими дісталися газорозподільним компаніям), забезпечується жорсткою виконавчою дисципліною. Коли мережі перебувають на балансі оператора, за ними закріплено конкретних посадових осіб, починаючи з обхідника й закінчуючи керівником підприємства. Якщо щось відбувається з цими мережами, якісь витоки, якісь аварії, то ці посадові особи несуть персональну відповідальність. І не тільки адміністративну, а й кримінальну.
Третій момент - про доход за користування мережами. Скільки грошей і за що одержують газорозподільні компанії? Хочу сказати про те, що з 1 липня 2015 р. оператори газорозподільних мереж, тобто ті ж облгази, не мають інших грошових потоків, інших коштів, крім надходжень від затвердженого державою тарифу. І цей тариф витрачається винятково на підтримку, відновлення, ремонт усіх цих мереж незалежно від того, хто є їхнім власником.
При цьому ведеться окремий бухгалтерський облік як залишкової, так і привнесеної вартості, що виникає під час модернізації.
Слід зазначити, що нині прибутку у тариф газорозподільних компаній регулятор фактично не закладає. Через низькі тарифи отриманих вітчизняними газорозподільними компаніями коштів достатньо лише для підтримки працездатності газопроводів.
І якщо торік приблизно половина газорозподільних компаній зазнали збитків через економічно необґрунтовані тарифи, то цього року збитковими будуть усі компанії.
Четвертий момент - платити чи не платити за користування мережами? У Європі немає єдиного підходу, в кожної країни свої системи й підходи, що традиційно склалися. Нагадаю, хто вигодоотримувачем будівництва мереж був, є й буде. В основному це компанії, що видобувають газ. Згадайте, скільки смолоскипів колись горіло на свердловинах у Сибіру, в Україні. І не тільки тому, що спочатку добували нафту, - газ, який знаходиться на свердловині, не вартий нічого, його раніше просто спалювали.
Для того, щоб газ став товаром, газовидобувні компанії почали будувати газопроводи. І витрати на таке будівництво, звичайно ж, було включено в кінцеву ціну газу. Тобто побудовані газопроводи окупилися давно й кількаразово.
Наступна категорія вигодоотримувачів - це споживачі. Побутовий споживач готовий витрачати гроші на те, щоб одержати газ, з допомогою якого забезпечується комфорт (тепло, гаряча вода). Жоден інший енергоносій непорівнянний за зручністю користування з газом. За підключення до цієї зручності платять гроші - платять за те, щоб споживати газ. Платять, або об'єднуючись у кооперативи, або в рамках сільських чи інших комунальних бюджетів, або індивідуально, - і проводять газопроводи.
То який сенс таким споживачам вимагати запровадження плати за використання побудованих ними мереж? Адже зрозуміло, що таку плату включать у тариф, який до них же й повернеться, тобто їм доведеться це компенсувати, оплачуючи тариф за транспортування газу.
Ще одна категорія споживачів - бізнес, промисловці та сфера послуг. Вони підключаються до газу для того, щоб з його допомогою виробляти продукцію або надавати послуги. Очевидно, що витрати на газ і його доставку включаються в собівартість, що позначається на ціні товару або послуги, яку оплачує покупець, тобто кінцевий споживач.
Таким чином, коли стає зрозуміло, що єдиним джерелом оплати орендної плати за використання мереж є споживач, виникає запитання, чи варто запроваджувати таку плату саме зараз, у такий непростий час. Або ж варто почекати? Може, слід запитати про це споживачів?
Переконаний у тому, що в Законі "Про ринок природного газу" достатньо пунктів у принципі правильних і логічних, але для їх реалізації слід підготувати підґрунтя, а не діяти навмання. Адже багато чого з того, що зроблено поспіхом, доводиться переглядати - це стосується й необґрунтованого зменшення норм споживання, і запровадження пільгових кубометрів у межах місяця, хоча ми відразу говорили про проблему обліку споживання газу.
Що варто робити, так це обговорювати проблему оцінки газорозподільної системи. Оцінювати слід, виходячи з того, який прибуток приносить та чи інша трубопровідна система. І найліпшим варіантом є прозора, відкрита приватизація. І, звичайно ж, інвестори прийдуть на таку приватизацію тільки в тому разі, якщо держава створить нормальні регуляторні умови.
Настав час відмовитися від пишних фраз під приводом усезагальної справедливості. В інтересах усіх власників провести справжню інвентаризацію газорозподільної системи. Для цього слід найняти не "Газ України", де немає професіоналів, а авторитетну, компетентну компанію з міжнародним досвідом, оцінці якої усі довіряли б.
Провести повноцінну інвентаризацію мереж, зробити геоінформаційну систему, а потім газорозподільні мережі виставити на конкурсні торги. Ми - за такий зважений підхід".
Юлія КОВАЛІВ: "Державними активами повинен управляти Фонд держмайна"
Щодо створення, а точніше, підпорядкування державної частки ГРС я маю свою думку як людина, що працювала в НКРЕ і знайома з цією проблемою, якій уже майже два десятки років.
Перше. Обов'язково має бути платне користування мережами. Держава володіє часткою цих активів і, як і будь-який власник, повинна заробляти на цьому активі. І це питання прямо пов'язане з власністю і управлінням нею. Той, хто управляє активами, отримує прибуток. Цивілізовано це можна зробити з допомогою RAB-регулювання, тобто регулювання доходності на активи. Тоді всі учасники і власники отримають свій відсоток доходності на активи, встановлений державою і регулятором. Якщо це приватна компанія, і газопровід побудовано за гроші її акціонерів, добре, це буде прибуток приватної компанії. Якщо це доход на державний газопровід, то це гроші держави, які в повному обсязі мають перераховуватися до бюджету, так само, як свою частку за комунальне майно має отримати і місцевий бюджет.
Друге. Як рахувати цю доходність? В юридичній площині насправді все зроблено: оцінка вартості газорозподільних мереж усіх форм власності незалежними оцінювачами за методикою, яку вже затвердив Фонд держмайна. Оцінили майно, закріпили ставку доходності, і кожен із власників майна отримуватиме свою частку доходу.
Третє. Хто має управляти цим доходом? Я вважаю, що Фонд держмайна в частині державних газопроводів. І якщо держава здаватиме в оренду своє майно, то логічно, що вона повинна отримувати за це відповідну плату, як будь-який орендодавець. Це якщо ми говоримо про оренду.
А насправді варто говорити про значно перспективніший підхід - передачу газорозподільних мереж у концесію на нормальному, врегульованому праві користування без права відчуження. Але у будь-якому разі державним майном повинен управляти Фонд державного майна, який мусить забезпечити перерахування всіх ста відсотків від оренди до держбюджету.
Однак якщо для управління створюється спеціальна, нехай навіть державна компанія, виникає запитання: навіщо? Це дає можливість не спрямовувати 100% дивідендів до бюджету, а лише 70. При цьому 30% залишаються такій компанії.
Ще одне запитання: де буде створено це підприємство? Якщо це буде дочірня компанія "Нафтогазу України", то згідно з Третім енергопакетом виникає конфлікт інтересів, зокрема у частині прийняття інвестиційної програми. Тому, на мій погляд, найкращим рішенням у цій ситуації буде віддати управління Фонду держмайна. І перейти до концесії з нормальним концесійним конкурсом. Тому що ні та ситуація, як вона була врегульована до 2015 р., скажімо так, з напівзаконними договорами господарського відання, ні пропоновані варіанти не є остаточними і цивілізованими способами управління газорозподільними мережами, які допоможуть залучити інвесторів.
Мирослав БОДНАР: "Замість фінансування встановлення лічильників кошти спрямують керуючим із НАКу?"
Заступник голови правління Альянсу "Нова Енергія" висловив свою думку про те, наскільки право господарського відання можна застосувати до державних або приватних суб'єктів господарської діяльності.
Так, до 2004 р. позиція щодо цього була повністю "совкова". З 2004 р. це стало одним із варіантів оренди. Цей термін навіть англійською мовою неможливо перекласти. Якщо розглянути суть питання, це оренда.
("Безплатна" - репліка І.Діденка.)
Платність. Сьогоднішні договори господарського відання передбачають плату - візьміть і перечитайте договір. Можу перелічити пункти, в яких є зобов'язання оплати за ті функції, які виконує облгаз. Тобто вкладати свої гроші в державне майно.
Інша річ, що джерело цих коштів - тариф. Так, тариф, так, амортизація, але інших грошей в облгазу немає. І не прийде акціонер, власник, інвестор, щоб сказати: візьміть гроші, тому що я добрий, вкладайте в мережі, щоб країні було добре.
Джерело формування будь-яких грошей - витратних, дохідних - це тариф. Скільки тариф дозволяв видавати грошей на експлуатацію, таку експлуатацію ми й маємо. У договорах господарського відання є обов'язок користувача, підприємства вкладати гроші в поліпшення мереж. Більш того, це поліпшення стає державним, є невіддільною частиною ГТС.
Правий Ігор Миколайович (Діденко), газотранспортні підприємства щороку здійснюють інвентаризацію та виявляють нове майно. Якщо це майно інших замовників, це зазначається в державних реєстрах.
І те, що у 2012–2013 рр. мережі було передано на баланси облгазів безплатно, - неправда. Ці мережі ще за царя Гороха значилися на їхньому балансі - тоді ще в нас із вами в голові не було й думки, що ми працюватимемо в енергетиці.
У кожен період приходу до влади тих або інших держдіячів змінювалися тільки спосіб, умови та антураж. За якими принципами гроші за це держмайно доходили або не доходили до цих держдіячів? Договір госпдіяльності лише зафіксував умови, на яких майно перебувало та перебуває на балансі газорозподільних підприємств.
Що ж до контролю, то є мінімум чотири серйозні держоргани, які здійснюють контроль за умовами експлуатації мереж і, як наслідок, за безпекою та надійністю газозабезпечення. У Міненерго є структура, яка займається управлінням майном. Потім нинішнє Держпраці, Держенергонагляд, який, швидше за все, взяв на себе функції колишньої газової інспекції. І НКРЕКП. Я вже не кажу про правоохоронців, які з'являються, якщо, не приведи Господи, хтось на щось поскаржився.
У результаті ми маємо аварійність, яка не вища, ніж у всіх сусідніх країнах, включаючи і європейські. Хоча сукупні витрати, які ми несемо при цьому, набагато менші, у рази.
Тому створювати п'ятий орган, умовно державний, у такий час - надто велика розкіш. Понад те, як показує наша ментальність, що більше контролерів, то вища корупційність процесу.
Зрозуміло, що нині в цілком європейський закон додано фрази, нетипові для Європи. Наприклад, заборона госпвідання для приватників. На мій погляд, таке явище - акт політичний.
Які можливі варіанти, коли є бажання, щоб за мережі платили, але зберігся правовий режим господарського відання, без використання цього терміна? Найбільш простий і швидкий спосіб - просто перейменувати договори госпвідання в договори платного використання. Більш того, Кабмін таку практику перейменування у "використання" застосовує на всі боки.
Далі. Ніхто не заважає в цей договір вставити пункт про обов'язкову оплату за держмережі та оплату до бюджету. Без оплати якихось професійних керуючих, яких немає, навіть якщо пошукати з лупою. Потім відповідно збільшити тариф і перераховувати належні кошти до бюджету.
Для цього достатньо волі Міненерговугільпрому, прем'єр-міністра, який ініціює зміну постанови №770, - і переукласти договори. І буде вам щастя - гроші до бюджету і професійні керуючі в особі облгазів. Вони краще за всіх розуміють, як правильно експлуатувати мережі.
Другий варіант - податковий. Ніхто не заважає державі запровадити ренту за розподіл. Вийде той самий ефект - споживач замість того, щоб платити цільову надбавку за газ, яка закінчується цього року, платитиме ренту. І плату за транспортування в Податковому кодексі передбачено. Установіть ренту у відсотках, які вважаєте необхідними, а збирати кошти будуть облгази. І ця рента дістанеться всім.
Третій варіант - найважчий, на який нас штовхають. Розсваритися, поламати діючу схему. Мені незрозуміло, як ви будете розривати договори госпвідання? Адже юридично цей процес розтягнеться на роки. Понад те, законопроект №2432 пропонує деякі варіанти виходу з ситуації - горезвісну модель 30/70, але ми розуміємо, що за цим стоїть.
Трохи цифр. Якщо оцінити ті 410 тис. км за методологією ФДМ (це відновлювальна оцінка), виходимо на цифру 80–90 млрд грн, щодо якої можна дискутувати.
Олександра Кужель пропонує оплату в розмірі 5% за оренду. За схемою 30/70 виходить 1,3 млрд грн на рахунки "професійного" керуючого. У нас фінансування міністерства - 45 млн грн на рік. Але ці кошти підуть на рахунки в структуру "Нафтогазу" замість того, щоб установлювати за ці гроші, наприклад, лічильники.
Я проти складних рішень, коли є прості, тим паче за нинішньої ситуації".
Альберт ЗАНГІЄВ, голова правління ПАТ "Херсонгаз": "Газорозподільні підприємства - кому і за що вони платять і платитимуть?"
Перше запитання: кому і за якими ставками сплачувати оренду, якщо газові мережі перебувають у різних формах власності (державна, комунальна, приватна), обслуговуються ліцензіатами за договорами господарського відання, користування, укладеними з юридичними та фізичними особами, або взагалі є власністю ліцензіата?
Друге запитання: на що зараз витрачається нормативно встановлена цільова надбавка до тарифу на природний газ, тобто 2–4% від вартості газу?
У ЗМІ багато нарікань на непрозорий механізм формування ціни на газ для населення України, але при створенні додаткового керівного апарату новоствореного підприємства (чи Міненерговугільпромом, чи як дочірньої компанії НАКу) без будь-якої відповідальності не виключається нова хвиля підвищення вартості споживання газу для громадян. При цьому гарантій перегляду тарифу для підприємств з експлуатації, яких узагалі перетворюють на "стрілочників", - ніяких.
Логічне третє запитання: чи не забагато керуючих і контролюючих з владними повноваженнями - Міненерговугільпром, НКРЕКП, Держпраці, АМКУ, "Нафтогаз"? Тим більше, що повний контроль за додержанням газорозподільними підприємствами технічних регламентів, дисципліни та напрямів витрачання коштів, які передбачені тарифами на розподіл природного газу, постійно здійснює НКРЕКП. Невже цього регулятора недостатньо для контролю за ефективним використанням газорозподільних мереж ліцензіатами, і потрібно "вигадувати" ще одну компанію, яка дублюватиме функції контролю НКРЕКП і на рахунки якої надходитиме плата за оренду ГРС? Якщо так, то необхідно буде створювати ще один контролюючий орган для новоствореної компанії.
Можна однозначно констатувати той факт, що, крім додаткових незрозумілих витрат кінцевого споживача, такий "новаторський" підхід у вигляді плати за оренду газопроводів нічого не принесе, особливо за напрямами, які передусім цікавлять споживача: безпечність, якість, виправдана і прозора вартість послуг з розподілу газу.
Сьогодні дуже багато говорять про наш рух до Євросоюзу. Що ж стосується газової галузі, то очевидний рух у зворотному напрямку - в Радянський Союз, але при цьому додається бойовий дух 90-х - розподіл "згори" сфер впливу з навмисним доведенням до банкрутства діючих газорозподільних підприємств.
Розглянемо нагальні проблеми.
Користування газопроводами, які сьогодні обліковуються як державні
Закон України "Про ринок природного газу" містить дискримінаційні щодо суб'єктів господарювання та суперечливі норми. Преамбула Закону чітко встановлює, що він визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, що базується на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів і безпеки поставок природного газу тощо. Але абз. 2 п. 1 ст. 37 закону містить дискримінаційну норму, а саме: газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть перебувати в користуванні оператора ГРС на праві господарського відання, крім випадків належності такого оператора до суб'єктів господарювання державного сектора економіки.
Така норма суперечить не лише положенням самого закону, а й принципам, установленим Конституцією України та вимогами чинного законодавства. Вимога, визначена ст. 37 закону, ставить в нерівне становище суб'єктів господарювання різних форм власності. В односторонньому порядку, без будь-яких перехідних періодів і роз'яснень визначає подальшу долю підприємства. До того ж держава не є власником ГРС і споруд у розумінні сучасного законодавства, є лише власником окремих газопроводів, які було передано на баланс газопостачальним і газорозподільним підприємствам у 1993 р.
Газорозподільна система - це складний технологічний комплекс, який має десятки тисяч власників. І ПАТ "Херсонгаз" доклало та продовжує докладати неймовірних зусиль, витрачати час і кошти для збору на балансі підприємства такого майна виключно в цілях більш якісного їх обслуговування, забезпечення безпеки, оптимального керування режимами газопостачання в Херсонській області. Крім того, життєдіяльність ГРС підтримується і за рахунок власних коштів, що підтверджується недостатністю фінансування за рахунок тарифів.
Зазначу, що діючі договори на господарське відання державним майном не встановлюють прямої фіксованої плати за користування цим майном. Але держава через уповноважені органи вказує, скільки, коли та на які цілі (утримання, ремонт, експлуатацію) витрачати коштів. Тобто про безплатне користування державним майном не йдеться.
Стаття 136 Господарського кодексу України, яка визначає поняття та принципи господарського відання майном, не містить заборони на встановлення плати за користування майном на праві господарського відання. Тобто незрозумілими є наміри, закріплені в ст. 37 закону.
За законами економіки, при встановленні плати за користування державним майном у будь-якому разі ці додаткові витрати ляжуть на кінцевого споживача. Окрім того, плата у кожного газорозподільного підприємства, враховуючи всі критерії для визначення її розміру, різнитиметься, що також призведе до встановлення різної кінцевої вартості природного газу. Більш того, на території однієї газорозподільної мережі кінцевий споживач може взагалі не бути фізично пов'язаним (приєднаним) з державними газопроводами, але при сьогоднішньому механізмі тарифоутворення в його плату за розподіл усе одно буде включено плату за користування держмайном.
Кабмін постановою №796 від 30 вересня 2015 р. повернув розподільні газопроводи у користування НАК "Нафтогаз України". Але питання залишаються:
- яким чином оператор ГРС, який нині є балансоутримувачем об'єктів ГРС за договорами з Міненерговугільпромом, має передавати мережі "Нафтогазу" (враховуючи не оформлене право власності на ці об'єкти, не проведену детальну інвентаризацію та виділення земельних ділянок під об'єкти трубопровідного транспорту);
- як передавати мережі комунальної та приватної форм власності, спірні об'єкти, не порушуючи експлуатаційної та майнової цілісності ГРС;
- не визначено функції та відповідальність користувача ГРС - "Нафтогазу".
Про норми споживання газу для населення без лічильника
29 квітня 2015 р. уряд прийняв постанову №247 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", яким норми споживання природного газу було знижено вдвічі порівняно з діючими на той момент, і більш як утричі порівняно з нормами споживання, які діяли до 1 жовтня 2014 р.
Як свідчить статистика, споживання газу абонентами з лічильниками для приготування їжі в Херсонській області в середньому протягом року одним мешканцем становить 14 кубометрів газу щомісяця, що на 9,5 кубометра на місяць більше встановленої норми для споживачів з постійно відсутнім у Херсонській області централізованим гарячим водопостачанням. Тобто навіть за наявності лічильника, який фактично примушує споживачів економно та раціонально використовувати газ, споживання газу перевищує встановлені на сьогодні норми, де споживання здійснюється безконтрольно. Різниця між фактичним споживанням і розрахованим за нормами споживання в Херсонській області на 100 тис. жителів без лічильників становитиме за рік 11 млн кубометрів.
Окремо були здійснені дослідження незалежними експертами (а саме - УкрНДінжпроект) щодо фактичного споживання газу, які доводять, що фактичне споживання природного газу не може бути меншим 6 кубометрів на одного мешканця на місяць.
Більш того, в опалювальний період у зв'язку з незадовільним забезпеченням централізованим опаленням (а в деяких містах Херсонської області і з повною його відсутністю) населення використовує газові плити для обігріву своїх помешкань. У таких випадках втрати природного газу розраховуються відповідно до Методики розрахунку обсягів втрат природного газу, що виникають в ГРС унаслідок ненадання або неякісного надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, затвердженої наказом голови Міненерговугільпрому ще 23 липня 2007 р. (№346) та зареєстрованої Мін'юстом 8 серпня 2007 р. (№910/1417), та сягають до 15 кубометрів на місяць на одну газову плиту без лічильника, що в цілому по Херсонській області на 45 тис. газових плит становить 675 тис. кубометрів газу на місяць.
Прийняття невиправдано занижених норм призвело до ще одного дуже негативного факту - споживачі, в яких відсутні лічильники газу та в оселях яких зареєстровано менше п'яти осіб, економічно не зацікавлені у встановленні лічильників навіть коштом газорозподільних підприємств. Сьогодні споживачі перешкоджають виконанню Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", мотивуючи це тим, що відповідно до цього закону вони мають право споживати газ без лічильника до 1 січня 2018 р. Відповідальність споживача за відмову від встановлення лічильника за рахунок газорозподільних підприємств (лише у вигляді припинення подачі газу) законом передбачена лише з 1 січня 2018 р. Отже, занижені норми споживання природного газу фактично унеможливлюють виконання закону.
Проблеми газорозподільних підприємств при сплаті податку на додану вартість касовим методом
При запровадженні системи електронного адміністрування ПДВ, а саме - при обчисленні "реєстраційної" суми не враховано особливостей формування податкових зобов'язань і податкового кредиту підприємствами, що підпадають під дію п. 187.10 ст. 187 Податкового кодексу.
Згідно з п. 187.10 ст. 187 ПКУ при постачанні природного газу фізичним особам і бюджетним установам датою виникнення податкових зобов'язань є дата зарахування коштів на банківський рахунок продавця, а датою виникнення права на податковий кредит є дата списання коштів з банківського рахунку в оплату придбаних товарів.
Неврахування положень п. 187.10 ст. 187 ПКУ при обчисленні "реєстраційної" суми призвело до формування від'ємного значення суми, на яку товариство має право зареєструвати податкові накладні, до неможливості своєчасно здійснювати реєстрацію податкових накладних (розрахунків коригування) та позбавляє покупців права своєчасно скористатися правом на податковий кредит, що негативно впливає на ділову репутацію облгазу. Крім того, порушення термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування призведе до застосування до товариства штрафів, передбачених ст.120' Податкового кодексу.
З іншого боку, така ситуація стала причиною вимивання обігових коштів, яке в умовах економічної кризи призводить до того, що товариство не має можливості в звичайному режимі здійснювати свою господарську діяльність, технічне обслуговування та ремонт розподільних газопроводів. Це, в свою чергу, спричинить виникнення заборгованості по заробітній платі та податках і, врешті-решт, банкрутство.
Майнові та земельні відносини
Потребує спрощення процедура оформлення земельних ділянок під діючими складовими Єдиної газотранспортної системи України, які є державною власністю і перебувають на технічному обслуговуванні газорозподільних підприємств, а також процедура отримання права на виконання будівельних робіт при будівництві, реконструкції, капітальному ремонті складових ЄГТСУ.
Тарифоутворення
При розгляді та затвердженні НКРЕКП тарифів на розподіл природного газу необхідно передбачити механізм повернення довгострокових (до 10 років) інвестицій в складові ЄГТСУ, які належать державі.
Крім того, існує дуже велика затримка у розгляді та затвердженні тарифів на розподіл і постачання газу при різких коливаннях цін, особливо на природний газ для нормованих втрат.
Нормовані втрати природного газу
Щорічно Міненерговугільпром затверджує для кожного облгазу обсяг нормованих втрат, вартість якого включається до тарифу на розподіл газу. Але обсяг, що затверджується регулятором, значно нижчий від реального, часто втричі нижчий від розрахованого згідно з діючими методиками розрахунку.
До структури нормованих втрат газу входять втрати, які виникають унаслідок неприведення обсягів виміряного лічильниками газу, які встановлені у населення, до стандартних умов. У "Херсонгазу" такі втрати вже перевищують 10 млн кубометрів на рік, і така тенденція зберігається. З подальшим установленням лічильників втрати зростатимуть, їх оплату пропонується покласти на населення, як це здійснюється в багатьох країнах ЄС і навіть у РФ. Це дасть змогу суттєво знизити собівартість послуги з розподілу природного газу, а також уникнути залежності газорозподільних підприємств від зміни вартості газу.
Больові питання відомі. Хто розставить крапки над "і" та коли?
***
У результаті професійного обговорення проблем газорозподільної галузі під час круглого столу "Газорозподільні системи України: за що і чому доведеться платити споживачам газу" Ігор Діденко резюмував:
- Зараз можу зазначити, що все, про що я говорив на початку, знайшло відображення в усіх виступах тією чи іншою мірою. Це переконало мене в тому, що ми думаємо однаково, тільки треба не боятися чесно зараз усе робити. Тому що схема заробляння грошей і бізнес, який приносить заробіток, - це зовсім різні речі. Працюйте над капіталізацією, ви ж бізнесмени!
Я ж кажу, схема не продається і в спадщину її не залишиш. Купується тільки цивілізований бізнес, який відчувається інвестбанкірами та суспільством.
Жаль, у нашій країні всі реформи треба починати з суду, тому що всі йдуть до суду, а там - "Іменем України…". Не держави, не іменем людей, а "іменем України" "продають" такі рішення, що хочеться повіситися, прочитавши одне, друге, третє, десяте, двадцять п'яте, стопятдесятитисячне. І ви все це знаєте.
Парламент, який записував конкретну офшорну компанію в Закон "Про держзакупівлі", - це не законодавець. НАК втратила довіру. Облгази, які творили й творять… "Київгаз"… Тіньовий оборот, тіньовий ВВП якщо не на порядок, то в рази більший, ніж ми читаємо в газетах, з чим пані Яресько бореться.
Отож не можна говорити, що реформуватися повинна лише влада. Реформуватися має все суспільство. Тому й потрібна відкрита, прозора дискусія. Ще раз кажу - приватизація. Але підготовчу роботу треба пройти так само, як і для якісної роботи орендодавця.
Дякую "Дзеркалу тижня. Україна" за організацію такої плідної, сподіваюся, дискусії і рекомендую наступного разу запросити пана Бойка, щоб він нам розповів що-небудь прозоро й відкрито. Особливо без анонсу, що будуть камери.
Від автора. Дякую всім, хто шукає відповіді та намагається розібратися, у даному випадку, у проблемах газорозподільної системи. Думки не всіх експертів представлено в цьому матеріалі. Але це не перша та, напевно, не остання публікація на цю тему, отже, і з думками інших учасників дискусії ще можна буде ознайомитися. Сподіваюся, завдяки спільним зусиллям, а не конфронтації, ми зможемо знайти правильне рішення.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google